Україна Модерна

// Оксана Кісь

Від кінця 1990-х і донині щороку навесні українські посадовці усіх рівнів та лідери політичних партій звертаються до українського жіноцтва, оприлюднюючи у медіях свої вітання з нагоди Міжнародного жіночого дня 8 березня. Роки минають, обличчя та політичне забарвлення очільників змінюються, країна та суспільство зазнають радикальних трансформацій, але слова привітань залишаються все тими ж. У часи Кучми, Ющенка, Януковича і навіть сьогодні ми чуємо до болю знайомі шаблонні фрази, епітети і побажання...

Здавалося б, протягом останнього року в суспільній свідомості українців сталися просто-таки тектонічні зміни: українці усвідомили себе як політичну націю, відкрили у собі і відстоюють власну людську гідність, сформували дієве громадянське суспільство, для якого демократичні цінності набули справжнього щоденного смислу і реальної вартості. Ми обрали і уповноважили на керівництво країною нових лідерів, які задекларували свою відданість обраному суспільством шляхові розвитку. І раптом у Міжнародний день прав жінок ми знову чуємо стару і набридлу, витворену ще у пізнорадянську добу, пісню про “свято весни: краси, любові і жіночності”!

Перечитуючи цьогорічні привітання українських посадовців – очільників і представників усіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої і судової), доводиться з сумом констатувати: у ставленні органів влади до жінок України практично нічого не змінилося.

Перше, що помічаєш у текстах привітань, це відсутність будь-якої згадки про про гендерну (не)рівність загалом чи про права жінок зокрема, попри той факт, що первісний смисл цього свята, вкладений у нього ще у далекому 1910 році, полягав у відстоюванні жіночої рівноправності, і саме так сприймають 8 березня у цілому світі донині. В українських привітаннях ми не зустрінемо жодних вказівок на те, що очільники держави усвідомлюють існуючу в нашій країні гендерну дискримінацію та потребу забезпечення рівних можливостей для самореалізації усім громадян(к)ам незалежно від статі. Цих слів ми також не знайдемо у таких зверненнях.

Що ж ми бачимо у восьмиберезневих привітаннях натомість? Ми бачимо наскрізно повторюваний стандартний набір епітетів, які категоризують жінок через їхні сімейні ролі та стосунки з чоловіками (матері, бабусі, сестри, дружини, кохані) та характеризують їх саме через експресивні функції (любов, турбота, опіка, розуміння, терпіння, лагідність, доброта, підтримка, натхнення тощо). Таким чином у суспільній свідомості закріплюють і відтворюються гендерні стереотипи, які окреслюють родину і побут як першорядні і найважливіші сфери жіночої самореалізації, водночас наголошуючи на відповідних “жіночих” чеснотах та рисах як найбільш цінних для “справжньої жінки”. Відповідно вибудувані й побажання жінкам, яким постійно зичать родинного щастя і благополуччя дітей, любові, радості, кохання, здоров’я, затишку, достатку, гармонії, щирості почуттів... 

Здавалося б, що поганого у всіх цих загалом добрих побажаннях? Хіба кожна людина (і відповідно кожна жінка) не прагне родинної злагоди, здоров’я, достатку в домі, любові та інших щирих почуттів...? Все було б гаразд, якби не одне “але”: усе це лунає з вуст посадовців у Міжнародний день прав жінок. Вражають дві речі: гостра невідповідність між (традиціоналістською консервативною) риторикою привітань і (емансипаційним ліберальним) смислом цього свята, з одного боку, і разюча невідповідність між (посадовими) функціями та (владними) повноваженнями державних службовців найвищого рівня та (приватно-інтимним) змістом та тональністю їхніх побажань, з іншого боку. Усе це гостро дисонує з духом Міжнародного жіночого дня і підставовими принципами демократії, про відданість яким раз-по-раз заявляють очільники держави.

Чи є в нас підстави для обережного оптимізму? До певної міри так: цьогоріч практично усі привітання у своєму заголовку містили вказівку про Міжнародний жіночий день (на відміну від попередніх років, коли йшлося про “свято весни”). Якщо спробувати простежити динаміку у риториці восьмиберезневих привітаннь політичних діячів та державних службовців, то певний поступ у них все ж є. На початку 2000-х, у таких текстах пресдтавники істеблішменту та політикуму раз-по-раз апелювали до матріархатного міфа (втіленого в образі “берегині”) і незмінно згадували жіночу красу та привабливість як невід’ємний атрибут жіночності. Заради справедливості треба визнати, що цьогоріч такий архаїзм як “берегиня” виринув лише в двох привітаннях – від Голови Верховної Ради Гройсмана та Президента Порошенка (в останньому вжито із застереженням), тоді як згадки про “красу” і “прекрасну половину людства” знаходимо лише у вітальному тексті міністра оборони Полторака. Важливо й те, що жодне привітання не оперує поняттям “слабкої статі” як синонімом жіноцтва, натомість двоє високопосадовців звертають увагу на недоречність такої характеристики для сучасних українок: “жінки-військовослужбовці, відкинувши поняття «слабкої статі», стали на захист рідної землі поряд з чоловіками” (міністр оборони Полторак), а Героїня України Надія Савченко “ламає стереотип про слабкість жіночої статі” (Президент України Порошенко).

