Україна Модерна

// Олена Петренко

Сива жінка гортає альбом. Це не сімейні фотографії з усміхненими обличчями у відпустках та дітьми. Здебільшого це вирізки з газет, фотокопії з архівів, дрібні нотатки. Все, що сивій жінці вдалося знайти за останні роки про її батька.Ми дивимось з нею на фото молодика, який вглядається в далечину засніженого лісу. Закопане, 1942 рік. Батько сивої жінки, якраз повернувся зі Сталіно. «Видно, на лікувальному відпочинку»- ледь помітно посміхається сива жінка. Поряд вона наклеїла довідку зі щепленнями. Єдине свідчення, де її батько, Вільгельм Обер, інспектор вуппертальської кримінальної поліції, згадується письмово як гауптшарфюрер СС. Після повернення з лікування, він залишиться у Вупперталі і буде працювати з чотирічною паузою до пенсії у місцевій поліції.

Хореографія історії, яку знала Ліло Батія до смерті батька в 1996 році, вишліфовувалась матрицею одного-двох епізодів зі сталими акторами та реквізитами: дещо напідпитку пасіонарний мисливець, Вільгельм Обер, після полювання в колі друзів розповідає про величезні поля соняшників, українських селян, які привітно зустрічають його авто, розпитують та щедро пригощають. Україна Вільгельма Обера. Ми мовчки далі розглядаємо зібрані в папку документи.

Ще в день похорон, Ліло Батія відкрила батьків архів. Тієї ночі вона вже не спала. Для неї минуле батька стає життєво важливим, сьогоднішнім, тим, що їй треба обовʼязково для себе реконструювати. Починаються роки пошуків.

Конфігурація памʼяті про війну вибудувалась в сімʼї Ліло здебільшого навколо засудження її батька за участь в розстрілі 30-ти радянських «остарбайтерів» в Бургхольцькому лісі, поблизу Вупперталю. По цій справі проходили десятки працівників поліції, які супроводжували лютневим ранком 1945 року вантажівку з місцевої вʼязниці до лісу. Вільгельм Обер був у супроводі групи на розстріл. Після закінчення суду він отримає найнижчий термін - 10 років. Однак вже через 4 роки всі засуджені будуть звільнені. Суд та справа по Бургхольцу не була табуйована в сімʼї. Навпаки, Ліло з дитинства знає від матері, що батько не винний, що він а) не приймав участь у розстрілі, б) група примусових робітників та робітниць були засуджені як мародерська банда, батько просто виконував наказ.

Це те, що обговорюється і те, що Ліло Батія, пізніше знайде в батьковому архіві: десятки свідчень присутніх на розстрілі, наративний колаж, відомий своїм сценарієм з багатьох інших свідчень та споминів. Більшість допитаних свідчила, що про розстріл вони безпосередньо взнавали у вантажівці, хто, коли і як вів на розстріл, ніхто згадати не міг. Індивідуальна памʼять ставала колективною порожниною („leeres Sprechen“, Гаральд Вельцер), де відсутні прізвища, причинкові звʼязки та відтворення конкретних дій.

Ліло Батія довгий час намагається знайти списки розстріляних, з тридцяти в кінцевому результаті стає відоме лише прізвище однієї з шести розстріляних жінок - вчительки з Києва, Олени Матросової. Ліло, одна з тих, хто виборює меморіальну дошку для розстріляних. І загалом, піклується сотнями колишніх примусових робітників та робітниць у справі виплати компенсацій.

В 2015 році Ліло Батія опублікувала результати своїх пошуків у справі Бургхольц.

Отримавши після довгих пошуків  персональні акти батька, Ліло Батія дізнається, що він з 1941 по 1942 роки служив в оперативній групі С оперативної команди 6 (Einsatzgruppe C, Einsatzkommando 6). ЕК 6 на період червня-грудня 1941 року була безпосередньо відповідальна за масові розстріли євреїв та комуністів в Добромилі, Вінниці, Новоукраїнці, Дніпропетровську та Сталіно.[1] В Дніпропетровську під керівництвом ЕК6 були знищені паціенти та паціентки Ігренської психіатричної лікарні.[2] Саме в цей час служить Вільгельм Обер в оперативній групі 6, найдовше він затримався в Дніпропетровську, де проводить осінь-зиму 1941року. В 1962 році у звʼязку з судом над керівником оперативної групи 6, Робертом Мором, Вільгельм Обер був допитаний як свідок. Свідчення Обера у справі Мора ще одне парадоксальне акцептування пустотного наративу, де не наводиться жодного прізвища, а колаж дій зводиться до схеми «приїхали- знайшли житло- поїхали далі». І навіть більше, Вільгельм Обер подає, що випадково дізнався про потрапляння в ЕК 6. Основною аргументацією в незнанні виступає його виокремлення з іншим зіслуживцем, «старим воякою, але не нацистом»,  в особливу групу (Vorkommando), яка повинна була приїджати раніше  на місце та забезпечувати логістику пересування цілої групи. Що саме робила команда, Вільгельму Оберу невідомо. Колаж читається особливо парадоксально в дуеті із справою розстрілу 30 примусових робітників та робітниць, де Обер, доводячи непричетність до безпосереднього розстрілу, фактично похвилинно подає події того ранку.

Ми гортаємо альбом далі. Поряд виписки з біографій оперативної групи:

Ергард Крегер, керівник ЕК6 з червня по листопад 1941 був засуджений на три роки та чотири місяці. Він помер в 1987 році в Тюбінгені.

Роберт Мор, керівник ЕК6 з листопада 1941 по вересень 1942 був засуджений на вісім років вязниці. Помер в 1989 році в Золінгені.

Вільгельм Обер ніколи не був засуджений за воєнні злочини в Україні. Він помер 1996 року у Вупперталі.

 


[1] Переклад «Ereignismeldungen. UdSSR» (донесень про події в СРСР) див. Александр Круглов «Без жалости и сомнения. Документы о перступлениях оперативных групп и команд полиции безопасности и СД на временно оккупированной территории СССР в 1941-1944 гг» Часть 3. Днепропетровск 2009.

[2] Див. Статтю  Гелінада Грінченко, Альберт Вегнер: Масове знищення паціентів Ігренської психіатричної лікарні впродовж  1941 – 43 рр.: Цифри, люди, долі // Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія «Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки»,  вип. 23, 2016, 60-70.

 

 

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с. Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!