Україна Модерна

// Юрген Наутц

«Нічиє життя не є поза загрозою цього соціального лиха. Жодна дочка чи сестра не є у безпеці»[1].

«Сучасна торгівля жінками та дівчатами перетинає наш світ тисячами доріг (…) Австро-Угорщина не лише одна з найпожвавленіших експортерок людського товару, але й також провадить хвацьку домашню комерцію. Будучи мостом поміж Сходом і Заходом, вона має велике значення як транзитна країна”.[2]

Вступ [3]

З кінця ХІХ ст. одне явище привертало щораз більше громадської уваги, а в останні роки воно знов стало предметом публічних дискусій та політичної діяльності на національному й міжнародному рівнях: торгівля жінками та дівчатами. Напередодні Першої світової війни ця проблема набула великого розголосу в Європі, Америці та європейських колоніях. «Mädchenhandel» («торгівля дівчатами» німецькою) або «white slave trade» («торгівля білими рабами» англійською) посіло значне місце у публічному дискурсі та політиці. Ця тема також здобула широке відображення в літературі та новому кінематографі[4].

Торгівля жінками йшла пліч-о-пліч з індустріалізацією і глобалізацією від ХІХ ст. і далі. Колоніальна експансія, індустріалізація й глобалізація збільшили економічні зв’язки та міграційні потоки до глобального рівня[5]. Рональд Г’ям розглядає збільшення торгівлі жінками у контексті мобільності робочої сили, що базується на технологічних інноваціях ХІХ ст[6]. Дуже швидко вона спричинила бажання жінок мігрувати. Ернст Георг Равенстейн зазначив у своїй новаторській роботі про міграцію: «Жінка є більшим мігрантом, аніж чоловік. Це може здивувати тих, хто асоціює жінок з домашніми клопотами, однак дані переписів чітко доводять це. Жінки не мігрують просто з сільських регіонів в міста у пошуках домашньої служби, часто вони мігрують до якихось виробничих районів, а майстерні є грізними суперницями кухні і мийки для посуду»[7]. Уже в 1889 р. на основі емпіричних даних з більш ніж 20 країн він робить висновки:  «Жінки починають переважати серед мігрантів на короткі відстані». З іншого боку, мігрантки на довгі відстані переважають серед жінок, народжених у великих містах, як от Лондон, усі великі шотландські міста, Париж, Відень та багато інших»[8]

Безпрецедентний рівень міграції жінок (нижчого класу) з сільської місцевості та малих містечок до міст, які розвиваються, й індустріальних центрів/вузлів, з рідних країн до колоній, і з Європи та Азії до Америки було визнано головною причиною виникнення торгівлі жінками[9]. Крім того, науковці вважають, що інституційне оформлення проституції державою сильно вплинуло на збільшення торгівлі жінками[10]. Цей зв'язок між проституцією й торгівлею жінками також проявився у визначеннях, які дали цьому явищу інші дослідники[11].

Більшість жертв з материкової Європи походили з Італії, Росії (Росія-Польща) та Австро-Угорщини, й меншою мірою - з Німеччини та Франції. Порівняно велика кількість куплених жінок походили з Австро-Угорщини. Галичина, Буковина та прикордонні землі Румунії були основним джерелом жертв з Ціслейтанії. Секейська земля в угорській частині Монархії (Транслейтанія) була головним тереном вербування для торговців живим товаром. Першочерговими пунктами призначення до 1914 р. були Аргентина, Бразилія та США на американському континенті, і Сінгапур, Шанхай, Гонконг та різноманітні частини Індокитаю на колоніальному Далекому Сході. Єгипет (переважно через Александрію) був найпопулярнішою точкою призначення на Близькому Сході для тих європейських жінок, яких вивозили до Східної Африки[12]. У Ціслейтанії найбільша кількість жертв походила з Галичини. Порівняння економічної і соціальної ситуації в Галичині з іншими землями монархії дозволяє зрозуміти одну з основних причин торгівлі жінками: слабка економіка. Злидні та брак перспектив на батьківщині служили фактором виштовхування (push-factor), тоді як навіть уявна можливість покращення економічної ситуації та життєві шанси в країнах призначення були фактором тяжіння (pull-factor). Малюнок 1 демонструє велику різницю доходів між Нижньою Австрією та Галичиною, так само, як недостатню залученість Галичини в загальне економічне зростання.

Малюнок 1: Дохід на душу населення в Галичині порівняно з Нижньою Австрією, Монархією й Австрійською та Угорською частинами Монархії в міжнародних доларах

Така різниця між рівнем зарплатні в розвинених і зростаючих регіонах, з одного боку, і таких територій, як Галичина, що не демонстрували ніякого економічного росту, з іншого, була серед основних причин збільшення злочинності. Секс-торгівля була одним з найбільш процвітаючих секторів економіки. Торговці грали на сподіваннях жертв деінде покращити жалюгідні умови життя для себе або своєї сім’ї, якщо вона була. Дивовижно, наскільки релевантним є аналіз сьогоднішньої ситуації, який пропонує ОБСЄ до тогочасних історичних реалій: «Стабільне постачання осіб, які намагаються поліпшити свої життя, або життя своїх дітей, виникає через атмосферу (відносної) бідності й політичної і/або соціальної ізоляції; брак освітніх чи робочих можливостей; дискримінацію і жорстокість щодо жінок, дітей чи етнічних меншин; корупцію в уряді; стихійні лиха і війни»[13].

Емігранти з Габсбурзької імперії прямували головним чином на Американський континент. Буенос-Айрес був одним з найпопулярніших портів для іммігрантів до Південної Америки. В той же час Буенос-Айрес (разом з Монтевідео) також діяв як південноамериканський вузол торгівлі жінками перед Першою світовою війною. Жертв привозили з Галичини до Буенос-Айреса через міграційні мережі. Зазвичай, жертви і злочинці походили з одної міграційної зони[14]. У Буенос-Айресі та Монтевідео жінок переважно тримали в борделях, які належали емігрантами з тієї ж культури. Список борделів Буенос-Айреса, котрий зробило австро-угорське консульство в Аргентині станом на 1898 рік, містить записи про 111 власників борделів, чиї імена здебільшого свідчать про австро-угорське походження[15]. Аналогічні висновки можна зробити і зі звітів організацій, що боролися з торгівлею жінками[16].

