Економічні еліти України та Центрально-Східної Європи в історичному вимірі: огляд семінару у Львові

10.06.2019
7 хв читання

// Тетяна Водотика 

28-29 березня 2019 року в Українському Католицькому Університеті у Львові відбулась непересічна для українських істориків подія – воркшоп з економічної історії «Економічні еліти України та Центрально-Східної Європи: порівняльні історичні перспективи» (The Economic Elite of Ukraine and Central-Eastern Europe: a Comparative Historical Perspective). Захід проведено за підтримки Програми Ковальських та Східноєвропейської ініціативи економічної історії (WEAST). Мета воркшопу – покласти початок міждисциплінарного дослідження економічних еліт Центрально-Східної Європи з порівняльної історичної перспективи. У ролі ключових доповідачів/ок було запрошено визнаних фахівців/чинь з економічної історії з США, Великобританії та Італії.

Воркшоп не було заплановано як захід суто для істориків – участі запрошували представників усіх наук, які можуть мати стосунок до такої широкої теми як «економічні еліти». Це виглядає логічно, адже дослідження економічних еліт зачіпає одразу кілька струн в політології, соціальній історії та й соціології, навіть у психології. Упродовж 28-29 березня було проведено кілька заходів, об’єднаних темою воркшопу та за участю запрошених гостей та спікерів.

Хронологічно першою – 28 березня 2019 – була лекція Джейкоба Вайсдорфа (Dr. Jacob Weisdorf; CEPR in London, CAGE in Warwick, the Sant’Anna School of Advanced Studies in Pisa) «Як підготувати статтю до публікації у рецензованих журналах». Природно, бажаючих почути визнаного науковця та колишнього редактора одного із peer-reviewed журналів (Scandinavian Economic History Review) зібралось достатньо. Фактично, лекція мало стосувалась конференції, але оскільки її проводив запрошений лектор, вважаємо за необхідне про це сказати.

В той же день увечері в Центрі міської історії Центрально-Східної Європи відбулась панельна дискусія “Малі розбіжності” Східної Європи доби імперій: інституції, економічний розвиток, периферійність” за участі Трейсі Деннісон (Dr. Tracy Dennison; California Institute of Technology), Джейкоба Вайсдорфа та Макса Шульце (Dr. Max Schultze; London School of Economics and Political Science). Модерували дискусію соціолог Тимофій Брік, доцент Київської школи економіки, де він провадить дослідження у царині соціології і економічної історії, та Олена Петренко, дослідниця з Рурського університету у Бохумі. Відкривала дискусію невелика презентація чергового тому журналу «Україна модерна» (№ 25 за 2018 рік), темою якого якраз і були економічні еліти в Україні в історико-порівняльній перспективі.[1]

Усі доповіді семінару вдалося умістити в один день 29 березня завдяки злагодженій роботі модераторів і самих спікерів та дискутантів. Першою була панель за участі запрошених ключових доповідачів. Джейкоб Вайсдорф спробував підвести до розуміння тяглих економічних відмінностей між Західною та Східною Європою. Він поставив чудові проблемні питання: звідки іде рух та зміни – згори донизу чи навпаки? І якою є роль еліт у процесах перетворень? Чи є еліти рушійною силою змін? Та й назагал – чи мають еліти якусь роль та вплив?

Яким чином еліти можуть не лише не бути провідниками реформ, але й заважати їм аналізувала Трейсі Деннісон, використовуючи кейси з домодерної історії Східної Європи та вибудовуючи схеми відносин у трикутнику «еліта-держава-народ» (Elites as Obstacles to Economic Reform in Pre-Modern Eastern Europe). Одна із цікавих тез др. Деннісон – звільнення кріпаків було більш корисним елітам, аніж самим селянам. Зазначимо, що економічна історія Російської імперії належить до пріоритетної сфери зацікавлень др. Деннісон [2].

Виступ Макса Шульце не стосувався безпосередньо проблеми економічних еліт. Утім, його роздуми на тему зростання та розвитку допомогли задати макроекономічну систему координат проблемі ролі економічних еліт. Свої думки др. Шульце ілюстрував кейсами Російської та Австро-Угорської імперій наприкінці ХІХ століття (Growth and Development Compared: Austria-Hungary and Russia in the Late 19th Century). Промовець звернув увагу на важливість географічного фактору та фактору близькості (доступності) ринків – усередині імперії і всередині Європи. Перебування на периферії географічній практично стовідсотково означало економічну периферійність наприкінці ХІХ ст. І географічна недоступність/важкодоступність через недосконалу мережу транспорту ще більше поглиблювала економічну відсталість регіону, адже витрати на транспорт зростали.

