Україна Модерна

// Олена Петренко

У жовтні 1949 року у Львові в своєму робочому кабінеті було вбито відомого українського письменника-комуніста, поборювача «українського буржуазного націоналізму» Ярослав Галана.[1] Його біографія, а саме його життя у післявоєнні роки надихнули режисера Леоніда Лукова на сценарій фільму, який вийшов на радянських кіноекранах у 1954 під назвою «Об этом забывать нельзя». За сюжетом, письменник Олександр Гармаш (прообраз Ярослава Галана), вже маючи численні видання про польський робочий клас, громадянську війну в Іспанії та фронтові етюди, написав нову книгу «Наймити. Життєпис міжнародних зрадників». Рукопис став результатом серії поїздок письменника за кордон, де він осягнув «зловісну сутність Заходу» та силу іноземних розвідок. Особливе місце в новій книзі Гармаша посідають представники діаспори, як колективне Зло, що «інвестує мільйони доларів та підтримує підпільну війну».

Отже, Гармаш, за задумом режисера, вкрай незручна людина для післявоєнних структур українських націоналістів: внутрішні агенти  (серед них таємнича фігура - агент номер 13) намагаються деморалізувати Гармаша, щоб його «письмова ручка стала стопудовою гирею» і він нарешті припинив видавати книжки. Націоналістичним колам протистоїть у фільмі сам Гармаш, його дружина-комуністка Наталя, а також нове покоління - секретарка комсомольського бюро Галина та її проблематичний друг - молодий поет Ростислав Данченко (роль бунтаря у вишиванці зіграв В’ячеслав Тихонов). Сам Гармаш - це не тільки овіяний славою, продуктивний літератор, він також харизматичний оратор на партійних зборах, уважний безкомпромісний ментор студентства та вірний люблячий чоловік «правильної жінки» - партійної активістки.

З однієї сторони, такими, що залишилися у минулому, безпринципними та ворожими у фільмі змальовано цілком конкретних ворогів, які за сюжетом, є і доцентами українських університетів, і старенькими, на перший погляд, мирними бабцями, і букіністами. З іншої сторони – ворогом є колективний Захід в образі «Національного Іншого» - української діаспори, яка постачає необхідні ресурси для подальшої боротьби підпільників в Україні - ворогів радянської влади.

У цьому дописі я зупинюсь на імплантаціях образу української діаспори в ідеологічні настанови радянських фільмів  і спробую оглянути наступні аспекти:

  1. Поява, значення та функції образу української діаспори як Колективного Чужого
  2. Загальна характеристика атрибутів ворога як певної закритої герметичної групи, якій властиві схожі ритуали та звички
  3. Розуміння «своїх» чи то «свого табору» шляхом відзеркалення ворожого діаспорного. Тобто, як саме працює комунікаційна схема обов’язкової полярності, в якій однаково важливий як Ворог, так і Друг? [2]

Фільм Лукова один з перших, який  порушив у кіно тематику української післявоєнної діаспори та транслював певні символічні фігури, зразки поведінки, до яких завжди можна було звернутись. У кінострічці письменник Гармаш виступає з центральною промовою на партійних зборах у Львові, під час якої він закликає уявний Захід припинити погрози та традиційно позиціонує образ Радянского Союзу як захисника миру.

 

Крім того, «той, хто погрожує зброєю» - це не тільки Захід як колективний ворог, а й цілком конкретні уявлення та циркуляція ворожих образів в особі українців в еміграції, у яких за душою хіба що «жалкие теории Грушевского». Підтримка та підгодовування біполярності відбувається головним чином на постійних рекурсуваннях до темного минулого емігрантів.

Так, перша сцена з кінофільму «До последней минуты» (1973) режисера Валерія Ісаакова починається з сюжету в Нюрберзі, а потім і в Мюнхені, де письменник Гайдай (чиїм прототипом був Ярослав Галан) зустрічається з ректором Українського Вільного Університету  Крикливим (наймовірніше, його прототипом став Володимир Кубійович, який мав відношення до УВУ у Празі, 1944 емігрував до Парижу).

 

Гайдай, за сюжетом журналіст газети «Радянська Україна», звинувачує Крикливого в розпалюванні наступної війни і нагадує йому про участь у формуванні частин дивізії військ СС "Галичина". Образ кровожерливої діаспори виступає тепер не просто в рамках «Вони»,  а набуває інформаційності, яка насамперед продукується в численних радянських брошурах цього часу, які виходять також англійською мовою. Проте для сюжету радянського фільму важлива інтенсивність розуміння масштабів провини. В ролі чіткого маркера звинувачення дуже вигідно міг виступати стосунок до створення дивізії військ СС "Галичина" , який легітимував би боротьбу проти радянських ворогів та чітко розділяв би поведінкові норми як героїв, так і ворогів радянських фільмів.

Діаспора  виступає акумулятивною загрозою, можливим агресором, а також активним помічником загального агресора в особі Заходу. «Колективне Вони» діаспори презентується як загальний агент іноземних спецслужб.

У фільмі «Провал операции «Большая Медведица» (реж. Анатолій Буковський, 1983) центральною темою є намагання ОУН закордоном налагодити продуктивний контакт зі спецслужбами.

Співробітник британської розвідки, майор Стронг з фільму іронічно і відверто зневажливо діалогує з представниками діаспори, які презентовані як хижі, передбачливі та готові на подальше насилля націоналісти. Режисер смакує сцени зустрічей, супроводжуючи розмови в ресторані фольклорними елементами, піснею, які на фоні змісту діалогів повинні викликати у глядачів ще більшу відразу  до протагоністів.

