Музейна критика

11.08.2019
9 хв читання

«Над Бабьим Яром памятников нет», – згадаємо перший хрестоматійний рядок поеми Євґєнія Євтушенко. Звертаю увагу: немає пам’ятників, але не якогось одного пам’ятника!

Сорокарічне примусове мовчання припинилося – і різні «спільноти пам’яти», нащадки/сусіди/співгромадяни різних груп жертв нацизму розпочали встановлювати свої пам’ятники та шанувати свою пам’ять. Кожен має право на власний біль у власному куті. Тепер маємо пам’ятники, але чи маємо спільне «місце пам’яти», крім паркового простору?

Місцем переживання колективних емоцій може стати сучасний музей Бабиного Яру, який в емоційно-вражаючих формах представить трагедію нацистської окупації Києва та масових убивств, пізнішу «боротьбу за пам’ять» і сучасну справу пам’ятання. Мені йтиметься про музейну справу, а не про меморіяли та парки.

Презентація проєкту Меморіяльного музею пам’яти жертв Бабиного Яру на засіданні Музейної Ради при Міністерстві культури України 8 лютого 2018 року (доповідає – секретарка авторського колективу, наукова співробітниця Інституту історії України НАН України Тетяна Пастушенко)

Джерело: сторінка «Педагогічного музею України» у «Facebook»

На початку ХХІ століття тема комеморації жертв нацизму, які знайшли свій останній шлях у Бабиному Ярі, стала дискусійною. На сьогодні існують два проєкти музеїв та меморіялізації Бабиного Яру:

I. проєкт Меморіяльного музею пам’яти жертв Бабиного Яру (або простіше – Меморіяльного музею Бабиного Яру) в будівлі колишньої контори Лук’янівського єврейського кладовища по вулиці Юрія Іллєнка (донедавна – Мельникова), будинок 44, та меморіялізації комплексу «Бабин Яр – Дорогожицький некрополь», а також створення Національного музею історії Голокосту (або простіше – Музею історії Голокосту), про який коротко йдеться у проєкті «Концепції комплексної меморіалізації Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника “Бабин Яр”» (2019);

ІІ. проєкт Меморіяльного центру Голокосту «Бабин Яр», який включатиме музей (на сайті проєкту йдеться не про самий музей, а про постійну експозицію та пересувні виставки, що фактично означає створення музею) і якому виділили 2 гектари території. А 2018 року команда центру представила його «Базовий історичний наратив» на майже триста сторінок, який для загалу зреферував головний історик центру, відомий нідерландський дослідник Карел Беркгоф.

Церемонія підписання Декларації наміру про створення Меморіяльного центру Голокосту «Бабин Яр» (29 вересня 2016 року)

Різні проєкти меморіялізації Бабиного Яру та презентації трагічної історії відображають різні сучасні бачення «Нас» – спільноти реальних та уявних нащадків жертв нацизму.

NB: Здоровий глузд підказує, що не може бути два музеї на одну тему. Якщо проєкт Меморіяльного центру Голокосту «Бабин Яр», який отримує приватне фінансування, буде втілений раніше, ніж проєкт Меморіяльного музею пам’яти жертв Бабиного Яру, то навряд чи держава профінансує перший проєкт.

 Наразі оглядатиму перший проєкт, оскільки нещодавно на сайті «Україна модерна» була опублікована гостра критика концепції музейного проєкту, висловлена дослідником Голокосту Олександром Кругловим – кандидатом філософських наук, науковим керівником Українського інституту вивчення історії Голокосту «Ткума» (м. Дніпро). Цей проєкт – «Концепцію Меморіяльного музею пам’яти жертв Бабиного Яру» (2018) – створив представницький авторський колектив на чолі з відомим архівознавцем та археографом, член-кореспондентом Національної академії наук України, заступником директора Інституту історії України НАН України Геннадієм Боряком; заступником якого стали: знаний дослідник Голокосту, директор Українського центру вивчення історії Голокосту (м. Київ) Анатолій Подольський; завідувач відділу історії Другої світової війни Інституту історії України НАН України Олександр Лисенко; науковий співробітник Музею історії міста Києва, відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру Віталій Нахманович. Положення цієї концепції були коротко викладені й у пізнішому документі авторського колективу – «Концепції комплексної меморіалізації Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-культурного заповідника “Бабин Яр”».

Концепція 2018 року, присвячена створенню музею та меморіяльного комплексу «Бабин Яр – Дорогожицький некрополь», отримала двадцять відгуків, рецензій, пропозицій від науковців, удоступнених на сайті Інституту історії України НАН України, з різним рівнем аналізу й засад проєкту, і тексту концепції, й історичних питань, з різними пропорціями «політичного-академічного-музейного» у своїй критиці. Не бракує відгуків істориків – не вистачає відгуків од музейників-«практиків». Надалі покликатимуся на ці матеріяли, називаючи імена рецензентів.

