Твердиня польськості: національна місія жінки у польській родині Наддніпрянщини на межі ХІХ-ХХ ст.

14.05.2016
14 хв читання

// Ольга Ніколаєнко

Процеси модернізації другої половини ХІХ – початку ХХ ст. впливали на трансформацію родинних відносин серед поляків Наддніпянщини і призводили до зміни соціальних ролей та функцій у них жінок. Традиційним вважався розподіл суспільного та приват­ного життя поміж статями: якщо в першому переважали чоловіки, то в другому панували жінки. Однак з обмеженням сфери громадської діяльності поляків на теренах Російської імперії, родина в системі цінностей польського населення укріпила своє значення.[1] Зазирнути за лаштунки приватного життя історикові нелегко. Основними джерелами для вивчення повсякдення польської сім’ї того часу стали его-документи, в яких автори відображають приватну сферу – оселю, родину, особисті почуття і стосунки тощо. Родина в мемуарах польського дворянства постає “твердинею польськості”.[2] Таке визначення сім’я отримала не випадково. Поляки, які раніше брали активну участь у громадсько-політичному житті, в другій половині ХІХ ст. зіштовхнулись з утисками, що суттєво обмежували їх можливості в публічній сфері.

“На етапі”, К. Алхімович (1894).

Участь у дворянських зібраннях, земствах, місцевих органах влади для багатьох стала неможливою. Тому відбулась переорієнтація на приватну сферу і збереження міжособових зв’язків у своєму соціальному колі.[3] Маєток, сусіди, друзі-поляки стали тим середовищем, у якому відбувалось громад­ське життя польських дворян, а родина відігравала тут провідну роль.[4]

Такі функції родини приводили до розмивання її приватності і до зміни статусу її членів. «Покликанням» польської дворянки стало не тільки утримання дому, організація світських заходів, але й виховання патріотизму в дітях, прищеплення їм усвідомлення націо­нального обов’язку. З одного боку такі нововведення сприяли підвищенню статусу жінки, з іншого – зосередження уваги чоловіків на сім’ї та домашньому господарстві посилювало їхнє домінування в цій сфері, яка раніше вважалась суто жіночою парафією. Необхідно наголосити, що таке розмивання меж приватного і публічного життя – характерна особливість саме польських родин. Для європейської сім’ї характерним було саме зростання її приват­ності, відособлення від навколишнього світу – виробництва, громад­ського життя, перетворення в місце споживання, а не виробництва.[5] Утиски польського населення в Російській імперії, з одного боку, спричинили замкненість польської сім’ї, з іншої – перетворювали її в перехрестя приватного та суспільного, націона­льного життя, нівелюючи межі цих двох сфер.

Національна приналежність була чи не найважливішим фактором при укладанні шлюбу. Лише одиниці із числа польських дворян, в основному, фінансові магнати, могли собі дозволити шлюби з людьми іншої нації, наприклад, з росіянами.[6] Для багатьох поляків подібний вибір був незрозумілим і зазнавав осуду. Це бачимо, наприклад, у мемуарах А. Павелчинської, чия тітка вийшла заміж за росіянина, що послугувало приводом до багатолітнього гострого конфлікту у родині. Жінку вважали зрадницею, і лише багато років потому, коли двоє молодших дітей цього шлюбу було охрещено в католицьку віру, відбулось примирення.[7] Хто став ініціато­ром возз’єднання родини – невідомо, однак демонстрація покарання за «національне відступництво» свідчить про владу, що її мала родина та близьке оточення особи.

                              “Над могилою сина”, Т. Аксентович (1915).

