Україна Модерна

// Олексій Мусієздов

У 1931 році вийшла книга Флоріана Знанецького «Місто у свідомості його мешканців»[1]. Вона мала б бути однією з тих, що становлять класику соціологічних досліджень міста, однак, виявилося, що про неї навіть серед фахівців мало хто знає. Важко сказати, чому так сталося. Можливо причиною є те, що робота написана польською. Можливо те, що її затьмарила інша робота Ф. Знанецького – спільна з У. Томасом праця «Польський селянин в Європі та Америці»[2] (за матеріалами якої Роберт Парк увів до наукового обігу поняття маргінальності). У будь-якому разі зараз, на тлі інтересу до досліджень міста маємо всі підстави, щоб привернути увагу до цієї праці.

Сама книга написана за результатами дослідження міста Познані, яке готувалося до Загально-національної виставки. Передбачалося, що ця подія має підняти інтерес місцевих жителів до міських справ і збільшити почуття приналежності до міста; що вона покаже приховані в повсякденному житті прагнення людей до розвитку міста. Метою дослідження було з'ясування питання про те, «які конструктивні громадські сили своїх жителів міська спільнота Познані фактично використовує у своєму публічному житті і які б ще могла використовувати без шкоди для інших соціальних груп, якби ідеалом його керівників, який поділяється усіма, було збагачення її суспільного змісту і зростання його духовної сили». Іншими словами, – «які засади має міська спільнота Познані в моральній свідомості його мешканців, і в якому напрямку ці засади могли б бути при бажанні розширені»[3]. У теоретичному плані таке дослідження показувало б, що соціальні групи і спільноти не тільки пристосовуються до умов, що не залежать від їхньої волі, а й можуть самі впливати на ці умови і визначати власний розвиток – питання, яке соціологічна класика в пошуках чинників соціального розвитку нерідко залишала без уваги.

«Місто у свідомості його мешканців» Флоріана Знанецького: про одну соціологічну роботу

Щодо того, що мається на увазі під містом, Ф. Знанецький пише: «Ми обрали в якості точки відліку поняття міста як цілісності непросторової, людської, такої, що реалізується у досвіді й діяльності людей. Люди дійсно живуть на міській території і з цієї причини вважаються “жителями” міста; просторові умови їхнього життя впливають на їхнє життя: це, однак, не означає, що вони можуть бути повністю поміщені в цю територію як в будинок або трамвай. Зрештою, вони є не тільки тілами, а й особами, які відчувають та діють, і в цьому відношенні вони не знаходяться в місті, але – якщо так можна висловитися – місто знаходиться у сфері їх спільного досвіду й діяльності, вони його створюють як найскладнішу суспільну структуру»[4].

Людина належить до різних груп, і кожній з них вона віддає частину своїх сил. Група виявляється тим важливішою порівняно з іншими, чим більше сил вона забирає. Це зумовлюється як кількістю членів групи, так і кількістю сил, яку кожен її член віддає їй. Останнє ж зумовлене, у свою чергу, багатством змісту, пропонованим групою індивіду. Розвиток групи, серед іншого, може полягати в тому, що група з кожним разом займає все більше місце у свідомості її членів, стає для них все більш нагальною.

Міська спільнота є сукупністю різних спільнот, об'єднаних на різних підставах – професійних, класових, релігійних, етнічних тощо. Ф Знанецького цікавить «відчуття духовної спільності, завдяки якому місто існує як людська цілісність»[5] (całość humanistyczna). Це відчуття автор намагається дослідити, відштовхуючись від ідеї про те, що суспільний зв'язок

(зв'язок між індивідами, групами, індивідом і групою) передбачає наявність певних взаємних зобов'язань і очікувань від партнерів по взаємодії.

