Україна Модерна

// Михайло Мартиненко

Даний текст з’явився у зв’язку зі спекуляціями на тему масового вбивства мітингувальників на Майдані, продукування яких триває вже два роки і служить російській пропаганді. Автор міг би на них не реагувати, але сталось так, що один канадський дослідник Іван Качановський використовує (поки що в постах соцмереж) спогади автора по подіях 18-20.02.2014 року як, нібито такі, які підтверджують його «докази» того, що майданівці розстріляли самі себе. А на це автор вже змушений відповісти і чітко позначити свою позицію щодо цього питання, з метою запобігти використання власного імені в пропаганді. З цією метою автор пропонує увазі читачам відповідь на публікацію Івана Качановського «The “Snipers’ Massacre” on the Maidan in Ukraine».

Одним з головних сучасних міфів, «антимайданівських» та кремлівських, є міф про те, що 18-22 лютого 2014 року в Україні відбувся «державний переворот», спричинений «вбивством праворадикалами» активістів Майдану та міліціонерів, в результаті якого «легітимну владу» підставили і вона змушена тікати під загрозою власного життя. Сталось так, що побачила світ публікація авторства професора Оттавського університету Івана Качановського, яка, по суті, повторює цей міф. Проте форма, яку обрав канадський професор, є небезпечною тим, що своїм форматом вона підкупає читачів, особливо західних. Вони бачать майже 79-сторінковий текст з 343 посиланнями, що виглядає на перший погляд солідно.

Очевидно, що я не буду публікувати докладний розбір кожного речення даної публікації, оскільки результатом прискіпливого аналізу може випадково стати дисертація. Мова йде про аналіз і критику ключових тез і певних проблем методології створення цього «дослідження». Крім того, мій аналіз базується на «польовому виїзді», якщо його так можна назвати, на місце трагедії 20 лютого 2014 року, який я здійснив 17-18 лютого 2016 року, і візуальному матеріалі з цього місця у вигляді фотографій з місця розстрілу: як місць попадань так і місць, з яких, як я впевнений, стріляли. Деякі з фотографій, я вирішив продемонструвати читачам, оскільки на питанні «Звідки стріляли?» Іван Качановський зосереджує увагу, але робить, м’яко кажучи, не зовсім правильні висновки. Для зручності читачів, я обвів місця попадань від куль червоними колами.

***

Ключовими тезами Івана Качановського, які він неодноразово повторює в публікації є наступні твердження:

  1. Офіційна версія нинішньої української влади, яка полягає в тому, що 20 лютого 2014 року активістів вбивали бійці спецпідрозділу «Беркут», нібито не вписується в теорію раціональної дії Макса Вебера. Аргументує він тим, що вбивати активістів було, нібито, не вигідно спецназу[1].
  2. Автор стверджує, що події 20 лютого 2014 року стають раціональними, якщо взяти до уваги, що лідери опозиції, самооборони та (особливо наголошується в публікації) «праворадикальних неонацистських угрупувань», вранці цього дня, нібито, організували масову стрільбу по міліціонерах[2].
  3. Після відступу сил міліції в район урядового кварталу на вулиці Інститутській, лідери Майдану, нібито, організували масове вбивство активістів Майдану на Інститутській вулиці, за допомогою «снайперів», які стріляли з підконтрольних Майдану будівель: готелю «Україна» та Жовтневого палацу. Як стверджує Качановський, саме «снайпери Майдану» вбили абсолютну більшість жертв 20 лютого 2014 року[3].
  4. Разом із тим бійці Беркуту, нібито, вели винятково стрільбу на враження по «снайперам Майдану», або на попередження по неозброєним протестувальникам, щоб запобігти подальшому просуванню активістів Майдану. Разом із тим, Іван Качановський не виключає загибель та поранення декількох майданівців від рук Беркуту, але стверджує, що в більшості своїй, ці активісти були зі зброєю в руках[4].
  5. За допомогою інформаційних маніпуляцій, лідери Майдану, нібито, безпідставно звинуватили Януковича та спецназ у організації масового вбивства людей. Розслідування, яке ведеться у справі розстрілу на Інститутській, не має жодних доказів причетності «Беркуту» до цієї справи[5].