Інший випадок міжнаціонального шлюбу описано у спогадах Е. Красинської, чий батько був поляком, а матір – росіянкою. Родина батька не прийняла вибір сина, хоча той і вимагав від дружини, щоб після заміжжя вона провадила дім «по-польському». Тільки після смерті діда батько з сім’єю зміг повернутися у батьківський дім.[8] Такі спогади підтверджують, що плекання національної ідентичності і збереження її чистоти було символічною відповідальністю родини, а головним агентом у цій справі була жінка. Більшість шлюбів укладались між вихідцями з однієї губернії або сусідніх районів. Причому ця особливість є характерною для всіх соціальних прошарків польського суспільства. У зв’язку з низькою соціальною рухливістю населення, вибір подружжя відбувався у своєму територіальному і соціальному колі.[9] Фактично, польське суспільство, поєднане мережею сусідських зв’язків, було тим середовищем, де виникали потенційні шлюбні відносини. Польська жінка була зосереджена у світі родини й оселі, де вона виконувала декілька соціальних ролей – дружини, матері, господині. Не можна однозначно вважати, що жінка посідала підлегле місце в родині. Скоріш, це було чітко окреслене коло того, що було прий­нятним у суспільстві, дозволеним.[10] З виконанням цих ролей й були пов’язані основні функції, що їх беззастережно сприймали як належні і виконували жінки. 

Призначення жінки в польській родині повинно було відповідати поширеному образу Matki-Polki. Ідеал Matki-Polki, що народився ще у віршах А. Міцкевича, пустив таке міцне коріння, що не викликає сумнівів у тому, що жінки прагнули йому відповідати. Але народження цього образу з’явилось в суспільно-політичному дискурсі тоді, коли чоловіки зазнали поразки в боротьбі з пануючими імперіями. Русифікаційний наступ не дозволяв демонструвати свою національну ідентичність публічно, що привело до переходу функцій збереження національ­ного в приватну сферу – в родину. Оскільки чоловіки були залучені в громадське життя, що не дозволяло їм репрезентувати і зберігати «в чистоті» свою національну ідентичність, то це завдання стало «почесною місією» польської жінки.

“Полонія. На попелищі”, А. Гротгер (1863)

Становище матері в родині, за твердженням джерел, було по­важ­ним і всіляко вшановувалось. Саме про матір, а не про дружину, подругу, сестру, більш за все згадують особові документи, що показує домінування цієї соціальної ролі в ієрархії сприйняття жінки. Однак за уважного читання можна помітити, в яких саме ситуаціях характеризується мати, що ставиться їй в заслугу, тобто можливо те, що сказано авторами наративів несвідомо. Жіночий вплив на дітей у багатьох польських родинах був домінуючим. У заможних родинах, де матері не турбувались про опіку дітей, вони залишались відповідальними за їх виховання. Навіть коли матір не займалась вихованням дітей, а джерела пере­дають і такі випадки, діти потрапляли під вплив запрошених няньок або родичок.[11] У будинку П. Подгорського після смерті матері дітей доглядала запрошена родичка, а няні займались дітьми у Ю. Іваш­кевича та А. Ростворовського. [12] С. Шимановська пригадує, що мама завжди була «усміхнена, добра, спокійна, з якимось внутрішнім спокоєм».[13] Інші враження про матусю пише К. Скринський, матір якого була енергійна, завжди знаходилась у дії, займалась домівкою, вихованням сина.[14] Як бачимо, описові характеристики стосуються емоційно-чуттєвої сфери.

Роль матерів, за джерелами, полягала у вихованні дітей у «поль­ському дусі», що означало вивчення польських віршів, викладання перших лекцій із вітчизняної історії, літератури, культури.[15] Ось що пише одна з авторок спогадів З. Родович: «Завдання матері – спросту­ван­ня того, що було в підручниках, навчання літературі, мові, поезії». [16] Заслугою своєї матері В. Ласоцький вважає те, що вона не піддавалась модним французьким впливам, а була прикладом патріо­тизму і знала свої «обов’язки».[17] Незважаючи на відсутність комен­тарів, мова йде, скоріше, про збереження почуття національного обов’язку. Ці випадки демонструють, що збереження і відтворення національної ідентичності проголошується авторами у наказному дискурсі – «обов’язок», «завдання», але ж мова йде про дітей, які не можуть наказувати батькам. Також цікаво, що в цих мемуарах ми бачимо поєднання двох завдань, які стояли перед матерями – виховання дітей і національне виховання. 