Як і в сучасних умовах, у ХІХ-ХХ ст. також не існувало надійних макро-даних про масштаби цього явища. Проте різні публікації та офіційне листування тих часів пропонують деякі цифри (Таблиця 1) на основі даних про виявлені жертви. 

Період/дата

Кількість

Походження

Напрямок

Щорічно

>400

Угорщина (Секейська Земля, Трансильванія)

Буенос-Айрес

?

«кілька тисяч»

Прикордонні угорські графства

Румунія, Сербія

Щорічно

>400

Угорщина

Монтевідео

Щорічно

>400

Угорщина

Ріо-де-Жанейро

Щорічно

>400

Угорщина

Пернамбуко

Щомісячно (1896)

117

 

Буенос-Айрес

1898

1,500

Росія

Буенос-Айрес

Щорічно ; близько 1900

8,000-10,000

Росія-Польща

Південна Америка

Щорічно

«кілька тисяч»

Австрія (Галичина) і Росія

Індія

Щорічно

<1000

Галичина

-

Таблиця 1: Звіт про кількість жертв до 1914 р. (Джерела: Австро-Угорське Генеральне Консульство в Буенос-Айресі; Німецьке Посольство в Відні 1889 року; Австрійський Федеральний Відділ Поліції[17])

Торгівля жінками як тема для дискусій

Проблема торгівлі жінками була важливою темою суспільних дискусій та ініціатив держави та громадянського суспільства на межі ХХ ст. Фокус на проблемі перервався лише у роки війни. Головний інспектор Відділу карного розшуку Німецького Райху в Берліні в кінці 1930-х рр. зазначив, що ніщо інше «не розглядалось так докладно, як торгівля жінками й дівчатами»[18].  

Інтенсивні політичні зусилля з подолання торгівлі жінками і дівчатами наприкінці ХІХ ст. були спричинені діями розумної та продуманої організаційної структури, яку сьогодні ми могли б описати як міжнародна мережа НДО. Услід за аболіціоністським рухом та ініціативами щодо моральних реформ в Англії[19], сформувалися й організації, котрі взялися за справу боротьби з торгівлею жінками і (примусовою) проституцією[20]. Вони породили дві ключові парасолькові організації, які сповідували дуже різні погляди жінок і політичні цілі: Міжнародна Аболіціоністська Федерація (МАФ) і Міжнародне Бюро Боротьби з Торгівлею Білими Людьми, яке пізніше отримав назву Міжнародне Бюро Боротьби з Торгівлею Жінками і Дітьми (МБ). За словами Лімончеллі, члени МАФ тяжіли до феміністської позиції й відстоювали права жінок в рамках міжнародної гуманітарної мережі. Мережа МБ, яка належала до табору моральних реформ, складалася з самовідданих жінок, які не поділяли феміністських поглядів, і чоловіків, які займалися цими питаннями в межах своїх посадових обов’язків (лікарі, юристи, поліцейські, науковці і т.д.)[21]. Завдяки значним пропагандистським зусиллям, на цій хвилі у Великобританії було створено «Національну Асоціацію Пильності» (National Vigilance Association), яка зосередилася на систематичній роботі з подолання торгівлі жінками й дівчатами в Європі[22], та ініціювала створення національних комітетів з цієї проблеми в низці країн континентальної Європи. Британська ініціатива привела до німецько-австрійських дискусій на такі теми як гендерні ролі, сексуальність і мораль[23]. Це аж ніяк не означало, що усвідомлення проблеми в Європі прийшло завдяки діяльності британських організацій. До прикладу, матеріали справ щодо торгівлі жінками, розслідуваних поліцією в Ханау (біля Франкфурту-на-Майні) можна знайти вже від 1837 року[24].

Міжнародний офіс для координації роботи національних комітетів був заснований у Лондоні[25]. Метою його діяльності був систематичний вплив на європейські уряди, спонукаючи їх до боротьби з торгівлею жінками, і в цьому було досягнуто значних успіхів. На початку ХХ ст. відбулося підписання перших міжнародних угод.

Перші міжнародні угоди по боротьбі з торгівлею жінками

У другій половині 1880-х рр. було підписано низку двосторонніх договорів про ставлення до іноземних повій. Угоди такого змісту було укладено в 1866 р. між Бельгією та Нідерландами, в 1888 р. між Бельгією та Австро-Угорщиною, в 1889 р. між Нідерландами і Німеччиною Райхом, в 1890 р. між Німеччиною та Бельгією. Було домовлено, що повії – громадянки однієї з держав-підписанток угоди, які торгують собою в іншій країні-підписантці, мають бути допитані місцевими органами влади про те, хто спонукав їх мігрувати. Жінки, які займаються проституцією проти своєї волі, а також неповнолітні, навіть якщо вони торгують собою за власною волею, мають бути доправлені у країну їх походження[26]. Втім, ці угоди не вважають особливо ефективними[27].

Проте, проблема привертала все більшу увагу. Цю тему обговорювали під час засідання щодо законів про еміграцію в Німеччині й Австро-Угорщині. У той час, як такий закон з відповідними санкціями набув чинності в Німецькому Райху в 1897 р.[28], його обговорення в Габзбурзькій імперії ні до чого не привели[29]. Симпозіуми на національному, європейському і міжнародному рівнях, такі як 5-ий Міжнародний Тюремний Конгрес у 1895 р. і Конференція Міжнародного Товариства кримінології в Будапешті в 1899 р. розглядали питання торгівлі жінками. У той же час мережа національних комітетів об'єднала свої зусилля з іншими організаціями, щоб пришвидшити ухвалення законів. На міжнародному конгресі в Лондоні в 1899 р. вони відкрито закликали уряди до співпраці на офіційному рівні для подолання проблеми торгівлі жінками та дівчатами. Три роки по тому міністр закордонних справ Франції запросив зацікавлені уряди на конференцію в Париж. Делегації з 15 європейських країн і з Бразилії розробили три рекомендації для законодавчих та адміністративних заходів. Вони містили заклик усунути суперечності поміж законодавствами країн та запровадження національних санкцій для ефективної боротьби з торгівлею жінками та дівчатами[30].

