(Не)Жіночі риси в історичному портреті міста

10.10.2014
3 хв читання

Коли придивитися до історичного портрету будь-якого сучасного українського міста, у ньому важко – часом майже неможливо – розгледіти жіночі риси. Їхня відстуність чи невидимість свідчать про вади самого портрету, написаного так, щоб приховати жінку – через це ми не можемо бачити жіночі риси виразно і вповні. Історія міста залишається значною мірою чоловічою історією, попри те, що жінки у всі часи становили близько половини міщан усіх без винятку суспільних верств.

Історія міста (як історія країни/нації) відображена у міському просторі на рівні його маркування: назви вулиць і площ, пам’ятники та меморіальні знаки (дошки) дозволяють нам прочитувати історію міста, реконструювати основні елементи і віхи значимого минулого. Саме в такий спосіб місто показує нам, які події та особи були особливо важливими, хто і що заслуговує на пам’ять і пошану, з ким має ототожнювати себе, на кого має взоруватися і ким має пишатися той, хто вважає себе львів’янином. Простір міста є текстом, наративом про оте значуще минуле, яке має право бути присутнім у сучасному і задавати орієнтири на майбутнє.

З історичного наративу, який розповідає нам місто Львів, складається враження, що жінок чи то не було взагалі, чи то їхня роль і внесок у творення громади і культурного середовища міста були справді мізерними.

Серед кількох десятків пам’ятників, які нині вшановують видатних осіб української та регіональної історії, немає жодного пам’ятника жінці (окрім погруддя Лесі Українки на подвір’ї школи №75, яка носить ім’я письменниці). Жіночі фігури, утім, присутні у монументах Львова, от лише вшановують вони не конкретних жінок чи їхню діяльність – це алегорії, які візуалізують певні історичні явища, цінності, національні символи (жертв Голодомору, національне відродження, просвіту, матір-батьківщину).

У Львові можна знайти пам’ятники броварам, усмішці, сажотрусу, першому футбольному матчу, паротягу… однак жодне місце пам’яті не вшановує, скажімо жіночий рух, що був потужним явищем суспільного життя Львова і Галичини першої половини ХХ ст. Лише трохи більше десятка меморіальних дошок нагадують нам про те, що деякі видатні жінки все-ж свого часу замешкали на вулицях цього міста, прославивши його своїми талантами, здобутками, громадською, політичною чи релігійною діяльністю (Соломія Крушельницька, Олена Кульчицька, Ольга Басараб, Йосафата Гордашевська та інші).

Чи знайдуть себе жінки на мапі міста? Зробити це буде непросто. Станом на 2013 рік у Львові нараховувалось понад 1300 вулиць, у тому числі 4 проспекти і 30 площ. І лише 34 з них увічнюють пам’ять про славетних жінок, які зробили помітний внесок в українську історію чи в історію міста (2.5%). А що гірше, вулиці, які носять жіночі імена, далеко не найбільші і зовсім не центральні, що назагал відображає ставлення до жіночої історії в політиці пам’яті сучасної України: історики-автори підручників з історії України, політики і урядовці незмінно тривіалізують, маргіналізують, недооціннють і не помічають жіночі внески у історію національної культури.

Привернути увагу до проблеми невидимості жінок у топоніміці міста допомогла виставка «Жіночі імена у вулицях Львова», яка тривала у Львові протягом вересня 2014. Її ініціювали та підготували жіночі громадські організації – Львівський відділ Союзу Українок та Львівська обласна організація ВГО “Жіночий вибір”. Організаторки прагнули ознайомити якнайширше коло мешканців та гостей Львова з життям і творчістю, талантом та випробовуванням Великих Українок, іменами яких названі вулиці міста, усвідомити маштаб кожної історичної постаті. Стенди виставки розкривали життєвий шлях і висвітлювали доробок видатних жінок, заохочуючи міщан і гостей Львова задуматися про ролі і внески жінок в національній і місцевій історії.

Львів активно позиціонує себе як туристична принада – місто з багатим історичним мультикультурним минулим, містом безлічі історій… Чи помічає Львів свою жіночу історію? Чи розповідає місто свом гостям про жінок, які творили і творять громаду Львова? Туристичні путівники та туристичні агенції Львова пропонують історії та маршрути на розмаїті теми, прагнучи задовільнити усі запити і смаки відвідувачів міста… Львів показує свої підземелля, розкриває таємниці кави, шоколаду і пива, розповідає єврейську, вірменську і польську історії, пишається австрійською спадщиною; до уваги гостей – княжий, кримінальний, еротичний і містичний Львів, вам охоче покажуть і розкажуть про левів, вілли, храми і кнайпи… Та ви не знайдете у переліку розмаїтих турів чи екскурсій жодної, яка проведе вас жіночими стежками чи насвітлить жіночі риси в історичному портреті Львова. Ніхто не розповість вам про Львів як місто письменниць чи художниць, вам не запропонують подорож під назвою “Львів феміністичний”, ви не зможете довідатися про осередки жіночої освіти чи жіночого кооперативного руху…

Навіть на веб-сторінці Центру туристичної інформації Львова у переліку “Відомих людей” міста – лише 10 осіб із 166 постатей – жінки (6%), і серед них не знайдете довідки ані про Олену Степанів (1892-1963) – першу у світі жінку, яка стала офіцером регулярного війська, ані про Мілену Рудницьку (1892-1976), громадсько-політичну діячку, чиїми зусиллями світ дізнавався правду про Голодомор… Як і про десятки інших жінок, чиї долі тісно переплелися з долею цього міста…

Здавалося б: яка різниця, буде чи не буде у Львові пам’ятник бодай одній славетній львів’янці? Хіба важливо, чи носитимуть імена видатних жінок чи жіночих організацій вулиці міста? Що зміниться від того, що туристи довідаються про львівське жіноцтво і його особливу історію?

Різниця є. Таке визнання і вшанування містом свого жіноцтва і його історичних внесків, включення жіночої історії до історичного наративу міста не лише відповідає демократичним принципам ґендерної рівності, але є питанням відновлення історичної справедливості. Львів має нагадувати міщанам і гостям, що й жінки долучилися до творення цього міста, прославили його у мистецтві, науці, політиці та військовій справі, жіноча – часто безкорислива і жертовна – громадська праця (освітянська, доброчинна, опікунська, медична) безумовно варті суспільного визнання та подяки. Таке публічне засвідчення історичних здобутків, ролей та внесків жінок могло б стати чималим символічним капіталом для сучасних жінок у їх прагненні до самореалізації. А ще – жінки могли нарешті б почуватися у Львові як вдома, справедливо вважаючи це місто справді своїм, впізнаючи у його історії свої жіночі риси…

 

 Усі думки вголос

міжнародний інтелектуальний часопис

Don't Miss