Студії про пам'ять, забуття, меморіалізацію

---

Від Світличного до «Світличника»: шістдесятницький пласт історії Чоколівки

Світлана Довгань
На початку 1960-х рр. на столичній Чоколівці з’явився перший в УРСР житловий масив. Ця місцевість стала втіленням «радянської мрії» як для зовнішніх спостерігачів, так і для радянських громадян, які щиро раділи появі власної, окремої квартири. Серед них були представники українського шістдесятництва – Іван Світличний та Іван Дзюба. Для Віктора Могильного масове житлове будівництво, навпаки, обернулося безальтернативним переїздом. У статті розглянуто історію району в сплетінні з особистими історіями шістдесятників та окреслено, як Чоколівка (не)пам’ятає про шістдесятницький вимір своєї історії. читати...

 

Біля витоків вінницького міфу

Ігор Усатенко
Яким чином ми думаємо про спадщину тих міст, де живемо? Що змушує нас конструювати в уяві їх достатньо конкретні образи? Почасти – через сприйняття міського простору як поля боротьби за символічну владу, де кожна національна, соціальна або ж політична група вдавалася до маркування терену, прагнучи легітимізувати власну присутність. Для дослідників пам’яті та колективних уявлень важливо розкривати способи прочитання цих маркерів та спроб їх перетворення на цілісні культурно-історичні наративи. Останнім властиво доповнювати, виключати/заперечувати, або ж перетинатися один з одним. У цій статті простежено практики відродження, підсилення або ж взагалі конструювання наново, тих культурно-історичних наративів у публічному просторі міста Вінниця, які останніми роками невпинно еволюціонують у напрямку міських міфів. читати...

 

Мандрівний міф міста: репрезентація міфу Одеси у підприємствах пам’яті

Оксана Довгополова
Одним зі способів прокреслити контури міського міфу є його комерційне використання. Стаття є спробою прочитати зміст міфу Одеси в т.зв. «підприємствах пам’яті» - у тематичних ресторанах, які використовують впізнавану історико-культурну патину Одеси за межами самої Одеси. Авторка розкриває сенси одеського міфу через аналіз концепцій, інтер’єрів та кухні десятків тематичних ресторанів і кафе у різних містах України, а також Грузії, Ірландії, Латвії, Німеччині, Канади, Польщі, Росії, США, Туреччини, Франції. Тематичні ресторани втілюють не тільки задум ресторатора, але й бажання публіки, адже туди йдуть не тільки попоїсти і випити, а й заради гри, насолоди перевтілення чи доторку до чогось, чого в повсякденні гостро не вистачає. читати...

 

Порятунок євреїв у колективній пам'яті галичан (на прикладі Унева та Унівської Лаври)

Оксана Сікорська
Четверо єврейських хлопчиків врятувалися від Голокосту в Уневі, їх переховували монахи. У фокусі статті – історії їх порятунку та колективна пам'ять про це. Що і як саме унівчани (не)пам’ятають про події війни? У чому особливість цих травматичних спогадів і розповідей про “своїх” та “інших”? Чому і як українці бачать себе єдиними жертвами війни та схильні мовчати про події Голокосту? Наскільки історії порятунку євреїв Унева (не)схожі на розповіді з інших сіл і містечок Галичини, і якою мірою Лавра вплинула на ці спогади? читати...

 

Війна і пам’ять в Росії, Україні та Білорусі

Тетяна Журженко, Саймон Льюїс, Джулія Федор
Тема Другої світової війни зберігає актуальність для національних наративів України, Росії і Білорусі через масштаб воєнного лихоліття і травматичність того досвіду у цій частині Європи. Нині спостерігаємо тут вибух нових практик, агентів, символів та наративів пам'яті. З відходом останніх живих ветеранів і свідків війни пам'ять про неї переходить з царини комунікативної пам'яті до царини пам'яті культурної. Це вимагає пошуку нових форм пам'яті, що проявляється в масовій культурі, в публічному та приватному житті, у продукуванні нових та відновлених старих міфів. В цьому есеї окреслено головні контури взаємодії “воєн пам'яті” із реальною війною на Донбасі та стислий огляд ландшафтів воєнної пам'яті у кожній із трьох країн. Міф радянської Перемоги, який колись був покликаний гомогенізувати та дихотомізувати минуле, сьогодні розкриває калейдоскопічний візерунок, складений з фрагментів цього міфу у локальних контекстах. читати...