Ґрунтуючись на цих засадах, 18 травня 1904 року в Парижі було підписано Міжнародний договір по боротьбі з торгівлею білими рабами[31] за участі Бельгії, Данії, Німецького Райху, Франції, Великобританії, Італії, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Росії, Швеції, Іспанії та Швейцарії, а згодом і Австро-Угорщини, США і Бразилії.  Угода зобов’язувала держави, що її підписали, створити державні структури з нагляду та боротьби з торгівлею жінками та дівчатами. Цим структурам було доручено координувати всю інформацію стосовно торгівлі жінками і дівчатами. Також ця угода дозволяла збільшити поліційний контроль в критичних точках (на залізничних станціях, у портових містах). Окрім того, більше уваги приділялось еміграції та імміграції молодих жінок і дівчат, збільшили нагляд над діяльністю агенцій з працевлаштування, які перебували під підозрою. Положення вищезгаданих договорів з 1880-х років були включені в цю угоду. Для підвищення ефективності боротьби з торгівлею жінками та дівчатами національні структури були уповноважені підтримувати безпосередній зв’язок одна з одною. Інакше кажучи, вони не змушені були використовувати звичні дипломатичні канали для спілкування. Проте в тексті угоди бракувало зобов'язань щодо покарань за торгівлю жінками й дівчатами[32].

Протягом наступних років державні бюрократичні структури, політики та зацікавлені НДО працювали над вдосконаленням тої першої угоди. «Міжнародна Конвенція по Боротьбі з Торгівлею Білими Рабами» була підписана 4 травня 1910 р. в Парижі, вона зобов’язувала держави, які її підписали, до узгоджених заходів з переслідування і покарання за «торгівлю білими рабами»[33]. Однак постачання, заманювання та вивезення повнолітніх жінок карали тільки якщо це було вчинене шляхом обману, насильства, погроз, зловживання владою або із застосуванням іншого примусу. За постачання, заманювання та вивезення неповнолітніх жінок і дівчат з «аморальними намірами» карали навіть у тому випадку, якщо на це була згода самої жінки.

Остаточний протокол конвенції встановлював, що жінки чи дівчата до 20 років вважалися неповнолітніми. Конвенція 1910 р. мала намір подолати торгівлю виключно білими європейськими жінками і дівчатами. Такий стан речей зберігався аж до 1921 р., коли під орудою Ліги Націй було схвалено Міжнародну Конвенція по Боротьбі з Торгівлею Жінками та Дітьми, яка стверджувала і приймала той факт, що немає жодних різниці у походженні жертв[34].

Під час розробки і впровадження законодавства про боротьбу з торгівлею жінками, мережа державних та політичних органів, громадянське суспільство і медіа активно співпрацювали між собою. Вони поділяли одну мету: боротьба з торгівлею жінками, хоча їхні погляди на ролі жінок і чоловіків в деяких випадках суттєво відрізнялися. Подолання торгівлі жінками належало до числа тих основних кримінальних злочинів, з якими боролися в рамках міжнародної співпраці між органами кримінального переслідування[35]. Ще цікавіше те, що співпраця набирала форми за участі державних, політичних і громадянських утворень та медій, які вже тоді були наділені усіма рисами структури, котру сьогодні ми б окреслили терміном «урядування»[36]. Вибух Першої світової війни перервав це міжнародне співробітництво, але не поклав йому кінець. Напередодні мирних переговорів було проведено консультації жіночих організацій, де порушили питання про торгівлю жінками. Як наслідок, усі договори з переможеними країнами містять зобов'язання щодо вирішення цієї проблеми. Тим не менш, передусім новоствореній Лізі Націй було доручено координувати міжнародні зусилля, спрямовані проти торгівлі жінками[37]. НДО, котрі займалися цим питанням, з самого початку були залучені до відповідних комітетів і діяльності Ліги Націй[38]. 

1866

Бельгійсько-Данська угода про Захист Осіб Жіночої Статі

1888

Угода про Захист Осіб Жіночої Статі між Бельгією та Австро-Угорщиною

1889

Німецько-Данська угода про Захист Куплених Осіб Жіночої Статі, вступила в силу у 1891 році

1890

Німецько-Бельгійська угода про Захист Куплених Осіб Жіночої Статі, вступила в силу 1891

1904

Міжнародна угода про боротьбу з Торгівлю Білими Рабами

1910

Міжнародна конвенція про боротьбу з Торгівлею Білими Рабами, Ліга Націй, серія договору, том VIII, с. 278 (Modifikation Vertrag) 1904)

1919

Версальський мирний договір, стаття 282, № 17

1919

Сен-Жерменський мирний договір, стаття 234, № 14

1919

Статут Ліги Націй

1919

Нейїський мирний договір, стаття 167

1920

Тріанонський договір, стаття 217

1921

Міжнародна Конвенція про Боротьбу з Торгівлею Жінками та Дітьми

1923

Лозаннський Мирний Договір, стаття 100

1933

Міжнародна Конвенція про Боротьбу з Торгівлею Повнолітніми Жінками

1949

Конвенція ООН про Боротьбу з Торгівлею Людьми і з Експлуатацією Проституції Третіми Особами

Таблиця 2: Історичні двосторонні та міжнародні угоди про боротьбу з торгівлею жінками[39].

Зусилля Австрії з подолання торгівлі жінками

Діяльність австрійських органів кримінального переслідування була у відповідності з гострим суспільним усвідомленням цієї проблеми в Австрії ще з кінця ХІХ ст. В результаті угоди 1904 р. і кампаній громадянської протидії торгівлі людьми, у Відні в 1904 р. заснували Центральне Управління по Боротьбі з Міжнародною Торгівлею Молодими Жінками. Аналогічний орган з 1903 р. діяв у Берліні – Центральне Управління Поліції по Боротьбі з Міжнародною Торгівлею Молодими Жінками.

