Україна Модерна

// Володимир Ващенко

 

Минуле сторіччя, розглянуте як початок політичної епохи крізь культурологічну призму, розташувалося між двома символічними “подіями”, що озвучують владу міфічного й міфічне влади – між “Перснем Нібелунгів” Р. Вагнера та “Володарем перснів” Джона Р.Р. Толкіна – наративів, візуалізованих на екранах численних кінотеатрів по всьому світу. Шалена популярність кіноепопеї “Володаря перснів” перетворила значну частину “цивілізованого людства” початку ХХІ ст., що спостерігала за подіями цих квазі-міфів, на такого собі колективного Зіґфріда чи Фродо, головна роль якого зводилась до того, щоб, уникаючи спокус володаря артефакту зла, врешті-решт, знищити абсолютну владу “перснів всевладдя”.

Джон Р.Р. Толкін був, напевно, одним з багатьох, хто відчув на собі силу панування у сучасній культурі та політиці давніх “магічних” артефактів-архетипів, що примушують говорити від свого імені багатьох – у тому числі й європейських науковців-інтелектуалів. Не забути б у переліку цілої шереги таких знакових інтелектуалів та інституцій про зусилля європейських істориків, наприклад, М. Блока, що намагався науково раціоналізувати сакральний характер королівської влади через дослідження  ритуалу, магічна сила якого утримувалася, між іншим, символічним простором кілець [1]. Або іншого, на цей раз вже українського історика – Михайла Грушевського, внесок якого у розгортання європейської фабули навколо магічного персня ворожої, й звідси – інфернальної політичної влади у ХХ ст., залишився поза увагою дослідників.

У 1913 році, в одному із знакових текстів, Михайло Грушевський обігрує  метафору “залізного персня”, котра мала окреслити владу “чужого-іншого” (Польщі) над Україною: “Всяка проба серйознійшої економічної роботи поза невинним притулюваннєм грайцара до грайцара, неминучо й незмінно стрінеться з “зелізним перстенем” сучасного польського режіму Галичини [виокр. – В.В.]”[2]. Через сторінку, як логічне завершення сюжету, український історик буде наполягати на потребі знищення цього магічного владного артефакту: “…не т і л ь к и економічного чи освітнього чи культурного школення потребує народ, і навіть не с т і л ь к и сього школення, як п р о с т о р у, можности свобідного економічного чи культурного розвою, а сей п р о с т і р, сю можність дати може тільки знищеннє нинішнього польського перстеня, побіда над системою повного і виключного пановання Польщі над нами [виокр. – В.В.][3].

Михайло Грушевський тут виступає не лише “автором”, “наратором”, “письменником” – тим, хто розвиває на початку ХХ ст. один з варіантів спільного європейського сценарію про магічний перстень інфернальної влади – національної залежності (політичної й культурної несвободи). Крім того, він також має діяти як один з “персонажів” власного наративу, як один з “українців” – тих, на кого у відповідності до прописаного ним же сюжету покладена місія звільнитися від влади зла, котру накидає магія “польського персня”. Звідси, український історик прописує щодо себе та інших “українців” своєрідну  колективну роль – місію Фродо зі знищення персня всевладдя…

Все виглядає у цій ахронії “політичного” письма українського історика ХХ ст. так, немов Михайло Грушевський писав замість Джон Р.Р. Толкіна або Джон Р.Р. Толкін – замість Михайла Грушевського. Принаймні, йдеться про одні й ті ж наперед встановлені межі сюжету цього модерного квазі-міфу: боротьба і події у “Володарі перснів” та в політичній історії взаємин українців з поляками буде тривати доти, доки перстень ворожої влади не буде знищено.

Ця інфернальна сутність “залізного персня” зла розповсюджується не лише на національний, але й на соціальний простір; стосується не тільки колективного, але й персонального: “Тільки тепер, коли се сталося, перечитуючи його останній твір («Три дні в селі»), відчуваєш, як тоді уже катастрофа нависла над головою Великого Старця. «Ісход» вже став перед ним! І не тільки в контрасті його родинної обстанови… але також і в повній безрадності його теорій особистого досконалення супроти того залізного перстеня соціальних і політичних обставин, які на чисту іронію зводили його викохані теорії”[4]. В індивідуальному міфі Льва Толстого – так, як подає у вищенаведених рядках біографію російського письменника український історик у 1910 році, великий російський “маг”, а точніше – дослівно, “Великий Старець” в його вченні щодо “особистого досконалення” не витримує тиску соціальних та політичних обставин “залізного персня”. Цей програш мав наслідком катастрофу Льва Толстого, його остаточний “ісход” та смерть.

