Україна Модерна

// Мар’яна Левицька

Епоха Просвітництва і  реформи просвітницького абсолютизму дали поштовх різним перетворенням в суспільному житті міст. Переконання у необхідності морального вдосконалення  засобами освіти і культури та секуляризаційні тенденції стали основою розвитку нових соціальних практик, зокрема, в намаганні ліквідувати найбільш нейпринятні форми убогості. Попри традиційно сильний авторитет церкви у харитативних питаннях, в ХІХ ст. функцію допомоги  соціальним низам поступово перебирали громадські організації.[1] Завданням товариств із допомоги бідним була ліквідація або зменшення найбільш вражаючих прикладів злиденності і практики жебрацтва.

Більшість європейських міст у ХІХ ст. мали різні заклади: для сліпих, глухонімих, бурси для навчання бідних дітей, притулки для сиріт, товариства допомоги вдовам, інвалідам тощо. Для таких цілей частину коштів виділяли з міського бюджету, частину – збирали міські та приватні фундації. Приміром, чимало філантропійних осередків, діяльність яких спонсорували впливові міські родини, було в ХІХ ст. у Празі, Варшаві, Кракові.[2] 

Після входження Галичини  в 1772 р. до складу Австрійської монархії й утворення «Kőnigreich Galizien und Lodomerien», Львів став столичним містом нової провінції. Протягом першої половини ХІХ ст. місто переживало адміністративну та інституційну трансформацію. Змінювалося чимало, і серед очевидно прогресивних ініціатив нової адміністрації були: реорганізація мережі освітніх установ, увага до охорони здоров’я громадян, заангажованість суспільним добробутом, становищем убогих тощо.[3] Зауважимо, що практика доброчиності існувала у Львові віддавна і підтримувалася місцевим самоврядуванням: про освіту для бідних і сиріт в минулому дбали церковні братства міста, мінімальну медичну допомогу надавали львівські шпиталі (Св.Лазаря, Св.Духа і Св.Станіслава), об’єднані в 1787 р. в єдину медичну мережу.[4] 

«Інститут убогих та сиріт»

Ініціатива заснування єдиної благодійної інституції для допомоги бідним у Львові сформувалася ще наприкінці ХVІІІ ст. (предметно – з 1787 р.).  Австрійська влада намагалася контролювати проблему жебрацтва у місті окремими розпорядженнями (1786, 1814, 1816 рр.): місцевих жебраків скеровували до міського закладу для убогих, а прибулих – відсилали поза межі міста.[5] Але ситуація була досить критична, так що в 1811 р. губернатор Галичини граф Петер Гес/Goes (1810-1815) звернувся до магістрату із вимогою реогранізувати “Інститут убогих та сиріт”, щоб розширити сферу його діяльності. Було утворено наглядову раду (у складі президента, 5 асессорів, секретаря і касира), яку очолив тодішній вірменський єпископ Якуб Шимонович (1740-1816).[6] Згодом, серед організаторів і керівників цього благодійного Інституту у Львові також були вірмени: на початку ХІХ ст. директором “Інституту убогих» у Львові був священник Вірменської церкви о.Ромашкан.[7] Наступним очільником Інституту став член Галицьких Станів, суддя вірменського гродського суду Ян Непомук Нікорович (1746-1830).[8]  Також Нікорович в 1811 р. займався створенням фундації для ветеранів (за свою харитативну діяльність він був нагороджений орденом Св. Леопольда та Єрусалимським хрестом).         

В роботі Інституту головним організаційним ресурсом залишалася церква: місто поділили на сектори – в кожному діяв “отець убогих”, що відповідав за збір пожертв (у кооперації з парафільними священниками). Зібрані кошти роздавали щотижня там таки – на парафіях; виплати для потребуючих становили “велику” “середню” і "малу” квоти (з розрахунку по 8, 4, 2 кр. щоденно).[9] Звіти про фінансову діяльність інституції публікували у пресі. 