Доповіді другої панелі стосувались в основному пострадянського періоду в історії економічних еліт. Британська дослідниця Анна Солсбі (Anna Soulsby, Nottingham University Business School) аналізувала, яким чином економічним елітам Чехії (якими б вони не були – в даному випадку мова про так званих «червоних директорів») вдалось пережити розпад соцтабору та пристосуватись до ринкових умов. Емпіричною основою досліджень др. Солсбі стала її власна «польова» робота у провадила у Чехії з 1992 року.

Тетяна Костюченко з НауКМА представила результати спільного з Інною Мельниковською дослідження про стійкість зв’язків (формальних та неформальних) між бізнесом та державними структурами в епоху політичних потрясінь на прикладі України. Дослідження охоплювало 2008-2018 роки, базувалось на social network analysis і безумовно цікаво було би його продовжувати й надалі. Тетяна Костюченко візуалізувала проміжний висновок – після Революції гідності ці зв’язки суттєво трансформувались (як власне і відносини в системі держава-бізнес), фактично, залишились лише поодинокі з тих, які були актуальними до революційних подій. А оскільки, повторимось, представлені результати не є остаточними, публікацій ще слід очікувати.

Еліс Брезіс (Elise Brezis, Azrieli Center for Economic Policy) токрнулась проблем соціальної мобільності, нерівності, оновлення еліт та кривої Гетсбі (The Great Gatsby curve), яку пояснює елітизмом у вищій освіті. Др. Брезіс послуговується поняттям індекс елітизму [3]. Ключова ідея така: що більшим є розрив у бюджетах топових та не-топових університетів, що більшим є відставання у сумі витрат на одного студента, то вищим є індекс елітизму, і, відповідно, меншими є соціальна мобільність та можливості скористатись соціальними ліфтами. Індекс елітизму для України др. Брезіс не розрахувала, але представила такі дані для Польщі (1,38 – це доволі низький індекс, на рівні скандинавських країн) та Угорщини (2,59 – і це високий індекс, хоч він суттєво не дотягує до традиційно елітистської Франції з її індексом 3,6).

Доповіді третьої панелі торкались проблем трансформації економічної еліти в Польщі та Російській імперії. Пьотр Лозовський (Piotr Łozowski, University of Białystok) представив дуже цікавий приклад того, як працювала просторова сегрегація в пізньосередньовічній Варшаві та як відрізнялось населення та вартість нерухомості у Старому та Новому містах (Competition, Indifference or Cooperation? Economic Activities of the Elites within the Double City in Late Medieval Poland).

Дослідження, презентоване Ольгою Павленко з Інституту Європейського університету у Флоренції (The Dynamics of Stability: Income, Wealth and Social Reproduction of Moscow Merchants between 1861 and 1917) навряд чи можна вважати вдалим. Вочевидь, метою дослідниці було з’ясувати, чи мали вищі життєві стандарти ті, хто мали статки, достатні для благодійності, і при цьому жили у Москві у пореформену добу. Тема цікава, але емпіричний матеріал для цього дослідження – це нечисленні кейси, а не big data. Тому вийшло, що тривалість життя філантропів-чоловіків у Москві у 1850-1896 роках становила 49 років (проаналізовано тривалість життя 33 осіб), а у 1750-1799 – 69 років (проаналізовано 81 особу). Втім, сама постановка проблеми – як життєві історії та повсякдення еліти впливало на її філантропічну (без)діяльність – є цікавою. Хоча тема доброчинності в російській історіографії вже ґрунтовно розроблена (див., наприклад праці Г.Ульянової, Н.Зарубіної тощо).

Єлєна Корчміна, російська дослідниця з афіліацією в Нью-Йоркському університеті в Абу-Дабі, представила результат кількарічної праці над проблемою реалізації проекту прибуткового податку в Російській імперії на початку ХІХ століття (Peer Pressure: The Puzzle of Tax Compliance in the Early Nineteenth-Century Russia). Його було впроваджено у лютому 1812 року і проіснував він недовго. Метою досліджень пані Корчміної було показати, як оцінювали свої статки представники поміщицького стану? Її висновок – доволі адекватно і була певна корпоративна солідарність у тому, аби подавати відносно правдиву інформацію про свій майновий стан [4].

