Ідентичності vs. Цінності: Що насправді пояснює

02.03.2016
3 хв читання

Останнім часом кілька разів траплялося звертатися до теми про розбіжності між поясненнями подій в Україні. Зокрема до тези Ярослава Грицака, яку він пропонує у своїх текстах та виступах, наприклад, в своєму останньому дописі «Думок вголос»: «Наголос на ідентичностях  (у першу чергу на питаннях мови й історичної пам’яті) мало або майже нічого не пояснює про те, що сталося в Україні. Бо в центрі українських подій лежить конфлікт цінностей, а не ідентичностей»[1]. Мені здається, що таке протиставлення ідентичностей та цінностей обумовлено контекстом сучасних історичних студій (цей контекст дуже добре показаний у згаданому тексті), й насправді не має бути таким жорстким «або цінності – або ідентичності». Принаймні так виглядає «з соціологічного боку».

І соціологи, і історики, і ще багато хто шукають пояснення людської поведінки, зокрема масової. І формулюють собі певні теоретичні інструменти – саме інструментами є поняття ідентичності та цінності. І іронія полягає в тому, що багато з подібних інструментів «працює», тобто більш-менш задовільно пояснює реальність.

Можна розпочати з поняття потреби. Потреба – це те, що необхідно для функціонування певної системи, у нашому випадку людини. Відповідно, згідно з поясненням за допомогою цього поняття, діяльність людини спрямована на задоволення потреб – згадаймо, наприклад, відому «піраміду Маслоу». Чи працює це пояснення у випадку подій Євромайдану? Чому б ні. Особливо, якщо йдеться про потреби вищих рівнів – повагу та самовираження.

Одним з найактуальніших є поняття інтересу. Якщо посилатися на марксистську традицію, інтерес – це певна мета, яка витікає з суспільного становища індивіда й групи (класу). Ця мета сама по собі існує об’єктивно, і може бути неусвідомленою або усвідомленою. Якщо вона усвідомлена «правильно», то «клас-в-собі» стає «класом-для-себе» й набуває більшої ефективності у класовій боротьбі. Відповідно, говорячи доволі абстрактно, інтерес може полягати в тому, щоб зберегти певний суспільний устрій або щоб змінити його. Чи працює це пояснення? Ще й як працює! Недарма події Євромайдану так легко вписуються у марксистську ж модель буржуазної революції – як боротьба за встановлення капіталістичних правил гри замість кримінального порядку, що забезпечується державою.

Ідентичності – так само поняття, яке добре працює. Очевидно, що воно постало тоді, коли суспільні умови все більше вимагали від людини вибору, самовизначення, відповіді на запитання, хто вона є. Тому від цієї відповіді й має залежати, як поводитися самому й чого чекати від інших. Оскільки окрема ідентичність визначається у співвідношенні з іншими у межах певної системи координат, то і конфлікт ідентичностей є конфліктом ідеологій, дискурсів, картин світу тощо. Чи не про це був Євромайдан? Звісно, що про це.

Ідентичність є добрим поясненням тому, що вона ґрунтується на психології. Справа не лише у тому, що людині важливо бути частиною групи й важливо отримувати визнання та схвалення. Річ у тім, що якщо йдеться про групи й віднесення себе до них або дистанціювання від них, то з суто психологічних міркувань важливо, щоби «ми» інтерпретувалися позитивно, а «інші» як вийде. Іншими словами, «своя група» означає певний набір позитивних характеристик. І, що важливо, спільні цінності є однією з таких характеристик. Тобто будь-які картини світу є ціннісно забарвленими. Згадаймо, наприклад, слова Е. Дюркгейма про релігію: це система уявлень про сакральне, яка об’єднує в одну моральну общину людей, що її поділяють. Тобто спільні цінності, визнання певних речей важливими я є принциповим для існування групи. А група, в свою чергу, означає приналежність або не приналежність до неї, тобто ідентичність.

Мені здається, що однією з причин того, що цінності стають більш популярним інструментом пояснення поведінки, є те, що кордони звичних груп змінюються. Це, звичайно, процес постійний, але у періоди великих суспільних трансформацій люди починають не досить добре орієнтуватися у нових умовах[2]. Серед тих, кого вважав «своїми» з’являються ті, з ким не бажаєш мати спільного й навпаки; і треба проводити якісь нові кордони, зокрема в умовах, коли старі назви ідентичностей перестають пояснювати важливі речі.

Тоді в термінах ідентичності виникає питання про «справжніх» (українців, наприклад) або виникають нові слова – «ватники», «майдауни», «колоради», «бандерівці», «гейропейці» тощо, які позначають нові поділи. Апеляція до ціннісних відмінностей там, де інших (об’єктивних) поділів раніше на вбачалося, справді допомагає. Але я би не перебільшував її значення – ідентичності і цінності тісно пов’язані одне з одним, і останні цілком здатні творити спільноти й ідентичності. Наприклад, «європейські цінності» творять спільноту й ідентичність тих, хто їх поділяє, й тих, хто не поділяє, а соціальні мережі в інтернеті досить наочно показують їхній склад і межі.

Взагалі ця тема мені дуже нагадала історію, яку свого часу розповідав Володимир Ядов[3]. Свого часу він був у гостях у грузинського колеги – спеціаліста з соціальних установок (attitudes), директору інститут імені Д. Узнадзе, і спитав у нього, якою є частка раціонального й несвідомого в установці. У відповідь йому змішали кілька сортів вина й запропонували визначити на смак, скільки якого вина в суміші. Коли він не зміг цього зробити, йому колега відповів, що він так само не може відповісти на його запитання. Як на мене, то з цінностями та ідентичностями щось подібне і відбувається – вони, звичайно, різні, але надто тісно переплетені одне з одним, тому кожний з підходів має право на існування й багато чого пояснює.

 



[1] Ярослав Грицак «Дискусії про Євромайдан» // //uamoderna.com/blogy/yaroslav-griczak/euromaidan-discussions

[2] Про це свого часу дуже влучно писав С. Макеєв, посилаючись, зокрема на Дж. Александера: Макеев С. А. Социальная мобильность и идентичности в структурной перспективе / С. А. Макеев // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства : збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, 1999. – С. 9–14.

[3] В.А.Ядов о книге Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности // https://www.youtube.com/watch?v=dWcZnELH_Gw

міжнародний інтелектуальний часопис

Don't Miss