Водночас, “інфернальній” владі “залізного персня” протистоїть (у межах політичного дискурсу історика) позитивно забарвлена метафора “залізного обруча”, основна функція якого – скріпити внутрішню соціальну та національну єдність українства. Якщо “перстень” – символ ворожої влади, від якої треба звільнитися, то образ “обруча” з’являється, коли йдеться про свою, національну владу – таку, наприклад, як влада Центральної Ради. Коли йдеться про убезпечення українського суспільства від анархії, що загрожує своїй владі: “Організуватися дійсно й треба українському народові міцно й негайно! Так, щоб він об’єднавсь увесь, без різності партій, верств і станів, під проводом Центральної Ради – щоб ся єдність і організація пройшла вглиб і вшир до самого споду українського народу, обхопила його, як залізним обручем [виокр. – В.В.], щоб він, наш народ, став він міцною зав’яззю, твердим цементом української землі і охороняв її від розвалу і анархії”[5]. Така конструкція “залізного” або “національного” “обруча” у значенні внутрішньополітичної єдності розмаїтих соціальних верств українського суспільства мандрує з одного тексту історика в інший: “Національні почуття – стільки віків боротьби проти усяких напасників, що наступали на волю і добро України, зв'язали міцно, вхопили націонлаьним обручем всі верстви українського громадянства – від панських і буржуазних груп до пролетаріїв[6].

Отже, певні політичні тексти українського історика як такі та його інтерпретації політичної влади можна розглядати (це примушує нас робити певна вплетеність у політичний дискурс його розвідок символіки магічних артефактів “кільця”, “обручки”, “обруча”) як одну з міфічних європейських історій влади у ХХ ст. Історій, у якій “кільце влади” робить свій черговий виток й в якій “залізний перстень”, що утворився з такого звивистого серпанку, має бути знищеним, якщо ми хочемо вирватися з символічного простору його інфернального кола.

Й ось, з урахуванням всього цього культурного фону та контекстів, що б значило використання такого міфологічного дискурсу та архетипічного ресурсу “персня влади” для прояснення феномену ворожої влади істориком-“позитивістом”, орієнтованим на жорсткі критерії науковості та істини? Це питання ми поки залишимо відкритим, як і інші, з ним пов’язані:

1. Звідки походить сам цей сюжет, котрий, перетинаючи жанрово-стилістичні межі “музики” (Ріхард Вагнер) “белетристики” (Джон Р.Р. Толкін) та “історіописання” (Михайло Грушевський), поєднує у ХІХ – ХХ ст. інфернальну сутність влади з відповідним артефактом – перснем (всупереч тій позитивній магічній конотації епохи “Середньовіччя”, котру зафіксував у відповідному тексті Марк Блок)?[7]

2. Чому український історик Михайло Грушевський з позитивістською інтелектуальною закваскою в межах історіописання всупереч очікуванням, котрі виникають у зв’язку з дотриманням такої парадигми наукової раціональності, звертається у своїх політичних і політологічних проектах до образів магічних артефактів та інфернальної політичної влади, котра апелює до стародавніх міфів?

3. Чи є вихід “історика-раціоналіста” за межі історичного у сенсовний простір політичного дискурсу, який супроводжується звертанням до магічного як випробуваного протягом тисячоліть дієвого засобу сугестивного впливу на маси, свідченням невдачі “розчакловування світу”, яке провіщував ще Макс Вебер?

 



[1] Блок М. Короли-чудотворцы. Очерк представлений о сверхъестественном характере королевской власти, распространенных преимущественно во Франции и в Англии  / Пер. с фр. В. А. Мильчиной. Предисл. Ж. Ле Гоффа. Науч. ред. и послесл. А. Я. Гуре­вича. – М.: Школа «Языки русской культуры», 1998. -
712 с. (див., зокрема, гл. 2 “Друге диво, що прославило англійських королів: цілющі кільц” – с. 251 – 281).

[2] Грушевський М.С. Наша політика. Матеріали до історії конфлікту в НТШ 1913 року. – Грушевськіяна. – Т. 7. – Нью-Йорк – Дрогобич: Коло, 2003. – С. 85. 

[3] Там само.  – С. 86. 

[4] Грушевський М. С. Cмерть Толстого // ЛНВ. – 1910. – Т. 52. – С. 468  (режим доступу: http://www.m-hrushevsky.name/uk/BioStudies/1910/SmertTolstogo.html)

[5] Грушевський М.С. Організаційна робота Української Центральної Ради // М.С. Грушевський. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К.: “Знання” України, 1991. – С. 9.

[6] Грушевський М.С. Наші завдання // М.С. Грушевський. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К.: “Знання” України, 1991. – С. 50.

[7] Блок М. Короли-чудотворцы. Очерк представлений о сверхъестественном характере королевской власти, распространенных преимущественно во Франции и в Англии / Пер. с фр. В. А. Мильчиной. Предисл. Ж. Ле Гоффа. Науч. ред. и послесл. А. Я. Гуревича. – М.: Школа «Языки русской культуры», 1998. 712 с. Див., зокрема, гл. 2 “Друге диво, що прославило англійських королів: цілющі кільця” (с. 251 – 281).

 

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с. Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!