Україна Модерна

// Михайло Мартиненко

20 травня 2016 року в стінах Києво-Могилянської академії відбулась дискусія "Український націоналізм і євреї (1920-50 рр.)". Ідея цієї дискусії, вірогідно, зародилась не в останню чергу через ряд публікацій в західних виданнях, які були присвячені діяльності та поглядам голови Українського інституту національної пам’яті (далі - УІНП), пана Володимира В’ятровича. Одним з найдискусійніших моментів даних статей була саме історія ставлення українських націоналістів до євреїв у міжвоєнний і, особливо, в воєнний час, зокрема – питання співучасті українських націоналістів у масових вбивствах євреїв та те, як це презентує УІНП загалом і його голова зокрема[1]. Поява цих публікацій спричинила бурхливу дискусію серед істориків в соцмережах, яка перейшла в дискусію в аудиторії.

Крім пана В’ятровича учасниками дискусії був ряд висококваліфікованих спеціалістів з історії ідеології та практики українського націоналізму. Зокрема це д. і. н. професор УКУ Олександр Зайцев, який спеціалізується на вивченні ідеології українських націоналістичних рухів в міжвоєнний період; к. і. н. Юрій Радченко з Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи (Харків), який велику увагу приділяє історії колаборації українських та російських націоналістів з нацистами,  і особливо, їхню співучасть в Голокості та Андрій Усач керівник архіву ЦДВР, який досліджує історію нацистської окупації України в контексті історії ОУН. Модераторами виступали к. і. н. Артем Харченко з Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи та к. і. н. Сергій Гірік з Української асоціації юдаїки.

Для того, щоб почати писати про рефлексії від даної дискусії, варто зазначити, що незважаючи на рекламу цього заходу і, нібито, зацікавленість в ньому широкої аудиторії в соцмережах, на дискусії були присутні не більше 50 чоловік. На мою думку, це в черговий раз показує, як відірваність соцмереж від реального життя так і неготовність широкого загалу (не тільки істориків), до участі, або хоча би присутності на дискусії на таку дражливу тему. Незважаючи на певного роду, навіть, істерію в соцмережах з приводу можливого виходу дискусії за межу академічного формату, цього не відбулось, за винятком певного застереження, яке буде згадане.

Однією з проблем досліджень українського націоналізму полягає в тому, що часто деякі дослідники помилково ототожнюють український націоналізм виключно з ОУН, а часто – виключно з ОУН (б). Більше того, вони вважають, що навіть ОУН (б) мала один набір ідеологічних догм на весь час і кожен її член та керівник не відходив від «генеральної лінії партії». Професор Олександр Зайцев якомога детальніше розкрив історію певного роду дискусії в середовищі ОУН в 20-30 роках щодо ставлення її до євреїв. Окрім того, пан Олександр Зайцев детально зупинився на «єврейському питанні» в програмі Фронту національної єдності (ФНЄ), єдиної в міжвоєнній Польщі легальної української націоналістичної організації, а також на історії хвилі погромів єврейських магазинів в Західній Україні в 30-х роках.

Особливу увагу професор звернув на рішення ІІ Великого збору (Краківського) ОУН (б) в 1941 року та Інструкції ОУН «Боротьба та діяльність ОУН під час війни», окремі положення яких колективно звинувачували єврейський народ в пособництві радянському режиму і де був заклик вбивати осіб єврейського походження[2]. Загалом, доповідач дійшов до висновків, що на момент вибуху Другої світової війни та особливо – німецько-радянської війни, український націоналізм у ставленні до євреїв чим далі тим більше еволюціонував від певних елементів «прагматичного підходу» до відвертого антисемітизму. Це відбувалось під дією як внутрішніх чинників, так і під дією міжнародної обстановки та впливі антисемітизму в середовищі інших націоналістичних рухів (німецького та польського, зокрема).

Андрій Усач в своїй промові поділився рядом цікавих і в той же час трагічних епізодів вбивства євреїв за участю ОУНівців в 1941 році на основі документів з архіву визвольного руху. Процитовані доповідачем документи демонструють різні моделі поведінки членів ОУН в реаліях першого року німецько-радянської війни. В одній і тій самій місцевості на Тернопільщині чи Хмельниччині були можливі і вбивство євреїв з особистих невстановлених мотивів «без наказу», і заборона вбивства євреїв «без наказу», і вбивство євреїв «з наказу», і переховування євреїв від вбивць. І це було здійснено членами однієї організації.