З метою збирання емпіричної інформації Польським соціологічним інститутом було оголошено конкурс на кращу відповідь на питання «Чим було і чим є для Вас місто Познань?». Перший приз становив 500 злотих, другий, третій і четвертий – 300, 200 і 100 злотих, відповідно. До участі в конкурсі запрошувалися всі бажаючі, без обмеження за статтю, походженням, родом занять або рівнем достатку. Слабка грамотність, неакуратний лист, поганий стиль тощо не були перепоною для отримання призу. Роботи оцінювалися виключно з точки зору їх щирості, точності і детальності викладу матеріалу. Кожна конкурсна робота мусила містити не менше 40 сторінок тексту (чим більше, тим краще), біографію автора, опис його відносин з органами міської влади тощо. Ключові запитання, на які пропонувалося відповісти, конкретизуючи основну тему конкурсу, стосувалися оцінки того, що хорошого та/або поганого місто зробило для автора і автор для міста; чи є автор «моральним боржником» міста або, навпаки, місто йому винне; що автор знає про місто та його жителів, які складають різні соціальні групи; чому він є жителем міста; наскільки добре йому відомі інші міста і те, якою видається Познань приїжджим або жителям інших міст; якими є потреби міста і що необхідно зробити для того, щоб зробити Познань ідеальним містом тощо. Рукописи оцінювалися анонімно. На конкурс було надіслано 27 робіт, зміст яких і став матеріалом дослідження.

Загальний висновок, зроблений за результатами дослідження, полягає в тому, що міські справи не мають великої актуальності в очах його жителів. Незважаючи на те, що більшість демонструє прив’язаність до міста, в їхніх оцінках міста істотно більше оцінок негативних. На думку Ф. Знанецького, це зумовлено тим, що багато хто порівнює місто або з іншими містами, або з певними уявленнями про ідеальне місто, що існують у суспільній свідомості. При цьому чим менше участь людини у справах міста і чим менше у нього можливостей для цього, тим більш критично вона налаштована.

Під «містом» респонденти розуміють різні речі. Так, наприклад, коли йдеться про позитивні оцінки міста, під «містом» розуміється «моральна спільнота», що інтерпретується, головним чином, як частина «польського народу» в цілому, тоді як у випадку негативних оцінок мається на увазі «місцева спільнота» як територіально організована група, чия організація передбачає наявність певних «функціонерів»[6].

Як вже було сказано, відношення між містом і людиною розкривається за допомогою оцінки того, хто – місто чи людина – більше зробив для або зазнав несправедливості від іншого. Відповідно, питання про зв'язок людини з містом формулюється в термінах «морального боргу». Що ж винні місто і його житель одне одному?

Здавалося б, серед іншого, чи не основним виміром відносин у даному випадку має стати ставлення економічне – городянин платить податки, а місто забезпечує його необхідними умовами. Теоретично користування цими умовами залежить від величини «внеску» городянина до міської власності. Посилаючись на низку прикладів, Ф. Знанецький стверджує, що економічний вимір не дозволяє з'ясувати «моральний обов'язок» міста перед людиною або людини перед містом.

Власність міста – це власність, створена його жителями, як нинішнім, так і попередніми поколіннями, які вже не можуть нею скористатися. Причому мова може йти про речі, які взагалі мало піддаються економічній оцінці (бібліотека, костел тощо). Звідси виникає ідея про необхідність рівного доступу до користування міською власністю. У цьому полягає зобов'язання групи перед її членом. У свою чергу, зобов'язання члена групи – зберегти (і по можливості примножити) матеріальні цінності, забезпечивши іншим таку ж можливість користуватися ними. Зрозуміло, реальність нерідко виявляється далекою від таких ідеалів – що інтерпретується як несправедливість стосовно слабких і бідних членів групи з боку сильних і багатих.

Вказавши на джерела нерівності, Ф. Знанецький задається питанням – який вплив має ця нерівність в отримуваних перевагах на усвідомлення суспільного зв'язку між групою і людиною?

Оцінка людиною величини благ, отриманих від міста, суб'єктивна, не залежить від фактичної величини цих благ. Так, наприклад, люди, для яких місто є рідним і очевидним, взагалі менш схильні роздумувати про взаємний баланс. Для приїжджих ситуація виявляється іншою: «В інших родах соціальних груп нові їх члени часто, принаймні, в рефлексивному відношенні, бувають найбільш лояльними до цієї групи і вище цінують її, ймовірно, тому, що сильніше за інших потребують ствердження власної приналежності до неї»[7].