Якщо перейти до обговорення цих тез, то варто зазначити, що Івану Качановському при розборі подій 20 лютого 2014 року бракує контексту попередніх подій. Перш за все контекст полягає в тому, що міліція загалом та підрозділи міліції особливого призначення «Беркут» ще задовго до Майдану перебували в стані моральної деградації. Вони були корумпованими органами, які на вимогу влади, незалежно від того який був президент, ставали інструментом політичного насилля та економічного тиску. Орган, який офіційно мав функцію правоохоронного, по факту ще до Майдану став структурою, яка мало не найбільше порушувала права людини та громадянина. До найгучніших випадків порушення прав людини «Беркутом», починаючи з 90-х років і до початку Майдану, належать наступні:

-  Розстріл «Беркутом» кримських татар 25 червня 1995 року, внаслідок якого 2 кримських татар загинуло та 7 поранено[6].

- Побиття та масові арешти учасників похорону патріарха УПЦ-КП Володимира 18 липня 1995 року[7].

- Розгін та побиття страйкуючих шахтарів в Луганську 24 серпня 1998 року.

- Остаточне придушення та побиття учасників акції «Україна без Кучми» (в тому числі затриманих) 9 березня 2001 року.

- Побиття футбольних фанатів, в тому числі неповнолітніх дівчат, на матчі «Динамо»-«Шахтар» 27 травня 2007 року[8].

- Побиття та арешти антизабудовних активістів в Гостинному Дворі (Київ, Контрактова площа), в тому числі жінок та неповнолітніх 18 лютого 2013 року[9].

- Розгін та побиття учасників «Врадіївського майдану» 18 липня 2013 року[10].

Даний перелік не є вичерпним. Про системні випадки хабарництва в інших міліцейських органах, катування затриманих та в'язнів варто писати окремо.

Ще одна важлива обставина, про яку майже не говорить Іван Качановський (а може не хоче наголошувати увагу?). Активістів Майдану почали вбивати не 20 лютого 2014 року, а 22 січня і, особливо активно - 18 лютого. 18 лютого, від рук «Беркуту», Внутрішніх військ та «тітушок», які мали вогнепальну зброю[11][12], 19 осіб (в тому числі одна жінка) загинули або отримали поранення несумісні з життям, внаслідок жорстокого побиття, дії світлошумових гранат з примотаними металевими елементами і розстрілу з пістолетів та гладкоствольної та нарізної зброї[13]. 19 лютого загинуло чи отримало смертельні поранення ще 9 майданівців внаслідок таких самих обставин[14]. За різними даними, від 2[15] до 50[16] людей було спалено в Будинку Профспілок внаслідок штурму спецпідрозділу СБУ «Альфа» (в цей же час Іван Качановський приписує цей злочин... майданівцям)[17]. Кількість поранених обчислювалась сотнями[18].

Ця обставина – свавілля спецпідрозділу «Беркут» ще задовго до Майдану та під час Майдану, дозволяє нам заперечити дві тези Івана Качановського. Перша теза – про те, що ні владі, ні спецназу не були вигідні вбивства мітингувальників 20 лютого 2014 року. Що це було нераціонально. Якщо подивитись з тої точки зору, що за попередні порушення прав людини ніхто з бійців «Беркуту» не ніс покарання, то стає зрозумілим, що масові вбивства протестувальників 18-20 лютого 2014 року були закономірним апофеозом міліцейського свавілля. І в цих діях була раціональність. Вбивча раціональність.

 Колаж Тумба

Тумба зі слідами куль біля верхнього виходу зі станції метро «Хрещатик» та район, підконтрольний міліції, з якого були випущені кулі. Фото з особистого архіву М. Мартиненка

Другу тезу Качановського про організованість масового відстрілу міліціонерів вранці 20 лютого 2014 року можна заперечити тим, що по-перше, офіційні лідери Майдану або пішли на переговори з президентом Януковичем, або просто дезертирували під приводом «поранення» чи «інсульту» (випадок з Турчиновим та Парубієм відповідно). Оборона Майдану була чистої води імпровізацією. По-друге,  після такої серії свавілля з боку спецпризначенців і початку масового вбивства 18 лютого 2014 року, «Беркут» не залишив мітингувальникам іншого вибору, крім оборонятись всіма можливими засобами. Це було вже не питання політики, а питання фізичного виживання. Офіційно скаржитись на дії спецназу було безглуздо, як з огляду на неефективність скарг будь-куди, так і з огляду на брак часу, кожна згаяна хвилина якого могла коштувати життя. Тому невелика частина мітингувальників справді принесла зброю для захисту і застосовувала її проти міліції. Формально це було незаконно, але по факту, першими порушили закон і права ті органи, які мали їх в першу чергу охороняти.