 

Східно-Західна вулиця

Філіп Сендс
Як проблеми колективної пам’яті пов’язані з питанням ретроспективної справедливості? Філіп Сендс – теоретик і практик права та правосуддя – давно і глибоко міркує на цю тему. Його книжка «Східно-Західна вулиця» - про спроби подолання і покарання зла засобами права. Поняття «злочини проти людяності», «геноцид» і «права людини» мають своїх авторів та інтелектуальну історію. Нам мало що відомо про двох правників, які навчалися і професійно сформувалися у міжвоєнному Львові, а згодом стали ключовими фігурами сторони обвинувачення на Нюрнберзькому процесі та архітекторами нової ери глобальної безпеки і солідарності під егідою ООН – Герша Лаутерпахта та Рафаеля Лемкіна. Нові злочини й загрози змушують нас повертатися до самих витоків їхніх ідей. читати...

 

Дволикий портрет героя: метаморфози образу гетьмана Богдана Хмельницького

Марко Роберт Стех
Ким був для України гетьман Богдан Зіновій Хмельницький? Видатним політиком, що зміг повернути Україні її колишній статус на европейській політичній арені? Бравим полководцем, який зумів збунтовану чернь й перетворити її на військо, яке здобуло переконливі перемоги над Річчю Посполитою? Чи був отим “нерозумним сином” України, який занапастив її майбутнє? Образ Хмельницького і наслідки Переяславської ради постійно бентежать уяву літераторів і митців, перебувають у центрі дискусій про українську ідентичність. Як (ре)конструювався цей образ в літературі і чому він знову відлунює у дилемах сучасної України? Чим може здивувати перевиданий роман Юрія Косача, написаний 70 років тому в таборах ДіПі? читати...

 

(Де)монтаж пам'яті з Іриною Старовойт

У цій рубриці йдеться про нове (пере)осмислення того, що ж таке пам'ять і пам'ятання - приватне і колективне, про резонанс минулого у сьогоденні, про спільноти пам'яті, про широкий контекстуалізований спектр поглядів щодо змагання пам'яті і забуття, про мнемонічні маніпуляції, тобто про все, що дозволяє глибше і точніше зрозуміти досвід, травми, героїчне і повсякденне, небезпеку і потрясіння ХХ і ХХІ ст. Пропонуємо непросту багатоголосу розмову про пам'ять і непам'ять в нашій частині світу - текстуалізовану, візуалізовану і передану засобами культури. читати...

 

Білі плями à rebours: Львів у літературі Польської Народної Республіки та УРСР

Катажина Котинська
Як працює література з пам’яттю місця в умовах цензури? Пропонуємо поглянути на топос Львова у жанровій художній прозі з бінарної перспективи – з погляду польськомовного, і з погляду україномовного письма у пізньорадянський час. В якій уявній географії тогочасні автори розташовували місто? Хто став отим Іншим у їхніх текстах? Як письменникам (не)вдавалося артикулювати важливі для сучасників факти і смисли з історії Львова так, щоб протиснутися крізь цензорське сито? Як вони вибірково закріплювали, а часом імплантували нову версію пам’яті про Львів у своїх читачів? І що стається з цією колись напрочуд популярною літературою зараз? Про все це і навіть більше в уважному перечитуванні польської дослідниці. читати...

 

Про деконфедерацію у Сполучених Штатах Америки і про те, який це може мати стосунок до України

Юлія Юрчук, Елеонора Нарвселіус
Усі пам’ятники зводять так, ніби вони стоятимуть вічно. Будівничі не думають про те, хто і з яких причин буде їх знімати. Однак саме зараз проживаємо напружений, іконокластичний момент, коли великі символи минулих епох падуть, перетворюючись на ливарні деталі на подвір’ї металургійного цеху. Як помирають пам’ятники? І яка робота пам’яті і самозапитування цей процес супроводжує? У день, коли робітники в центрі Нового Орлеана готувалися знести останній пам’ятник конфедератам, статую генерала Роберта Е.Лі, мер міста Мітч Лондрьо виголосив перед містянами промову. Пропонуємо її український переклад в супроводі аналітичних коментарів дослідниць історичної пам'яті, що дозволяють спроектувати подію на українську ситуацію. читати...