Прикладом може бути звіт за грудень 1813 р., підписаний  касиром Інституту Каролем Вільгельмом Мейдінгером: [10]

  1. В касі з минулих місяців зберігалося 7 757 зл.р.[11]
  2. Нові пожертви були зібрані в т. ч. в костелах і церквах, в готелях, в польському театрі.
  3. Видатки – на родини, де годувальників було забрано до війська, на похорони бідних, на допомогу бідним і таким, що соромляться жебракувати. Гроші також витрачалися на придбання державних облігацій, щоб сформувати сталий фонд коштів.
  4. Крім того, гроші витрачали на своєрідну щомісячну допомогу в зазначених квотах (на 95 осіб – 392 зл.р./місяць, 145 осіб – 299 зл.р., 55 осіб – 59 зл.р. Тобто всього за місяць було виплачено – 750 зл/ р.

Новий проект статуту «Інституту для убогих і сиріт» був опублікований 1838 р.:  управа (наглядова рада) формувалася із членів львівського магістрату та заможних представників міської громади, тобто з адміністративного рівня губернаторства проблему «перемістили» на рівень магістрату.[12] Паралельно з реформами, які запроваджував уряд, зростало значення приватних доброчинних ініціатив. Серед таких не можна оминути діяльність графа Станіслава Скарбека. Маючи цілісну програму функціонування такого закладу, де б нагляд за дітьми-сиротами здійснювали люди старшого віку, навчаючи їх корисних вмінь і ремесел, Скарбек був готовий профінансувати  будівництво будинку на 1 тис. осіб при пл. Францисканській (сучасна вул. Короленка) у Львові. Але через бюрократичну тяганину в місті це здійснити не вдалося і приватний «Заклад для сиріт і убогих», стараннями Скарбека, був збудований між с. Дроговиж та Демня (що на території сучасного Миколаївському району Львіської обл.).

Цей будинок ( справжній палац!), збудований С.Скарбеком, на зразок його австрійської резиденції у Нуссдорфі, міг прийняти бл. 400 сиріт, 60 потребуючих людей похилого віку, а ще – вчителів і необхідний персонал. Діти-сироти виходили із Закладу Скарбека з ремісничою освітою і надалі могли заробити собі на прожиття.

Серед інших прикладів приватних фундацій варто згадати заклад догляду за малими дітьми, заснований графинею С.Ожаровською в 1840 р. у її маєтності в с.Сороках під Львовом.[13]  Це був, фактично, перший садочок для дітей 2-6 років, чиї батьки працювали; в ньому могло перебувати до 140 дітей.

Керівником закладу став ц.-к. військовий надкомісар Шісслер/Schiessler, котрий перед тим заснував подібний “садочок” у Пльзні (Чехія).[14] Про особу знаної філантропки цікаве уявлення дає її портрет, створений львівським художником австрійського походження Каролем Швайкартом в 1840-х рр. (збергіається в Національному Музеї у Вроцлаві): Ожаровська представлена у вигляді селянки в полі, серед стіжків збіжжя. Цей портрет уособлює таке, дещо наївне і романтизоване намагання наблизитись до природи, до народу. Але, за відгуками сучасників, у цих своїх інтенціях Ожаровська була прийнамні щира і справді вболівала за добробут своїх селян. Це був період, коли «мода на благодійність» особливо поширилася завдяки діяльності жінок: представниці аристократичних та багатих міщанських родин організовували різні бали, фестини, лотереї, кошти від яких скеровували для допомоги потребуючим. Взагалі, розвиток  благодійності наприкінці ХVІІІ – у пер. пол. ХІХ ст. продемонстрував потенціал заангажованості жінок у соціальні ініціативи. Участь у доброчинних товариствах була престижною, становила певну форму суспільного визнання, була різновидом самоутвердження для жертводавців. А для жінок це була ще й додаткова  можливість вийти із “приватної” у широку суспільну сферу, позбутися надмірної опіки.[15] 

Це підтверджують і  регулярні повідомлення у львівській періодиці 1840-х рр.: звіти про зібрані і витрачені кошти, подяки членам благодійних товариств та їх жертводавцям. З таких звітів дізнаємося, що у Львові в 1847 р. окрім “Товариства друзів людяності” та “Інституту убогих”, діяли ще: “Товариство доброчинності під опікою дам” (в 1846 р. його очолювала баронесса фон Кріґ/Krieg (очевидно, дружина барона Franz Krieg de Hochfelden’а, який був президентом губерніальної Ради краю у 1831-1847 р.).[16] Серед ініціатив Товариства, наприклад, була  допомога “Закладам опіки над малими дітьми”, яких було два: для християнських та єврейських дітей. Середня сума пожертв становила 5-10 зл. р. Товариство приймало також одяг та інші корисні речі для дитячих потреб.

