Україна Модерна

// Олексій Мусієздов

У декомунізації як позбавленні радянського символічного спадку принциповою особливістю є те, що йдеться саме про «символічний» спадок. Тобто, хоча об’єктами декомунізації є суто матеріальні витвори, все ж таки йдеться про нематеріальне. Тобто про те, що залежить від сприйняття та інтерпретації. Видається, що соціологічна теорія може дещо прояснити ситуацію.

Почну, однак, не з соціології, а з теорії міфу Ролана Барта. Відповідно до його концепції (на відміну від класичної семіології Ф. Соссюра), в семіологічній системі існують такі елементи: означуване («референт», зовнішній об'єкт, до якого знак відноситься), означник («інтерпретант», смисл, який породжує знак) і знак (власне знак у своїй конкретній формі, що виражає відповідність означуваного і означника). Міф, за Р. Бартом, є вторинною семіологічною системою – тобто знак першої системи стає означником у другій[1]. Іншими словами, у випадку міфу знак первинної системи говорить нам не тільки і не стільки про «свої» означуване та означник, скільки про щось інше.

Сам Р. Барт наводить приклад з обкладинкою журналу, на якій зображено чорношкірого французького військового на тлі французького прапору. З одного боку, маємо матеріальний носій, зображення на якому репрезентує щось інше, і цим іншим і є власне французький військовий та французький прапор. Але з іншого боку, у випадку міфу вони самі стають чимось, що вказує ще на щось інше. Скажімо, на «багатонаціональну французьку націю». І тут важливо те, що будучи знаковою системою, міф не працює без тих, хто може його прочитати. Тобто без людей, які володіють мовою прочитування міфу.

Але завжди існує можливість іншого прочитання. І саме відмінності у прочитуванні, в інтерпретації, у баченні певної ситуації зокрема та картини світу взагалі, яскраво проявляються майже у всьому тому, що стосується декомунізації. Прояснити ситуацію може звернення до так званої драматургічної соціології Ірвіна Гофмана.

Продовжуючи феноменологічну традицію А. Шюца, І. Гофман стверджує, що все, з чим може мати справу соціологія, це не якісь позаособові структури, а людський досвід, що виражається у певних ментальних типах, що є результатом узагальнення повторюваних ситуацій: типові студенти, типовий водій громадського транспорту, типові мотиви продавця у магазині тощо. У кожному випадку, що зустрічається нам, ми вже знаємо, хто і які ролі виконуватиме, чого чекати від інших і як поводитися самим.

І. Гофман акцентує увагу на ситуаціях. Як і все інше, ми сприймаємо ситуації як типові – можливі типи він називає «фреймами» або рамками сприйняття. Драматургічною соціологією концепція називається тому, що І. Гофман наголошує на тому, що люди не просто виконують ролі, що диктуються ситуацією, а намагаються впливати на неї щоб мати якісь переваги над іншими. Звичайно, впливати можна по-різному. Один із способів – використання речей у якості так званого «реквізиту». Так, наприклад, я сам у студентські часи, коли працював інтерв’юером, носив окуляри лише для того, щоби здаватися більш солідним. Інший спосіб полягає у переінтерпретації ситуації – «перемиканні фрейму». Таке перемикання означає, що ситуація не є тією, якою вважалася, а є іншою, а тому й передбачає цілком інші очікування та поведінку.

До чого тут декомунізація? Її вихідний пункт полягає в тому, щоби більше не існувало речей/символів, які сприяють розповсюдженню «неправильних» ідей. Дискусію про те, чи правильні, чи неправильні ці ідеї, і які саме, зараз не будемо влаштовувати. Важливо те, що речі/символи трактуються як «пропаганда». Але це лише одна з можливих інтерпретацій.