Доповіді в рамках останньої панелі стосувались українських тем. Соціолог Тимофій Брік з Київської школи економіки пропонує звернутись до big data 1897 року, використовуючи новітні інструменти, такі, як наприклад HISCO (хоча чи підходить ця класифікація до реалій імперії 1897 року – ще питання). Тема його доповіді – Historical International Occupational Classification in Eastern Europe: New Data from Odessa, 1897. Мова йде про перший загальний перепис населення Російської імперії та обробку переписних листів, які збереглись та частково оцифровані (наприклад, з міста Одеса). Обробка первинних даних перепису дозволить вийти на новий рівень аналізу його результатів, і, можливо, уникнути вад його опублікованих результатів. Одна з них – неможливість визначити, який професійний та економічний статус має особа. Відповідні підсумкові таблиці структуровані за сферами зайнятості, але не дають інформації про професійні групи всередині кожної з них (зайняті в торгівлі – це і власник магазину, і продавець, але з опублікованих даних неможливо дізнатись скільки їх). Др. Брік саме шукає волонтерів, адже обробка первинних даних – дуже довгий і копіткий процес.

Доповідь Альони Ляшевої (Domestic and International Capital: Competition and Cooperation. A case of Housing in Kyiv, Ukraine) стосувалась питання виробництва житла у Києві та того, яким чином між собою взаємодіють представники українського та іноземного капіталу на цьому полі. У довготривалій перспективі вони кооперуються, хай навіть у короткотерміновій між ними можуть бути конфлікти. І очевидно, саме представники капіталу мають більше впливу на те, що, де і як будувати, аніж самі кияни. І так само очевидно, що ця тема ще довго залишатиметься актуальною у різних містах.

Ірина Скубій аналізувала «червоних директорів» – нову економічну еліту СРСР – в контексті історії споживання (“To Each According to His Work?” or “Red Directors” as Economic Elite of the Socialist Society). Др. Скубій доводить: гасло «кожному за працею» аж ніяк не було реальністю 1920-1930-х років. Для новоявленої еліти були окремі магазини та спеціальне постачання.

Дослідження Олени Гуленко про мережу LOKAL (Practices of Consumption and Spatial Justice. A case of LOKAL Chain in Lviv), ресторацій та інших закладів якої доволі багато є у Львові, і яка розширюється й на інші міста, свідчить як далеко українському бізнесу до соціальної відповідальності та стандартів толерантності. Сексистська реклама та монополізація центру Львова – усе це навряд чи свідчить на користь мережі, вважає дослідниця. 

Як бачимо, мова йшла про дуже різні типи еліт – не лише суто економічну, а й політичну, управлінську тощо. Та всі ці типи еліт так чи інакше чинять вплив на економіку. Власне, це зрозуміло, адже на семінарі зібрались економічні історики, бізнес-історики, медієвісти, політологи, соціологи, фахівці з історії менеджменту. Географія учасників так само була доволі різноманітною. Природно, більшість учасників семінару була з України, але були учасники з Польші, ОАЕ, Ізраїлю, Великобританії, Угорщини та Німеччини. Багато досліджень були міждисциплінарними – на перетині історії та соціології, економічної історії та демографії, соціології та політології, і це теж закономірно. Назагал можна підсумувати: семінар вдався, Щоправда, українській соціогуманітаристиці бракує подій такого рівня – і за складом учасників, і за рівнем доповідей, і за широтою охоплених проблем.

У публікації використано світлини Володимира Кулікова

__________________________

 

Тетяна Водотика – кандидатка історичних наук (2014), наукова співробітниця Інституту історії України НАН України, шеф-редакторка е-журналу урбаністичних студій «Місто: історія, культура, суспільство». Авторка низки наукових статей з історії підприємництва в Україні та історичної урбаністики: “Міграційні й модернізаційні процеси в містах Наддніпрянської України за даними першого загального перепису Російської імперії 1897 р.” (УІЖ. 2013’5); “Типологія міст Наддніпрянської України в контексті формування культури підприємництва в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.” (Регіональна історія України. Зб. наук. ст. К., 2014. Вип. 8); “Підприємці в соціальній структурі міського населення Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.” (Український історичний збірник. Вип. 18, 2015). Сфера наукових інтересів: бізнес-історія, економічна історія, урбаністичні студії.

__________________________

[1] Відеозапис дискусії розміщено на Youtube каналі Центру міської історії.

[2] З деякими публікаціями дослідниці можна ознайомитися тут.

[3] E.S. Brezis, A. Rubin: Elitism of Higher Education and Social Mobility, mimeo, 2018; E.S. Brezis. Elitism in Higher Education and Inequality: Why are the Nordic countries so special?

[4] З повним текстом доповіді можна ознайомитись тут.

міжнародний інтелектуальний часопис

Don't Miss