Україна Модерна

Місце пам’яті – метро?

Опубліковано 05.04.2016

// Олексій Мусієздов

Вже кілька років у Харкові напередодні 15 лютого (Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав)[1] один вагон потягу метро оформлюється у вигляді своєрідного музею, присвяченого пам'яті військовим діям у Афганістані (1979 – 1989). Замість звичної реклами на стінах вагону бачимо світлини й інші образи, які відтворюють пам'ять про ці події. З одного боку, ця ініціатива цілком зрозуміла: колишні «афганці» – нинішні керівники та співробітники харківського метрополітену – мали бажання та можливості репрезентувати власну «колективну пам'ять». З іншого, залишається запитання – як розуміти факт розміщення «музею» у метро?

 Чому виникає це запитання? Річ у тім, що будь-який «музей» за визначенням є місцем сакрального. Тому, з одного боку, досить незвично реалізувати цілком повсякденні/профанні практики (пересування громадським транспортом), перебуваючи одночасно у сакральному місці (музеї). А з іншого, будучи поміщеним у цілком повсякденне/профанне місце (метро), чи не відбувається дескаралізація цієї пам'яті?

Саме переміщення музею, що перебуває у символічному просторі, у контекст фізичного простору провокує звернення до концепції «місць пам'яті» П’єра Нора[2]. Описуючи місця пам'яті, П. Нора пише: «Навіть місце, цілком матеріальне, як, наприклад, архівне сховище, не є місцем пам'яті, якщо уява не наділить його символічною аурою. Навіть чисто функціональне місце, таке як шкільний підручник, заповіт чи асоціація ветеранів, стає членом цієї категорії лише на основі того, що воно є об’єктом ритуалу»[3]. Очевидно, навряд чи громадський транспорт може бути об’єктом ритуалу, принаймні в описаній ситуації. Тому складається враження, що розміщення музею у метро є насправді майже криком відчаю – спробою хоч у якому-небудь місці масового перебування людей, хоча б і цілком не відповідному, нагадати про власну колективну пам'ять.

Місце пам’яті – метро?

Фото з офіційного сайту Харківського метрополітену[4]

П. Нора пише: «Пам'ять породжується тією соціальною групою, яку вона згуртовує»[5]. Очевидно, що пам'ять про війну в Афганістані згуртовує ветеранів цієї війни. Але, якщо поглянути на цю групу, то для неї цілком справедлива характеристика, яку дає П. Нора тим групам, які відчувають потребу у публічній репрезентації власної пам'яті – «маргінали офіційної історії»[6].

Чому «афганці» є «маргіналами офіційної історії»? Особливо, зважаючи на існування їх власного офіційного «професійного» свята? На це запитання відповідає, зокрема, стаття Олени Рождєствєнської та Ірини Тартаковської «Простір пам'яті в «Афганському» музеї: спроби домовитися з минулим», опублікована нещодавно на сайті України модерної[7]. Так, окрім абстрактного «миротворення» («миротворці», «миротворчі місії» – які «і сьогодні борються за мирне небо»[8]) та «військового братерства», інтерпретація війни в Афганістані й, зокрема, її ветеранів, є неоднозначною. Хто вони – герої чи жертви? Які цінності транслює їхня пам'ять? Що саме треба пам’ятати про ту війну? Чи йдеться про чесноту виконання обов’язку перед державою, що полягає у необхідності боронити її інтереси навіть поза її межами? Чи про участь у «помилковій» війні, яку вів тоталітарний режим на чужій території?

Очевидно, що організатори виставки мали на увазі цілком людським вимір (пам'ять про товаришів, зокрема, полеглих, про власну молодість, про цінність єдності й взаємодопомоги). Але виявилося, що автори нав’язують пасажирам транспорту, які мимоволі стали відвідувачами музею, необхідність, як мінімум, долучатися до пам'яті, яка, скоріш за все, не є їхньою (принаймні, актуальною) пам'яттю. А, як максимум, долучатися до осмислення неоднозначного досвіду минулого. І принципове тут – нав’язаність, спонукання до чогось (сприйняття, інтерпретації) попри намір особи. Тобто йдеться про певне вторгнення до приватності, експансію повсякденності музеєм.

Здавалося б чому? Чи не так само діє звичайна реклама? Ніби то так само. Але рекламу ми й сприймаємо як рекламу – те, до чого ми вже вибудували бар’єри і способи сприйняття, звичку схоплювати інформацію та/або відсторонюватися від її нав’язливості. В контексті використання традиційних «рекламних місць», чи йдеться про «рекламу пам’яті про війну в Афганістані»?

