Україна Модерна

// Джейсон Франциско

4 вересня відбулася урочиста церемонія відкриття Простору Синагог, нового єврейського меморіального комплексу на місці розташування трьох сакральних споруд  - синагоги «Золота Роза», Бейт Гамідраш та Великої міської синагоги, які були знищені у 1940-х роках у Львові. Джейсон Франциско, письменник і фотограф, ад'юнкт-професор кіно- та  медіадосліджень університету Еморі (США), стежив за розвитком проекту, документував процес консервації автентичних залишків та спорудження меморіалу, осмислив його значення і зафіксував свої роздуми у цьому есе.

Проект, розташований на вулиці Староєврейській, в самому центрі середмістя, є найбільш значимим вшануванням євреїв Львова за останні двадцять п’ять років. Дійсно, це чи не найважливіша коммеморація у місті з часів Голокосту з огляду на масштабність проекту, його локацію, його подвійний наголос і на предметних слідах  довоєнної єврейської спадщини, і на стиранні цих слідів. Він концептуалізує цей простір пам’яті як каталітичний для міського життя (а не якесь інертне місце, на показ протиставлене міському повсякденню) і спроможний звернутися до відвідувачів водночас на різних рівнях: емоційно, інтелектуально, естетично й етично.

Необхідність амбітного проекту пам’яті була болісно очевидною. Єврейська громада Львова існувала ще за 700 років  до Голокосту, брала участь у  житті міста у всіх його проявах і напередодні Другої світової війни становила третину населення Львова. Місто налічувало десятки синагог та інших будівель громади в різних дільницях, одначе символом єврейського духовного життя була щільна  релігійна забудова Староєврейської вулиці, а найголовнішими тут були Синагога Золота Роза (Турей Захав або Таз), поруч з нею Бейт Гамідраш і Велика Міська Синагога.

Золота Роза – перлина єврейської спадщини у Львові. Над проектом синагоги працював видатний італійський архітектор Павло Щасливий; будівництво завершилось 1582 року і одразу ж європейська громадськість визнала її шедевром сакральної архітектури епохи Відродження. (Див. цифрову реконструкцію тут). Знищивши все, крім двох довоєнних синагог міста, в тому числі і релігійні будівлі на Староєврейській вулиці, німці залишили пустку, – либонь, у психологічному сенсі травма була не меншою, аніж у фізичному, – яка залишалась нічим не заповненою впродовж радянського і пострадянського періоду. Мета проекту не заповнити пустку – таке неможливо, але можливо й  потрібно відновити і вшанувати пам'ять глибинної єврейської історії Львова. Це принциповий крок на довгому шляху міста до зцілення від ран, завданих двадцятим століттям.

Власне тому широта об'єднання, яке співпрацювало над проектом, знаменує добрий початок. До складу комітету входить Виконавчий комітет міської ради Львова, Управління охорони  історичного середовища, Центр міської історії Центрально-Східної Європи, німецький GIZ (DeutscheGesellschaftfürInternationale), єврейський благодійний фонд Хесед-Ар'є у Львові, Генеалогічна асоціація «Гешер Галіція» (США), а також Асоціація вшанування львівської єврейської спадщини та історичних місць (Ізраїль).

Донедавна єврейські пам’ятні ознакування в місті, – переважно  лаконічні інформаційні таблички на місцях зруйнованих синагог та на основних місцях Голокосту, таких як Янівський  табір чи залізнична станція  Клепарів, а також великий скульптурний пам’ятник жертвам  Львівського ґетта –  існували виключно завдяки ініціативам місцевої єврейської громади. Як непрямий доказ, що вшанування цієї пам’яті не було справою широкого загалу, а було навмисно полишене на маргінесах, незалежно від актуальної на той час влади чи домінантного наративу національної історії  – радянської чи української.

Маленька табличка, розміщена ще у 1980-х роках поруч зі Золотою Розою (і донедавна доступитися до неї можна було тільки через терасу ресторану, оформленого в образливому псевдоєврейському стилі), вказувала на місце руїн. Одначе вона нічого не пояснювала – ні про єврейську громаду, ані про місто, в якому була зведена, ані про геноцид. Вона теж не пробуджувала жодних емоцій – не оживляла голосів, які складали цю громаду протягом довгого часу, не розповідала про відмінності між цими голосами, не казала ні слова про труднощі зустрічі з минулим після насильницького розриву і колективних травм. Руїни, врешті-решт, самі не розказують своєї історії, тим паче – незгладима порожнеча. Відтак, цей проект пам’яті  має на меті заново викарбувати простір на Староєврейській,  але вже в новому  баченні історії: здійснений під егідою міста, він призначений широкому загалу; він підготований із залученням представників влади, на авторитетність якої спирається, і громадськості та не задля  бюрократичного засвідчення  чи офіціозу.