Однак не всі польські жінки ставали взірцем патріотизму та переймалися національним вихованням нащадків. Наприклад, у спогадах А. Ростворовського зустрічаємо твердження, що матір не займалась ні дітьми, ні маєт­ком, а весь час проводила на курортах із сестрою.[18] Нічого не повідомлено про прищеплення польськості в наративах Ю. Іваш­кевича, С. Железовського та інших. Автори цих наративів – вихідці з родин офіціалістів, управителів господарств польських землевласників та підприємців. У Ю. Івашкевича батько був бухгалтером на фабриці[19], у С. Железовсь­кого – адміністратором у маєтку.

“Полонія”, Я. Матейко (1864)

Їх матері у спогадах зайняті працею – сільським господарством, що забезпечувало родину.[20] Схоже, формування національної свідомості посідало важливе місце в системі цінностей і материнських практиках саме заможних польок, тоді як в родинах збіднілої шляхти, де жінки вимушені були активно займатись господарством чи працювати, національні питання відступали на другий план. Польська родина була одним з найбільш значущих соціальних інститутів формування колективної пам’яті. Завдяки жінкам, які займалися вихованням дітей (мати, бабуся, сестра, няня) людина отримувала знання про своє походження, історію своєї сім’ї, роду, а далі про колективну історію – групи, нації, держави. Пам’ять у її «жіночому» вимірі стає первинною пам’яттю людини. Виняткове місце сімейна пам’ять посідає в суспільствах, позбав­лених державності або тих, що проживають в оточенні інших етніч­них груп, і обмежені в доступі до колективної пам’яті своєї нації або етнічної групи. Саме в таких умовах формувалась пам’ять поляків, що проживали в українських губерніях Російської імперії. Тільки в близь­кому оточенні співвітчизників поляки, які навчались в імпер­ських навчальних закладах і проживали серед маси українського населення, дізнавались про минуле своєї Батьківщини.

Самі жінки отримували знання з історії в пансіонах або від домашніх вчителів. В середині ХІХ ст. історія Польщі викладалась у романтичній традиції, а закріплювалась у свідомості популярною в дворянських домівках літературою. М. Собанська стверджує, що початки історії Польщі охоплювали вивчення найважливіших битв, життя королів, відомих особистостей. [21] У такій версії події польської історії, далекої та втраченої батьківщини, були оточені ореолом героїзму та ностальгії. Відповідно саме жінки через призму власної ідентичності формували пам’ять про минуле. Звичайно, що так вибудовувалась індивідуальна пам’ять, що в процесі соціалізації трансформувалась у пам’ять колективну. Але те знання, що було закладене в перші роки життя, залишається найбільш яскравим та міцним. 

Жінки прагнули зберегти і передати дітям пам’ять про минуле не тільки родинне, але й загальнонаціональне. За відсутності національної держави саме родинна пам’ять, носієм і транслятором якої ставали жінки, була тією опорою, що дозволяла полякам прагнути незалежності і об’єднання своєї Батьківщини, і в результаті домогтися цього. Чи усвідомлювали самі жінки свою роль у національно-державному проекті? Наративи, навіть жіночі, не дають відповіді на це запитання. Написані у вигляді спогадів про дитинство, вони передають лише досвід і погляд дитини, але не жінки-матері. Схоже, у передачі колективної пам’яті бачили своє покликання матері багатьох авторів.