Юрій Радченко в своїй доповіді зробив стислий огляд відомих йому випадків антисемітизму в ідеології та практиці ОУН впродовж Другої світової війни. Особливо пан Юрій наголосив на фактах участі окремих груп із числа членів ОУН в допоміжній поліції під час нацистської окупації (до дезертирства в загони УПА), яка в тій чи іншій формі допомагала нацистам вбивати євреїв. Одразу я хотів би зазначити, що співучасть допоміжної поліції не обов’язково виражалась в безпосередньому розстрілі євреїв, а й в конвоюванні їх до гетто, станцій для відправки в табори смерті або на місце розстрілу. Втім, це не применшує злочинність таких дій.

Проте, варто зазначити, що в промові пана Юрія дещо бракувало посилання або цитування тих документів, які підтверджують ті чи інші факти співучасті членів ОУН в геноциді євреїв.

Я свідомо виніс свої роздуми щодо доповіді пана Володимира В’ятровича, яка була першою по порядку, пізніше, через те, що до неї в мене найбільше питань, ніж до інших учасників дискусії. Якщо узагальнити цю промову, то вона була по суті коротким переказом його власної книжки «Ставлення ОУН до євреїв», яка була опублікована в 2006 році. При цьому, я не можу сказати, що пан Володимир в цій доповіді сказав щось нове, що відрізняється від змісту книги. Це прикро, з огляду на те, що за 10 років були опубліковані нові документи, вийшли нові дослідження. Не кажучи вже про те, що сама книга пана В'ятровича викликала в свій час дискусію, під час якої був висловлений ряд критичних зауважень до автора[3].

Під час обговорення доповіді пана Володимира ця критика, по суті повторилась, вже з уст дискутантів. Зокрема професор Олександр Зайцев зробив слушне зауваження у відповідь на вибіркове трактування рішення ІІ Великого збору та передвоєнних інструкцій ОУН (б) по відношенню до євреїв. Володимир В’ятрович вважає, що ключовою тезою одного з пунктів інструкцій була, нібито заборона погромів, в той же час як пан професор зазначив, що була присутня інша теза, яка виключала попередню «поборювати жидів як групу».

Говорячи про статті в ключовому міжвоєнному ОУНівському виданні «Розбудова нації» пан Володимир зробив огляд лише тих статей, де було висловлено позитивне ставлення до євреїв, зокрема Миколи Сціборського. В той же час антисемітські публікації Олександра Мицюка, які друкувались майже в кожному номері протягом більше двох років (1931-1933 рр.) [4] були проігноровані доповідачем і про них також висловився пан професор. Проте, на це зауваження пан В’ятрович відповів, що зазначений автор не був членом ОУН, а тому ні на що не впливав. Досить спірне питання про відсутності впливу.

Подібна ситуація сталась з документом, який Володимир В’ятрович навів повністю у вже згаданій книзі. Листівка ОУН 1950 року «Євреї – громадяни України» в доповіді була протрактована як остаточний переворот у відношенні націоналістів до євреїв. Разом із тим жодним чином доповідач не прокоментував прокурорський тон по відношенню до євреїв в цьому ж самому документі і виправдання погромів в часи Хмельниччини та Війни за незалежність 1917-1921 рр[5].

Напевно, найобговорюванішим питанням на зустрічі став момент так званої «демократизації» українських націоналістів. Пан Володимир В'ятрович зазначив, що від антисемітських гасел ОУН (б) відмовилась вже на початку – в середині 1942 року. Проте його опоненти не погодились із цим, говорячи про те, що «демократичну програму» ОУН (б) прийняла тільки на ІІІ Великому зборі 1943 року, а окремі документи про заборону «жидівських акцій» зустрічались ще по 1944 рік. При цьому, я мушу зазначити, що антиєврейські акції припинились не стільки через гуманізм українських націоналістів, скільки через майже поголовне вбивство євреїв в Західній Україні під час нацистської окупації, про що свідчать  «Тимчасові інструкції крайового проводу ОУН (Б) про діяльність УПА на ЗУЗ» від 7 вересня 1944 року[6].