Заплановане місце розташування Меморіяльного музею пам’яти жертв Бабиного Яру – будинок колишньої контори Лук’янівського єврейського кладовища (вулиця Юрія Іллєнка, будинок 44), споруджений у 1892 році.

Джерело відомостей про будівлю: блоґ «Блокнот Киевлянина»

Пропоную Вашій увазі свої тези щодо проєкту Меморіяльного музею пам’яти жертв Бабиного Яру та його критики, висловленої рецензентами концепції 2018 року й Олександром Кругловим:

1. Музейні тексти – не тексти «самі по собі». Наукова документація експозиційно-виставкової діяльности музеїв важлива яко відображення ідей експозиціонерів. В ідеалі така наукова документація має бути настільки ж досконало складена, як і тексти, призначені для публікації в академічних часописах. Однак можлива недостатня аргументованість, неоковирність фраз, стилістична невикінченість музейного тексту не повинна заважити його аналізу, оскільки це «робочий текст», призначений для фахівців та зацікавлених осіб. Звідси за «сирими» – як покажу далі – положеннями «Концепції Меморіяльного музею пам’яти жертв Бабиного Яру» варто бачити ідеї авторського колективу, не спиняючись на недосконалости формулювань.

Натомість автори концепції не можуть легковажити термінологією, важливою для досліджень історії ХХ століття, історичної політики та національної пам’яти. Про термінологічну недосконалість концепції йдеться Гелінаді Гринченко, яка слушно запропонували авторам скласти словник термінів, мінімізувавши неминучі питання та суперечності. Звісно, варто було би опрацювати цю концепцію, вдосконаливши її термінологію й аргументацію, як випливає з більшости відгуків та рецензій і як ітиметься нижче;

2. Ідея проєкту – показати музейними засобами спільний історичний простір проживання та гибелі різних груп населення в Києві й Бабиному Ярі. Чомусь автори проєкту не прописали свою ідею, хоча виклали розлогі й амбітні «завдання музею» (с. 13)*, а для формулювання його ідеї достатньо одного речення. Та й місія музею надто загальна: «донесення до українського суспільства та до кожного громадянина знання й розуміння гуманістичних цінностей, що мають лягти в основу розбудови сучасної демократичної Української держави» (с. 11). Визначена мною ідея проєкту випливає з критики авторами окремих візій «Бабиного Яру» яко місця трагедії та місця пам’яти (с. 5) і викладу ними «філософії експозиції» (с. 15–16), а також з того, що Бабин Яр постає в концепції єдиним символічним топосом різних своїх історій;

3. Проєкт має інтеґрувати різні візії «Бабиного Яру». В концепції наведена критика різних поглядів на те, що «Бабин Яр» означає для світу, України, Києва та різних спільнот, які розуміння обстоює громадськість і що першим спадає на думку загалу при вживання словосполучення «Бабин Яр» (с. 5). Формулювання цих поглядів викликало цілковиту незгоду з боку Олександра Круглова, можливо, через відсутність аргументації у цій частині концепції. Як на мене, цілком зрозуміла позиція авторського колективу, що існують: «єврейська» (вона ж – «світова»), «радянська», «пострадянська», «націоналістична», «куренівська» тощо версії пам’яти Бабиного Яру, які не обов’язково конкурують між собою. Повторюся, що виразниками цих версій є різні групи громадськости та різні спільноти загалу. Тому не згоден із Кругловим – і стверджую: немає принципового значення, до яких спільнот належать самі автори проєкту і хто вони за походженням;

4. Якою є «українська візія Бабиного Яру»? В концепції щодо музеї та меморіялізації простору «Бабин Яр – Дорогожицький некрополь» наголошено, «що будь-які меморіальні проекти мають відбивати насамперед українську візію історії та українську історичну пам’ять (курсив мій. – М. Г.)» (с. 10). У частини рецензентів ця позиція викликала беззастережну підтримку, а частина – поставила слушне питання: «Що таке українська візія історії та українська історична пам’ять?».

Перед висловлюванням про «українську візію історії та українську історичну пам’ять» автори концепції вказали, що вони належать до цієї частини української громадськости, яка зацікавлена «у формуванні спільної історії й інклюзивної пам’яті» (с. 4). Звідси логічно випливає, що «українське» є «спільним та інклюзивним», з чим особисто я згоден. А для багатьох моїх сучасників і співгромадян «українське» не може включати ані «єврейське», ані «ромське».