Центральне Управління Відня представляє дані за 1910-1913 рр. про розслідування, що були відкриті за підозрою у торгівлі жінками (див. Таблицю 3). Згідно з цими даними в 1910-1911 рр. було відкрито близько 320 розслідувань. У 1912 р. ця цифра була значно більша – понад 360 справ. У першій половині останнього мирного року було відкрито 181 розслідувань. Центральне Управління пояснювало це зростання показників не стільки ростом торгівлі жінками та дівчатами, як наслідком інформаційних кампаній, які привели до того, що «громадськість (…) ставши більш обізнаною і обережнішою, почала активніше звертатися до органів влади, аніж раніше, при мандрівках за кордон чи працевлаштуванні, тощо»[40]. Влада моніторила не тільки район червоних ліхтарів, але й інші комерційні заклади, які підозрювались у прикритті торгівлі жінками й дітьми. Це були переважно агентства для артистів, агенції з працевлаштування та еміграційні контори. 

1910

320

1911

321

1912

360

1913 (січень-травень)

181

Таблиця 3: Відкриті розслідування (за даними Центрального Управління по Боротьбі з МіжнародноюТоргівлеюМолодимиЖінками, 1914)

Для боротьби з торгівлею жінками та примусовою проституцією неповнолітніх в Австрії була запроваджено заборону на спокушання та вивезення неповнолітніх відповідно до Кримінального закону Австрії від 27 травня 1852 року (розділи 25, 97). Якщо громадянин Австрії здійснив такий злочин за кордоном, він міг бути покараний австрійською судовою системою (розділи 36, 235).

Для переслідування за злочини, скоєні не-громадянами Австрії в третіх країнах, уряд країни походження підсудного мав отримати адміністративну допомогу в розслідувані цього злочину (розділи 39,40). Закон, оприлюднений Міністерством торгівлі 7 травня 1908 року[41], містив спеціальні положення, які стосувались служб та агенцій з працевлаштування за кордоном.

Для роботи за кордоном неповнолітні могли отримати дозвіл лише за згоди Опікунського Суду, оскільки виявилося, що батьки й опікуни часто дають свою згоду занадто легковажно через матеріальні нестатки[42]. В ході роботи центральний офіс поліції у Відні напрацював великий архів, котрий містив інформацію про осіб, підозрюваних в торгівлі жінками й дівчатами. Він містив чималу колекцію фотографій (підозрюваних злочинців і жертв) та відбитки пальців людей, арештованих за участь в такого виду торгівлі. Центральне Управління підтримували інші австрійські та австро-угорські служби, такі як посольства і консульства. Зібрана інформація була доступною за запитом для іноземних слідчих органів.  В Австрії Центральне Управління Відня підтримувало зв’язки зокрема з поліцейськими департаментами Чернівців, Кракова та Львова, тому що більшість жертв, а також багато міжнародних торгівців жінками і дівчатками, походили з Галичини і Буковини і мали тісні зв’язки із співвітчизниками за кордоном. Проте Центральне Управління також боролося з торгівлею жінками в межах імперії, то ж було доведено кілька звинувачень у вербуванні жінок[43].

Багато приватних організацій підхопили цю справу, і чи не головну роль відіграли «залізничні місії». З останньої чверті ХІХ ст. формувалася все більш розгалужена мережа громадських організацій і державних органів, що займалися боротьбою з торгівлею жінками[44]. Слід зазначити, що співпраця долала ідеологічні та релігійні межі, що було далеко не звичною справою в ті часи[45]. Поліцейські управління і політичні структури співпрацювали з громадськими організаціями релігійного спрямування. І хоч ця співпраця не була зовсім безконфліктною, але загалом її можна вважати успішною[46]. Про це свідчить той факт, що деякі люди мали подвійні ролі. Наприклад, віденський поліцейський лікар Йозеф Шранк одночасно був президентом Австрійською Ліги по Боротьбі з Торгівлею Молодими Жінками, яка пізніше була перейменована на Австрійську Лігу з Захисту Молодих Жінок і Дітей. Ліга була заснована 17 листопада 1902 р. в Відні групою чоловіків і провела свої перші збори 29 травня 1903 р. після отримання дозволу від Міністерства внутрішніх справ. Ліга, розташована у Відні, діяла як центральний офіс для ряду філій та партнерських організацій: «Società d’assistenza e protezione femminile» Трієсте, «Ліга захисту жінок та дітей» у Львові, Асоціації Єврейських Жінок Кракова (підрозділ «Захисту Жінок»), місцевий комітет в Чернівцях, довірчий офіс допомоги в Празі, бюро новин в Угорщині, Румунії, Сербії, Росії і Сході, Будапешті і Відні, та довірчий офіс допомоги в Сараєво.

Інші організації також брали участь в боротьбі з торгівлею жінками (наприклад, організація «Caritas socialis» і Католицька Місія Залізниці, обидві засновані Гільдегардом Буржан[47], але Австрійська Ліга та її організації-членки були основними партнерами для державних органів­ (див. Таблицю 4). 

 

1908

1909

1910

1911

1912

1913

Органи опікунства

95

81

95

155

109

180

Імперське та Королівське Управління Поліції у Відні

270

343

183

198

273

264

А) відділ поліції моралі

-

-

160

180

231

209

Б) добробут молоді

-

-

23

18

42

55

Районні відділи поліції

57

41

165

194

201

228

Комітет у Сприянні Суду над Неповнолітніми

-

-

-

4

9

2

Віденська Спілка Порятунку

-

-

-

3

4

1

Віденські сирітські притулки та інші організації

36

15

20

49

41

30

Батьки, опікуни

58

39

75

176

133

147

приватні особи

97

37

40

97

60

87

З власної волі

126

109

190

248

185

66

А) з Відня

-

-

173

200

-

-

Б) з-поза Відня

-

-

17

48

-

-

Всього

739

665

768

1,124

1,015

1,005

 Таблиця 4: Співпраця державних органів з Віденським Центральним Секретаріатом Австрійської Ліги з захисту молодих жінок та дітей.[48] 

 

1908

1909

1910

1911

1912

1913

Невинні з огляду на попереднє життя, але морально у зоні ризику

314

312

390

471

458

514

Підозрюються в легкважному способі життя

223

214

170

299

245

219

Волоцюги

30

10

15

94

94

45

Пропащі

172

129

198

260

260

227

Всього

739

665

768

1,124

1,015

1,005

Таблиця 5: Характеристика жінок-клієнток Австрійської Ліги з Захитсу Жінок та Дітей у Відні[49]

Кількість жінок-клієнток, про яких повідомляли до Ліги, не варто сприймати як кількість жертв. Велика частина жінок наражалася на різний спупінь ризику, тоді як менша частина була класифікована як «пропащі».

