Україна Модерна

// Євгеній Монастирський

Человек разумный — это не всегда разумный человек… 

хомо сапиенс — это возможность думать, 

но не всегда способность думать…

А. И Б. Стругацкие «Отягощенные злом или сорок лет спустя»

 

...человек всегда остается один, 

если вздумает стать человеком.

А. Зиновьев «Зияющие высоты»


6 Квітня 2016 року в окремих кінотеатрах США розпочався показ документальної стрічки про Ханну Арендт під назвою “Vita Activa: The Spirit of Hannah Arendt” (режисер – Ада Ушпіц). 

Ханна Арендт як політичний філософ (сама вона бажала називати себе політичним теоретиком) розуміла особистість, тобто кожну людину по окремості, як унікальне явище. Можливо так було тому, що вона сама була унікальною. Тому фільм стискає цю особистість до розмірів екрану кінотеатру у Нижньому Мангеттені.

Картина Ади Ушпіц являє собою нетривіальне представлення життя німецького філософа. Саме представлення, а не викладення.

Людині що знайома з працями, теоріями та життям Арендт з її книжок та опублікованих листувань було б досить непросто слухати уривки з тих самих листів більш ніж дві години. Тому режисер, концентруючись на першій половині життя героїні, віддзеркалює її філософію через процес над Адольфом Айхманом, а значить – через “банальність зла”.

Картина про те, як Ханна Арендт стала літописцем маніхейського конфлікту добра та зла, та втілила у собі індивідуальний протест проти колективної свідомості.

hannah ArendtФільм схожий на вишивку, де полотнище - це життя Ханни Арендт, а значить її думки. Картина на полотні складена з людей, в її центрі – Адольф Айхман, її думки про нього, і критика її (Арендт) колишніх колег, учнів, асистентів. Власне вся постановка тому виглядала навіть не як критика, а роздуми на тему – чи була взагалі «банальність зла»? Або все це не більше ніж картина, що широкими мазками зобразила тріумф військового правосуддя над військовим терором?

Але мене під час перегляду стрічки не покидало інше питання, яке було сформульовано вчителем Арендт Карлом Ясперсом у листі до неї у Жовтні 1945 року: “Що можна створити з хаосу?” Адже протягом майже всіх двох годин ми спостерігаємо сомнамбулізм і хаос міжвоєнної Європи, біженців та політичні кризи. Все це вписується в загальний контекст єврейського питання, і на фоні звучить м'яка поп-обробка Хатікви (або Атіква – з 2004 року національний гімн держави Ізраїль).

Всі дороги ведуть до Єрусалиму. Все milieu Арендт ретельно вивчене режисером спрямоване на єврейське питання. Найважливішим здається день 27 Лютого 1933 року, який сама філософ визначала як “день коли буття стало політичним”, і, вочевидь кафкіанська велич системи перестала бути гротескною. Проте такими стають інтелектуали: німецькі та єврейські. Вони стають такими під тиском обставин, коли Ханна Арендт лишає Німеччину та універсалізує права біженців у своїй особі.

Важливо, що і в нашому сьогоденні є люди які з тих чи інших причин не приймаються суспільством. Хоча світ - це загальна цінність. Спільне місце.

Сцени суду над Айхманом переплітаються з роздумами про причини і сенс юденратів і узагальненні системи. Адже в кадрах які ми бачимо підсудний постійного говорить “ми”, замість “я” – знищуючи свою гідність, і продовжуючи тиранію логіки тоталітаризму. В цьому є щось від арендтіанської есхатології режимів. І масове видовище у вигляді суду перетворюється у своєрідний колективний ритуал.

У вибраних режисером частинах інтерв’ю Ханна Арендт піддає “остранению” (відчуженню) огидну реальність, у якій зло продовжує спрощуватися. В цей момент обличчя злочинця та його аргументи самі собою приводять його до стану geworfenheit (thrown-ness), адже це не більше ніж життя ідей, а цим хворіє багато хто з нас. Адже, врешті решт, “ідея” – це слово-перевертень, яке може бути одночасно основою філософії та коренем ідеологій (Марксової “хибної свідомості”). А диктатура ідей взагалі ні на що неспроможна.

Поза сумнівом бажаючи представити всі лінії життя Ханни Арендт режисер вводить нас в тонкі матерії її відносин з Мартіном Гайдеггером, а потім і її майбутнім чоловіком філософом Генріхом Блюхером. Ми бачимо Ханну-жінку, яка любить, відчуває слова і захоплюється. Але все таки її жіночий етос неможливо відокремити від філософського.

І все ж фільм залишає відчуття клаптевої ковдри, вирваних фраз і незакінчених речень. Незавершений. Сказано дуже багато і занадто мало. Перед нами постають примарні образи, так ніби не було війни та вигнання. Ханна-студентка Гайдеггера, аспірантка Ясперса, сіоністка, німкеня у США яка ненавидить слово “біженець”. Та, яка сприяла створенню міфу “Гайдеггер після 1933 року”, не дивлячись на його утопічне месіанство.

Але вся когерентність її життя подана тільки тут і зараз, коли ми задаємо питання так, ніби не було війни. І по обривках які презентувала нам у своєму вдумливому і безсумнівно різнобічному фільмі Ада Ушпіц здається, що був тільки Айхман та його приголомшуюча простота.

 

 

У піблікації використано ілюстрації та відео з сайту Zeitgeist Films

 

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с. Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!