Україна Модерна

// Олексій Мусієздов

Напевне, у будь якій науковій дисципліні можна знайти два підходи до її розуміння й, відповідно, викладання. Один бачить її як корпус знань, методів, гіпотез тощо. Інший вважає, що вона є певним способом бачення й розуміння реальності. Звичайно, будь яка теорія і є «оптикою» як джерелом «наукового погляду». Але тут йдеться про інше – про той специфічний спосіб мислення, який не витікає прямо з раціонального опанування наукою, а здобувається як певний інсайт. Очевидно, що найбільше такою самоінтерпретацією відзначається філософія, але й соціологія впевнено йде тим самим шляхом. Тож що таке «соціологічне мислення»?

Викладаючи історію соціології, я час від часу переймався питанням, яким, вочевидь, переймаються студенти – як усі ці численні теорії можуть допомогти професійному соціологу в його дослідженнях сьогодні? У мене самого колись виникало це питання, й відповідь формувалася значно пізніше – принаймні після першого курсу. І це закономірно, оскільки і вчитися саме дослідженням доводиться пізніше, не кажучи про проведення власних. Так, наприклад, у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна з 1994 року проводиться щорічна міжнародна конференція «Харківські соціологічні читання», куди заохочують приходити і студентів. Для мене великим святом було почути одного разу від студентів другого курсу таке враження від неї: «Ми нарешті зрозуміли, навіщо була потрібна історія соціології». Ця ж відповідь висвітлила й проблему – щось у викладанні йде не так, і треба одразу краще пояснювати необхідність вивчення історії соціології.

Розмірковуючи над цим, я згадав одну з серій відомого серіалу «Друзі»[1]. де Фібі має хлопця-психоаналітика. Його всі не люблять, бо він, пояснюючи поведінку оточуючих, розповідає про них речі, про які ті не хочуть згадувати. При цьому свої пояснення він починає словом «не знаю, можливо…», бо це лише гіпотези, а тих, про кого йдеться він майже не знає. Не люблять його тому, що ці гіпотези напрочуд влучні. При цьому на запитання, звідки він про це знає, він відповідає: «З підручника». Отже підручник (з класичними теоріями, зокрема) – це джерело гіпотез, тобто можливих відповідей на запитання, які мають бути перевірені у подальшому дослідженні. Але звідки беруться самі запитання? Ось тут для мене і постає тема соціологічного мислення.

Цій темі присвячено цілу низку робіт, зокрема таких відомих авторів як З. Бауман[2], П. Бергер[3], Ч.Р. Міллс[4], П. Штомпка[5]. Однак є ще дві роботи, які для мене є принциповими. По-перше, це «Човен на алеях парку» Пера Монсона[6], а по-друге, – лекція «Соціальна фізика» Мераба Мамардашвілі з його «Вступу до філософії»[7].

Метафора П. Монсона пояснює суспільство як щось таке, у якому людська поведінка є одночасно і вільною, і обмеженою обставинами. На початку книги автор пропонує подивитися на човни в океані, де жодних обмежень немає. Коли ж ми будемо спостерігати те, як вони рухаються, ми зможемо побачити що їхній рух має певні закономірності – їх рух не хаотичний і не цілком раціональний (з нашої точки зору). Тож напевне, все ж таки існують якісь обмеження. Так, наприклад, можемо припустити, що човни на шляху до пункту призначення мають зайти ще в одне місце. Виявляється, це місце, де живе, скажімо, бабуся капітана, а зайти туди треба, бо в іншому випадку можна наразитися на нерозуміння оточуючих: «Як можна проігнорувати бабусю, коли ти пропливаєш поряд?!». Ось це і є «суспільство». І важливо те, що воно існує не лише ззовні, але й усередині як цілком особистий, приватний мотив поведінки. Тобто поведінка включає в себе і щось індивідуальне (суб’єктивне), і щось надіндивідуальне (об’єктивне).

М. Мамардашвілі посилює цю думку й наголошує на тому, що будь яка людська дія відтворює низку соціальних відносин, форма яких була усталена до нас. Тобто люди, хоча і є необхідними, але їх роль залежна від суспільства, й це дало змогу окремим мислителям говорити про те, що можна їх «винести за дужки», залишивши у полі зору «суспільство як таке», реальність, що має власну «фізику». Звичайно, навряд чи хто з соціологів справді вважає, що людьми можна знехтувати, але йдеться про те, щоб взагалі «побачити суспільство», і його таки побачили. Причому у самих людських діях. Наприклад, рішення купити лотерейний квиток є нашим суб’єктивним і приватним рішенням, але наша дія «запускає» роботу усього «інституту розіграшу лотереї». Включно з «державою», яка зазвичай має монополію на лотереї (тим більше, що М. Мамардашвілі описував випадок з радянської дійсності), та з «економікою», яка передбачає гроші, тощо. Тобто в окремій дії є і унікальність окремого індивіду з його «психологією», і суспільство з його примусом і надіндивідуальними причинами й наслідками дії. І одне, і друге.

У людських діях можна побачити багато чого – і психологію, і фізіологію, і технологію (якщо згадувати Б. Латура, наприклад[8]), і астрологію, якщо хочете. Але «соціологічне мислення» полягає в умінні бачити саме суспільство. І побачивши, ставити запитання, на які й відповідає соціологія з усім своїм теоретичним апаратом, що продукує гіпотези і перевіряє їх у дослідженні. Як показує досвід, бачити суспільство – досить нетривіальне завдання, тому питання про соціологічне мислення є принциповим для викладання соціології і для розуміння, чим вона є (і, можливо, чим не є).



[1] 13 серія 1 сезону.

[2] Бауман З. Мыслить социологически. – М.: Аспект-Пресс, 1996. – 255 с.

[3] Бергер П. Приглашение к социологии // Человек и общество. Хрестоматия / Под  ред. С.А. Макеева. – К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. – С. 17-23.

[4] Миллс Ч.Р. Социологическое воображение. – М.: Стратегия, 1998. – 264 с.

[5] Штомпка П. Теоретическая социология и социологическое воображение // Социологический журнал. – 2010. – № 1. (доступно на: http://www.nir.ru/sj/sj/sj1-01shtom.html); Штомпка П. Формирование социологического воображения. Значение теории // Социологические исследования. – 2005. – № 10. – С. 64-72.

[6] Монсон П. Лодка на аллеях парка: Введение в социологию / пер. со швед. – М.: Весь мир, 1994.

[7] Мамардашвили М. Социальная физика // Мамардащвили М. Необходимость себя. – М.: Лабиринт, 1996. – С. 140-154.

[8] Латур Б. Пересобирая социальное. Введение в акторно-сетевую теорию / Б. Латур ; перевод с англ. И. Полонской // Экономическая социология. – 2013. – Т. 14. – № 2. – С. 73–87.

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с. Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!