Ф. Знанецький виокремлює низку зобов'язань члена міської спільноти:

 - надання групі засобів, які роблять можливим подальший доступ даного члена до групових цінностей;

 - надання групі засобів, які роблять можливим подальше надання послуг даному члену;

 - участь в утриманні та примноженні групових цінностей на користь інших членів групи;

 - участь у наданні послуг іншим членам групи.

Однак сучасна ситуація характеризується зведенням даних зобов'язань виключно до економічного виміру – до сплати податків. Хоча по суті це не означає «скасування» описаних зобов'язань, а лише передачу відповідальності за їхнє виконання на «функціонерів», усвідомлення зобов'язань витісняється зі свідомості індивідів, що підриває групову солідарність. Те, що відбувається, Ф. Знанецький описує так: «Індивідуалістична раціоналізація групових відносин є симптомом розпаду почуття громадської приналежності, зв'язку людини з групою як цілісністю»[8].

Питання про ступінь бажання залишитися в місті або виїхати в інше місце осмислюється в контексті порівняння з іншими містами, але не в порівнянні з сільським життям. При цьому мотиви, висловлені респондентами, є суто особистими, не пов'язані з життям міста як спільноти (сім'я, батьківщина, друзі і знайомі, робота тощо). Лише дехто вказує на непрямі показники організації міської спільноти – чистота, порядок, зовнішній вигляд міста. У кожному разі інтерпретація міста як спільноти знаходиться далеко не на першому місці у свідомості респондентів: «У раціональному обґрунтуванні факту власної приналежності до міської спільноти суб'єктивно-індивідуальні уявлення виявляються набагато важливішими, ніж об'єктивно-громадські»[9]. У той же час у разі аргументації небажання залишатися в місті частіше використовуються об'єктивні властивості міста.

Порівнюючи приналежність до міста з приналежністю до інших спільнот – церкви, народу, партії тощо, Ф. Знанецький відзначає, що в їхньому випадку підкреслюються об'єктивні характеристики, оскільки у свідомості її членів група наділяється особливим «об'єктивним» значенням – володінням «істиною» (про бога, про культуру, про політику тощо). У разі належності до міста такого не спостерігається – місто не є чимось вбудованим до картини світу, в якій воно має сакральне значення: «Навіть автори з найбільш сильною прихильністю до Познані не стверджують, що з якої-небудь точки зору їх місто об'єктивно досконаліше всіх інших міст на землі»[10].

Ключові висновки дослідження можна сформулювати таким чином:

