Україна Модерна

Ганна Арендт. Життя в темні часи

Опубліковано 27.07.2016

// Данило Судин

В травні українські читачі та читачки отримали змогу дізнатися більше про біографію Ганни Арендт - завдяки видавництву "Темпора", яке опублікувало книгу Алоїза Принца "Ханна Аренд або Любов до світу" (Київ, 2016). Оригінальне видання цієї книги було зроблене в 1998 р., а повторне - 2012 р. Було б помилкою говорити, що Ганна Арендт - невідома для українського читача авторка. Щонайменше п'ять її книг перекладено українською, і серед них "Джерела тоталітаризму", "Банальність зла" [1] та "Становище людини". А в 2013 р. українські кіномани мали змогу переглянути фільм Марґарете фон Тротта "Ганна Арендт", який розповідає про важливий епізод в житті Арендт - процес над Айхманом в Єрусалимі. І ось нарешті український читач отримує детальну розповідь про все життя авторки "Банальності зла".

Проте одразу ж застережу тих, хто книгу ще не читав: текст Алоїза Принца може викликати розчарування. Написання інтелектуальних біографій - складне завдання, адже автору / авторці потрібно розповісти не тільки про свою героїню / героя, але і про середовище, і про інтелектуальний контекст, тобто книги та ідеї. Таким чином коло тем, які доводиться охопити, стає надзвичайно широким. І талант автора / авторки криється в тому, щоб вміло провести лінію між тим, про що говорити не варто, що можна згадати побіжно, і тим, що потребує детального викладу.

Ганна Арендт. Життя в темні часиАлоїз Принц написав біографію, яка є високонтекстуальною. В 1970-х рр. дослідники дискурсу виявили, що всі культури можна розділити на дві групи - за тим, хто є відповідальним за успішну передачу повідомлення від мовця до адресата. У культурах низького контексту саме мовець має подбати, щоб адресат все правильно зрозумів. Натомість у культурах високого контексту правильність декодування повідомлення - це турбота самого адресата. Прикладом низькоконтекстуальної культури є американська, де можна говорити прямо і чітко. Натомість японська культура - висококонтекстуальна: в ній спілкуються натяками, бо це завдання адресата розкодовувати повідомлення. 

Алоїз Принц написав таку біографію, яка зрозуміла в багатьох нюансах лише тим, хто і так добре знає німецьку та загалом західну інтелектуальну історію першої половини ХХ ст. Зокрема, побіжно пригадує, як Ганна Арендт відвідувала у Гайдельберґу салон Маріанни Вебер, як посварилася з Теодором Адорно, як викладала в Новій школі соціальних досліджень (New School for Social Research). В читачів, які вперше стикаються з цієї інформацією, запитань не виникне, але й самі рядки з цими фактами пройдуть повз увагу. Хоча вони дуже важливі. Наприклад, Маріанна Вебер просто продовжувала справу свого чоловіка - Макса Вебера, класика соціології і активного політичного діяча пізьновільгельмівської Німеччини. Саме він започаткував традицію - збирати в себе вдома вже відомих та тих, хто тільки починав свій науковий шлях, дослідників та дослідниць. Частими гостями Макса та Маріанни Вебер були автори, яких ми зараз знаємо як провідних інтелектуалів ХХ ст. - Вернер Зомбарт, Ґеорґ Зіммель, Ґеорґ Лукач та інші. Після смерті Макса Вебера його дружина Маріанна продовжила цю гарну традицію. В 1920-х рр. салон відвідав (на той момент ще не дуже) відомий соціолог Толкот Парсонс. Проте Алоїз Принц побіжно згадує це середовище, хоча якраз доступ до "Гайдельберзького салону" був, як на мене, важливим елементом інтелектуальної біографії Ганни Арендт. Як він на неї вплинув? Що змінилося в її поглядах? Автор, на жаль, про це не згадує.

Так само дуже поверховою є історія співпраці Ганни Арендт з Новою школою соціальних досліджень. Якщо врахувати, що ця Школа перебувала під впливом ідей Франкфуртської школи соціальних досліджень, то історія стає все цікавішою і цікавішою. Адже Ганна Арендт посварилася з Теодором Адорно - одним з патріархів Франкфуртської школи. Як же тоді складалася її співпраця з Новою школою соціальних досліджень? В цьому контексті цікавою була б розповідь про те, як формувалися ідеї Арендт про Голокост та нацизм? Адже вона написала дві книги, пов'язані з цією темою - "Джерела тоталітаризму" (1951) та "Банальність зла" (1963). Проте нацизмом та Голокостом також займалися і франкфуртці. Теодор Адорно разом з американськими соцілогами видав книгу "Авторитарна особистість" (1950), його колега Макс Горкгаймер (також патріарх Франкфуртської школи) - "Критику інструментального розуму" (1947). І разом вони опублікували "Діалектику Просвітництва" (1944). А ще був Еріх Фромм, який видав 1941 р. "Втечу від свободи". Як Арендт сприймала їхні ідеї? Чи вона рухалася в тому ж напрямку, що і вони, чи ні? Читач з цієї книги відповіді не отримає, на жаль.