 

Пам'ять культури на роздоріжжях науки: проблеми теорії

Poман Голик
Колективна пам’ять – це спільна матриця минулого у свідомості одного чи кількох поколінь. Так суспільства впорядковують власну історію та формують біографії окремих своїх членів, «поєднують їх з наступниками та попередниками». В останніх декадах ХХ ст. колективна пам'ять стала предметом наукових суперечок і ненаукових маніпуляцій. Одні вчені підхопили цю ідею, розвинувши протиставлення між історією, яку санкціонує наука, і пам’яттю, яку освячує масова культура й традиція. Інші доводили, що єдиним реальним феноменом є якраз індивідуальна, особиста пам’ять, натомість решта способів пам’ятати – лише похідні від неї узагальнення. Ще частина дослідників, початково підтримавши опозицію історії й пам’яті, згодом розчарувалися в її універсальній евристичній цінності, добачаючи тут лише наукову моду. Докладніше про цю незавершену дискусію та її ключову – у статті Романа Голика. читати...

 

Змагання пам’ятей у соціальних мережах: українські та українсько-російські дискусії про радянську владу та антирадянський опір

Володимир Кулик
Ця стаття – уважний аналіз суперечок про радянську й антирадянську пам'ять та обіг історичних імен і смислів ХХ ст. в українських пострадянських медіях до 2012 року. Взаємодія в соцмережах та інших нових медіях легко переходить кордони, але інерційно утримується в межах спільного мовного простору і робить внесок у збереження постімперських рамок і словника колективної пам’яті, пригнічуючи спроби замінити ці рамки національними. Принаймні так було до того, як російське вторгнення в Україну 2014 року стимулювало безперечну відданість українців своїй країні та відчуження від Росії, що призвело до розриву багатьох транснаціональних каналів дискурсивної взаємодії та посилення орієнтації на спілкування поміж «своїми». читати...

 

Торгсин: шлях до забуття

Микола Горох
Iсторія Торгсину - приклад радянської політики “примусової амнезії”. Одразу після ліквідації системи радянська влада мінімізує поширення інформації про неї i закриває доступ до торгсинівських документів. Oчевидці якнайменше розповідали про пережите, хвилюючись про безпеку cвою та рідних. Oдна з найпотужніших золотовалютних організацій країни швидко перетворилася на щось невідоме i нереальне. Лише розпад Радянського Союзу з його цензурою та обмеженнями дозволив повернути з забуття історію Торгсину, без якої неможливо дати відповіді на питання про джерела фінансування сталінської індустріалізації i способи виживання людей у роки Голодомору. читати...

 

Втрачена і віднайдена батьківщина кримських татар: нарація образу історичної території

Олена Соболєва
У ХХ ст. Крим був ареною масового насильства, найстрашнішим лихом стала депортація близько 200 тисяч кримських татар. Відтак кримські топоніми змінили на російські, книги кримськотатарською нищили, мечеті перетворили на кінотеатри, склади і будинки культури, цвинтарі сплюндрували... будь-які згадки про кримських татар були табуйовані. Та жертви геноцидів поділяються на тих, котрі не можуть говорити, і тих, котрі не можуть перестати говорити. За півстоліття вигнання киримли ані не зникли, ані не асимілювалися, не перестали говорити про втрачену батьківщину зі своїми дітьми та внуками. Під час розпаду СРСР вони обрали постпам'ять і повернення. Про цю копітку роботу наративної пам’яті та про безпрецедентну в модерній історії масову зворотну міграцію (крізь терни і скрути) на історичну батьківщину стаття етнологині Олени Соболєвої. читати...

 

Комунізм як музейний експонат: радянська спадщина – об’єкт політики пам’яті в Україні

Валентина Хархун
Переломним у музеєфікації комунізму в Україні можна вважати 1990 р., коли з’являються музеї, що заявили основні теми і показали больові точки представлення радянського спадку. Історія музейної репрезентації радянського досвіду вирізняється перенесенням уваги на деталі. Яку ауру залишає по собі радянська спадщина на віддалі 20+ років по тому? Які опції чутливості щодо цієї спадщини? І чи нові інтерпретації – загальнодержавні, регіональні і приватні – змінюють також і сам досвід радянського? Схоже, музейні нарації є інтерфейсами користувачів цих інтерпретацій. Про мнемонічні моделі української рецепції комунізму читайте у статті Валентини Хархун. читати...

