Новий погляд на феномен українського шістдесятництва

20.04.2021
7 хв читання

Рецензія на книгу: Simone Attilio Bellezza. The Shore of Expectations: A Cultural Study of the Shistdesiatnyky. Edmonton; Toronto, Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 2019. 352 pp.                                                                                                 

                                                                                                 Кожен українець — це троїсті музики:
                                                                                    Одне — думає, друге — каже, третє — робить.

                                                                                                                               Іван Драч «Вердикт»

Українське шістдесятництво вже давно й міцно увійшло в національний «пантеон» як синонім українського національного відродження після смерті Сталіна, захисту національної культури, а також як приклад протиставлення творчої інтелігенції тоталітарній системі. Ліна Костенко, Іван Драч, Василь Симоненко, Євген Сверстюк, Сергій Параджанов, Іван Дзюба, Алла Горська та інші представники цього покоління митців вже давно стали «класиками» українського мистецтва другої половини XX ст.  Що це були за постаті, під впливом чого вони формувались? Чи були шістдесятники дійсно окремим поколінням зі своєю самобутньою специфікою? Чи можемо вважати їхню діяльність етапом на шляху національно-культурного відродження України? Наскільки процеси, які відбувалися в Радянському Союзі вплинули на формування цього покоління? Чи однозначним було ставлення радянської влади до шістдесятників?

Відповідям на ці та супутні питання присвячене дослідження Сімоне Аттіліо Беллецци «Берег сподівань. Культурне дослідження шістдесятників», яке вийшло в 2019 році.  Переконаний, що вихід цієї книги знаменує новий етап в історіографії феномену шістдесятництва. Якщо узагальнювати, то праця Беллецци у порівнянні з попередніми дослідженнями відзначається трьома суттєвими  перевагами, котрі водночас є її трьома головними методологічними «китами»: 1) вона відходить від телеологічності й максимально точно відтворює тогочасний контекст; 2) трактує феномен шістдесятництва через перспективу соціальних мереж та поколіннєвої історії 3) написана у жанрі культурної історії (cultural studies).

Розглянемо усі ці моменти по черзі. Щодо першого, то, як зазначає Беллецца, часто аналіз творчості та діяльності шістдесятників відбувається телеологічно, як процес внеску шістдесятництва в історію української національної ідентичності. Тому дослідники часто шукали коріння цього явища в XIX ст., одночасно оцінюючи його з перспективи державотворення після 1991 року [1, p. XIII-XIV].  Беллецца пропонує читачеві змістити акценти і звернути більше уваги на власне радянський контекст. На його думку, будь-яке дослідження шістдесятництва без аналізу впливу радянської культури, котра радикально трансформувала українську культуру – буде неповним. Радянський контекст дозволяє подивитись на феномен шістдесятництва не тільки як сторінку в історії розвитку української культури, але й як на спробу альтернативного «проекту по перезапуску Радянського Союзу». Ця спроба була культурною альтернативою офіціозній політиці Хрущова та Брежнєва.

Автор показує, що сприйняття шістдесятників виключно як дисидентів і противників радянської системи не зовсім вірне. Багатьом з них були властиві почуття радянського патріотизму, а боротьба з русифікацією перепліталась з потребою у «відновленні» ленінських принципів в національній політиці. Інша справа, що поступово шістдесятництво з легальної культурної течії в житті радянської України перетворилося у загрозу з точки зору радянської влади. Вододілом став 1965 р., коли було прийняте рішення арештувати низку шістдесятників.

Щодо другого моменту, то автор виходить від визначення Ліни Костенко, що шістдесятники були «групою друзів», себто компанією. Тому мережа соціальних зв’язків, її поширення та межі були тим, що робило шістдесятників шістдесятниками, часто визначаючи їх стратегії поведінки та творчість. Те, як невелике «коло друзів» поступово перетворилося у політичний рух й є однією з головних сюжетних ліній книги. В цьому сенсі важливим є підрозділ, в якому Белецца аналізує спробу шістдесятників створити в УРСР публічний політичний простір в другій половині 1960-х.

Поколіннєвий контекст також є вкрай важливим для книги. На прикладі біографій найвідоміших шістдесятників автору вдається скласти колективний соціальний портрет представників цього покоління. Автор показує, що поява шістдесятництва тісно пов’язана з новою генерацією письменників, праці яких були достатньо впливовими, щоб трансформувати і підважити  уявлення про радянських письменників як захисників партійної ідеології. В значній мірі, це відбулось під впливом прочитання текстів представників «Розстріляного відродження» [1, p. 29]. Шістдесятники – це покоління, народжене в 1930-х рр., дитинство якого припало на часи репресій та Другої світової війни. В 1950-х представники цього покоління здобули університетську освіту, а після смерті Сталіна,  під впливом хрущовської «відлиги», вони намагалися переосмислити радянську культуру. Перефразовуючи Євгена Сверстюка, шістдесятництво було втіленням пробудження українського села, наймолодші й найбільш гідні діти якого перебрались до міста. Атмосфера українського села була важливою на ранніх етапах формування шістдесятників. Разом з тим, російська культура не була для них чужою. Частина з них розмовляли російською, шістдесятники цікавились і любили російську мову, літературу і культуру [1, p. 320]. Національні відчуття шістдесятників виростали не з попереднього досвіду національно-визвольної боротьби, а з радянської освіти. Вона, як вони вважали, навчила їх любові до власної культури, боротьби за повноцінний розвиток і викриттю розбіжностей між теорією і практикою [1, p. 155].