Панувало переконання, що молодих жінок слід захищати від сповзання у «легковажне життя» і в кінцевому результаті – до проституції. Проституцію вважали невиліковною інфекційною хворобою, від якої молоді жінки повинні бути захищені й «імунізовані». Місто з його численними «спокусами» вважалося живильним середовищем для цієї зарази. Універмаги, кондитерські, танцмайданчики, залізниці, порти і навіть кафе-морозиво вважалися місцями, де жінки могли легко підчепити цю заразу. Наративи на цю тему є практично ідентичними по всій трансатлантичній території та відсилають нас до мотивів давніших легенд[50].

Багато жертв походило з сільської місцевості та/або нижчого класу і селянських родин. Активісти виходили з припущення, що ці молоді жінки й дівчата не були здатні вибудувати надійний захист від хвороби хтивості, тому легко могли стати жертвою гріха і злочинності. Брак такої опірності вважали насамперед наслідком вад батьківського дому (неадекватне виховання, погані зразки для наслідування) у випадку жінок з нижчих верств чи селянок, а в інших випадках такими чинниками вважали погану освіту, низьку заробітну плату і злиденна ситуацію з працевлаштуванням. Таким чином, організації по боротьбі з торгівлею людьми в цілому, а не тільки Австрійська Ліга, вважали особливо важливою справою допомогу жінкам в здобутті додаткової професійної підготовки, належно оплачуваної роботи і надійного житла. Також одною з їхніх цілей була інтеграція жінок у стабільні сімейні структури, щоб вони брали активну участь в спільних заходах дозвілля, щоб утримати жінок подалі від спокус великого міста. Важливість допомоги жінкам у пошуку роботи видно у Таблицях 6-8. 

Служби

1907

1908

1909

1910

1911

1912

1913

Забезпечення роботою

-

552

496

608

967

746

789

Отримали гроші на повернення додому

-

15

19

21

39

30

19

Отримали допомогу в пошуках чоловіка**)

-

3

2

3

2

-

-

Всиновлення

-

-

1

-

-

-

-

Інші форми допомоги*)

-

63

63

17

 

18

21

«залишені напризволяще, не можна було допомогти»

-

106

106

119

116

221

176

Всього

356

739

665

768

1,124

1,015

1,005

*) інші форми допомоги включають: фінансову підтримку, поради, призначення опікуна, 1909 р. Лише фінансова підтримка в 1910 р.

**) 1910, 1911: одружені і забезпечені посагом

Таблиця 6: Допомога Віденського Комітету[51]

Допомога

 

Допомога в пошуку роботи

660

Правова підтримка

26

Житло

170

Місія Залізниці

31

Всього

887

Таблиця 7: Комітети в Чернівцях, 1913[52] 

Отримання документів, які засвідчують особу

95

Медична допомога

17

Юридична допомога

19

Одяг

36

Житло

40

Дорога додому

10

Поради

450

Інформація

199

Посередництво з владою або в приватних випадках

142

Допомога в пошуку роботи

1,012

Всього

2,020

 Таблиця 8: Допомога, яка надається Società dassistenzaeprotezionefemminile (Трієсте 1913)[53]

Житлове питання було проблематичним для багатьох жінок: молодим жінкам, котрі приїхали до міст з сільської місцевості торговці й сутенери часто обіцяли житло, щоб заманити їх в проституцію. Інші жінки опинилися в скрутному становищі, коли втратили свою роботу і більше не могли собі дозволити платити за оренду. Тому організації-членки Ліги створили притулки для бездомних жінок й осіб, що були в зоні ризику. 3 грудня 1907 р. у Відні в районі V на Грюнгассе, 15 був відкритий такий притулок від Ліги – «Центр для Біженців». Центр для Біженців був гарно сприйнятий і з часом частота звернень до нього лише зростала (див. Таблицю 8). Подібні служби для біженців розвивалася і в інших місцях[54].

Визнання діяльності Австрійської Ліги засвідчує той факт, що вона отримала щорічні субсидії від міста Відня та міністерств, а також пожертвування від приватних осіб і бізнес-структур[55]. 

Рік

Кількість людей

Ночі

1908

301

-

1909

358

1,293

1910

454

1,423

1911

516

1,485

1912

409

1,506

1913

601

1,520

Таблиця 9: Житло у Віденському Центрі для Біженців 1909-1914

Висновки

Сучасна торгівля жінками розвивалася паралельно з процесами індустріалізації та модернізації від другої половини ХІХ ст. Торговці, які часто створювали мережі всередині Габсбурзької імперії, мали ділові зв'язки по цілому світі. Регіон Буенос-Айресу/Монтевідео, щільно пов'язані з проституцією, був одним з основних пунктів призначення живого товару до 1914 р.

Малюнок 2: Житло у Віденському Центрі для Біженців 1909-1914

З короткою затримкою до заходів боротьби з торгівлею жінками та дівчатами взялися коаліція громадських організацій та державних органів, що тільки набирали форми. Органи судової влади і політики цінували співпрацю з громадськими організаціями, про що свідчить Австрійська Ліга. Ця специфічна форма об’єднаних зусиль та взаємозв’язків між політичними інституціями, державними органами і громадянським суспільством, які б сьогодні ми назвали урядуванням, однозначно досягла успіху. Ця історична співпраця безумовно є схожою за своїм характером до сучасних форм співробітництва.

З англійської переклала Оксана Сікорська.

Первісно цю статтю було оприлюднено у збірнику: Nautz Jürgen. The Effort to Combat the Traffic in Women in Austria before the First World War // Journal for Police Science and Practice. - 2012. - Vol. 2. - P. 82-95. Перекладено та публікується з дозволу Автора. 

У публікації використано світлини, запозичені з книги: Keely Stauter-Halsted (The Devils Chain: Prostitution and Social Control in Partitioned Poland. Cornell University Press, 2015), та з відкритих джерел.

 _________________________________

 

Юрген Наутц − професор Інституту економіки Віденського університету, запрошений викладач в університетах Зальцбурга, Інсбрука, Кремса, Амстердама. Сфери наукових зацікавлень: економічна політика в умовах етнічного, релігійного та культурного різноманіття, торгівля жінками в Центральній Європі, взаємодія громадянського суспільства і держави, релігія і громадянське суспільство.  Автор численних наукових публікацій з означеної проблематики, зі списком яких можна ознайомитися тут.