Чим є «українська візія історії та українська історична пам’ять» – геть неочевидно, і потребує чіткої й розлогої відповіді. Особливу увагу варто звернути на співвідношення «української» та «єврейською/світової» візіями, позаяк «єврейська» вужча за «українську». Колективу проєкту треба враховувати неминучі звинувачення в «ревізіонізмі», і постійно пояснювати, що таке «українська візія Бабиного Яру», щоби не отримувати гострих закидів, принаймні, від представників фахових середовищ;

NB: «Каменем спотикання» залишиться презентація історії націоналістів-«мельниківців», які щонайменше долучилися до нацистської антисемітської пропаганди (щонайбільше, за Юрієм Радченком, деякі з них виконували охоронні функції під час організації руху євреїв у Бабин Яр і потім грабували єврейське майно). А на еміґрації, як показав Андрій Усач, створили власний героїчний міт із символічною віссю Бабиного Яру. За іронією історії, хто допомагав нацистам нищити євреїв – повторив долю своїх жертв. Тож сюжети про «мельниківців» у музейній експозиції мають бути представлені в трагічному, аж ніяк не героїчному «ключі». Варто збагнути і не забувати: через «мельниківців» музею закидатимуть «ревізіонізм».

 5. Проєкт грандіозний за тематичним діяпазоном. Експозиція Меморіяльного музею Бабиного Яру, за тематико структурним планом, має охопити: історію цього простору в княжі часи (себто Кирилівську церкву та Кирилівський монастир), історію тутешніх цвинтарів, єврейське питання в Російській імперії (тіло Андрюши Ющинського, в «ритуальному вбивстві» якого слідство й монархісти звинуватили Менахема-Менделя Бейліса, виявили у цій місцевости і поховали на Лук’яніському цвинтарі), Українську революцію та єврейські погроми, міжвоєнний радянський режим і сталінські репресії, встановлення нацистського режиму та расову ідеологію, початок Другої світової і Німецько-радянської війни, нацистський терор на окупованих територіях, – і тільки потім перейти до теми окупації Києва (Див.: с. 24–73).

Експозиційна площа невеликої будівлі на вулиці Юрія Іллєнка в два поверхи з підвалом і мансардою – лишень 370 квадратних метрів! Як лаконічно висловився у своїй «музейницькій» рецензії Олександр Зінченко: «Обсяг тематичного і фактологічного матеріалу неспівмірний із скромними експозиційними можливостями будинку майбутнього музею».

NB: Підозрюю, що й 370 «квадратів» – перебільшена цифра, порівняно з «оптимальною» для музею в такій будівлі. Музей має стати потужним дослідницьким і просвітницьким центром, а відтак підвал варто зайняти робочими кабінетами, майстернею художників, архівом, бібліотекою тощо. На першому поверсі можуть бути: фондосховище (небажано зберігати музейні фонди на найнижчих і найвищих поверхах), виставкова зала й зала для подій наукового життя, публічних лекцій та інших культурно-освітніх заходів (можливо, вдасться поєднати виставковий і культурно-освітній «простори»). Тоді для постійної експозиції залишиться другий поверх (з екскурсами у витоки і початок Другої світової війни, показом періоду окупації Києва і нацистського терору?) і мансарда із презентацією тем Праведників народів світу, Куренівської трагедії та пам’яти про Бабин Яр. Решта матеріялу може бути презентована на тимчасових виставках у музеї та пересувних за його межами. Краще менше – зате краще!

 Круглов доречно вказує на надмірність тем, які планують висвітлити в експозиції проєктованого музею, завважуючи, що не можна прирівнювати Меморіяльний музей Бабиного Яру до наявного Національного музею історії України. Я би, слідом за Леонідом Зашкільняком, сказав скромніше: до майбутнього Музею історії Києва;

6. Тематико структурний план варто переробити за принципами наративного музею. Тематико структурний план із концепції музею надто нагадує проспект колективної монографії з наведенням джерел та ілюстрацій (за концепцією – «експонатів»), для якої наукова концепція музею й експозиції перетворюється на вступ. Адже в концепції музею забагато тем пропонується показати за допомогою площинного матеріялу – копій документів і фотографій, які самі по собі не дуже привабливі та змістовні для відвідувачів. Потрібні об’ємні об’єкти та мультимедійні продукти, сполучені драматично побудованим наративом – сценарієм експозиції.