 

Чи є вихід? Війни пам’яті у пострадянській Україні в порівняльній перспективі

Оксана Шевель
Цей текст – приклад прагматичного підходу до невирішеної в Україні проблеми війн пам’яті. Авторка переконує, що навіть у суспільстві, розділеному пам’яттю про конфлікти минулого, можна вибудувати єдину національну ідентичність. Дослідниця оперує поняттям конкуруючих режимів пам’яті та чотирма типами мнемонічних діячів, як їх визначили у своїй недавно запровадженій класифікації Ян Кубік та Міхаель Бернхард. Стаття порівнює нашу ситуацію у сфері політики пам’яті з іспанським сценарієм і обґрунтовує та зважує три можливі способи реалізації реформи цієї сфери в Україні: офіційне запровадження мнемонічного плюралізму; повну європеїзацію політики пам’яті чи реформування через суспільство. читати...

 

Про Другу світову війну та Подолання минулого: пам'ятання і забуття

Дар’я Козлова
Пам'ять про Другу світову війну з одного боку є дзеркалом суспільних процесів минулого і сьогодення, а з іншого є приводом для спекуляцій з минулим: постійне викреслювання та повертання міту Великої Вітчизняної війни до офіційного дискурсу; присвоєння звання Героя України політичним діячам Другої світової одним президентом та відкликання його наступним; постійний відхід від або повернення до радянської моделі репрезентації війни. Така траєкторія стає одним з інструментів та однією з причин поляризації українського суспільства в цілому. Пам'ять змінюється тоді, коли змінюються самі спільноти пам’яті. Як це відбувається і відбивається «на місцях», наприклад у Миколаївській області? Про музеєфікацію, співіснування живих пам'ятей і глибинну амнезію йдеться у цьому case study. читати...

 

Формули колективної пам'яті на сторінках роману Оксани Забужко "Музей покинутих секретів”

Христина Рутар
“Музей покинутих секретів” – текст, який намагається говорити про мовчанки історії, про ті епізоди і ситуації, коли історія більше нічого нам не каже. Це роман про пам’ять поколінь – розщепленої, замовчаної, поділеної через брак джерел та (не)проговорювання травм. Важливо було простежити й відчитати, як/чи спрацьовує закладена романісткою метафора гри «у секрети», віднайти ледь помітні кріплення зв’язку між поколіннями та способи опрацювання культурних травм XX століття у романі ХХІ століття – травм, які надто довго були оточені заслонами страху, цензури і неможливості говорити. Ця стаття – спроба перечитати художній історичний текст як форму культурної (само)рефлексії. читати...

 

Протистояння навколо минулого, або пам’ятники Леніну в Центральній Україні

Олександра Гайдай
Демонтаж пам’ятників Леніну в центральній Україні розтягнувся на чверть століття. Чи усунення тоталітарного символа і справді може стати точкою прощання із системою і міфом, що його породили? Як сталося, що у містах обласного значення та районних центрах бронзові Леніни почасти «незримо», але й небезконфліктно простояли аж до “ленінопаду” під захистом закону і самоврядування? Парадоксальним чином статуї Леніна як символи радянського домінування простояли понад 20 років незалежності, стоячи під синьо-жовтими прапорами місцевих адміністрацій чи навпроти відбудованих церков, користаючи з демократії і верховенства права в Україні. Авторка розкриває глибшу проблематику нерозв’язаних протиріч і розгубленості еліт у ставленні до радянського спадку «на місцях», а також пізніші маніпуляції з його мобілізаційним потенціалом на виборах. читати...

 

Обробка пам'яті про комуністичні часи в новочасних польських музеях

Валентина Хархун
Усупереч офіційній політиці пам’яті останнього десятиліття, дослідники проблеми діагностують три образи Польської народної республіки (ПНР) у сучасній колективній пам'яті поляків: позитивно-ностальгійний, критичний і нейтральний. Які емоції і досвіди повсякдення стоять за цими образами? Яка їх пропорція? Як вони узгоджуються між собою? Як змінюються від покоління до покоління і як музеєфікуються в державних музеях та приватних ініціативах? Докладніше про це у нашому наступному матеріалі. читати...

 

• 1
• 2
• >>
• Остання