До певної міри так. Як вже було сказано, йдеться про певну втрату колективної пам'яті – в іншому випадку в рекламі не було б необхідності. Про це пише і П. Нора: «Численні місця пам'яті (lieux de mémoire) існують тому, що більше нема пам'яті соціальних груп»[9]; «Якщо спогади, які вони <місця пам'яті – О.М.> містять у собі, були б справді живими, у цих бастіонах не було б потреби»[10].

Якщо винести за дужки «рекламну» складову, то як і будь-яка подібна репрезентація пам'яті, виставка відсилає не лише до конкретної групи, але й виконує функцію міфу (за Р. Бартом[11]). Репрезентована пам'ять групи «афганців» позиціонується як частина пам'яті суспільства в цілому, оскільки «афганці» (як герої чи жертви) є частиною суспільства – частиною, яка, попри різні нюанси, не є домінованою. А отже звернення до саме цієї пам'яті могло б стати основою самовизначення суспільства взагалі. Так, П. Нора пише: «Усі організовані спільноти, інтелектуальні чи ні, а не лише етноси та соціальні меншини, виявляють необхідність зайнятися пошуками основ власної організації, розшуком її основ»[12]. Тож в умовах необхідності зберігання будь-якої пам'яті як можливої основи для самоусвідомлення й легітимізації суспільства[13], пам'ять цієї групи так само цінна, як і будь-яка інша – чому б ні? Чому б не спробувати покласти її в основу сучасного/майбутнього українського суспільства?

Але чи підходить у цій якості пам'ять не просто про війну, а про таку війну, яка не є визвольною, яка велася на чужій території, і у якій ворог тепер (як пишуть авторки згаданої статті) є таким, що замовчується? Тож міфологічна складова виставки могла б бути задіяна лише при однозначній інтерпретації тих подій, а це можливо хіба при поверненні до суто (пізньо)радянського ідеологічного канону й відповідної риторики героїзації, що навряд чи можливо. Тому виставка залишається все ж таки знаком і пам'яттю групи, пам'яттю колективною, а не історичною (за М. Хальбваксом)[14]. А тому дещо (хоча, можливо, і не повністю) недоречною у тих умовах, у яких вона відбувається.



[2] Нора П. Проблематика мест памяти / П. Нора ; пер. с фр. Д. Хапаевой под научн. ред. Н. Копосова // Франция-память / П. Нора, М. Озуф, Ж. де Пюимеж, М. Винок. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999. – С. 17–50.

[3] Там само, с. 40.

[5] Нора П. Проблематика мест памяти / П. Нора ; пер. с фр. Д. Хапаевой под научн. ред. Н. Копосова // Франция-память / П. Нора, М. Озуф, Ж. де Пюимеж, М. Винок. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999, с. 20.

[6] Там само, с. 32.

[7] Рождєствєнська О., Тартаковська І. Простір пам'яті в «Афганському» музеї: спроби домовитися з минулим // Україна модерна. – 29.03.2016. – Режим доступу: http://uamoderna.com/md/afghanistan-war-museums.

[8] Харьковские воины-интернационалисты отмечают 27-ю годовщину вывода войск из Афганистана // Медиа-группа «Объектив». – 12.02.2016. – Режим доступу: http://www.objectiv.tv/120216/124345.html

[9] Нора П. Проблематика мест памяти / П. Нора ; пер. с фр. Д. Хапаевой под научн. ред. Н. Копосова // Франция-память / П. Нора, М. Озуф, Ж. де Пюимеж, М. Винок. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999, с. 17.

[10] Там само, с. 27.

[11] Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика / Р. Барт ; пер. с фр., сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова. –  М. : Прогресс, 1989. – 616 с.

[12] Нора П. Проблематика мест памяти / П. Нора ; пер. с фр. Д. Хапаевой под научн. ред. Н. Копосова // Франция-память / П. Нора, М. Озуф, Ж. де Пюимеж, М. Винок. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999, с. 32.

[13] Див.: Нора П. Всемирное торжество памяти / П. Нора ; пер. с фр.  М. Сокольской // Неприкосновенный запас. – 2005. – № 2–3 (40–41). – Режим доступа : http://magazines.russ.ru/nz/2005/2/nora22.html

[14] Хальбвакс М. Коллективная и историческая пам'ять / М. Хальбвакс ; пер. с фр. // Неприкосновенный запас. – 2005. – № 2–3 (40–41). – Режим доступа : http://magazines.russ.ru/nz/2005/2/ha2.html

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с. Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!