Способи збору пожертв жіночими товариствами були тісно пов’язані із громадським життям міста середини ХІХ ст. та іншими формами художньої діяльності. Типовий приклад: оголошення “Товариства доброчинності” про влаштування забави у Єзуїтському парку Львова з музикою і вогняним шоу та вхідним квитком у 10 корон.[17] Також чималі пожертви для благодійних товариств Львова надходили від театральних вистав та концертів: наприклад, на концерті Ференца Ліста влітку 1847 р. було зібрано 100 зл.р., ці кошти були передані магістрату для допомоги нужденним.

Іншою причиною інтересу до участі жінок у благодійних лотереях, аукціонах тощо була можливість показати свій творчий потенціал: адже більшість із відомих філантопок з аристократичного середовища були аматорками мистецтва (малювали, вишивали, співали). Такі форми діяльності, як благодійні виставки чи бали дозволяли їм продемонструвати свою творчість, отримати відгуки в колі поціновувачів тощо.

Те саме можна сказати і про митців, які поступово звільнялися від диктату замовників, виходили на рівень представників вільних професій. Тут характерним прикладом змін у самоусвідомленні може бути життєвий шлях відомого музиканта Франца-Ксавера Моцарта, життя якого було пов’язане зі Львовом у 1813-1838 рр. Моцарт-молодший почав кар’єру як придворний вчитель музики в маєтку графа Віктора Баворовського в Підкамені (поблизу Львова) в 1808 р., згодом працював домашнім вчителем музики в маєтку Йозефа Янішевського в Бурштині (до 1813 р.). Але врешті вирішив працювати як вільний композитор і вчитель музики у Львові, не бажаючи бути надто залежним від примх багатих патронів і тікаючи від нудної атмосфери провінційного життя.[18]

В подібній ситуації опинилися і художники, які, втративши впливових меценатів в особі аристократичних родин і церкви, переходили до категорії людей вільних професій, формуючи місцевий художній ринок (як, наприклад, Кароль Швайкарт, зображений на автопортреті 1840 р.). В контексті цих змін варто розглядати початки й поширення художніх виставок у більшості міст Центрально-Східної Європи. З перших десятиліть ХІХ ст. можна говорити, що колекціонування набувало публічного виміру: все більше власників цінних мистецьких збірок прагнули ознайомити з ними широкі кола глядачів. Ці перші виставки реалізовували різні  завдання:

  • презентували  творчість місцевих художників, забезпечували їх вихід на художній ринок і можливість заробляти;
  • знайомили міську спільноту із актуальними художніми тенденціями, сприяли вихованню естетичного смаку "споживачів" мистецтва;
  • забезпечували збір коштів від продажу картин на благодійні міські ініціативи.

Тобто, суто естетичні питання поєднувался із практичними та соціальними.

Прекурсорами виставкового руху у Львові можна вважати  рекламно-промоційні оголошення, які зустрічаємо у тогочасній пресі[19]:

  • полотно П.Крафта «Поранений жовнір» експонувалося в залах міської ратуші;
  • портрет цісаря Фердинанда І, авторства Ю.Ендера, можна оглянути у залі Галицьких Станів;
  • полотна маляра-аматора Івана Лучинського виставлені у книгарні

Перша художня виставка у Львові

Перша велика  виставка малярства відбулася у Львові у червні-липні 1837 р.: експозиція була влаштована у залах міської ратуші, на неї відібрали понад 600 творів живопису. [20] Виставка мала на меті збір коштів для львівського Товариства допомоги глухонімим. [21] Ініціатором  виставки був міський урядник Вільгельм Шульц, який і сам був художником-аматором. Також організатори виставки планували, що прибуток від продажу окремих полотен буде використаний на стипендії обдарованим молодим художникам, для продовження їх навчання у Відні. На виставці експонувалися твори не лише львівських художників (Антона Ланґе, Мартина Яблонського, Йозефа Алоїза Рейханів, Кароля Швайкарта та ін.), але й художників з інших міст (Ю.Бродовського, Д.Ходовецького, Й.Енгерта, В.Кнаппа). Чималу групу учасниць становили художниці-аматорки: графині Дульська, Гумніцька, Шептицька та інші. [22]    