Важливо теж наголосити, що реалізація Простору Синагог  відбулася майже виключно завдяки неєвреям: найбільше зусиль доклала Софія Дяк, директорка Центру міської історії, а також Іріс Гляйхман, директорка українсько-німецького проекту співробітництва GIZ. Без зайвого галасу та публічності вони віддано та ретельно працювали над створенням проекту. Саме завдяки їхньому таланту, професіоналізмові та клопіткій праці меморіал має таке глибоке смислове наповнення та метафізичну цілісність форми і змісту.

Ключова роль у зведенні меморіалу належить також місцевим та міжнародним єврейським громадам. 2008 року, приїхавши на організовану львівським Центром історії конференцію, Сергій Кравцов (Єврейський університет, Єрусалим) провів тур місцями пам’яті і скорботи і відвідав місце, де сьогодні зведено меморіал. Побачене та почуте під час екскурсії спровокувало жваві конференційні дискусії, які потім, у 2010 році, переросли у міжнародний конкурс. В результаті конкурсу обрали проект Франца Решке, німецького ландшафтного архітектора. Єврейські вчені з усього світу надсилали свої пропозиції для меморіальних цитат, що мали стати історичним тлом пам’ятного проекту. У мерії Адель Діанова і рабин Сіва Файнерман з львівської філії Хесед-Ар'є проводили тривалі та часто емоційні обговорення запропонованих текстів з єврейською громадою і лише шляхом голосування було обрано написи для інскрипцій.

Однак єврейська громада міста не має офіційного керівництва. Частково через цю лакуну  і склалася ситуація водночас іронічна й сумна – більш, сумна, ніж іронічна: що головною перепоною на шляху вшанування найважливіших єврейських місць в історичному центрі Львова, міста Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, став єврей. Власне, перепона з’явилася з боку Мейлаха Шейхета, члена львівської єврейської громади, який висловив обурення і протест проти Простору Синогог. Шейхет не лише облаяв будівельників, які працювали на об’єкті, а й позивався до суду, багато років поспіль писав прикрі листи та емейли іноземним журналістам, стверджуючи, що меморіал Простору Синагог є частиною антиукраїнської, антисемітської і неофашистської змови, щоб продовжити осквернення місць єврейської історії, які, як йому здається, по праву належать виключно малесенькій щопті ортодоксальних львівських євреїв, котру тільки він і може представляти.

        

Місце розташування синагоги Золота Роза до і після реконструкції.

Я часто навідувався до Львова впродовж останніх декількох років і зробив чимало світлин на локації, де зараз споруджено  новий меморіальний комплекс. А вповні оцінити зміни – збереження руїн Золотої Рози, відтворення та консервацію обрисів Бейт  Гамідраш, а також встановлення історичних написів між ними – допоможе послідовність документальних фотографій на цій сторінці, вона сполучить «тодішнє» і «теперішнє» цього місця, занедбаність, в якій це місце перебувало, і, як влучно сказала Софія Дяк, ту «нагоду дізнатися», якою це місце стало сьогодні.

 

Вперше цей текст було опубліковано у Jewish Heritage Europe, тут публікується з дозволу Автора. У публікації використано авторські світлини Джейсона Франциско.

З англійської переклала Марта Госовська.

__________________________________________

Джейсон Франциско - відомий митець, есеїст, куратор і освітянин. Автор книг "Здаля від Сіону: євреї, діаспора, пам'ять" (Stanford University Press, 2006), "Кубрик і Альфред Штігліц", в співавторстві з Енн Макколі (University of California Press, 2012) та "Незавершена пам'ять" (Єврейський музей Галичини, Краків, 2014), численних фоторобіт, статей, рецензій, а також артбуків. В Університеті Еморі Франциско є доцентом на факультеті кіно- та медіадосліджень, афілійованим з Інститутом Artes Liberales, Інститутом юдаїки та Центром етики. У Стенфордському університеті викладає на кафедрі образотворчого мистецтва та історії мистецтв. Народився і виріс в Каліфорнії, здобув освіту в Колумбійському (BA з філософії, 1989) і Стенфордському університетах (M.F.A  з фотографії, 1998), а також у King's College London. Живе і працює, ділячи час поміж Атлантою, Сан-Франциско і Краковом.

 

Усі статті рубрики

 

 

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с. Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!