Україна Модерна

3-10 липня 2016 на базі Харківського національного університету імені І. М. Каразіна відбулася восьма міжнародна літня школа з соціальних наук. Цього року вона була присвячена темі: «Війна і насильницькі конфлікти у соціалістичних і постсоціалістичних суспільствах». Захід є спільним проектом Голови відділу українських студій Університету Оттави (Канада), Центру російських, східноєвропейських і кавказьких студій (Франція), міжнародного проекту «Написання нової історії в Європі» (LabEx EHN), Центру слов’янської історії Університету Париж 1 Пантеон-Сорбонна (Франція), Національного університету «Києво-Могилянська академія». Фінансову підтримку також надали Фундація Володимира Юрія Даниліва і Посольство Франції в Україні.

Програма школи була насиченою – основний час займали дев’ять панелей, на яких учасники/ці презентували свої дослідницькі проекти, серед інших заходів - дебати, робітні з методології дослідження воєнних конфліктів, відвідини. Тематика панелей була різноманітною: військові та озброєні групи та шляхи їх формування, воєнна мобілізація, проблеми ідентичності і «будівництва держави» під час збройних конфліктів, біженці/переміщені особи, війна і міфотворення, культура/гендер під час війни, насильницькі практики і стратегії виживання.

У перший день школи Голова відділу українських студій Університету Оттави Домінік Арель зауважив: попри те, що школа відбувається в Україні, питання, які на ній розглядаються, стосуються не лише її, а й радянського та пострадянського минулого Центральної і Східної Європи в цілому. Наступні робочі дні засвідчили, що «українська» сучасна тематика була однією зі стрижневих. Багато уваги приділили обговоренню різних питань, пов’язаних з війною на Донбасі. Їм були повністю присвячені вісім з дев’ятнадцяти презентацій і п’ять з дев’яти «додаткових» пунктів робочої програми.

Вступну лекцію на тему суспільно-політичних перетворень в Україні після Революції Гідності і в час війни на Донбасі зробили дослідниці Анна Колін-Лєбєдєва і Юлія Шукан (Вища школа соціальних наук, Франція). Вони акцентували значне зростання солідаризації громадськості, що проявляється, зокрема, у появі численних ініціатив, громадських організацій. Негативною причиною таких явищ можна вважати слабкість держави і високу недовіру до неї з боку суспільства. Особливо помітною вона є, на думку дослідниць, у середовищі комбатантів, яке має високий запит на соціальну справедливість, а відтак і протестний потенціал.

Другий день школи був повністю присвяченій теперішнім подіям в Україні. У фокусі уваги Вєри Міронової (Белферський Центр науки і міжнародних справ, Гарвардський університет) було залучення цивільного населення у збройний конфлікт на Сході України. Записавши і проаналізувавши сотню інтерв’ю з добровольцями у військоматі Харкова влітку 2014 р., дослідниця підкреслила особливу роль політичного активізму часів Майдану і незадоволеність ситуацією в країні (відчуття несправедливості) багатьох людей у їхньому виборі стати добровольцями. Наголошено, що цю ж тактику «образи» держава використовує для залучення цивільних до організованого насильства. Головними дослідницькими питаннями для Тетяни Безрук (Києво-Могилянська академія), стали: Як люди досвідчують/переживають війну? Як і про що говорять/мовчать, конструюючи свої наративи?

Життєві історії людей на непідконтрольних Україні територіях лягли в основу презентації Олени Бабкіної (родом з Донбасу, вимушеної переселенки, аспірантки Європейського університету в Санкт-Петербургу). Застосовуючи методи включеного спостереження, неформальних бесід з жителями так званої “Донецької народної республіки”, авторка шукала відповідь на питання: Що для них тепер означає бути «громадянами» ДНР? Які (не)офіційні практики консолідації спільноти існують на цій території? До питань конструювання регіональної ідентичності звернулася і Беата Капінос (Варшавський університет), використовуючи кейс Донецького національного університету (ДонНУ в окупації).

Обговорення різних аспектів війни на Донбасі у другий день школи завершилося дебатами за участю чотирьох воєнних кореспондентів різних видань (Гулівера Крага, Себастьяна Ґоберта, Стефана Сьохана, Романа Степановича). Кожен з журналістів ділився власним досвідом роботи в часи Революції Гідності і подальшої війни на Сході України. Серед обговорюваних питань були: міжнародні ЗМІ і Україна з часів Майдану, роль мас-медіа у висвітленні військового конфлікту, журналістська етика, безпека роботи журналістів, методики створення контенту.

Важливою була дискусія про внутрішньо переміщених осіб в Україні з часів анексії Криму. Тетяна Булах (Університет Індіана) присвятила свою презентацію проблемі державної і громадянської відповідальності в контексті існування цього феномену. Дослідниця апелювала до проблем їхньої адаптації до нових життєвих реалій, негативного значення суспільної маргіналізації та іншування з боку частини громадськості, слабкості/безсилля державних інституцій у забезпеченні базових прав внутрішньо переміщених осіб. Разом з тим, авторка підкреслила значення громадського активізму у допомозі постраждалим, які сприймаються як «свої», які опинилися у екстремальній ситуації і гостро потребують підтримки. Волонтерські мережі трьох міст – Дніпропетровська, Харкова, Одеси є предметом аналізу у докторській дисертації Наталії Степанюк (Університет Оттави). Науковиця презентувала попередні результати аналізу, наголосивши на тому, що процеси солідарності, започатковані під час Майдану стали яскравим свідченням розвитку громадського суспільства в Україні. Також авторка звернула увагу на гендерні аспекти волонтерського руху: залученість жінок до так званої «емоційної праці», пов’язаної з психологічною підтримкою потерпілих. Про активізм жінок, емансипаційні процеси, феміністичні ідеологію, ініціативи, акції в Україні за останні майже три роки говорила під час своєї презентації Ольга Плахотнік (Відкритий Університет, Велика Британія).