З іншого боку, насторожує традиційне для посадовців бінарне мислення, коли жінки як група, їхня діяльність, функції чи інтереси гамузом протиставляються чоловікам як групі, з відмінними суспільними ролями та формами самореалізації. Здавалося б, після цілком скандального привітання Ющенка у березні 2008 р., яке викликало хвилю обурення та гостру реацію свідомих українських жінок (викладених у нищівниму відкритому листі), інші провідники держави мали б бути уважнішими до формулювань. Тоді президент Ющенко дозволив собі говорити від імені “усіх чоловіків” та позиціонував себе не як лідер нації та гарант дотримання прав і свобод усіх громадян, а як представник однієї гендерної групи, вибудовуючи опозицію “ми/чоловіки” – “ви/жінки” та насичуючи її найбільш консервативними смислами та ієрархіями. Прикро, що й нині ми бачимо подібну тенденцію у святкових привітаннях: у жінках все ще бачать тих, хто “дає чоловікам наснагу на весь робочий день” і “чекає на своїх лицарів додому” (Гройсман), “здатні вселити впевненість у чоловічі серця” (Полторак), “наповнюють теплом і світлом наші серця ” (Голова Верховного Суду Романюк), “жінки є опорою для чоловіків” (Порошенко).

На загальному тлі цьогорічних привітань, попри їх загалом доволі традиційний тон і наповнену гендерними стереотипами риторику, все ж позитивно вирізняється привітання Президента Порошенка. Він таки звернув увагу на недостаню представленість жінок в органах влади, вказав на вагомі внески жінок (військових, медиків, волонтерок) у війні з окупантами на Сході України, наголосив на ролі жінок у розбудові держави та потребі повноцінної реалізації жінками своїх прав як запоруку успішного поступу країни.

Щороку 8 березня свідомі жінки світу відзначають Міжнародний Жіночий День, прагнучи привернути увагу урядів і громадськості до фактів гендерної дискримінації та згадують про нелегкий шлях, який пройшло жіноцтво у відстоюванні своїх прав. Це час, коли жінки аналізують свої здобутки у боротьбі за рівноправність, та шукають нових дієвих форм об’єднання і мобілізації зусиль задля досягнення якісних змін у суспільному статусі жіноцтва. У демократичному суспільстві свідомі громадяни, поділяючи стурбованість щодо існуючої гендерної нерівності, підтримують активних жінок у їх прагненні досягти партнерського рівноправного ставлення до людей незалежно від їх статевої приналежності.

То про що ж у цей день доречно було б говорити посадовцям у своїх привітальних промовах та зверненнях до жінок? Насамперед, важливо, щоб під час відзначення 8 березня - Міжнародного Дня солідарності жінок у боротьбі за рівні права і можливості - посадовці не копіювали сліпо пізньорадянські шаблони та дотримуватися коректного трактування смислу та цілей цього свята. У привітальннях варто уникати стереотипного представлення жіночих ролей в українському суспільстві, натомість слід було б наголосити на тих важливих культурних, економічних, інтелектуальних, політичних, освітніх, спортивних та воєнних та інших внесках, що їх роблять жінки задля кращого майбутнього України. І залишити для близьких і рідних право говорити жінкам про приватне та інтимне, про почуття і стосунки. Посадовцям належало б не лише згадати приклади досягнень жінок та жіночих внесків у тій чи іншій сфері, але й засвідчити своє розуміння проблем дискримінації за ознакою статі, висловити власну готовність долати її в межах своїх повноважень. Навіть проста декларації власної беззастережної підтримки ідеї гендерної рівності та намір дотримуватися цього принциапу на практиці дало б і підлеглим, і цілому суспільству сигнал про те, що це важлива справа, яку слід сприймати серйозно. Наразі, єдиним посадовцем, який у своєму зверненні акцентував професіоналізм та здобутки своїх підлеглих-жінок, виявився міністр оборони Полторак: він висловив подяку жінкам-військовослужбовцям за належне виконання бойових завдань. Втім, Президент Порошенко, який у цей день вручив високі державні нагороди кільком десяткам жінок, також засвідчив, що українська держава визнає і цінує працю своїх громадянок.

Жінки України поступово усвідомлюють свій величезний і різнобічний потенціал, відмовляються бути лише „слабкою статтю” чи „прекрасною половиною” суспільства. Жінки - рівноправні і повноцінні громадянки демократичної держави, тому й цінувати їх слід за людські – а не суто «жіночі» - чесноти, за знання і здібності, за творчий та інтелектуальний потенціал, професіоналізм і досягнення, за громадянську позицію, за силу духу і відвагу на фронті, а не лише за сімейний статус чи господарські вміння. Неправильно зводити внесок жіноцтва у розбудову України лише до родини і побуту. Жінки здатні не лише сумлінно виконувати накази та піклуватися, але й брати на себе відповідальність, приймати серйозні рішення, викривати злочини, ризикувати життям, керувати підприємствами, установами, державою. Вони роблять це щодня. А від Президента, Прем’єра, міністрів та інших посадовців жінки очікують і вимагають гарантій дотримання своїх прав і забезпечення рівних з усіма громадянами можливостей їх всебічної реалізації.

У якості ілюстрацій використано зображення, розміщені поруч зі святковими привітаннями українських посадовців А.Яценюка, Н.Яресько, С.Поторака, З.Холоднюка та Я.Романюка

__________________________________________

Текст збудований на аналізі таких привітань:

Привітання Президента України П.Порошенка

Привітання Прем’єр-Міністра А.Яценюка

Привітання Голови Верхованої Ради України В.Гройсмана

Привітання міністра фінансів Н.Яресько

Привітання міністра оборони України С.Полторака

Привітання Голови Державної судової адміністрації України З.Холоднюка

Привітання Голови Верховного Суду України Я.Романюка

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с. Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!