На жаль, тогочасна періодика не подавала розширеного звіту про результати виставки (художні і фінасові), та не вказувала, чи вдалося зібрати кошти для митців. Відгуки преси були зосереджені більше навколо естетичних питань: тематики творів, манери окремих митців, інтересу львівської публіки. Автор повідомлення констатував, що серед відвідувачів виставки може й немало людей з мистецьким смаком, але мало готових купувати полотна місцевих художників. Здається, зауваження, що «... панове більше в екіпажі і коней готові вкладати гроші, ніж у твори малярства», звучить актуально і нині.

Безпосередній зв'язок благодійності і мистецтва продемонструвала наступна львівська художня виставка, яка відбулася в червні-липні 1847 р. у залах Оссолінеума.

Відомо, що оргкомітет виставки складався із представників «Товариства друзів людяності» (Towarzystwo Przyjaciół ludzkości), а її прибуток призначався на користь згадуваного «Інституту убогих». «Товариство друзів людяності» займалося збиранням пожертв і об'єднувало міщан, зацікавлених філантропією. Серед організаторів виставки згадуються: Діонізій Бабель (постійний організатор «благодійних подій для убогих та розважальних для багатих» - як писала про нього “Gazeta Lwowska”), секретар львівської консисторії, священник Фаук та касир Товариства убогих купець Ґоттінґер.[23]

Можна сказати, що виставка реалізовувала подвійне завдання благодійності:

  • Оргкомітет отримував кошти від вхідних квитків (10 корон);
  • Частину представлених картин розігрували в доброчинній лотереї (взяти участь у ній міг кожен, хто купив квиток), а частина (12 творів місцевих художників) була виставлена на аукціон;
  • Виставка давала можливість експонування й виходу на художній ринок для львівських художників (всього взяло участь 17 місцевих малярів);

При цьому мешканці міста отримували можливість ознайомитися з сучасними й класичними полотнами, що зберігалися у місцевих колекціях. Виставка була відкрита щодня з 9.00 до 18.00 у будні дні, та з 15.00 до 19.00 у святкові.

Головним документальним джерелом про виставку є її каталог та огляди у тогочасній пресі.[24] На перший погляд цей  каталог містить зовсім мало інформації. Він побудований у формі таблиці на 4 колонки (порядковий № картини, її автор, назва картини, власник + інформація про вартість). Загалом каталог налічує 757 назв картин, що свідчить про масштабність виставки і взагалі про інтерес до збирання творів малярства у Львові ХІХ ст.

Огляди у пресі, починаючи від анонсу виставки у травні і запрошення всіх охочих протягом червня-липня 1847 р., зосереджені більше на обговоренні естетичних, аніж благодійних питань. Тема благодійності і критика львівської публіки досить ущипливо висловлена в одному із липневих номерів «Газети Львівської”: автор констатує, що всі заможні представники світського товариства міста виїхали до Трускавця “на води”, “літній спекотний Львів опустів” і він закликає небайдужих “повернутися до Львова із друзями і родиною, встигнути насолодитися мистецтвом” і зробити добру справу.[25] Цей анонімний оглядач досить широко аналізує “мистецьку складову” виставки: дізнаємося, що виставка складалася із двох відділів (зарубіжних художників у оригіналах і копіях та “Львівського салону”). Автор зазначав, що публічна виставка може стати дуже важливим “майданчиком” для  спілкування митців і меценатів, а також для “вироблення естетичного смаку львівської публіки”, який ще “…є в зародковому стані”.[26]

Натомість, каталог дає певне уявлення про соціальну складову колекціонерів у місті. Загалом, в каталозі зазначено 65 прізвищ власників творів. Велика група творів були власністю авторів (професійних художників та аматорів), ще частина творів належала Оссолінеуму. Серед колекціонерів, які зголосилися показати твори з приватних збірок і надати їх до лотереї можна виділити кілька супільних/майнових груп:

