Україна Модерна

// Владислав Гриневич

Згадаємо, що відправним пунктом курсу на розкол України стала передвиборча кампанія 2004 р., В.Януковича. Його штаб, яким керував Андрій Клюєв, був нашпигований приїжджими російськими політтехнологами, які не лише «винайшли» тези про «три сорти українців», «Донбас, який усіх годує», але залучив тему Другої світової війни  та боротьбу з ворогами – «бандерівцями»[1].

Маніпулюючи настроями зрусифікованого Сходу, провладні сили з метою дискредитації виборчого блоку «Наша Україна» винайшли наліпку «нашизму» і вдалися до застосування нацистської символіки: на вулицях Донецька було розвішано плакати із зображенням В.Ющенка в есесівській формі, а відеокліп із кадрами «Великої Вітчизняної» та піснею Іосіфа Кобзона пророкував Україні у разі Ющенкової перемоги громадянську війну. «Наша Україна», граючи на тому ж полі, у своєму рекламному ролику обіцяла очистити Україну від бандитів саме так, як її очистили від німецько-фашистських загарбників наші діди та батьки[2].

З приходом до влади режиму Януковича гасло боротьби з «фашизмом» вийшло на державний рівень. Скандальний регіонал Вадим Колесніченко у 2013 р. очолив у Верховній Раді два нових міжфракційних депутатських об'єднання: «Міжнародний антифашистський фронт» і об'єднання на підтримку «канонічної православної церкви»[3]. По країні прокотилися організовані владою різноманітні «антифашистські» акції. Зокрема 22 лютого 2013 р. до дня захисника Батьківщини в рамках загальнонаціонального громадянсько-патріотичного руху «Послужимо Вітчизні разом!» відбувся Міжнародний Антифашистський форум у Києві. Учасниками форуму стали народні депутати України, представники влади, дипломатичного корпусу, громадських, а також міжнародних організацій[4].

В тому ж році у травні Голова Харківської облдержадміністрації, голова Харківської обласної організації Партії регіонів Михайло Добкін виводив на «антифашистські» мітинги бюджетників, запевнюючи журналістів, що ті є членами партії регіонів і виходять на акції добровільно, а не з примусу влади, і в неробочий час[5]. Подібні заходи відбувалися в Криму та інших регіонах України.

Опоненти закидали В. Ющенкові, що він своєю політикою пам’яті розколює країну. Але дії Президента В. Януковича виглядали не менш руйнівними. Серед усіх попередніх президентів, які виразно чи не дуже виразно заявляли про своє прагнення відроджувати і формувати українську ідентичність, Президент Віктор Янукович першим продемонстрував абсолютну індиферентність, якщо не сказати ворожість до цієї проблеми. Публічна відмова від визнання Голодомору геноцидом, позбавлення за допомогою судів звання Героїв України С. Бандери і Р. Шухевича, відновлення практики помпезного святкування параду Перемоги, суспільне протистояння довкола суперечливого Закону про Червоний прапор у 2011 році, спорудження комуністами, за мовчазної згоди верховної влади, пам’ятника Сталіну у Запоріжжі – усе це не принесло спокою в українське суспільство, а навпаки – збурило його. І це не дивно, адже ющенкову політику відродження українського національного наративу та відмежування від комунізму і засудження злочинів сталінської імперії (в багатьох моментах справді не бездоганну), почала виразно заступати  політика реанімації старої героїзованої совєтської спадщини на тлі спроб розмивання української ідентичності російською. При безпосередній участі Москви,  її прибічників та агентів в Україні цілеспрямованих ударів зазнали мова, історія, коммемораційна і меморіалізаційна політика, освіта тощо. Під приводом «відновлення», буцімто «втраченої за помаранчевих часів російсько-української дружби», проводилося насадження російської присутності в мас-медіа, теле та радіо ефірі, назагал у культурному просторі. З підручників   вилучили націоналістичних героїв, зникла й сама назва «Помаранчева революція», натомість з’явилися нові дивні пам’ятники «жертвам бандерівців»,  (саме  в тих регіонах, де цих бандерівців ніхто не бачив – Луганськ, Сімферополь) тощо. Всі відомства та інституції, які активно опікувалися проблемами пам’яті за часів президента В.Ющенка, зазнали кардинальних кадрових змін, а подекуди і структурних перетворень.