В цьому сенсі концепт ворога - це ансамбль негативних уявлень, в який включено багатий інструментарій. Особливо важливою є презентація ворожої групи як остаточних супротивників, де не йдеться більше про компроміси, де модифікації не толеруються, а біполярність стає остаточним орієнтиром, інструментом контролю ресурсів та політичної ситуації. В кінцевій ситуації світ безстрашних, відданих героїв, творців протистоїть світу мертвих тіней минулого. Звичайно, це досить незмінні архетипи уявлень про ворога, які адаптуються під історичні злами і які можуть стати характерними для багатьох прикладів. [3]

Самі ж «залишенці», повстанці УПА в Україні, мріють в радянських фільмах про еміграцію,  про збагачення та включення у «ворожий Захід». Провідник Рен з фільму «Провал операции Большая Медведица» прямо питає курʼєрку із Заходу, Злату, про ресторани та жінок.

Моральний занепад, вживання алкоголю, жага до жінок стають постійними супутниками характеристик українського націоналіста. Одночасно треба звернути увагу і на гендерний розподіл ролей в цих образах ворожого: загалом, як радянська проза, так і фільм підкріплювали офіційний дискурс, у якому «українських буржуазних націоналістів»  «вдома»  і в еміграції представляли як чоловічу банду, а жінки або грали пасивну роль, або їх використовували чоловіки-націоналісти з ідеологічною метою. Зазвичай жінки, навіть у разі зображення їх як безпосередніх учасниць підпілля, «здобували» статус жертви, що, на відміну від постатей «бандерівців», викликало у публіки симпатію та розуміння.

Причиною позитивного ставлення жінок до націоналізму в таких медійних конструктах ставали сімейні та сексуальні стосунки: так, у фільмі «Провал операції Большая Медведица», а також у трилогії Константинова, за мотивами якої був знятий фільм, Злата приходить до ОУН через вплив її дядька та коханця, одного з наймогутніших функціонерів Служби безпеки ОУН(б). Константинов у книзі підкреслює, що саме вони виховали у дівчині нещадність до ворогів і відданість націоналістичній ідеології. Саме через їхній вплив Злата погодилася на явно безперспективну кур’єрську місію. Тема морального занепаду «ворожих жінок» є типовою для всієї прози і фільмів цього спрямування. Такі жінки зазвичай сексуально легкодоступні, споживають алкоголь, психічно неврівноважені та мають схильність до насилля. Водночас вони інтуїтивно прагнуть «душевного звільнення», яке врешті-решт знаходять, переоцінивши свої погляди і пройнявшись симпатією до радянської влади. Так у «Провалі операции Большая Медведица» зроблено вже більший акцент на «перенародженні» Злати вже в Україні. Вона рятує неодноразово життя радянській агентці-вчительці, а в останній момент, коли вчителька таки помирає поранена повстанцем, її останніми словами було саме прохання до радянської влади допомогти Златі в її новому житті.[4]

 

Медійну демонізацію Іншого можна розглядати як компенсацію власних негараздів та концентрацію уваги на біполярності світу.  Дискредитація ворога, в цьому випадку української діаспори, відзеркалювалась одночасно ідеалістичним змалюванням образів Своїх, де пріоритет обов’язків перед партією та державою над приватною сферою ставав головним.

Загалом, у звичному розподілі для радянської ідеології на внутрішніх та зовнішніх ворогів, репрезентації української діаспори маневрували між цими двома нішами. В той же час активні в Україні сітки українських націоналістів демонструвались як креатура еміграційних кіл.

Українська діаспора в радянських фільмах - це гомогенна група, єдина в своєму політичному спрямуванні та в бажанні впливати на політичні події в Радянській Україні.  Ідентичність nation-in-exile проходить в таких фільмах не через гибридні фрагментарні уявлення, а через чітку презентацію діаспори як ворога радянської України, а українських націоналістів  та ідеї самостійної України як ілюзорної вигадки «українців із Заходу».[5] Ці ідеологічні посилання ставали успішно працюючими меморативними константами, до яких радянські глядачі могли знову і знову звертатися, тим самим підтримуючи біполярне бачення світу.



[1] Див. Юлія Кисла  «Пост ім. Ярослава Галана». Осінній атентат у Львові // http://uamoderna.com/blogy/yuliya-kisla/kysla-galan

[2]  Огляд польських фільмів про «українських буржуазних націоналістів» див: Андрій Бондаренко: Український тризуб на польських кіноекранах,  http://varianty.lviv.ua/37707-ukrainskyi-tryzub-na-polskykh-kinoekranakh. Також Мірослав Томек:  Українець як ворог: українські націоналісти у чехословацькій та радянській кінематографії, в: Marcin Gaczkowski: Ukraina: narracje, języki, historie, Wrocław 2015, 95-106.

[3] У  вибудові таких архетипів Сільке Сатюков  та Райнер Гріс виділяють три атрибутивні категорії: політичну (космополітичність, змовництво, саморуйнування, інтернаціоналізм),  культурну ( фанатизм, безпринципність, перверсійність, дикість) та економічну (непродуктивність, лінивість, пошук власної користі, жадібність), див. Silke Satjukow/Rainer Gries: Unsere Feinde. Konstruktion des Anderen im Sozialismus, Leipzig 2004.

[4] Див. Олена Петренко Літературні обрAзи «бандерівок» у контексті ідеологічних воєн, в: Гелінада Грінченко/ Катерина Кобченко/Оксана Кісь: Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильстваЖінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства, Київ 2015, 142-157.

[5] Так, в одній із серій фільму «Государственная граница. Фильм 6. За порогом победы» 1987), захоплений працівник НКВС перед смертю в запалі кричить повстанцям: «В Мюнхене ваша Украина!»

 

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с. Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!