  • Представники галицької аристократії (родини графів Цетнерів, Левицьких, Райських, Тарновських, Олександр Дунін-Борковський, Олександр Батовський,  Ян Боньковський);
  • австрійські урядники й чиновники: (барон Ф. фон Кріґ, бургомістр Е.Жерар де Ферстенберґ (портрет авторства М.Яблонського), губернський радник Віттман, бухгалтерський радник Постлер, управитель маєтків Ґензель); кілька судових радників та юристів (радник шляхетського суду Добчанський, краєвий адвокат Блюменфельд, радник шляхетського суду Шимонович, радник апеляційного суду Якубович; апеляційний радник Вреха; до юридичної сфери можна умовно віднести кількох осіб із означенням «доктор права» - Доланський, Колішер (зберігся його портрет авторства К.Швайкарта ЛНГМ), Комарницький, Стажевський, Онишкевич, Альзнер).
  • військові та поліція (ротмістр Кріґсґабер, надкомісар поліції Біркевич, капітан поліції Вахтер)
  • бізнесовці: відомий комерсант  і власник нерухомості Фридерік Гауснер; купці Росс, Мільде, Михальський.
  • Представники інших професій: (медики Жердзінский, Раппапорт, Штеттер, дантист Захс)
  • Книгарі - Я.Мілліковський, B.Яблонський, директор Оссолінуема А.Клодзінський, канонік вірменської церкви Аксентович (понад 20 творів)
  • художники (А. Лауб, Я. Машковський, М. Яблонський, А.Лянге, А.Рейхан, Т.Тирович., О.Білявський, К.Шлегель (чимало копій), Я.Тисєвич, І.Лучинський, В. Береза, Ф.Лунда, Я.Процінський, Я.Морачинський, Буквічка, О.Рачинський, К.Дзбанський, С.Бартус, Ф.Гогенауер, Щ.Моравський, Ян Прохазка)
  • Численна група художниць-аматорок (вони були також членами «Товариства друзів людяності»): пані Туркулова, Анелія Сєлецька, графиня Констанція /з Чацьких/ Шептицька, Аманда Шреттер/дружина доктора права Шреттера і учениця маляра І.Лучинського/, Юлія Райска, графиня Цетнер / з Любомирських/, Анна Нікорович /дружина Я. Нікоровича? /, панна Прохазкова (обдарована художниця, її «Голова старого» була виставлена на аукціон).

Цей перелік засвідчує, що колекціонування, як і благодійність, поступово ставали справою різних верств мешканців Львова. По-друге, духовенство і церковні структури втратили монополію на харитативну діяльність, хоча й долучалися до згаданих громадських ініціатив.

Твори-учасники лотереї і результати виставки

З усієї виставки (757 творів) до участі в лотереї були надані 80 картин. Переважну більшість становили твори львівських художників (авторські полотна або копії з видатних митців; картини Швайкарта, М.Яблонського, А.Ланге,  Я.Машковського, І.Лучинського) та всього кілька оригіналів західноєвропейського живопису.

Більшість картин мала вказану перед аукціоном вартість. Так, (вірогідні) оригінали Тінторетто коштували 80 зл. р., Рубенса - 450 зл.р., Марка-Антоніо Франческіні 100 і 80 зл.р.  Дружина місцевого художника А.Лауба надала всього 36 творів вартістю від 100 до 350 зл. р. Цікаво, що серед виставлених творів були картини Джованні Б. Казанови, який був рідним братом легендарного ловеласа Джакомо, котрий побував у Львові наприкінці ХVІІІ ст.

Копії полотен продавали дешевше (твори Мурільйо, Рафаеля, Рубенса, Гверчіно, декілька копій з італійських мадонн, без зазначення авторства оригіналу та імені копіїста). Середня ціна цих полотен була встановлена по 40 зл. р.

