Україна Модерна

// Олексій Мусієздов

Якось давно одна моя приятелька-львів’янка описувала типову неділю у Львові таким чином: «зранку до церкви, потім – на мітинг». Для мене в цьому була неабияка специфіка, оскільки для Харкова (принаймні як я тоді відчував) цілком типовою була майже повна відсутність будь-якої релігійності та досить низький рівень громадської активності. До того ж пізніше мої респонденти в інтерв’ю так само Харків й описували. Натомість останнім часом складається досить стійке враження, що саме ці виміри міського життя у Харкові стають все більш подібними до «львівських».

Що саме змінюється й чому? Мені важко оцінювати зміни у релігійності харків’ян як такі – немає досліджень. Однак цілком видимих «ознак релігійності» відчутно побільшало. Йдеться навіть не так про нову церкву в центрі міста, що була скандально побудована кілька років тому – попри протести міської громади, на місці парку й під вікнами житлового будинку, що доволі суттєво змінило сприйняття навколишнього ландшафту – це окрема розмова, яка з «духовними» справами нічого спільного немає. Йдеться про хрести.

Харківська логіка їхнього встановлення певним чином відтворює львівську. Так, для досить релігійного Львова хрести та зображення божої матері є чимось сакральним, а відповідно, чимось, що чіпати не можна, не говорячи про руйнування чи демонтаж. Тому несанкціоноване їх встановлення робить місце у певному сенсі «недоторканим», а відтак – певною мірою «власністю» того, хто їх встановив. Для Львова – дієва стратегія захоплення міської території – землі в центрі міста, яку привласнити іншим чином було б важко.

Харківські хрести пов’язані не з захопленням землі під утилітарні потреби ініціаторів, а з легітимізацією певних пам’ятників, які самі по собі несуть смисли, які не надто поділяються значною частиною міською громади. Тому щоби убезпечити нове сакральне місце чи новий пам’ятник від нападів чи руйнування опонентами, його ініціатори додають до споруди хреста, який є ніби знаком «універсальної сакральності», тобто чимось, що нібито має шануватися «усіма» без огляду на їхні політичні вподобання. Це, звичайно, не завжди допомагає, але в цілому виглядає як закономірне продовження й використання апеляцій до «побутової церковності», до якої іноді вдається міська влада: як сказав нещодавно головний архітектор міста Сергій Чечельницький, він давно хотів поставити у Харкові колону, а на колоні зобразити «кого-небудь з хрестом».

Другий вимір – мітинги. Якщо не брати до уваги провладні демонстрації бюджетників, які з радянських часів проводяться й дотепер, то зазвичай «справжні» мітинги в Харкові були здебільшого політичними в сенсі «великої політики». Лише з часом, можливо, за останні десять років у життя харків’ян усе більше входять мітинги, пов’язані з міськими процесами – наприклад, проти вирубки частини міського парку чи проти будівництва вже згаданої церкви.

Стало банальністю говорити про те, що події, названі Революцією гідності, певним чином розбудили громадську свідомість, показали, що, навіть якщо не йдеться про силові протистояння, мітинги можуть сприяти відстоюванню власних інтересів, що організовувати їх чи брати в них участь має сенс. Що вони можуть бути результативним інструментом тиску на владу. У крайньому випадку – щоби навіть попри можливу поразку була змога сказати собі, що ти зробив, що зміг. Відповідно, одним із виявів громадянського суспільства є постійність мітингів, розгляд їх не як надзвичайної події, а як елементу повсякденного життя.

Останнім прикладом цього є суди, зокрема, суд за позовом активістів, які вимагають відмінити рішення міської влади про конкурс на встановлення «чогось» на місті пам’ятника Леніну на головній площі Харкова. Конкурс, який було призначено та проведено з порушенням цілої низки процедур, а результатом якого стала очікувана «перемога» згадуваного проекту головного архітектора міста – з кимось з хрестом на колоні. Деяка частина активних харків’ян ходить на засідання суду та/або його пікетування щотижня, як на роботу.

Повсякденність цього виявляється в тому, що за досвідом попередніх подібних акцій добре відомо, що саме треба брати з собою, як вдягатися тощо: теплий але зручний одяг – такий, що не заважатиме рухатися у випадку силового розгону (багато хто пам’ятає блокування Академії внутрішніх справ 19 лютого 2014 року, коли людей розганяли тітушки з битами), матеріали й ліки для надання невідкладної медичної допомоги, документи, що засвідчують особу (щоб потрапити до приміщення суду), смартфони чи планшети для фіксування подій та для швидкого посилання на тексти законів. До цього важко звикнути, й не хочеться, й запитуєш себе, коли це все припиниться, але знаєш, що тепер це, скоріш за все, не припиниться ніколи, бо цей процес і є – «громадянське суспільство». Іншими словами, мітинг стає чимось цілком звичним.

Оскільки безпосереднім приводом для цього допису стала скандальна історія з проектом пам’ятника на площі Свободи у Харкові, яка мала резонанс і поза містом, й утілилася, серед іншого, не лише у мітинги й суд, але й у петиції та відкриті листи, завершимо словами Майкла Щура з цього приводу: «Спершу ставили пам’ятники політично стурбованим, тепер ставлять пам’ятники для релігійно стурбованих. І коли вже почнуть ставити пам’ятники для атеїстів, агностиків і просто людей зі смаком?!»[1].

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с. Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!