 
 
 
 


[1] Roe C. G. (ed.) The Prodigal Daughter. The White Slave Evil and the Remedy, Chicago., 1911, p. 9

[2] Baer M. [Pseudonym für Karl Baer]. Der internationale Mädchenhandel, Großstadt-Dokumente. – Vol. 37, 1908, pp. 5, 55.

[3] Ці дані базуються частково на роботі автора в рамках проектів W.E.S.T. – Women East Smuggling and Trafficking (Жінки Сходу в Контрабанді й Торгівлі) та Гендерна міграція, секс-робота та експлуатація: торгівля жінками і мережева проституція. В першу чергу були використані джерела з австрійських архівів. Автор висловлює особливу подяку архіву комендатури федеральної поліції у Відні за надану допомогу в цьому дослідженні.

[4] Sabelus, E. Die weiße Sklavin. Mediale Inszenierung von Sexualität und Großstadt um 1900, Berlin, 2009; Jazbinsek D. Der internationale Mädchenhandel. Biographie eines sozialen Problems, Berlin, 1995; Nautz J. Gender Roles and Moral Standards of the Anti-Trafficking Alliances Around 1900 in Germany and Austria. Paper presented to the conference “Popular Sex: Media and Sexuality in Germany in the Early 20th Century”, Calgary, 2011.

[5] Held D., McGrewe, A. et al. Global Transformations. Politics, Economics and Culture, Cambridge/Oxford, 2003.

[6] Hyam R. Empire and Sexuality. The British Experience. Manchester, 1992, pp.142-149.

[7] Ravenstein, E. G. The Laws of Migration, Journal of the Statistical Society. Vol. 48/2, 1885, p. 196.

[8] Ravenstein E. G. The laws of migration // Journal of the Statistical Society. Vol. 52, 1889, p. 288.

[9] Bristow E. J. Vice and Vigilance. Purity Movements in Britain since 1700, Dublin, 1977; Hyam R. Empire and Sexuality. The British Experience, Manchester, 1990, pp. 142-145.

[10] Limoncelli S. A. The Politics of Trafficking. The First International Movement to Combat the Sexual Exploitation of Women, Stanford, 2010, p. 19; Doezema, J. Sex slaves and discourse masters – The historical construction of trafficking in women. ZedBooks, 2010, p. 66.

[11] Mexin S. Der Mädchenhandel. Sozialund kriminalpolitische Studie. Thesis, Freiburg i. Ue. Basel, 1904; Schrank J. Der Mädchenhandel und seine Bekämpfung, Wien, 1904, pp. 1, 9.

[12] Limoncelli S. A. The Politics of Trafficking. The First International Movement to Combat the Sexual Exploitation of Women, Stanford, 2010; Schrank J. Der Mädchenhandel und seine Bekämpfung, Wien, 1904; Nautz J. Frauenhandel und Gegenstrategien in Österreich // Natuz, J., Sauer B. (eds.) Frauenhandel. Diskurse und Praktiken, Göttingen, 2008, pp. 21–47; Nautz J. Frauenhandel Ost-West. Märkte und Netzwerke // Sauer B., Strasser S. (eds.) Zwangsfreiheiten. Multikulturalität und Feminismus, Wien, 2008, pp. 204–220.

[13] OSCE/Office of the Special Representative and Co-ordinator for Combating Traff icking in Human Beings. Analysing the Business Model of Traff icking in Human Beings to Better Prevent the Crime, Wien, 2010, p. 23.

[14] Про структуру мережі торгівлі жінками детальніше див. Nautz J. Netzwerkstrukturen im Frauenhandel im 20. Jahrhundert // Berghoff, H., Sydow J. (eds.) Unternehmerische Netzwerke Eine historische Organisationsform mit Zukunft?, München, 2007, pp. 271–290.

[15] Звіт № 116.039 ex. 1898 12 січня 1899 р. Штаб-квартира федеральної поліції у Відні – Проституція – торгівля молодими жінками 1897-1899.

[16] Deutsches Nationalkomitee zur internationalen Bekämpfung des Mädchenhandels. Der Mädchenhandel und seine Bekämpfung. Memorandum, Berlin, 1903; Schrank J. Der Mädchenhandel und seine Bekämpfung, Wien, 1904.

[17] Vienna Carton 1887–1890/2 (проституція – торгівля молодими жінками) ; Schrank J. Der Mädchenhandel und seine Bekämpfung, Wien, 1904, pp. 45, 74, 77.

[18] Hauke D. Der Kampf gegen den Mäd chenhandel, Kriminalistik. Vol. 13, 1939, pp. 102-106.

[19] Термін «аболіціонізм» пройшов аналогічний розвиток, як і «біле рабство». Спочатку аболіціоністський рух боровся за ліквідацію рабства; посилання на кампанії проти рабства були навмисними і були розробленими, щоб викликати такі асоціації (McPherson J. The Struggle for Equality: Abolitionists and the Negro in the Civil War and Reconstruction, Princeton, 1964). Щодо організаційного розвитку обидвох рухів  див. огляд літератури Limoncelli S. A. The Politics of Trafficking. The First International Movement to Combat the Sexual Exploitation of Women, Stanford, 2010, p. 42 і далі) з подальшими посиланнями.

[20] Цей рух отримав значний імпульс завдяки ряду статей, написаних лондонським журналістом Вільямом Томасом Стедом під заголовком «Дівоча данина сучасного Вавилону», які були опубліковані в лондонському Pall Mal Gazette в 1885 році. Ці статті привернули велику увагу та послужили моделлю для нової області журналістських розслідувань в континентальній Європі. Статті Стеда можна прочитати онлайн тут.

[21] Limoncelli S. A. The Politics of Trafficking. The First International Movement to Combat the Sexual Exploitation of Women, Stanford, 2010, p. 44.

[22] Coote W. A. A Vision and Its Fulf ilment, London, 1910.

[23] Nautz J. Gender Roles and Moral Standards of the Anti-Traff icking Alliances Around 1900 in Germany and Austria. Paper presented to the conference “Popular Sex: Media and Sexuality in Germany in the Early 20th Century”, Calgary, 2011.