Олександр Зінченко представив своє бачення експозиції Меморіяльного музею Бабиного Яру. Він запропонував замінити цей тематико структурний план сценарієм експозиції, складеним за принципами сценарію сучасного наративного музею – музею певної суспільної або індивідуальної історії. Зінченко накреслив приблизний сценарій, заснований на презентації кількох тематичних просторів, присвячених окупації Києва, нацистському терору проти різних груп людей, пізнішому «затиранню пам’яти» та Куренівській трагедії.

Що таке «наративний музей»? Для наративних музеїв головне – презентація певних історій, для чого використовують різні «класичні» та сучасні засоби: артефакти, реконструкції, інсталяції, мультимедійні технології. А підставою «класичного» музею є колекція артефактів, які створюють «музейну ауру», проте обмежують можливості музею доносити до своєї авдиторію, яка в наш час є надзвичайно вимогливою, суспільно важливі та дражливі теми. Приклади наративних музеїв: Музей Варшавського повстання, Музей Оскара Шиндлера, Музей історії польських євреїв «Полін» і Музей Другої світової війни у Польщі, Музей Франца Кафки у Празі (Чехія), Музей Боріса Єльцина в Єкатеринбурзі (Росія).

Афіша виставки «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії», яка експонувалася в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» у вересні-листопаді 2016 року.

Виставка вдоступнена у віртуальному вигляді з віртуальною екскурсією на сайті Мультимедійного інтерактивного проєкту «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії»

Висновки: Концепція Меморіяльного музею пам’яти жертв Бабиного Яру є вираженням ідей представницького кола українських істориків. Цей музей має відображати інклюзивну історію України, Києва і Бабиного Яру й утверджувати її як «українську візію історії» та підставу для «української історичної пам’яти». Однак у науковій документації музею потрібно прямо написати, яка ідея і яка місія музею, що таке «українська історія» та «українська пам’ять» і як вони співвідносяться з іншими візіями, особливо з «єврейською/світовою». Сам проєкт експозиції, прямо скажу – «наполеонівський», і ніяк не «вміститься» у стару будівлю контори Лук’янівського єврейського цвинтаря.

Уроки: Георгій Касьянов завершив свою рецензію словами: «Подальше обговорення Концепції має відбуватися спочатку в експертному колі, яке має включати культурологів, музеєзнавців, соціологів, психологів, істориків. Лише після експертної дискусії і доопрацювання цей текст може бути представлений для ширшого громадського обговорення. В його нинішньому вигляді він може спричинити новий раунд публічних дискусій не надто продуктивних з огляду на поставлені у Концепцією завдання музею (курсив мій. – М. Г.)». Нема де правди діти!

Олександр Круглов звинуватив авторський колектив у тому, що його учасники «насправді є (мабуть, мимоволі) носіями повзучого прихованого ревізіонізму» через те, що вбивство євреїв у Бабиному Ярі та пам’ять про це стали тільки двома з багатьох тем музейної концепції. Закид Круглова підтвердив заввагу Касьянова. Якщо фаховий історик виходить за межі свого середовища й академічних видань, то має розуміти, як його слова сприйматимуть ззовні, навіть колеґи, не кажучи про різні групи громадськости. А музей – для всіх, не тільки для істориків.

Оптимістичні пропозиції: «оптимістичний сценарій» – реалізація проєкту музею. Коли буде сформована команда музею і відремонтована його будівля, справа дійде до вдосконалення наукової документації. Наукова концепція експозиції нового музею потребує доопрацювання, як для термінологічного впорядкування тексту, так і з метою переходу авторів на «реалістичну позицію» щодо тематики експозиції, про що мені йшлося вище. А представлений тематико структурний план експозиції варто замінити на сценарій експозиції наративного музею, прийнявши пропозиції Олександра Зінченка. Головне: бути реалістами у своїх мріях!

Песимістичні пропозиції: «песимістичний сценарій» – справа до реалізації проєкту так і не дійде. В такому разі варто зберегти напрацювання і переформатувати проєкт. Наприклад, створити культурно-освітній центр при Національному історико-меморіяльному заповіднику «Бабин Яр» або як окрему інституцію в комунальній чи державній власности. Метою центру була би просвітницька діяльність, спрямована на популяризацію пам’яти про трагедію Бабиного Яру. Для досягнення цієї мети центр би проводив, окрім культурно-освітніх заходів, наукові дослідження, події наукового життя і створював би стаціонарні та пересувні виставки. Як кажуть на телебаченні: «можливо все»!

 Використані ілюстрації запозичені з відкритих джерел

__________________________________________________

* Тут і далі в дужках наведені посилання на сторінки «Концепції Меморіяльного музею пам’яти жертв Бабиного Яру» (2018).

міжнародний інтелектуальний часопис

Don't Miss