Можливо, для частини російськомовного населення, (котре як за совєтських часів, так і незалежної України спокійно обходилося без української мови та без української історії), зусилля В.Ющенка «українізувати» країну  привнесли дискомфорт в усталений  життєвий ритм.  Але і багато українців – намагання  В.Януковича  «перезавантажити пам’ять» сприймали як замах на їхню тожсамість, та справжню «внутрішню окупацію». Радикалізм щодо офіційної політики пам’яті почали виявляти не лише представники таких правих партій і рухів як «Свобода», «Тризуб», «КУН» та ін., але й футбольні вболівальники фан-клубів – переважно молодь і підлітки, народжені в незалежній Україні. Саме в цьому середовищі прижилася та почала публічно використовуватися символіка ОУН і УПА, гасла: «Слава Україні! Героям Слава! Шухевич і Бандера – герої України» тощо[6].

Наразі Партія регіонів почила в бозі, але саме її стараннями спільно з московськими ідеологами – цілеспрямованою «антифашистською пропагандою» – було підготовлено розкол України. Наразі серед населення т.зв. «ДНР» та «ЛНР» продовжують насаджувати думку про те, що Велика вітчизняна війна ще не закінчилася, що майданівці – нащадки бандерівців, тож Росія має битися допоки не переможе, інакше її поставлять на коліна тощо. Всією цією «антифашистською» риторикою «обробляють»  свідомість  людей у гримучій суміші з ідеологією «Русского мира» та гаслами російського шовінізму, ортодоксального православ’я, етнофобіями, та антисемітизмом. Приміром, 2 лютого 2015 р. на прес-конференції керівників невизнаних ДНР-ЛНР, Олександра Захарченко та Ігоря Плотницького, обидва діячі «антифашистського руху» злагоджено обговорили тему про те, як Україною правлять євреї, охарактеризувавши їх словом «жалюгідні». Тож тепер антифашисти проти євреїв[7].

Задамося питанням: коли російська наука почала апелювати до терміну «фашизм» відносно сучасної України. Виглядає так, що подібні тенденції намітилися після Помаранчевої революції, коли виникла реальна загроза виходу  «молодшої сестри» з-під впливу Москви[8]. Як далеко зайшли у цьому російські науковці можна побачити на прикладі кандидатської дисертації Ярослава Поліванова «Ключові образи Великої Вітчизняної війни в історико-політичній думці в умовах суспільних змін: кінець XX – початок XXI ст.», що була захищена у 2009 р.[9]. Хронологічно і тематично автор взяв на себе непомірні за обсягом завдання (попри заявленого в темі – фактично від 1945 р. – до початку ХХІ). А утім, в дисертації присутня  чітка ідеологічна спрямованість. Автор слідом за В.Путіним вважає розпад СССР трагічною подією і відповідно оцінює тих, хто, на його думку, до цього причетний. «Одним із проявів «інфляції» і навіть ревізії пам'яті, – стверджує дисертант, є неадекватне, сфабриковане сучасними державно-політичними структурами деяких країн, сприйняття минулого, включно з періодом Другої Світової та Великої Вітчизняної воєн. У сучасному світі – насамперед у країнах Балтії та на Україні – присутні спроби реабілітувати фашизм і утвердити псевдогіпотезу про цивілізаційну місію фашизму». Як то кажуть, без коментарів.

З моменту перемоги Української революції Гідності Москва розпочала масовану  антиукраїнську пропаганду,  в основі якої – твердження  про те, що у Києві відбувся державний переворот, і владу захопила «фашистська хунта». Тому Росія, як спадкоємиця СССР та його Великої Перемоги відчуває особливу відповідальність за мир у світі й приборкання тих, хто створює йому загрозу. Вивищуючи свою особливу роль у перемозі над гітлеризмом, Росія всі національно-визвольні рухи часів війни (антисталінські та антисовєтські), ототожнює з фашизмом. Сергій Мєдведєв назвав винахід українського фашизму «диявольським тріумфом політтехнологів», які створили міф про «бандерівців», «карателів» і «правосеків». Як наголошує науковець, «відбувається онтологізація конфлікту з Україною як боротьби абсолютного добра з абсолютним злом. Тож використання російською пропагандою образу фашизму виступає у ролі синоніма абсолютного, фінального зла, остаточної дегуманізації супротивника»[10]. Подібна лексика панує в Росії у всіх сферах – від мас-медіа до освіти і науки.