[24] Справа "Про діяльність так званих мухобійних торговців, 1834-1837” 1847 у Central State Archive of Marburg 180 Hanau, № 854.

[25] Bristow E. J. Vice and Vigilance. Purity Movements in Britain since 1700, Dublin, 1977, p. 112; Baer M. [Pseudonym für Karl Baer]. Der internationale Mädchenhandel, Großstadt-Dokumente. Vol. 37, 1908, p. 95; Dietrich A. Das Deutsche Nationalkomitee zur Bekämpfung des internationalen Mädchenhandels, in: Tübinger Projektgruppe Frauenhandel, Frauenhandel in Deutschland, Bonn, 1989, p. 60.

[26] Nautz J. Frauenhandel und Gegenstrategien in Österreich // Natuz, J., Sauer B. (eds.) Frauenhandel. Diskurse und Praktiken, Göttingen, 2008, pp. 21–47.

[27] Hauke D. Der Kampf gegen den Mäd chenhandel, Kriminalistik Vol. 13, 1939, p. 104.

[28] German Reich Law Gazette (RGBl.) 1897, p. 404; de Werth A. Die neuesten Forschungsergebnisse über den internationalen Mädchenhandel und die Prostitution, Mönchengladbach, 1928, p. 10; «Розділ 48: Той, хто спокушає осіб жіночої статі емігрувати, аби привести їх до аморальної торгівлі з обманним приховуванням цієї мети, карається ув'язненням на термін до п'яти років в каторжній в'язниці. На додаток до позбавлення волі з працею, правопорушник повинен також втратити свої громадянські права та заплатити штраф в розмірі від ста п'ятдесяти до шести тисяч марок. Вирок може додатково дозволити нагляд поліції. Ті ж міри покарання застосовуються до будь-кого, хто самовільно сприяє еміграції осіб жіночої статі, знаючи мету, котру переслідує правопорушник. При наявності пом'якшувальних обставин, має бути призначене покарання у вигляді не менше трьох місяців у в'язниці, на додаток до цього може бути накладено штраф у розмірі від ста п'ятдесяти до шести тисяч марок. Розділ 22: Агент має право давати транспорт для емігрантів, тільки якщо раніше уклав письмову угоду. Після їхнього прибуття в пункт призначення емігранти не можуть зобов’язуватися платити, повернути гроші чи  працювати в обмін на вартість їх транспортування, будь-яку частину цієї ціни або будь-які аванси. І вони не можуть бути обмежені у виборі місця проживання або їх зайнятості в країні призначення (Закон про еміграцію від 9 червня 1897 року // German Reich Law Gazette (RGBl.), p. 463.

[29] Zippel, C. (2003). Die österreichische Bevölkerungspolitik auf der Grundlage der Statistik und der sozialen Strukturen, mit besonderer Berücksichtigung von Dr. Viktor Mataja und Dr. Eugen von Pilippovich, 1850–1918. Thesis, Wien.

[30] Brewster Lewis, B. Women Crossing Boundaries: A Field Report on the Paris Conference “African Americans and Europe” // African American Review. Vol. 26 (3), 1992, pp. 515-519.

[31] Austrian Law Gazette (Österreichisches RGBl.) 1905, p. 695.

[32] Wijers M., Lap-Chew L. Trafficking in Women, Forced Labour and Slavery-like Practices in Marriage, Domestic Labour and Prostitution, Utrecht, 1997, p. 20; Bullough V., Bullough B. Women and Prostitution: A Social History, New York, 1987; Coote W. A. A Vision and Its Fulf ilment, London, 1910; Frostell K. Globalization and the human rights of women, Turku - Åbo: Åbo Akademi University, Institute for Human Rights, 2002.

[33] Austrian Law Gazette (Österreichisches RGBl.) 1913, p. 31. Розділ 1: «Особи, які завербували, заманили чи відвезли жінку чи неповнолітню дівчину без її згоди, щоб задовільнити пристрасть іншої особи в аморальних цілях повинні бути покараними незважаючи на те, що різні дії, що становлять злочин, можуть були здійснені в різних країнах». Розділ 2: «Особи, які для того, щоб задовільнити пристрасть інших людей обманним шляхом, або шляхом насильства, погроз, зловживання службовим становищем, або будь-яким іншим способом примусу, завербували, заманили чи відвезли без її згоди жінку чи повнолітню дівчину, також повинні бути покарані, незважаючи на те, що різні дії, що становлять злочин можуть бути здійснені в різних країнах».

[34] International Convention for the Suppression of the Traff ic in Women and Children //  Austrian Law Gazette (Österreichisches RGBl.) 1924, p. 80.

[35] Jäger J. Verfolgung durch Verwaltung. Internationales Verbrechen und international Polizeikooperation 1880–1938, Konstanz, 2006.

[36] de Vries P. An Image of Sexual Danger: Prostitution, the White Slave and the Political Campaign Against Woman Trafficking in Historical Perspective // Zavratnik Zimic S. (ed.) Women and Trafficking, Ljubljana, 2004, p. 22; Limoncelli S. A. The International Traffic in Women for Prostitution: Historical Trends and the Politics of Humanitarian Efforts to Combat Sexual Exploitation of Women, Los Angeles, 2004, p. 1; Nautz J. Netzwerkstrukturen im Frauenhandel im 20. Jahrhundert // Berghoff H., Sydow J. (eds.) Unternehmerische Netzwerke Eine historische Organisationsform mit Zukunft? München, 2007, pp. 271–290; Nautz J. Frauenhandel und Gegenstrategien in Österreich // Natuz J., Sauer B. (eds.) Frauenhandel. Diskurse und Praktiken, Göttingen, 2008, pp. 21–47; Nautz J. Frauenhandel Ost-West. Märkte und Netzwerke // Sauer B., Strasser S. (eds.) Zwangsfreiheiten. Multikulturalität und Feminismus, Wien, 2008, pp. 204–220.

[37]Детальніше див. тут.