                                                                                                               “Вітчизна”, Я. Малчевский (1903)

В. Велхорський вважає, що родинне виховання стало порятунком за відсутності польських шкіл.[22] С.Шимановська, Є. Мошинський, М. Яловецький та інші вважають саме родину хранителем польськості.[23] У спогадах поляків про той період націо­наль­не виховання вбачається як головне призначення родини: «Дім – твердиня польськості… Необхідно було зберегти польський дух. Русифікація породжувала протистояння. До боротьби вставала, перш за все, польська сім’я – виховання, релігійність, література».[24] В мемуарах, написаних вихідцями із заможних кіл, матері проводили з дітьми вільний час, вивчаючи з ними польські вірші, як повідомляється у спогадах А. Павелчинської, чи розповідаючи про історію та культуру країни, як у С. Краузової та К. Скринського.[25] У Ю. Івашкевича цим займалась старша сестра, у З. Подгорського – тітка. [26] Таким чином, у польських родинах відповідальність за оте національне виховання покладалася саме на жінок. 

Інший аспект виховання полягав у прищепленні дітям релігій­них цінностей. Саме матері навчали дітей молитвам.[27] У родині П. Подгорського, де мати рано померла, батько запросив для виховання дітей родичку. Ця жінка, на плечі якої лягли клопоти з утримання господарства, прищеплювала дітям релігійні почуття.[28] Хоча далеко не у всіх спогадах, особливо тих, що відображають життя міських жителів початку ХХ ст., зустрічаємо свідчення про релігійність матерів. Зрозуміло, що мова йде про буденне, традиційне сприйняття релігії на побутовому рівні. Католицька релігія слугувала одним із провідних символів іден­тичності поляків. Зменшення впливу католицької церкви на початку ХІХ ст. у зв’язку із закріпленням позицій православ’я в південно-західних губерніях, розцінювалось поляками як важке випробування, що вимагало відданості вірі своїх батьків. Підтримка католицизму стала однією з основних стратегій формування польсь­кої нації в регіоні, що дозволяла не асимілюватись з оточуючим населенням. [29]

Часто згадують про матір у зв’язку з першими уроками музики. Музика була надзвичайно попу­ляр­ною у домівках польських дворян, на музичних  інструментах грали в родині не тільки жінки, але й чоловіки.[30] Грали вечорами для гостей або ж для власної розваги.[31] Таке масове захоплення характерне не тільки для заможних родин, але й для інтелігенції, збіднілих шляхтичів. У музиці М. Огінського або Ф. Шопена чули не тільки красиву мелодію, але й наділяли її певним символічним змістом – патріотичним. Замість провокаційних розмов про минулу велич Речі Посполитої й поразки повстань грали твори польських композиторів, чия музика могла багато чого сказати посвяченим, впливати на світогляд та формувала національну ідентичність. Спільно проведені години в родинному колі теж закарбувалось у пам’яті багатьох мемуаристів. Діти й дорослі разом проводили вечори, грали на музичних інструментах, ставили вистави або готувались до свят. І у всіх цих заходах провідну роль відігравали жінки. Виховання патріотичного духу, яким так пишаються автори спогадів, визнають заслугою матерів.

“Прощання з  повстанцем”, А. Гротгер (1866)

Так, батько С. Козарінової «був патріотом завдяки своїй матері».[32] Крім турбот про добробут і виховання дітей, у кожної зі згаданих в мемуарах  жінок були й улюблені заняття: у матері Ю. Дияковської – захоп­лення квітами, газонами навколо маєтку, у Е. Красинської – гра в карти.[33]

Польський історик Т. Епштайн у своїй книзі «З пером і мольбертом. Інтелек­туальні та мистецькі інтереси польського дворянства в Україні в другій половині ХІХ ст.» наводить приклади жінок, які писали вірші або збирали етнографічні матеріали.[34] Цікаво, що про вільний час своїх матерів переповідають у своїх спогадах лише жінки-мемуаристки. Виняток – Я. Івашкевич, відомий польський драматург, який пригадує не тільки, що його матуся любила музику, а й перші уроки, які вона йому давала.[35] Причин такої неуваги може бути декілька. По-перше, у «чоловічих» текстах заняття, яким присвячували cвій час жінки, і які вимагали від них певних навичок, вмінь, не виглядали гіднними згадок і опису. Інша гіпотеза полягає в тому, що дівчата були більше пов’язані з матерями, проводили з ними більше часу, отримували специфічно жіночий досвід. Тому жіночі мемуари створюють більш детальну картину життя жінок.[36]