Із переліку жанрів, видно, що зміни відбулися не лише в соціальних групах поціновувачів мистецтва, але й у тематиці творів. Релігійні теми кількісно переважали, але значно зросла популярність жанрово-побутових тем, краєвидів і натюрмортів. Прості, наближені до буденності мотиви (дівчина зі сніданком на таці (одноіменне полотно М.Яблонського), дівчина біля криниці, зеленярка, діти за книжкою, худоба на пасовищі, селянське весілля, види львівських околиць)  ставали бажанішими для покупців.

Загалом львівська виставка 1847 р. мала і позитивні художні рецензії, і досить вагомі фінансові результати: були продані всі 80 картин. Їх ціна коливалася від 30 зл. р. до 450 зл.р. На жаль, реєстру покупців віднайти не вдалося, тому не можна впевнено сказати, хто був серед доброчинців. Очевидно, що в певних колах заможних львівських філантропів було справою честі придбати виставлені на аукціон картини. Загалом, зібрана на виставці сума становила понад 3 тис. 660 зл. р., при тому, що щомісячні виплати бідним з фонду були в межах 1 тис. зл. р. Тобто, було зібрано досить значні кошти. Виставка 1847 р. показала нові можливості реалізації благодійних ініціатив, у які включалася уся міська громада.

Окрім благодійного, виставка мала дуже важливий вплив на формування місцевого художнього ринку. В оглядах виставки, що виходили в «Газеті Львівській» та «Розмаїтостях» протягом часу її експонування, значну увагу було приділено саме «Львівському салону», тобто виставці місцевих малярів. Оглядач оцінював майстерність львівських художників (правдивість і точність портретів, новаторство побутового жанру), вказував на їх закордонне навчання у Відні чи Римі. Такі коментарі суттєво посприяли поширенню інформації про митців, зацікавленню серед потенційних покупців, активізації торгівлі творами мистецтва. Навіть аматори, які займалися малярством задля задоволення і самореалізації отримали прихильні відгуки глядачів. Про важливість і резонанс виставки може свідчити і той факт, що впродовж терміну експонування, виставка доповнювалася новими творами: художники приносили щойно завершені роботи, намагаючись знову сподобатися публіці і нагадати про себе. Загалом, саме після львівської благодійної виставки 1847 р. можна говорити, що процес комунікації між митцями та замовниками і поціновувачами розпочався на новому рівні, художники почали усвідомлювати себе як певна творча/професійна спільнота, що невдовзі привело до створення у Львові «Товариства друзів красних мистецтв», як об'єднання за професійною ознакою.

 

Статтю підготовано спеціально для сайту “Україна Модерна”. Публікується вперше. Всі права застережено. Будь-яке відтворення тексту (повністю чи частково) можливе лише за згоди Авторки та редакції сайту “Україна Модерна”. © Мар’яна Левицька

У публікації використано ілюстрації, надані Авторкою та запозичені з відкритих джерел.

__________________________

 

Мар’яна Левицькамистецтвознавиця, докторантка Інституту народознавства НАНУ. Коло наукових інтересів: культура і мистецтво країн Центрально-Східної Європи “довгого ХІХ ст.”, портретний живопис кінця ХVІІІ-ХІХ ст. у Львові і в Галичині,  процеси формування національної ідентичності народів Габсбурзької монархії у ХІХ ст. та образотворче мистецтво; ідеологічна програма релігійного  мистецтва ЧСВВ у ХУІІІ ст. Авторка дослідження “Люди міста. Львів’яни у портретному малярстві пер. пол. ХІХ ст.”, статей, присвячених проблемам зародження художньої критики та історії мистецтва на українських територіях у сер. ХІХ ст.  Живе і працює у Львові.

 

 

 


[1] Шоню Пьер, Цивилизация Просвещения / Пер. с фр. И.Иткина, М.Гистер (изд. Les Editions Arthaud, 1971). – Екатеринбург: У-Фактория, М.: АСТ Москва, 2008.

[2] Chwalba A. Historia Polski: 1795-1918. – Kraków 2001. – S. 59.

[3] Rőskau-Rydel I. Kultur an der Peripherie des Habsburgs Reiches. Die Geschichte des Bildungswesens un der kulturellen Einrichtung im Lemberg von 1772 bis 1848. – Wiesbaden, Harassowitz, 1993.

[4] Rasp W. Opisanie zakładu dla mieszczan I kalek u Sw.Lazarza. – Lwów, 1867. – S. 4.