[38] Federal Chancellery, Instruction, No. 50.091– 16/1925) // Archive of the Republic (AdR), Federal Chancellery (BKA), Federal Interior Ministry (BMI) 4768; Fischer T. Frauenhandel und Prostitution – zur Institutionalisierung eines transnationalen Diskurses im Völkerbund, Zeitschrift für Geschichtswissenschaft. Vol. 54 (10), 2006, pp. 876–887.

[39] Посилання на тексти договорів і законів: Бельгійсько-Голландська Угода про Захист Осіб Жіночої Статі і Угоди про Захист Осіб Жіночої Статі між Бельгією й Австро-Угорщиною: Hauke D. Der Kampf gegen den Mäd chenhandel, Kriminalistik. Vol. 13, 1939, p. 104. Угода між Німеччиною та Нідерландами щодо захисту куплених осіб жіночої статі: German Reich Law Gazette Volume 1891, No. 23, pp. 356– 358; Угода між Німецьким Райхом і Бельгією щодо захисту куплених осіб жіночої статі: German Reich Law Gazette Volume 1891, No. 25, pp. 375–377; Тріанон; Версаль; Сен-Жермен; Ніль; Лозанна; Пакт Ліги Націй; Міжнародна Угода про Боротьбу з Торгівлею Білими Рабами: League of Nations, Treaty Series, vol. 1, 83; Міжнародна Конвенція 1910 року про Боротьбу з  Торгівлею Білими Рабами: League of Nations, Treaty Series, vol. VIII, 278; Міжнародна Конвенція про Боротьбу з Торгівлею Жінками та Дітьми 1910 року: LNTS8a ; Міжнародна Конвенція про Боротьбу з Торгівлею Жінками та Дітьми 1921 року; Міжнародна Конвенція про Боротьбу з Торгівлею Повнолітніми Жінками, 11 жовтня 1933 р. 150 L.N.T.S.

[40] Центральне Управління по Боротьбі з Міжнародною Торгівлею Молодими Жінками 1914 року.

[41] Austrian Law Gazette (RGBl.) No. 97.

[42] Центральне Управління по Боротьбі з Міжнародною Торгівлею Молодими Жінками 1914, 21; Федеральна канцелярія, циркуляр всім національним урядовим установам і федеральним органам поліції № 83034 – 9. Сумнівний набір для позицій за кордоном: Archive of the Republic (AdR), 14/HP 844; про випадки в Німеччині: I HA Rep. 77.  Міністерство Внутрішніх Справ, назва 423, № 31. Файл щодо поліцейських заходів і покарань за викрадення і крадіжки дітей і молодих дівчат.

[43] Центральне Управління по Боротьбі з Міжнародною Торгівлею Молодими Жінками 1914 року.

[44] Nautz J. New Forms of Governance: Fighting International Crime and the role of Civil Society. Paper prepared for the Third Mokrzycki Symposium “New Europe and its Growth to Limits”, Warsaw, 2006; Jäger J. International Police Cooperation and the Associations for the Fight against White Slavery // Paedagogica Historica, Vol. 28 (2–3), 2002, pp. 565– 579.

[45] Brinkmeier P. Weibliche Jugendpflege zwischen Geselligkeit und Sittlichkeit. Zur Geschichte des Verbandes der evangelischen Jungfrauenvereine Deutschlands (1890–1918), thesis, Potsdam, 2003, p. 338; Nautz J. Gender Roles and Moral Standards of the Anti-Trafficking Alliances Around 1900 in Germany and Austria. Paper presented to the conference “Popular Sex: Media and Sexuality in Germany in the Early 20th Century”, Calgary, 2011.

[46] Hauke D. Der Kampf gegen den Mäd chenhandel, Kriminalistik. Vol. 13, 1939, p. 155.

[47] Schödl I. Hildegard Burjan. Frau zwischen Politik und Kirche, Wien, 2008.

[48] ÖsterreichischeLigazurBekämpfungdesMädchenhandels 1909–1914.

[49] Österreichische Liga zur Bekämpfung des Mädchenhandels 1909–1914

[50] Nautz J. Gender Roles and Moral Standards of the Anti-Trafficking Alliances Around 1900 in Germany and Austria. Paper presented to the conference “Popular Sex: Media and Sexuality in Germany in the Early 20th Century”, Calgary, 2011; Sabelus E. Die weiße Sklavin. Mediale Inszenierung von Sexualität und Großstadt um 1900, Berlin, 2009.

[51] Österreichische Liga zur Bekämpfung des Mädchenhandels/Österreichische Mädchen- und Kinderschutzliga (1909–1914). Berichte des Vereines über die Vereinsjahre 1908–1913, Wien.

[52] Bericht über die Tätigkeit der k. k. Polizeidirektion Wien als Zentralstelle zur Bekämpfung des internationalen Mädchenhandels 1910–1913 // Österreichische Liga zur Bekämpfung des Mädchenhandels/Österreichische Mädchen- und Kinderschutzliga (1909–1914). Berichte des Vereines über die Vereinsjahre 1908–1913, Wien, 20–26

[53] Ibid.

[54] Österreichische Liga zur Bekämpfung des Mädchenhandels/Österreichische Mädchen- und Kinderschutzliga (1909–1914). Berichte des Vereines über die Vereinsjahre 1908–1913, Wien.

[55]Ibid.

Додаткова література

Hölbing, L. (1996). Der österreichisch-ungarische Mädchenhandel in den Akten des Bundespolizeiarchivs Wien, Master thesis, Wien.
Nautz, J. (2006b). Frauenhandel in Österreich. Project report 2006, Wien.

Архівні матеріали

Archive of the Republic (AdR), Vienna: I/7 MdI 2121 Mädchenhandel (Traff ic in Young Women and Girls) 1900–1918.
I/7 MdI 2122 Mädchenhandel (Traff ic in Young Women and Girls) 1907; 1908–1918; 1900–1918. Archive of the Police Headquarters in Vienna (BPD Archive).
Prostitution & Mädchenhandel (Prostitution and Traffic in Women and Girls) section.
The section of the archive is arranged in boxes by year, beginning with the year 1884 and ending with 1936. The given year is indicated in the reference.
Secret Prussian State Archive in Berlin: I HA Rep. 77 Ministry of the Interior.

 

Цілковиту відповідальність за точність наведених у публікаціях фактів та коректність цитат несуть автори текстів.

 Всі папери в теці

 

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с. Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!