Міфологічні основи націй

24.07.2016
3 хв читання

20 липня 2016 р. помер Ентоні Д. Сміт – одних з провідних дослідників націй та націоналізмів. І, мабуть, найбільш перекладений українською [1]. Проте довгий час це був не вельми популярний автор – на тлі Еріка Гобсбаума, Бенедикта Андерсона та Ернеста Ґелнера. Останні були модерністами, тобто вважали, що до XVIII ст. немає сенсу говорити про нації, а в модерний час вони виникають “з чистого листка”, тобто конструюються соціальними та політичними силами, характерними для індустріальної епохи (Ґелнер, Гобсбаум) чи для модерного капіталізму (Андерсон). Натомість Е.Сміт займав “проміжну” позицію, вважаючи, що нації виникають в XVIII ст., але на етнічному підґрунті. Така позиція була близькою до примордіалістів чи переніалістів, які вважали, що нації існують віддавна. Тільки примордіалісти переконані, що нації існуюють безпрервно, а переніалісти припускають періоди занепаду та відродження, коли нація може зникнути з історії, але потім повернутися. 

Проте Е.Сміт вартий уваги не лише через це. Його визначення нації дозволяє краще зрозуміти, чому національні процеси розгортаються саме тим, а не ігшим чином. Згідно з ним нація – це “сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну масову громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів” (Сміт, 1994: 23). Найпростіше розкритикувати визначення Е.Сміта за поняття “спільне” (пам’ять, культура, економіка та права і обов’язки). Адже в умовах культурного різноманіття не існує спільної культури. Проте це зауваження не зовсім коректне: “спільне” не є синонімом “однорідного”. Джефрі Александер, аналізуючи Вотерґейтський скандал в США, виявив, що американському суспільству притамання різнорідність, проте є певне ядро, яке творить спільність всіх американців. І цим ядром є демократичні принципи і правила. 

Ентоні Сміт так само зазначав і щодо національної ідентичності. ЇЇ спільність обертається довкола “стрижневої доктрини націоналізму”, основні твердження якої є такими: “1) світ поділений на нації, кожна з яких зі своїм власним характером, історією й долею; 2) нація – єдине джерело політичної влади; 3) лояльність до нації не бере до уваги решти лояльностей; 4) щоб бути вільним, кожен індивід повинен належати до нації; 5) кожна нація потребує повного самовиразу і автономії; 6) загальний мир і правосуддя потребують світу автономних держав” (Сміт, 2004: 28). Як видно з її положень, ця доктрина є доволі розпливчастою. Зокрема, вона не дає визначення нації, не вказує, за якими критеріями треба визначати приналежність до цієї спільноти. А значить, як слушно зазначає Е. Сміт, ця “стрижнева доктрина” потребує доповнень, так званих допоміжних теорій. Їхня суть залежить від специфіки кожного окремо взятого націоналізму: “Ці теоретичні доповнення … закорінені у прагненнях і місцевих особливостях конкретних рухів і груп” (Сміт, 2006а: 115). Саме через це навіть у межах однієї нації можуть існувати декілька версій бачення її суті, з яких полярними виступають культурна (чи етнонаціональна) та політична (чи територіальна) (Сміт, 2004: 95).

У визначенні нації Е.Сміт на перше місце поставив – після назви і території – пам’ять та міфи. На перший погляд, це доволі дивно – ставити поруч пам’ть та міфи. Проте Е.Сміт вважає синонімом для поняття “міф” термін “етноісторія”, яка означає “суб’єктивне бачення пізнішими поколіннями певної культурної одиниці населення досвіду своїх справжніх чи гаданих предків” (Сміт, 2006: 92). 

Як уже зазначалося вище, Е.Сміт є прихильником теорії про етнічне походження націй. Згідно з нею нація виникає на основі певного етнічного ядра, а тому користується здобутками етнічної культурної ідентичності, створюючи національну (Сміт, 2004: 109-110), (Сміт, 1994: 47-51). Оскільки міфи є важливим компонентом і етнічної, і національної ідентичності (Сміт, 2004: 20), то нації неминуче використовують цю спадщину. У випадку відсутності такого минулого воно винаходиться, так само як і міфи. Як зауважує Е.Сміт, навіть історична пам’ять може часто міфізуватись (Сміт, 1994: 31), надаючи міфічного забарвлення реальним історичним подіям.

Е. Сміт виділяє наступні елементи системи націнальних міфів: міфи “про зародження і походження, про визволення і міґрацію, про золоту добу та її героїв, мудреців і, може, про обраний народ, що має тепер пробудитися після довгого сну занепаду і (або) вигнання” (Сміт, 1994: 74). В одній з останніх праць він включив до класифікації міфів ще і міф про страждання та долю (Сміт, 2010: 66-74). З цих шести міфів Е. Сміт виділяє три, які “можна було б назвати “священними властивостями” нації чи, точніше, основними властивостями нації”: 1) міф про “золотий вік” ; 2) міф про священну територію; 3) міф про обраність (Сміт, 2004: 131). Важливо розуміти, що “золотий вік” не є незмінним для нації: він може змінюватися залежно від обставин (Сміт, 2004: 81, 128), оскільки змінюватимуться важливі для нації цінності. Причому “золота доба” переважно знаходиться в ідеальному минулому, а не історичному (тобто є приховано гетерогенною стосовно теперішнього). Міф про обраність є засобом мобілізації мас, оскільки обіцяє або матеріальну винагороду, або духовне спасіння, або і те, і інше. Суть цього міфу полягає у вірі, що нація була обрана для виконання певної місії, здійснення якої і принесе винагороду всім членам цієї спільноти. Деколи цей міф доповнюється ідеєю ковенанту, тобто угоди між Богом і нацією стосовно винагороди за виконання місії. Цей міф найчастіше використовується в період криз і містить в собі ідею зміни статусу: принижена спільнота відновить свою могутність завдяки виконання своєї місії. Міф про священну територію поєднує національну спільноту з певною територією. Сакральною ця земля стає завдяки могилам предків нації. Крім цього, цей міф передбачає віру в те, що саме територія вплинула на формування нації та її історію. 

Останні події в Україні та Польщі показують, що міфи є важливими елементами національної ідентичності. І в довготривалій перспективі Ентоні Сміт виявився правим: нація – це, перш за все, спільність пам’яті та міфів. 

[1] Українським читачам доступні чотири книги Е.Сміта – “Національна ідентичність” (Основи, 1994), “Націоналізм: теорія, ідеологія, історія” (К.І.С., 2004), “Нації та націоналізм у глобальну епоху” (Ніка-Центр, 2006б), “Культурні основи націй. Ієрархія, заповіт і республіка” (Темпора, 2010). Також існує переклад статті Е.Сміта “Доктрина та її критики” в Націоналізм: Антологія (Смолоскип, 2006а).

міжнародний інтелектуальний часопис

Don't Miss