Журналіст Саймон Шустер на сторінках американського журналу «Тайм» нещодавно розповів про те, як російські науковці намагаються переписати історію, щоб очорнити Україну. Щорічна конференція, присвячена пам’яті жертв нацистських злочинів під час Другої світової війни, що відбулася восени 2014 р. у Москві, була суцільно сфокусована на конфлікті в Україні. На конференції були спроби порівняти злочини німецьких СС з діями українських військових у зоні АТО. Пролунало твердження, що «в Україні фашизм знов підняв голову», а українцям західна пропаганда так промила мізки, що вони вважають себе вищою расою. Москва звинуватила Україну у «геноциді» російськомовного населення на Сході країни, а владу президента П.Порошенко порівняли з режимом Адольфа Гітлера. (Зазначимо, що 29 серпня, виступаючи на молодіжному форумі Селігер-2014, Президент Росії Володімір Путін вже провів  паралелі між подіями на Донбасі та подіями Другої світової війни, «коли німецько-фашистські окупанти оточували наші міста, зокрема, Ленінград»[11].)

Хоча запрошені на форум західні науковці відмовилися підписувати запропоновану хазяями резолюцію, де мова йшла про те, що учасники конференції «ставлять собі за мету боротися з проявами фашизму у Европі в наші дні», з натяком на події в Україні, вона була схвалена російськими учасниками[12].

Отже, прикметною ознакою сучасного російського політичного режиму стало те, що разом із ЗМК академічна наука перетворюється в Росії на інструмент пропаганди, що обслуговує владу[13].

 



[1] Там працювала група Грановського, в яку входили російські консультанти Дмитро Куликов і Тимофей Сергейцев. Володимир Грановський, який з часом змінив прізвище на «Грановські», надавши їй більш західного звучання мешкає наразі у центрі Лондона. Див.: Автор ідеї про поділ України та затятий еврокритик Грановскі мешкає у Лондоні, – Лещенко.

[2] Гриневич В.Міт війни і війна мітів // Критика. – 2005. – №5. – С. 2-8.

[6]Див.: Гриневич В. Пам’ять другої світової війни в контексті суспільних цінностей в Україні і Європі // Михальченко М. І., Горелов М. Є., Гриневич В. А. Суспільні цінності населення України в теоретичних і практичних вимірах : монографія. –– Київ : ІПІЕНД, 2013. – С. 314–328; Hrynevych V.WarafterWar: Battle for WWII Memory in Ukraine. Russkii vopros, Praha. – 2010. – N 1.

[7] Николай Митрохин: Антифашисты против евреев  

[8] Але спроби поділити українців на лояльних до імперії та ні існували ще раніше. Напочатку 2000-х автор читав дисертацію співробітника АП РФ, в якій серйозно доводили, що галичани – це не українці і в них інша антропологія. Це нагадало мені донесення НКВС 1930-х років, в яких галичан виділяли в окрему категорію, немов би вони й не українці. У будь якому випадку, про фашизм ще не було мови.

[9] Поливанов Ярослав Мстиславич. Ключевые образы Великой Отечественной войны в историко-политической мысли в условиях общественных изменений: конец XX - начало XXI в. : Диссертация ... кандидата исторических наук: 23.00.01 / Поливанов Ярослав Мстиславич; [Место защиты: Казан. гос. ун-т им. В.И. Ульянова-Ленина]. – Казань, 2009

[13] Показово, що ще до агресії на Донбасі в Інституті історії Росії РАН було створено проект  «Новоросія». Про це восени 2014 р. розповів на московському телеканалі «Дождь» якійсь доктор – керівник цього проекту. 

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с. Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!