Україна Модерна

// Олексій Мусієздов

Відомий французький соціолог Мішель Маффесолі стверджує, що у наш час люди об’єднуються не так навколо інтересів, як навколо символів – він назвав це «постмодерною солідарністю»[1]. Одним з таких символів є образ революції – звільнення від несправедливості. Безперечно, і розуміння справедливості, і образи революції бувають різні – «Велика французька», «Жовтнева», «Оксамитова», «Кольорова» тощо. Один з них – «кубинська революція» та «Куба»» як поп-культурний та медійний образ[2]. Але мені завжди здавалося, що у ньому є певне протиріччя.

 Востаннє це протиріччя з’явилося переді мною кілька років тому. Мені тоді подарували на день народження пляшку справжнього кубинського рому, після чого дуже захотілося заглибитись у те, що Л. Іонін називає «культурною формою» – певний комплекс культурних образів та практик, поєднаних одним стилем[3]. Заглибитися не так як дослідник, а як простий споживач. Я робив собі коктейлі Cuba libre та Mojito, курив сигари Cohiba, які, як кажуть, любив курити Фідель Кастро, поки не кинув палити, дивився фільми «Сім днів у Гавані»[4] та Олівера Стоуна «Команданте» та «В пошуках Фіделя», слухав кубинську музику (переважно Buena Vista Social Club, Danay Suarez та Roberto Fonseca), щось читав та дивився про Кубу.

 Трохи про Кубу: Революційна романтика vs. Буржуазне споживання

Це все було приємно, але я усвідомив собі дві речі. По-перше, я не хочу на Кубу. Точніше, я не хочу зустрічатися з реальністю – мені цілком достатньо образів. Реальність завжди різна й неоднозначна. З одного боку, життєрадісність, з іншого, політичні утиски, з одного боку, розкіш для туристів, з іншого, бідність. Нехай казка залишається казкою, принаймні для мене. Це важливо – чи не про це писав Маффесолі?

По-друге, Куба позиціонує себе переважно як місце для розваг і відпочинку – пляжі, напої, музика, клуби. Суцільне споживання. Але хвилинку, Куба – це ж «острів свободи»! Місце, де романтизована по всьому світу революція перемогла споживання, яке, власне, й спричинило до великої несправедливості, яку кубинці захотіли перемогти. Ось воно – протиріччя, яке не давало мені спокою. То як ці дві речі можуть поєднуватися?

Якщо бути раціональним та реалістичним, то і одне, й інше, – цілком логічні речі. Пошлімося, наприклад, на Мануеля Кастельса, який говорить про те, що для того, щоби певні географічні регіони мали змогу щось заробляти, вони мають, по-перше, бути включеними до глобальної економіки, а по-друге, вибудовувати власний локальний образ як конкурентну перевагу[5]. Тобто навіть досить ізольована донедавна Куба не могла вижити без іноземних туристів, а тому мусила продукувати власну екзотику. Яку? Про це вже сказано: з одного боку, революційну романтику, з іншого, стильне споживання. Іншими словами, і антибуржуазна риторика, і буржуазне дозвілля – образи для економічного позиціонування себе. Тобто – маркетинг.

Але як це може поєднуватися на рівні образів, на рівні дискурсу, на рівні сприйняття себе? Це ж нібито речі, які не можуть бути поєднані?

Але в мене з’явилася одна гіпотеза щодо цього. Річ у тому, як саме сприймається робота: або вона – тяжка праця задля задоволення примх приїжджих буржуїв, або – цілком творче самовираження задля створення настрою, визнання та самоповаги. Якщо маємо справу з другим варіантом, то все стає на свої місця: тільки ти, твоя майстерність можуть зробити такий коктейль, таку музику, такий настрій. А тому робота стає не «експлуатацією пролетаріату», а задоволенням від професійної самореалізації. Чи не це було бажаним наслідком кубинської революції і є тим, що надихає інших?

Який висновок з цього можна зробити для нас? Як мінімум, про те, що реальність, навіть «образна» та «уявлена» трохи складніше й цікавіше дискурсивних схем та стереотипів. І, можливо, має сенс краще міркувати про протиставлення або поєднання цінностей[6]?



[1] «Постмодерна солідарність», про яку М. Маффесолі пише у своїй головній роботі «Час племен: Занепад індивідуалізму у масовому суспільстві» (Maffesoli M. The Time of the Tribes. The Decline of Individualism in the Mass Society / M. Maffesoli. – London : SAGE Publications ; Thousand Oaks, New Delhi, 1996), характеризується існуванням соціальних об'єднань («племен»), що виникають як об'єктивація певних символів, які ототожнюються з спільним досвідом, долею, стилем життя тощо. Саме наявність цих конститутивних для групи символів, відрізняє постмодерну солідарність від форм цілеспрямованого об'єднання для задоволення потреб: «Причинність і утилітаризм не можуть пояснити схильність людей до всякого роду об'єднань. Незважаючи на прояв егоїзму і приватні інтереси, існує щось, що їх цементує, забезпечує їм стійку спадкоємність. Можливо, джерело цієї стійкості слід шукати в спільності почуття. Залежно від конкретної епохи це почуття може бути звернене до віддалених і в силу цього не настільки привабливих ідеалів, або до цілей, більш близьких і тому, більш привабливих» (Маффесоли М. Околдованность мира или Божественное социальное / М. Маффесоли ; пер. с фр. И. И. Звонаревой // СОЦИО-ЛОГОС. – М. : Прогресс, 1991. – С. 277). В цьому можна побачити доволі очевидні паралелі з «уявленими спільнотами» Бенедикта Андерсона (Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Б. Андерсон. – К. : Критика, 2001).

[2] Тут і далі я жодним чином не маю претензій на опис «реальної» Куби «як вона є», а говорю виключно про образи.

[3] Ионин Л. Г. Социология культуры / Л. Г. Ионин. – 4-е изд., перераб. и доп. – М. : Изд. дом ГУ ВШЭ, 2004.

[5] Кастельс М. Реконструкция социального смысла в пространстве потоков  [Электронный ресурс] / М. Кастельс ; пер.с англ. В.В. Вагина // Urban Sociology. – Режим доступа : http://les-urbanistes.blogspot.com/2009/05/blog-post_14.html.

[6] Маючи на увазі, наприклад, протиставлення «виживання» та «самореалізації» Р. Інглехарта (Див., наприклад: Инглхарт Р., Вельцель К. Модернизация, культурные изменения и демократия: Последовательность человеческого развития. – М. : Новое издательство, 2011).

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с. Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!