[5] Історія Львова. – Т. 2: 1772-1918.  – С. 118.

[6] Взагалі, львівські вірмени відіграли важливу  роль у становленні і діяльності цієї інституції, можливо тому, що вірменські церковні братства мали досвід фінансових операцій, пов’язаних із позиками під заставу, кредитуванням та допомогою потребуючим ( саме на основі цих церковно-фінансових братств в 1788 р. було створено єдиний “побожний банк “Mons Pius” – Janusz B.  “Mons Pius” Ormian lwowskich //Wiadomośći konserwatorske, T. XXVI. – Lwów, 1928. – S. 62.

[7] Ромашкани- походили із молдавської. шляхти, у Львові жили з 1789 р., були однією з найбагатших вірменських родин в Галичині – Barącz S.  Żywoty sławnych Ormian w Polsce. – Lwów, 1856. – S. 281.

[8] Barącz S.  Rys dziejów ormiańskich. – Tarnopol, 1869. – S. 251.

[9] Chodynicki Ignacy. Historya stołecznego królestw Galicyi i Lodomeryi miasta Lwowa: od założenia jego aż do czasów teraznieyszych. – Nakl. K.B.Pfaffa, 1829. – S. 366.

[10] “Wypis dochodu I wydatków Instytutu ubogich za Grudzień” // Gazeta Lwowska, 1813, №217, s.152 .

[11] Злотий Ринський – (гульден рейнський) конвенційна валюта  1753-1857 рр., після реформи 1892 р. 1 зл.рин.= 2 крони в кінці ХУІІІ ст. на 100 зл.р. можна було придбати по 1 корчику (бл. 60 кг) вівса, пшениці, гречки, гороху, 300 яєць,  або - 2 тижні оплати кваліфікованих робітників; e.g. 100 зл.р. – становили річні видатки парафії ц.Св.Трійці в Судовій Вишні у сер. ХІХ ст.

[12] Gazeta Lwowska, 1838, №112 ( 23 червня).

[13] Gazeta Lwowska, 1840, №125 (22 жовтня);  Galicia: Zeitschrift zur Unterhaltung, zur Kunde des Vaterlandes, der Kunst, der Industrie und des Lebens, 1840.

[14] Lwowianin, przeznaczony krajowym i użytecznym wiadomościom, wydany w połączeniu prac miłośników nauk, przez Ludwika Zelińskiego, T.1, zesz.8,  s.191.

[15] Abrams Lynn, Zrození moderní ženy: Evropa 1789-1918 / Lynn Abramsová; [z angl. oryg. přeložila Eva Lajkepowá]. - 1.vyd.- Brno: CDK, 2005.  – Беремо до уваги, запропоновану авторкою, концепцію “відокремлених” сфер, в якій жінці належала роль “хранительки дому”, а чоловікові – широка сфера супільної діяльності.

[16] Gazeta Lwowska,1847, №75

[17] Там само.

[18] Rőskau-Rydel I. Kultur an der Peripherie des Habsburgs Reiches... S. 266.

[19] Левицька М. До художнього життя Львова у пер. пол. ХІХ ст. // Мистецтвознавство’02. – Львів, 2003. – C. 129-139;  Крвавич Д. Перші  художні виставки у Львові // Жовтень. – 1983. - №4. – C.100-104.

[20] Wzmianka o wystawie obrazów we Lwowie I o malarzach // Rozmaitości. – Lwów, 1837, №25.

[21] Gazeta Lwowska, 1837, №65 (1 червня); №71; Rozmaitosci (Dodatek do Gazety Lwowskiej), 1837, №21-23.

[22] Там само.

[23] Gazeta Lwowska, 1847, №73.

[24] Spis obrazów, zebranych na wystawie publicznej przez Przyjacioł Ludzkośći na korzyść Instytutu Ubogich. – Lwów, 1847.

[25] Gazeta Lwowska, 1847,  №79.

[26] Gazeta Lwowska, 1847,  №64.

 

Цілковиту відповідальність за точність наведених у публікаціях фактів та коректність цитат несуть автори текстів.

 Всі папери в теці

 

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с. Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!