На межі ХІХ-ХХ ст. значення приватної сфери в житті польського суспільства Наддніпрянщини зростало, що було зумовлене несприятливими для поляків суспільно-політичними обставинами. Звуження можливостей громадської активності польської спільноти спричинила певне розмивання меж приватного та публічного простору, наділивши родину новими політично-значущими функціями: формування національної ідентичності, збереження історичної пам’яті, підтримання католицької віри. Жіноча роль полягала у збереженні польської родини як «твердині польськості», що повинна протистояти зовнішнім загрозам, зберігати свою консервативність і традиційність.[37] Особлива національна місія польських жінок полягала в тому, що свій «громадський обов’язок» вони мали виконувати в межах приватної сфери родини і традиційних жіночих ролей. 

_____________________

Цей текст є скороченою і адаптованою версією розділу монографії Ольги Ніколаєнко «Польські жінки Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: громадське і приватне життя” (Харків, 2015). Пропонуємо також ознайомитися з розділом «Приватне життя польських жінок» у повному обсязі. 

Використано ілюстрації, запозичені із відкритих джерел.

 

 Ольга Ніколаєнко – кандидатка історичних наук, доцентка кафедри українознавства Харківського національного автомобільно-дорожного університету. У 2006 р. захистила кандидатську дисертацію «Органічна праця» на українських землях Російської імперії в 60-90х рр. ХІХ ст.» Коло наукових інтересів – історія польського населення (зокрема, жіноцтва) на українських землях, гендерна історія, польсько-українсько-російські відносини у ХІХ-початку ХХ ст. Авторка монографії “Польські жінки Наддніпрянської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: громадське і приватне життя” (Харків, 2015) та кількох десятків наукових статей і методичних розробок. Живе і працює у Харкові.

 

 

 

 


[1]Jedynak B. Obyczaje domu polskiego w czasach niewoli 1795–1918 / В. Jedynak. – Lublin, 1996. – S. 13, 69; Rodowicz W. Tryptyk rodzinny. Dzieje rodziny Rodowiczów / W. Rodowicz, S. Rodowiczowa, Z. Rodowiczow Iwanicka. – Warszawa, 1999.– S. 72.

[2]Kraft C. Państwo wobec rodziny – polityka państw europejskich w XIX i XX wieku /
С. Kraft // Rodzina – prywatność – intymność. Dzieje rodziny polskiej w kontekscie europejskim; red. D. Kalwa, A. Walaszek, A. Żarnowska. –Warszawa, 2005. – S.141-157.

[3]Radzik R. Ewolucja narodowa społeczności Kresów Wschodnich/ R. Radzik //Kultura i Społeczeństwo. – Z. 2. – S. 57–72. – S. 65, 72.

[4]Siekierski St. Kultura szlachty polskiej w łatach 1864–2001 / St.Siekierski. – Pultusk, 2003. – S. 160–163; Ustrzycki M. Ziemianie polscy na kresach 1864–1914. Swiat wartości i postaw / М. Ustrzycki. – Kraków, 2006. – S.25–31.

[5]Mędrzecki W. Intymność I sfera prywatna w życiu codziennym I obyczajach rodziny wiejskiej w XIX I w pierwszej połowie XX wieku / W. Mędrzecki // Rodzina – prywatność – intymność. Dzieje rodziny polskiej w kontekscie europejskim/ red. D. Kalwa, A. Walaszek,
A. Żarnowska. –Warszawa, 2005. – S.102-118. –S. 103.