Значимим доповненням дискусії про волонтерський рух стали відвідини однієї з місцевих громадських ініціатив «Станції Харків», яка спеціалізується на допомозі переміщеним особам з початку конфлікту на Сході України. Розповіді жінок, які стояли біля витоків організації і залишаються активними досі дозволили скласти уявлення не лише про інституціоналізацію, логістику цього процесу, а й про мотивації, відчуття, переживання, життєві стратегії самих організаторок. Громадська активність, яку багато з них вважав тимчасовим, вимушеним явищем через надзвичайний потік постраждалих від війни у Харків за два роки перетворилася на іманентний фактор їхнього повсякдення.

Гендерні питання дискутовано і в контексті інших воєн. Докторка філософії Нена Моцнік презентувала свій новий проект про жінок, які завагітніли і народили в результаті зґвалтування під час війни у колишній Югославії. Дослідниця проаналізувала як жінки переживають свій минулий травматичний досвід та вибудовують відносини зі своїми дітьми, яким чином гнів і «нездатність пробачити» у жінок, які пережили сексуальне насильство під час війни впливає на формування культури насильства у нової генерації. Сексуальне насильство над жінками в контексті діяльності ОУН та УПА під час Другої світової війни і майже десятиріччя після неї стало предметом презентації Марти Гавришко.

Насиченою була панель про те, як історію війни інструменталізують різні політичні середовища з метою досягнення власних інтересів. Вікторія Свириденко (Харківський національний університет імені І. М. Каразіна) простежила політику пам’яті соціалістичної Болгарії щодо російсько-турецької війни 1877-1878 років. Маркіян Добчанський (Стенфордський університет) на прикладі Харкова проаналізував пропагандистські прийоми в інтерпретації подій нацистської окупації, які застосовувала радянська влада після 1943 р. з метою утвердження власної політичної та економічної системи і формування лояльності місцевого населення на трьох рівнях: до Радянського Союзу вцілому, до УРСР та до місцевої влади. Юлія Скубицька (Пенсільванський університет) презентувала результати своїх досліджень використання міфу Великої вітчизняної війни у військово-патріотичному вихованні радянської молоді у 1956-1982 роках на прикладі літніх таборів Харківської області.

Ставлення радянської влади – вищого політичного і військового керівництва до однієї з найдраматичніших сторінок Другої світової війни – Голокосту – висвітлив у своїй доповіді Воїн Майстровіц (Торонтський університет). Об’єктом дослідження науковця є Перший і Другий українські фронти під час їхнього просування теренами Румунії, Болгарії, Югославії та Угорщини у 1943-1945 роках. Автор підкреслив, що командування Червоної Армії усвідомлювало масштаби трагедії євреїв, однак не сприяло поліпшенню скрутного становища тих, хто пережив Голокост.

З історією місцевих євреїв в часи Другої світової війни учасники школи могли докладніше ознайомитися у Харківському музеї Голокосту. Директорка музею Лариса Фалеевна Воловик розповіла не лише історію створення, засади функціонування і напрямки роботи цієї громадської організації, а й долі окремих родин і людей, які (не)пережили Катастрофу. Також левову частку екскурсії Харковом у перший день роботи школи займали місця пам’яті, пов’язані із вбивством євреїв та коммеморацією трагедії.

Окрема панель була присвячена культурі у війні. Міхела Єзерніцкая (Коледж Брін-Мор, США) презентувала проект своєї дисертації на тему Великої Війни у творчості російських авангардистів у 1910-1918 роках. Єгор Ісаєв (Вища школа економіки, Росія) проаналізував мілітаризацію минулого у російських популярних фільмах і телесеріалах як сучасний інструмент формування національної ідентичності росіян у відповідь на її кризу.

Широкий спектр піднятих тем, залучення фахівців/чинь в галузі гуманітарних і соціальних наук, поєднання різних форматів роботи зробили цю школу незабутньою подією в житті всіх її учасників/ць. Атмосфера відкритої дискусії, можливість апробувати результати власних досліджень і розглянути їх у ширшому контексті, отримати корисні поради від досвідчених експертів, познайомитися з науковими здобутками колег – головні переваги школи для молодих дослідників/ць.

Переконана, що кожен/на учасник/ця залишили школу з новими ідеями, думками і планами на майбутнє. Позаяк організатори планують продовжити подібні заходи і наступного року, для багатьох молодих вчених це може стати добрим шансом не лише обмінятися досвідом, а й розширити свої наукові контакти.

Ознайомитися з програмо школи можна тут

У публікації використані фото Анни Колін-Лєбєдєв, Анни Мюллер, Михайла Мінакова.

 __________________________________

Марта Гавришко – кандидатка історичних наук (2009), молодша наукова співробітниця Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, наукова редакторка періодичного збірника наукових праць «Український визвольний рух». Сфера наукових інтересів: гендерна специфіка участі жінок в ОУН та УПА, націоналізм і фемінізм, гендерне насильство. Авторка низки наукових статей, серед яких “Вплив «ґендерної політики» у Третьому Райху на український феміністичний дискурс в Галичині 1930-х рр.” (Українознавчий альманах. Вип. 6, 2011) та “Ставлення представників ліберального фемінізму в Галичині до ОУН у 1929-1939 рр.” (Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип. 24, 2013). Живе і працює у Львові.

 

 

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с. Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!