Найбільшим розчаруванням від книги є її сухість: автор перелічує факти з біографії, описує стосунки з людьми, але не відчувається дух епохи, в якій діє Ганна Арендт. В цьому контексті набагато цікавішими щодо атмосфери та контексту є біографія Макса Вебера, написана його дружиною, та спогади Ральфа Дарендорфа про 1930-і - 1950-і рр. в США та Німеччині. З них зрозумілим є інтелектуальний клімат як Німеччини, так і США того ж часу, про який йдеться авторові біографії Ганни Арендт. На жаль, Алоїз Принц це опускає. Єдиний епізод, який вражає детальністю - розповідь про перебування Ганни Арендт у французьких таборах для біженців. Проте подальші розповіді - радше діловий звіт про переміщення та книжки.

Звісно, є інший формат біографій - розповідь про праці та ідеї свого героя / героїні. Проте і тут Алоїз Принц не потішить читача. Виклад "Джерел тоталітаризму" та "Банальності зла" зводиться до кількох тез: прості люди можуть чинити злочини, тоталітаризм є продуктом колоніалізму (точніше, колоніального способу мислення). Нюанси цих творів автор просту пропускає [2]. Хоча розповідає про цікаву статтю Арендт щодо інциденту в Літтл-Рок. Більш розгорнутим є виклад ідей "Становища людини". Але саме в цих частинах тексту я очікував хоча б коротких ремарок про те, як ці ідеї Арендт стосуються тогочасного інтелектуального життя: що вони продовжують і розвивають, а що заперечують і критикують. На жаль, цього в тексті немає.

Ганна Арендт. Життя в темні часиНайбільш прикрими речима є свідчення певної некомпетентності автора. В кінці книги є біографічна довідка про Ганну Арендт, де згадано, що протягом 1930-1933 рр. вона таємно співпрацює з сіоністами. Хоча в тексті книги згадується неприхильність Арендт до сіоністів в 1930-х рр., потім прихильність в 1940-х рр., і знову неприхильність з 1950-х рр. і до смерті. Автор щось наплутав? Чи просто не розповів всього про Арендт в 1930-і рр.? Проте найнеприємнішим для мене був фрагмент, де автор пише: "1 вересня 1939 року розпочинається німецький "Бліцкриґ" проти Польщі. Це прелюдія до Другої світової" (С.91). Якраз вторгнення до Польщі не було прелюдією до ІІ Світової, а самою світовою війною. І подавати blitzkrieg в лапках як назву операції - це вже зауваження до наукового редактора, а не до автора чи перекладача. 

Підсумовуючи. Чи текст цей варто читати? Безумовно, так. Адже він таки розповідає про Ганну Арендт, але не зовсім про її часи. Читачам та читачкам варто приготуватися, що це типова подієва біографія, хоча хотілося б більшого. Саме з цієї книги постає справжня Ганна Арендт - з якою мені особисто не хотілося б зустрітися в реальному житті. Адже характер в неї був надзвичайно прикрий - вічні суперечки та конфлікти, а також низка любовних романів, які завершуються щасливим шлюбом та таємною любов'ю з Мартіном Гайдеґґером. Академічні дискусії не були улюбленим стилем Арендт. Автор цитує один з листів Арендт, де вона згадує, що лаялася під час дискусії в Гарварді з одним з соціологів, який порівняв комунізм з релігією. По-перше, зараз можна погодитися з тим, що в радянському комунізмі було доволі багато елементів релігійних ритуалів та релігії в дюркгаймівському сенсі. Проте навіть якщо Арендт не погоджувалася з цим, то навіщо лаятися? На конференції в Італії вона просто обізвала інших дискутантів дурнями, які нічого не тямлять в науці. Не вельми, як на мене, продуктивним стиль дискусії. Проте найбільшим шоком було те, що Арендт на питання про права жінок відповідає, що не бачить тут жодної проблеми - вона завжди в житті робила те, що хотіла. А тому, мовляв, і фемінізм не має сенсу. Принаймі такий висновок можна зробити з тексту Принца. Особливо кумедним є те, що Арендт була проти студентських революцій 1968 р., вважаючи їх радше анархією, ніж революцією. І змушували до себе на заняття приходити лише в костюмах - жодних джинсів. Останнє доволі кумедне, якщо врахувати сучасні тенденції в західних університетах. Не вельми привабливим портрет, але саме заради нього варто читати цю книгу - щоб трішки дізнатися про Ганну Арендт як людину.

[1] Далі в тексті подаватиму назву книги "Eichmann in Jerusalem: A Report on the Banality of Evil" за українським перекладом, де частини заголовку поміняли місцями: "Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі". 

[2] Про комплексність і складність "Банальності зла" я намагався розповісти в іншій своїй рецензії, яку можна прочитати за цим посиланням.

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с. Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!