***

Частину цього допису я хотів би присвятити деяким методологічним зауваженням до автора публікації. Це стосується ряду «доказів», якими користується Іван Качановський для доведення своєї теорії про "розстріл активістів самими себе".

Перш за все не має підстав теза, що органи, які розслідують справу розстрілу активістів Майдану, звинувачують міліцію та минулу владу безпідставно. Маю великі сумніви стосовно того, що Іван Качановський спромігся обробити близько 2300 (!) томів справи, які вже має Генеральна прокуратура України в розпорядженні по злочинах проти Майдану в 2013-2014 роках[19].

Автор намагається проаналізувати, користуючись великою базою відеоджерел, загибель кожної людини, яка загинула 20 лютого. Проте, одним з основних і дуже сумнівних аргументів до тези про «майданівських снайперів» з готелю «Україна» є спроба аналізу характеру ран, які спричинили загибель, і з якого боку вони завдані[20]. Іван Качановський не враховує, що ці люди не були нерухомими мішенями, які, ніби, завжди знаходились обличчям у напрямку урядового кварталу. Крім того, рух смертельно поранених людей є непередбаченим: їх може відкинути, або вони можуть зігнувшись осісти, або встигнути повернутись ітд. Для того, щоб наводити аргументи подібного роду, потрібно бути кваліфікованим експертом-криміналістом, або в протилежному випадку, не наводити їх.

Ілюстративна частина складається з однієї карти, яка позначає локації Майдану та місця розстрілів протестувальників, а також 9 зображень. В основному це, судячи з якості – скріншоти з відеофайлів. Потрібно сказати, що ілюстративний ряд залишає бажати кращого, оскільки якість половини фотографій (за нумерацією автора – №№ 2-3, 6-7, 11)[21] реально не дозволяє встановити чи була у зображених людей зброя. Частина підписів до фотографій не відповідають тому, що зображено (№№ 4, 8, 10)[22]. Зокрема Іван Качановський стверджує, що на фото № 4 зображені вбиті, або люди, яких за мить вб'ють з Готелю «Україна» «снайпери Майдану». Умовні позначення на карті зроблені в цілому правильно, за винятком того, що Музейний перевулок та банк «Аркада» на Інститутській не контролювались активістами Майдану, а були нейтральною територією[23]. Крім того, умовні позначення часто нанесені таким кольором шрифту, який зливається з кольором супутникової мапи, внаслідок чого зміст карти неможливо прочитати.

Незважаючи на те, що Іван Качановський добре знає розташування локацій на Майдані, він фальсифікує факти, які стосуються того, з якого напрямку стріляли по протестувальникам. Зокрема фото № 5, було підписано автором як «Сліди попадання від куль на дереві з напрямку контрольованих Майданом готелю «Україна», Жовтневого палацу та Музейного перевулку». Зі слів Качановського, це його власне фото[24]. Проте, під час «польового виїзду» на Інститутську вулицю мені вдалось знайти це дерево, сфотографувати його з різних ракурсів та планів. В результаті мною було визначено, що насправді кулі були випущені зі сторони клубу Кабінету міністрів та лінії колишніх бетонних барикад на Інститутській вулиці. Ця територія 20 лютого 2014 року контролювалась «Беркутом».

 Колаж дерево

Фотографії слідів від куль на дереві, яке фігурує в публікації Івана Качановського, лінії колишніх бетонних барикад та клубу Кабміну, з якого були випущені кулі. Фото з особистого архіву М. Мартиненка

Більше того, фотографуючи дерева, ліхтарні стовпи, парапети та інші укриття, якими користувались майданівці, я не знайшов жодного вхідного отвору від кулі, який би вказував на позиції, які контролювали активісти. У випадку, якби 20 лютого 2014 року міфічні «снайпери Майдану» розстрілювали протестувальників, залишився хоча б один слід від кулі. Всі місця попадання куль вказують на колишні міліцейські позиції.