[6]Epsztein T. Malżeństwa szlachty posesorskiej na Wołyniu, Podoly i Ukrainie w latach 1815–1880 / Т. Epsztein // Społeczeństwo polskie XVIII i XIX wieku. T. IX Studia o rodzinie. – Warszawa, 1991. – S. 201–238. Такий висновок підтверджують і наративи: Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. – Sygn. 15535. – Replonge J.Obrazy pamiętnych Lat. 1903-1967. – S. 29.

[7]PawełczyńskaA. Koniec kresowego świata / А. Pawełczyńska. – Lublin, 2003.– S. 76.

[8]Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. – Sygn. 14114. –  Krasińska E. Wspomnienia.– S. 8.

[9]Kuklo C. Odmienność czy rozwoj? Rodziny europejskie, rodziny polskie na przelomie XVIII i XIX wieku / С. Kuklo // Rodzina – prywatność – intymność. Dzieje rodziny polskiej w kontekscie europejskim; red. D. Kalwa, A. Walaszek, A. Żarnowska. –Warszawa, 2005. – S. 6.

[10]Гобсбаум Е. Нова жінка / Е. Гобсбаум // Гендерний підхід: історія, культура, сус­пільст­во; під. ред. Л. Гентош, О. Кісь. – Львів, 2003. – C. 74–96.– C. 88.

[11]Матір А. Ростворовського постійно перебувала на курортах із сестрою, і за спогадами, дітьми не займаласьRostworowskiA. Ziemia, ktorejjuzniezobaczysz: Wspomnieniakresowe / А. Rostworowski. – Warszawa, 2001. – S.10.

[12]Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. – Sygn. 15657. – Podchorski P. Moje wspomnienia. – S.6; Iwaszkiewicz J. Książka moich wspomnień /
J.Iwaszkiewicz. – Kraków, 1957 – S. 29; Rostworowski A. Ziemia, ktorej juz nie zobaczysz: Wspomnienia kresowe / А. Rostworowski. – Warszawa, 2001.– S. 10.

[13]Szymanowśka Z. Opowieśc o naszem domu / Z.Szymanowśka. – Warszawa, 1977. – S. 41.

[14]Biblioteka Zakładu Narodo­wego im. Ossolińskich we Wrocławiu. – Sygn. 15585. –  Skrzyński K. Wspomnienia z lat 1891–1917. –S. 15.

[15]Krauzowa Z. Rzeki mojego życia / Z.Krauzowa. – Kraków, 1979. – S. 26; Pawełczyńska A. Koniec kresowego świata / А. Pawełczyńska. –Lublin, 2003. – S. 50; Lasocki W. Pamiętniki mojego życia / W.Lasocki. – Kraków, 1933. Т. 1. – S. 11.

[16]Rodowicz W.Tryptyk rodzinny. Dzieje rodziny Rodowiczów / W.Rodowicz, S.Rodowic­zowa, Z. Rodowiczow Iwanicka. – Warszawa, 1999. – S. 72.

[17]Lasocki W. Pamiętniki mojego życia / W. Lasocki. – Kraków, 1933. Т. 1. – S. 9.

[18]Rostworowski A. Ziemia, ktorej juz nie zobaczysz: Wspomnienia kresowe / А. Rostwo­rowski. – Warszawa, 2001. – S. 46.

[19]Д. Бовуа вважає, що автор применшує батьківську посаду, і той був управителем фабрики.

[20]Iwaszkiewicz J. Książka moich wspomnień / J.Iwaszkiewicz. – Kraków, 1975. – S. 9; Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. – Sygn. 15386/II. – Zelazowski S. Wspomnienia. Lata doli I nedoli. 1893–1955. –S. 4.

[21]Sobanska z Grocholskich, M. Wspominki nikle. – Grodzick Mazowiecki, 2002. – S. 28.