Інша – трактування відповідних речей/символів не як «пропаганди», а як «мистецтва». Інтерпретація чогось як витвору мистецтва означає визнання того, що воно має певну (художню) цінність, і тому має бути збережено. Звісно, що визнання того чи іншого об’єкту цінністю мусить бути офіційним і має свою процедуру[2], але і попри це дискусії можуть тривати. Ще раз наголошу, що тут йдеться не про те, що «є» мистецтвом, і не про протиставлення «мистецтва» і «пропаганди» – очевидно, що речі можуть одночасно бути і мистецтвом, і пропагандою. Йдеться про перемикання способу сприйняття: контекст (дискурс, інтерпретація, картина світу) визначає і спосіб обговорення змісту.

Інший варіант інтерпретації – трактування певного витвору як елементу автентичності місця («урбан-айдентики»)[3]. Мається на увазі, що потенційний об’єкт створює специфіку певного місця – міста чи регіону, вулиці чи площі. Без нього вони втрачають свою неповторність. Унікальні місця, в тому числі марковані ідеологічними символами, можуть бути водночас й елементами приватної історії. А відтак їхнє зникнення підважує й самооцінку місцевих жителів та їхню ідентичність. Іншими словами, йдеться про ще один аргумент на користь цінності об’єкту, що існує, і на противагу необхідності його знищення.

Один з найбільш розповсюджених варіантів інтерпретації ситуації з декомунізацією – економічний. Ідею про те, що є кращі варіанти витратити гроші, ніж знесення пам’ятників чи зміна назв, можна не коментувати. Інші варіанти – дискусії щодо авторських прав та прав власності, підпорядкування об’єктів тощо.

Наостанок наведу кілька візуальних прикладів, якщо не повної зміни смислів без руйнування об’єктів декомунізації, то певних «зсувів». Перший – це перефарбування пам’ятників:[4]

 Між пропагандою та мистецтвом: Знову про соціологію та декомунізацію

 

Між пропагандою та мистецтвом: Знову про соціологію та декомунізацію

Натомість мені сподобався логотип російської наукової онлайн-бібліотеки «Кіберленінка» Хоча у цьому випадку і не йдеться про декомунізацію, проте зміна смислів виглядає напрочуд вдалою. «Ленінка» навряд чи асоціюється напряму з Леніним. В СРСР майже все варте уваги називалося його ім’ям, а «ленінка» власне стала брендом – місце, де можна знайти будь-яку літературу, в тому числі таку, якої немає більше ніде. Тож саме до цього смислу відсилає назва, а приставка «кібер-» говорить про цифровий формат матеріалів.

 Між пропагандою та мистецтвом: Знову про соціологію та декомунізацію

Наведені приклади є намаганнями вивести дискусію про декомунізацію з політико-ідеологічного поля, сказати, що «нам йдеться не про оцінку (політичну, історичну тощо[5]), а про щось інше». Теж стратегія символічної боротьби, чому б ні.



[1] Барт Р. Миф сегодня / Р. Барт ; пер. с фр. Б. П. Нарумова // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. – М. : Издательская группа «Прогресс», «Универс», 1994. – С. 72–130.

[2] І деякі об’єкти справді вдається зберегти – див., наприклад: Федоркова Т. Культурная декоммунизация: спаси и сохрани // http://www.mediaport.ua/kulturnaya-dekommunizaciya-spasi-i-sohrani

[3] Моляр Є. Радянська монументалістика: предмет декомунізації чи урбан-айдентика // http://mistosite.org.ua/uk/articles/radyanska-monumental%D1%96styka-nar%D1%96zhnyj-kam%D1%96n-dekomun%D1%96zacz%D1%96yi-chy-ukrayinska-urban%D1%96stychna-ajdentyka

[4] Перше фото: В Волновахе памятник Ленину одели в вышиванку и шаровары // http://korrespondent.net/ukraine/3517792-v-volnovakhe-pamiatnyk-lenynu-odely-v-vyshyvanku-y-sharovary. Друге фото: Фотофакт: молодого харьковского Ленина одели в вышиванку // http://kh.vgorode.ua/news/sobytyia/260463-fotofakt-molodoi-kharkovskyi-lenyn-odel-vyshyvanku

[5] Див., наприклад: Портнов А. Два эскиза об украинской «декоммунизации» // http://urokiistorii.ru/node/53266

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с. Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!