Єдиною, відносно новою тезою пана В'ятровича є те, що звинувачення українських націоналістів в антисемітизмі та співучасті в Голокості продукувались майже виключно радянськими спецслужбами та пропагандою для дискредитації націоналістів, починаючи приблизно з 60-х років. Ця теза не позбавлена рації, пропагандистська машина справді працювала над цим. Проте, по-перше, звинувачення радянською пропагандою ОУН в антисемітизмі почалось майже одразу після закінчення Другої світової війни. Зокрема це зустрічається в ряді статей радянського письменника та журналіста/пропагандиста Володимира Бєляєва на сторінках газети «Вільна Україна» та в збірнику агітаційних памфлетів «Під чужими прапорами» (видання 1954 року). А по-друге, незважаючи на часту безглуздість радянської пропаганди, особливо у висвітленні історії націоналістичного руху, ОУН (б) сама є відповідальною за створення та поширення рішень ІІ Великого Збору 1941 року. Зокрема той же Володимир Бєляєв із задоволенням цитував та смакував антисемітські тези рішень цього збору та передвоєнних інструкцій ОУН (б), при цьому не викривляючи цитати.

Добігаючи до кінця аналізу перебігу дискусії хотів би зазначити момент, неприємний для мене, а можливо і для інших учасників дискусії та глядачів. Під час доповіді пана Юрія Радченка, пан Володимир В'ятрович неодноразово намагався перебити доповідача, не дослухавши його до кінця. Можна приблизно здогадуватись, що очевидно пану Володимиру не завжди подобалось все, що говорив пан Юрій, проте я не вважаю це приводом для виходу за межі ввічливості під час наукового заходу.

Говорять, що дискусія є успішною тоді, коли за її результатами вироблений компроміс. Можна сказати, що в цьому плані ця дискусія 20 травня не досягла в повній мірі такого результату. Точніше у мене враження, що дискусія точилась між головою УІНП та рештою учасників, які вже досягли між собою згоди. Дискусія показала, що пану Володимиру В’ятровичу потрібно дещо м’якше сприймати критику на свою адресу. Ця критика зрозуміла, з огляду на те, що пан Володимир свідомо обрав роль політика, голови вищого органу виконавчої влади.

Для того, щоб мій допис не виглядав як нищівна критика цієї людини, хотів би сказати, що я до певної міри їй співчуваю. З одного боку пана Володимира критикують (до певної міри слушно, до певної – не зовсім) західні та вітчизняні дослідники, які звинувачують його мало не в крайньому націоналізмі. З іншого ж боку його так само «бомбардують» особи, наближені до українських праворадикалів, які вимагають, наприклад, радикалізації політики «декомунізації», довівши її до маразму, накшталт гіпотетичного знищення статуї «Батьківщині-Матері» в Києві. Проте, повторюсь, що це закономірна плата за участь в політиці. Головним в цій ситуації є вміти відрізняти неконструктивну критику від конструктивної і на основі останньої робити відповідні висновки, компромісні рішення і виважені промови. Головування у такому органі, як Український інститут національної пам'яті передбачає не тільки владні повноваження, але і відповідальність перед українським суспільством та імідж за межами держави.

Завершуючи допис на оптимістичній ноті, хотів би сказати, що всі учасники та організатори дискусії наголосили, що в такому проблемному питанні, як відношення українських націоналістів до євреїв, факт проведення дискусії - це вже успіх. Всі учасники проголосили необхідність продовження і розширення кола учасників обговорення. Сподіваюсь, що це буде реалізовано зусиллями УІНП, як перший крок для створення майданчика для обговорення "важких питань" в українській історії, з залученням українських та зарубіжних істориків, нехай і різних, а часом протилежних поглядів



[1] Найдискусійніша стаття: Josh Cohen The Historian Whitewashing Ukraine’s Past

[2] ОУН  в 1941 році. Документи. В 2-х ч. Ч. 1. / Упорядники О.Веселова, О.Лисенко, І.Патриляк, В.Сергійчук. Відп.ред. С.Кульчицький. – Київ: Інститут історії України НАН України, 2006 – С. 103-104

[3] Тарас Курило, Іван Химка. Як ОУН ставилася до євреїв? Роздуми над книжкою Володимира В'ятровича // Україна модерна. - 2008. - № 13(2): Війна переможців і переможених

[4] Мицюк О. Аграризація жидівства України; Жидівство за доби історичного переламу; Позааграрна діяльність жидів по світовій війні; Самостійність України та жидівство // Розбудова нації: Орган Проводу українських націоналістів. – Прага, 1931-1933

[5] Володимир В’ятрович. Cтавлення ОУН до євреїв: формування позиції на тлі катастрофи. — Львів: Видавництво “Мс”, 2006 – С. 130-133


[6] ОУН і УПА в 1944 році: Документи. В 2 ч. Ч. 2. Упорядники: О. Веселоеа, С. Кокін, О. Лисенко, В. Сергійчук. Відповідальний редактор С. Кульчицький / НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України, 2009 – С. 59

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с. Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!