[22]Wielchorski W. Firma Leon Idzikowski w Kijowie / W. Wielchorski // Pamietnik Kijows­ki. – Londyn, 1963.– T.2. – S. 215–216.

[23]Szymanowśka Z. Opowieśc o naszem domu / Z. Szymanowśka. – Warszawa, 1977. Mos­zyńscy E.I. K. Szkice i wspomnienia z ziemi Owruckiej na Wołyniu / E.I. Moszyńscy // Pamięt­nik Kijowski. – Londyn, 1963. – T. 2. – S. 217–232; Jalowiecki M. W slońcy / М. Jalowiecki // Pamiętnik Kijowski. – Londyn, 1963.– T. 2. – S. 243–284.

[24]Rodowicz W. Tryptyk rodzinny. Dzieje rodziny Rodowiczów / W. Rodowicz S.Rodowic­zowa, Z. Rodowiczow Iwanicka. – Warszawa, 1999. – S.72, 100.

[25]Krauzowa Z. Rzeki mojego życia / Z.Krauzowa. – Kraków, 1979. – S. 29; Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. – Sygn. 15585. – Skrzyński K. Wspom-nienia z lat 1891–1917. –S. 4.

[26]Iwaszkiewicz J. Książka moich wspomnień / J. Iwaszkiewicz. – Kraków, 1957 – S. 29; Wspomnienia generala Z. Podhorskiego // Pamietnik Kijowski. – Т. 4. – S. 39–88. – S. 48.

[27]Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. – Sygn. 15415. – Pokrzywnicki E.J. Zywoty i sprawy. –S. 81.

[28]Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. – Sygn. 15657. –Podchorski P. Moje wspomnienia. –S. 6.

[29]Кpисань М.А. Цивилизационные изменения рубежа ХIХ–ХХ вв. в восприятии крес­тьян Царства Польского: автореф. дис. на соискан. учен. степени канд. ист. наук, спец. 07.00.03 «Историческиенауки / М.А. Кирсань. – М., 2004. – C. 18.

[30]Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich weWrocławiu. – Sygn. 15415– Pokrzywnicki E. J. Zywoty i sprawy. –S. 82.

[31]Krauzowa Z. Rzeki mojego życia / Z.Krauzowa. – Kraków, 1979. – S. 26; Pawełczyńska A. Koniec kresowego świata / А. Pawełczyńska. – Lublin, 2003. – S. 23; Iwaszkiewicz J. Książka moich wspomnień / J.Iwaszkiewicz. –Kraków, 1975. – S. 10.

[32]Kozarynowa Z. Sto lat gaweda o kulturze srodowiska / Z. Kozarynowa. – Wroclaw, 1992. – S. 41.

[33]Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. – Sygn. 15375.– Dyakowska J. Wspomnienia. –S. 9; Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu. – Sygn. 14114.– Krasińska E. Wspomnienia. –S. 38.

[34]Epsztein T. Z piórem I paleta. Zainteresowania intelektualne I artystyczne ziemiaństwa polskiego na Ukrainie w II połowie XIX wieku / Т. Epsztein. – Warszawa, 2005.

[35]Iwaszkiewicz J. Książka moich wspomnień / J.Iwaszkiewicz. – Kraków, 1957. – S. 10.

[36] Пушкарева Н. Зарубежная историография «истории материнства» как проблемы социальной истории / Н. Пушкарева // Женщины в истории: возможность быть увиденными:сб. науч. статей; под ред. И.Р. Чикаловой. – Минск, 2004. –Вып. 3.  – C. 72–83.

[37]Jedynak B. Obyczaje domu polskiego w czasach niewoli 1795–1918 / В. Jedynak. – Lublin, 1996. – S.13, 69.

 

Цілковиту відповідальність за точність наведених у публікаціях фактів та коректність цитат несуть автори текстів.

 Всі папери в теці

міжнародний інтелектуальний часопис

Don't Miss