Україна Модерна

// Владислава Москалець

Декілька років тому, недалеко від порта у Вроцлаві, я побачила стелу, що своєю формою і розташуванням на зарослій травою площі нагадувала пам'ятник. Більше про це нічого не нагадувало - таблиці були збиті, не збереглося ані напису, ні символу, який би допоміг ідентифікувати час чи мету меморіалу. Вихідці з пострадянського простору, втім, впізнали б у ньому соціалістичну монументальну стилістику, на кшталт обеліскам невідомому солдату. Зважаючи на історію міста, в яке в 1945 році увійшла Червона Армія і де є подібні місця пам'яті, я вирішила, що це пам'ятник, присвячений радянським солдатам, а збиті написи можна пояснити декомунізацією і боротьбою з соціалістичним минулим. Втім, коли після довгих пошуків, вдалося відшукати історію стели, виявилося, що радянські солдати тут майже ні при чому – монумент поставили в 1986 році в пам'ять про жертв нацистського режиму, які загинули у в'язниці на вул. Клечковській за 1939-1945 роки. Мене вразила роль напису і символів у долі монументу, який, через брак розпізнавальних знаків, ставав багатозначним. Чому монумент без напису втрачає свій сенс? Чи можливо його відновити чи надати йому в такому разі нового змісту?

Іншим прикладом пам'ятника, що втратив своє значення є обеліск з Єжманова, також поблизу Вроцлава. З нього збиті надписи і верхівка, а про радянське походження нагадують лише малопомітні серп і молот біля підніжжя. Автор допису до блогу про Нижню Силезію намагається довідатися про походження монумента від людей, які мешкають поблизу, але мало хто пам'ятає чи хоче розповісти про те, що там було раніше. Для представників нашого покоління стиль і форма обеліска ще щось промовляють, але через сто років, якщо ця крихка споруда збережеться, про її походження будуть здогадуватися лише спеціалісти. Решта перехожих не відрізнить монументу на честь Йоана Павла ІІ від стели в пам'ять про подвиги червоноармійців.

Одним з найбільш цікавих для мене прикладів того, в який спосіб напис може додати нової суті пам'ятнику став Зелений Міст у Вільнюсі. З чотирьох сторін міст оточують чотири пари фігур, виконаних у стилі соцреалізму литовськими скульпторами в 1952 році – селяни, робітники, інтелігенція і військові. Хоча Вільнюс є містом, позбавленим радянських монументів, вивзених до спеціального парку ще в 1990-х роках, скульптури вирішили залишити, замінивши старі таблиці. Нові написи, на литовській та англійській, лаконічні, але промовисті: „31.08.1993 Радянська армія покинула Литву. 1940-1941, 1944-1991 більш ніж 300 тисяч мешканців Литви були вигнані, ув'язнені, вбиті”. Контраст між змістом тексту та мирною і позитивною формою скульптур, що зображають молодих робітників та селян, перетворював пам'ятник з декорації моста на справжню зброю у війні пам'ятей1.

Будь-який текст, пояснюючи, нищить візуальну універсальність пам'ятника, і адресовує повідомлення до конкретної аудиторії, насамперед, завдяки мові. На набережній Тель-Авіву, біля закинутого розважального комплексу, стоїть стела з переліком імен – я б проминула її, але око зачепилося за кирилицю – незвичну для монументу в Ізраїлі. Це виявився камінь, в пам'ять про теракт 2001 року, на дискотеці „Дольфі”, де загинула 21 людина, більшість підлітки 15-17 років, вихідці з російськомовних сімей. Двомовний пам'ятник дозволив мені звернути увагу на цей теракт і розшукати про нього інформацію. Але англомовні туристи радше за все оминуть стелу з івритом та російською. Доводиться обирати аудиторію пам'ятника

 

Монумент без напису рідко коли є самодостатнім, бо не може дозволити собі бути багатозначним. Подорожній, котрий прийде у Спарту має одразу зрозуміти, за кого і чому полягли триста воїнів. Лише витвори мистецтва можуть обійтися без підпису, бо їхнє завдання провокувати до думок, тоді як метою пам'ятника, особливо ініційованого певною ідеологією є фіксувати конкретний спосіб погляду на дійсність. Але це в ідеалі, насправді кожен пам'ятник, навіть поставлений з найбільш прямолінійною ціллю за історію свого існування обростає додатковими сенсами – з нього кепкують, йому придумують нові імена, він стає символом зручного місця для побачень або ж нелегальних оборудок. Пам'ятники стають частиною нашого суспільства, одомашнюються і виходять за межі слів та форми.

 

 

 

[1] Елегантне вирішення проблеми соцреалістичного пам'ятника на Зеленому Мосту завершилося тим, що в 2015 році статуї забрали на реставрацію з вірогідністю більше не повернути.

 

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с. Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!