  • зацікавленість місцевих жителів один в одному незрівнянно більша, ніж зацікавленість у міській спільноті як цілісності та її інституціях;
  • кожне узагальнення, кожен опис індивідуального факту, опускаючи питання про його правдивість чи хибність, прямо або побічно корелює з оцінкою, іноді позитивною, частіше – негативною. Позитивна оцінка виражає прагнення до заохочення оцінюваного до виконання ним своїх обов'язків. Звідси видно, що кожен житель в очах своїх сусідів є предметом різних зобов'язань, членом громадських відносин і як житель міста в цілому, і як представник тієї чи іншої соціальної групи;
  • міська спільнота у будь-якому випадку є зібранням людей, що прагнуть взаємно контролювати і регулювати свою діяльність таким чином, щоб вона відповідала певним соціальним нормам. Крім норм, загальних для всіх, існують норми, що відносяться до різних категорій людей. Але одні автори звертають увагу на одні, інші на інші, а спільного уявлення про те, що є обов'язком даної категорії людей, не існує. Одні автори певні норми вважають найважливішими і обов'язковими, інші – неважливими і необов'язковими. І якщо чужа оцінка є джерелом уявлень про свої обов'язки, то слід визнати, що вплив різноманітних соціальних сил, що виступають причиною збереження спільної діяльності на певному моральному рівні (сил соціального контролю), в місті набагато менше, ніж у сільській місцевості або в малому місті;
  • обов'язки місцевого жителя – представника тієї чи іншої групи, в першу чергу, виникають з характеристик самої цієї групи, в другу чергу – з його характеристик як представника народу, і лише в третю чергу з його характеристик як члена інших груп. Так, наприклад, «познанський лікар або торговець в уявленні наших авторів, ймовірно, має такі ж обов'язки щодо своїх пацієнтів або клієнтів з будь-якої іншої місцевості, як і щодо жителів Познані»[11]. Звідси можна зробити висновок про те, що в моральній свідомості мешканців Познані густа мережа суспільних відносин обплітає всіх жителів. Крім приналежності до міської громади і до великих груп, таких як народ, держава, церква, численні громадські приватно-моральні відносини пов'язують мешканців між собою – навіть таких, які один з одним ніколи не зустрічалися. Це вузли активної солідарності; кожен житель займає певне соціальне положення, що припускає певні дії щодо інших, зумовлені ним. Щодо спільноти жителів ці обов'язки є тільки потенційними, однак вони можуть актуалізуватися в будь-який момент. Однак не існує соціальної групи, яка могла б організувати і об'єднати всі ці відносини в якийсь спільний суспільний устрій, використати приховані в них суспільні сили і скерувати їх до досягнення певних ідеалів. Хоча частково це намагаються здійснити місцева влада, держава, церква тощо;
  • авторами іноді висловлюються ідеї про необхідність міської солідарності, що розуміється як свого роду подолання соціально-класових відмінностей для взаємодопомоги та досягнення загального блага. Цю ідею в цілому Ф. Знанецький підтримує і не вважає неможливою. Таке об'єднання мало б ґрунтуватися на тій чи іншій професійній групі, що становить більшість серед міських жителів. Соціальне об'єднання в рамках територіальної міської громади видається йому кращим порівняно з державним, оскільки в даному випадку воно буде меншою мірою спиратися на примус, але – на моральні зобов'язання: «Ми, однак, усвідомлюємо, що міська громада, яка б хотіла здійснити ці функції, повинна була б значно змінити свій устрій і розвинути такі сторони своєї діяльності, які в останні кілька поколінь, внаслідок появи нових технічних і економічних умов, не тільки не розвивалися, але навпаки, все швидше зникали»[12].

Іншими словами, йдеться про те, що хоча існування міської спільноти визнається (що, втім, випливає з формулювання теми дослідження та характеру поставлених запитань), приналежність її членів до інших груп є більш важливою порівняно з приналежністю до міської спільноти у висунутих до них вимогах і очікуваннях. Відмінності в трактуваннях вимог і очікувань, що висуваються до члена міської спільноти, свідчать про слабкий соціальний контроль і невисоку важливість міської спільноти для його жителів.

*          *          *

Що саме в цій роботі є для нас актуальним сьогодні. З одного боку, бачимо, що так само, як і сьогодні, 85 років тому люди переймалися питанням про солідарність на рівні міської громади, вважаючи її недостатньою. Також можемо припустити, що отримані результати є типовими і для сучасних міст. З іншого боку, сучасні роздуми щодо інтерпретацій  буття громадянином держави так само могли б вестися, серед іншого, й у площині аналізу уявлень про взаємні зобов'язання та очікування. Можливо, це прояснило б деякі з актуальних питань сьогодення?

 



[1] Znaniecki F. Miasto w świadomosci jego obywateli / F. Znaniecki. – Poznań : Wydawnictwo Polskiego Instytutu Socjologicznego, 1931.

[2] Florian Znaniecki and William I. Thomas.The Polish Peasant in Europe and America. Vol.1-2. Boston 1918-1920 

[3] Znaniecki F. Miasto w świadomosci jego obywateli / F. Znaniecki. – Poznań : Wydawnictwo Polskiego Instytutu Socjologicznego, 1931. – s. 8.

[4] Там само. – s. IX–X.

[5] Там само. – s. XI.

[6] Подібно до того як «країна» (люди) – це «добре», а «держава» (інституції) – «погано».

[7] Там само. – s. 53.

[8] Там само. – s. 42.

[9] Там само. – s. 51.

[10] Там само. – s. 53.

[11] Там само. – s. 139.

[12] Там само. – s. 141.

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с. Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!