Привертає увагу посічена кулями стіна готелю «Україна». Ці фотографії я публікую невипадково, оскільки вони показують, що "Беркут" стріляв не задля «контрснайперської боротьби» у вікна, а стріляв по неозброєних активістах. Просто так сталось, що кулі попадали трохи вище людського зросту (основна кількість попадань знаходиться високо на стінах готелю «Україна», з огляду на те, що будівля стоіть на нижчому рівні, ніж місце, де намагались знайти укриття майданівців). Я не вірю в можливість того, що бійці спецназу настільки погано влучали по цілях, щоб, цілячись в вікно промахувались на декілька метрів з близької відстані.

Hotel

Сліди попадань від куль на стіні Готелю Україна, клуб Кабміну, підконтрольний міліції, з якого були випущені кулі. Фото з особистого архіву М. Мартиненка 

З готелю «Україна» справді стріляли, але єдиний зафіксований слід від попадання кулі знаходиться на дереві, яке знаходиться на нейтральній смузі перед самим клубом Кабміну, який контролювався спецназом. Очевидно, що хтось з майданівців намагався вести вогонь у відповідь на стрільбу міліції.

Якщо все-таки на якусь секунду припустити, що міфічні «снайпери-неонацисти», які розстрілювали своїх побратимів, були в готелі «Україна», то... це не реально. Більшість протестувальників загинули на дуже близькій відстані (50-100 метрів) від готелю. В такому разі «снайперам» довелось би або висовуватись і наполовину звисати зі зброєю з вікон верхніх поверхів будівлі, або бути на нижніх поверхах майже на одному рівні з протестувальниками, які знаходились на вулиці. І в такому, і в такому разі вірогідність демаскування збільшується до рівня майже 100 %, що фактично стало би провалом такого роду «провокації». Єдиним теоретично можливим варіантом, коли могли стріляти з готелю «Україна» була стрільба з боку спецназу. Це пояснюється тим, що район готелю знаходився півтори доби під контролем міліції і невідомо хто там базувався, оскільки будівля має 16 поверхів, 371 номер і невідому кількість інших приміщень.

Клуб кабміну

Єдиний слід попадання в дерево в районі підконтрольного «Беркутом» клубу Кабміну зі сторони готелю «Україна». Фото з особистого архіву М. Мартиненка

Таким чином, можна зробити висновок, що твердження Івана Качановського про те, що майданівці нібито розстріляли самі себе, засноване на недостатній кваліфікації автора у сфері криміналістики, довільному трактуванні фактів, або навіть, їх фальсифікації. Сліди від куль, зняті на фото під час мого «польового виїзду» вказують на те, що на Інститутській вулиці всі кулі, за винятком одного попадання в дерево в районі клубу Кабміну, були випущені з території, контрольованої «Беркутом». Опубліковані фотоджерела, разом з сумнозвісними відео за 20 лютого 2014 року підтверджують, що спецназ стріляв не на попередження і не по озброєним людям, а стріляв на враження по неозброєним активістам, що є, користуючись офіційною термінологією, «непропорційним використанням сили».

Варто зазначити останню, дуже характерну тезу публікації Івана Качановського «The “Snipers’ Massacre». Він завершує її висновком, що, нібито, "вбивство «майданівськими снайперами»" майданівців призвело до згортання демократії, прав людини і, на чому він наголошує – «де-факто розвалі України». [25] Можу завершити мій допис тільки фразою: «Не дочекаєтесь»...



[2] Там само; 63                                                                                                   

[3] Там само

[4] Там само; 64

[5] Там само; 6

[17] Katchanovski. The “Snipers’ Massacre”; 61

[20] Katchanovski. The “Snipers’ Massacre”; 25-39

[21] Katchanovski. The “Snipers’ Massacre”; 16; 24; 42-43; 50

[22] Там само; 36; 46; 49

[23] Там само; 18

[24] Там само;38

[25] Там само; 64

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с. Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!