Україна Модерна

Дещо про втечі у минуле

Опубліковано 07.08.2016

// Олексій Мусієздов

Останнім часом мені траплялися різні тексти, нові й не дуже, у яких осмислюється «поворот до минулого», який відбувся і досі відбувається в сучасній Росії. Такі «повороти» час від часу трапляються скрізь – можливо, останній з найпомітніших стався в СРСР у 1980-ті та був пов'язаний з пошуками «історичної правди» після тривалого й масштабного приховування не лише минулого, але й багатьох подій сьогодення. Специфіка нинішнього, на мою думку, полягає не просто в інтересі до історії, але у відкиданні будь-якої критичності чи взагалі думки. Тобто йдеться ніби й взагалі не про історію.

Теза, звичайно, звичайно, абсолютно не нова. Але ситуацію, що склалася, здебільшого пояснюють, посилаючись на пропаганду. Вона має на меті мобілізувати людей навколо підтримки влади, яка оперує зрозумілими й однозначно інтерпретованими символами. Внаслідок цього влада розглядається як «свої», бо поділяє «наші» цінності. А оскільки вони (влада) «наші», то їм можна вибачити певні негативні моменти. Часто до цього додають, що і в середовищі влади, і – особливо – серед «простих людей», є певний запит – на імперськість чи просто велич країни як джерело позитивної самооцінки, а відтак і на «сильну руку», яка стала б втіленням й уособленням цієї величі. Як на мене, позитивна самооцінка – це є той «золотий ключик», який «відмикає» більшість питань, пов’язаних, як з людською поведінкою взагалі, так і зі сприйняттям зовнішніх впливів (передусім, пропаганди), зокрема.

Але сучасну російську «ситуацію з історією» можна роздивитися також і через призму ставлення до майбутнього. Зокрема, мене зачепили слова керівника відділу соціокультурних досліджень Левада-центру Олексія Левінсона: «Радянське минуле було пов’язане з творенням штучного майбутнього у вигляді обіцяного комунізму. Потім, коли ця обіцянка виявилася невиконаною й невиконуваною, люди повірили, що тут може бути побудоване демократичне суспільство – але і це не відбулося, масова свідомість взагалі відмовилася від того, щоби бачити майбутнє. За нашими опитуваннями ми неодноразово це помічали. Не я перший це придумав, але я скажу: нам минуле замінює майбутнє»[1].

Тобто можемо тут угледіти типовий («домодерний»?) страх змін і міф про золотий вік, занурившись у який почуваєшся спокійніше й безпечніше у цілком звичній й непроблематичній картині світу. Безперечно, корені ностальгії саме тут. Але мені згадується частина з якоїсь вистави Євгена Гришковця, де він розмірковує над тим, чому люди люблять розглядати старі фотографії – що в них такого особливого? Його відповідь – там є надія. Там зафіксований стан, коли ще не сталося того, що сталося потім. Іншими словами, там не просто «молодість», але й ще не втрачені можливості. Ще іншими словами – там є мрія про потенційно краще майбутнє. Звісно, кращим воно виглядає саме з точки зору нашого часу і саме тому, що насправді зреалізувалося щось інше, але суть в цьому.

Продовжуючи Олексія Левінсона, можна сказати, що коли не бачать власного майбутнього, його замінюють минулим – у якому майбутнє було, з якого воно проглядалося. При цьому, видається, що зовсім не обов’язково погоджуватися з тим, колишнім виглядом майбутнього (наприклад, «комунізму»), головне, щоб якесь певне майбутнє проглядалося в принципі.

Відповідно, минуле мусило містити в собі майбутнє, і для теперішніх «втеч» якнайкраще підходять «модерні часи». Модерні в значенні Ж.-Ф. Ліотара – часи панування ідеологій як раціональних проектів перетворення (соціального) світу. З одного боку, досить велика кількість людей застала панування принаймні однієї з таких ідеологій, а з іншого, вони містять в собі образ майбутнього «за визначенням». Тому комунізм і націоналізм і стають затребуваними сьогодні.

Звичайно, це вада не минулого чи майбутнього, а сьогодення. Люди «тікають у минуле» з сьогоднішнього дня, з теперішніх негараздів. І більшою мірою тікають саме ті, чий сьогоднішній стан гірший. Тобто легко припустити, що «бажання втечі» не однаково поширені в суспільстві. Наприклад, меншою мірою мають бажати втечі ті, хто має певні переваги в сучасному світі – скажімо, ті, хто знайшов себе у глобальній постіндустріальній економіці (зокрема, «креативний клас», за Р. Флоридою). Інша річ, що, за словами О. Левінсона, навіть вони не бажають завдавати собі клопоту, й не лише не йдуть проти більшості, але й не хочуть думати інакше, віддаючи перевагу тому, щоби погоджуватися з пропагандою – знову, цілком зрозуміла психологія. Але суть в тому, що у них (попри розмови про «прекаріат»[2]) все ж-таки майбутнє проглядається.

Для України порівняння з російською ситуацією та візія суспільства через призму зв’язки минулого-майбутнього видається досить цікавою. Думаю, навряд чи хтось зможе заперечувати, що Майдан – це про майбутнє, він з цього виходив з самого початку. І тому російська ситуація в нас навряд чи можлива, принаймні допоки постмайданна Україна зберігатиме перспективу. Тому для нас принципово важливо думати не так про минуле, а про майбутнє, яке продовжувало б бути мотивом для дій сьогодні.

 


[2] Про всяк випадок: так називають клас людей, які, з одного боку, займає досить непогане місце в сучасних умовах, але не мають гарантій, що зможуть його зберегти в майбутньому, оскільки працюють не на постійній основі, а переважно в «проектах», які колись закінчуються (див., наприклад: Стэндинг Г. Прекариат: новый опасный класс. – М.: Ад Маргинем Пресс, 2014).

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с. Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!