Україна Модерна

Читаючи про «жінок Шухевича»

Опубліковано 27.03.2014

// Олена Петренко

Для сучасних суспільств характерно загалом зовсім не те, що вони прирекли секс перебувати в тіні, але те, що вони прирекли себе на постійну розмову про нього, роблячи так, щоб його оцінили як таємницю. [1]

 

Як відомо, останнім часом відбулись вагомі кадрові зміни як у Галузевому державному архіві СБУ, так і в Українському інституті національної пам’яті, де сьогодні директором став відомий активіст Майдану, екс-директор архіву СБУ, публіцист та історик Володимир В’ятрович. Можна припустити, що незабаром на нас очікує черговий виток у національній історіографії, де вже за відомою схемою доби Ющенка будуть чітко відзначені кордони злочинців та жертв без права на сумніви, відбудеться нова хвиля героїзації повстанського руху та загалом, як зазначила одна дописувачка в фейсбуці, «слід очікувати значне покращення пам’яті в українців».

Наслідуючи тренд, хотіла б сьогодні цей блог в очікуванні чергових серій повстанських біографій доби УПА теж присвятити «покращенню пам’яті» та поміркувати над способами подолання тоталітарних біографій, які великою кількістю тиражувались ще декілька років тому. Про радянські стратегії подолання «радянщини» за доби Ющенка чимало написано, зокрема і я звертала не раз увагу на забронзування відтворених біографій, які своєю появою мали би збудити національну свідомість українців та українок.

Сьогодні зупинюсь на аспекті, який, окрім уваги письменниць, залишається в академічному режимі, скажімо відверто, в зоні ігнорування, а чи так замовчування. Адже за останні роки була опублікована когорта біографій представників та представниць націоналістичного підпілля, але тематика сексуальності, чи то знань, які керували сексуальністю, залишається, очевидно, не особливо привабливою.

Відразу виправлюсь, існує скоріше один конкретний маркер озвученої сексуальності, який із деякими видозмінами продукується в національному наративі: це аморфна нормована сексуальність «легітимної пари» (жінка в ролі нареченої, дружини). Сексуальність вимовляється як продовження роду, а сам наратив чітко балансує в безпечній зоні нормативного існуючого «законопорядку». Думаю, саме цим слід пояснити, чому, скажімо, такі потужні стереотипи як «чоловіча хтивість», «жіноча аморальність», які активним чином курсували в підпіллі, жодним чином не знаходять відображення в національному наративі історії ОУН та УПА.

Своєрідний крок уперед для цього зробила стаття Тетяни Антонової, яка присвятила своє дослідження жінкам головного командира УПА, Романа Шухевича. [2]

Petrenko1

«Йому було притаманне звичне для чоловіків сприйняття жінки як естетично-еротичного об’єкта. Проте він умів розгледіти й інші якості. У жінці він спочатку бачив зовнішність, а потім — інтелект» – так елегантно підсумувала преференції Романа Шухевича авторка.[3] Стаття типово обходить згадки про афери Шухевича, скромно зауважуючи щодо дружини командира: «чи знала Наталія про те, що вона, ймовірно, — не єдина в чоловіка, залишається тільки здогадуватися»[4], та вкотре інтендує до стійкості жінок, які оточували провідника. Але понад цим текст, можливо, цього зовсім не бажаючи, зготував доволі неапетитний портрет командира УПА: Шухевич глузує з мрій однієї зі своїх зв’язкових, допускає численні сексистські жарти та, зважаючи на постійні ремарки про його любов до жінок, не особливо поціновує власну вірність дружині.

На думку Антонової, звання, військова форма приваблювала жінок, і за це Шухевич «отримував подвійну увагу з боку жінок. Вони кохали його та й він, вочевидь, відповідав їм взаємністю»[5]. Випускаючи подробиці цих перепитій, авторка надає офіційній дружині Шухевича солідне місце в статті. Їй, власне, і судилось у тексті стати цими «жінками в житті провідника».

А що ж, власне, з «іншими жінками Шухевича»? І кого, власне, треба

зараховувати до цієї дивної категорії? Як відомо, саме зв’язкові головного командира УПА на сьогодні є знаковими постатями жіночої участі в ОУН та УПА. Про кожну з них вийшли спомини, брошури біографічного характеру або ж справжні великі монографії, як наприклад, про Катерину Зарицьку. Що конкретно ми дізнаємось про життя цих жінок поза їх шаною та пієтетом до провідника? Наскільки є можливість дистанціювання від сакралізації жінок, які близько працювали з «великими» чоловіками? І, нарешті, чи мислимо з’явитись статті, яка б зображала чоловіків однієї зі зв’язкових, на кшталт «жінок Шухевича»?

Сподіваюсь, тепер, коли широко анонсується подолання тоталітарної пам’яті, цим питанням знайдеться місце в нових публікаціях.

_____________________________________

[1] Мишель Фуко, Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности, Москва 1995, с.133.

[2] Тетяна Антонова. Жінки в житті Романа Шухевича, Головного командира Української Повстанської Армії, в: Український Визвольний Рух, н.10, 2007, с.244-256.

[3] Там само, с.247.

[4] Там само, с. 255.

[5] Там само.

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с. Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!