Назва книги справедливо доповнена підзаголовком зі словосполученням «а сultural study». Автор аналізує не тільки політичні процеси, репресії, а й так само, якщо не більше, приділяє увагу аналізу поезії, музики, кінематографу, літератури. В цьому сенсі праця схожа з монографією Мирослава Шкандрія, який аналізує український інтегральний націоналізм в значній мірі саме через призму творчості націоналістичних письменників та поетів [2]. Окремий підрозділ книги присвячено «ренесансу» української радянської історіографії, який розглянуто на прикладі постаті Михайла Брайчевського та його праць. За автором, суть цього «ренесансу» зводилась до: 1) реконтекстуалізації української історії, особливо середньовічного та ранньомодерного періодів. Введення їх до ширшого європейського контексту для того, щоб показати європейське коріння української цивілізації; 2) переписування історії Запорізької Січі; 3) дослідження стану національної свідомості та розробка відповідної періодизації від Середньовіччя до XIX століття [1, p. 172-173].

Різноманітність сюжетів, які піднімаються в книзі, варта подиву. Проаналізовані настрої студентства та широких кіл інтелігенції. Окремими вартим уваги кейсами є те, як новини про повстання в Угорщині в 1956 р. та події в Польщі впливали на інтелігенцію радянської України. Також автор показує, як самвидав та події Празької весни 1968 р. змінили сприйняття СРСР на міжнародній арені. Іншим важливим сюжетом є детальний аналіз мовного питання в УРСР та освітньої реформи після 1956 року. Не оминає автор й впливу шістдесятників на українсько-єврейські взаємини та пам’ять про Голокост [1, 182-184]. З точки зору інтелектуальної історії автор звертає увагу на те, як різні ідеології впливали на світогляд шістдесятників. В одних випадках це була «відлигівська» інтерпретація марксизму-ленінізму та ідей Антоніо Ґрамші [1, p. 130-141], в інших – ідеології українського інтеґрального націоналізму, досвіду УПА та ОУН [1, p. 162-164]. Варта уваги також «географія» дослідження. Автор описує події не тільки в Києві, але й у Львові, Сталіно (Донецьку), Москві, Чернівцях, Черкасах, Одесі та Дніпропетровську (Дніпрі).

Окремої згадки вартує здатність автора по-новому дивитися на здавалося б всім відомі усталені факти. Зокрема, Беллецца дає нову інтерпретацію постаті Петра Шелеста та причин його зняття з посади.  Він показує, що не «українізація» чи праця «Україно наша Радянська» (1970) були причинами зняття Шелеста з посади, а критика книги була пов’язана з прагненням не допустити його повернення до влади. Автор спростовує образ Шелеста як «українізатора», показуючи, що Шелест був стійким сталіністом та важливою фігурою радянської політики 1960-х. Саме він був в центрі виступу проти Хрущова в 1964 році, він перший підтримав вторгнення в Чехословаччину в 1968 р., а також дав «зелене світло» на хвилі репресій проти шістдесятників в 1965-1966 рр. та 1972-1973 рр. «Соціалістичний патріотизм» був куди більш характерним для нього, ніж українізація [1, p. 303].

Дослідження також вирізняється широкою джерельною базою. Крім самвидавчих праць, це також радянські літературні журнали на кшталт: «Літературна Україна», «Вітчизна», «Жовтень», «Дніпро», еміграційна «Сучасність». Особливої уваги варте залучення документів, які зберігаються в фондах Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО) (Відділу науки та культури Комуністичної партії України, Спілки письменників України (СПУ)), а також матеріали персональних фондів членів СПУ з Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМУ). Крім цього, автор ретельно аналізує справи, які відкривало КДБ на шістдесятників, агентурні донесення, показання арештованих та свідків, які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України (ГДА СБУ). Важливим є те, що Беллецца протягом травня-червня 2009 року записав інтерв’ю з чотирма визначними представниками шістдесятників: Лесем Танюком, Ліною Костенко, Іваном Драчем та Миколою Плахотнюком, а також з Василем Овсієнком, одним з представників дисидентського руху 1970-х.

Коротко окреслю структуру книжки. Перший її розділ, присвячений зародженню шістдесятництва водночас як культурного феномену та кола друзів. Кульмінацією процесу становлення шістдесятництва стала діяльність «Клубу творчої молоді» в Києві протягом 1960-1964 рр. Другий розділ охоплює період з 1961 р. по 1968 р. й висвітлює процес трансформації шістдесятників з невеликої групи громадян в рух, який звертається до української публічної думки. Діяльність шістдесятників набирала обертів навіть після перших репресій 1965-1966 рр., коли радянська влада почала маркувати їх як антирадянський рух. В третьому розділі показано причини, з яких радянська влада вирішила знищити цей рух, розбіжності та конфлікти між шістдесятниками. Також у книзі проаналізовано чинники, які завадили шістдесятництву перетворитися на масовий політичний рух. Зокрема розглянуто,  чому Україна не отримала свого аналогу Александера Дубчека чи Вацлава Гавела.

Насамкінець, в епілозі автор підбиває підсумки, показуючи соціальний портрет шістдесятництва та його спадщину. Попри репресії й переслідування з боку радянської влади шістдесятники долучились до формування окремого українського дисиденства. Якби не вони, хтозна чи постання нової української держави в 1991 році обійшлося б без хвиль насильства. Вони переорієнтували український національний рух на захист людських прав і розуміння етнічно-культурного різноманіття України. Творчість шістдесятників інтеґрувала українську культуру до європейської і світової, вплинула на наступні покоління українських авторів. Тому завершити цей огляд варто рядками Василя Симоненка, з яких власне й починається книга Беллецци:

                    «Як не крути,

                      на одне виходить,

                      слід би катюгам давно зазубрить:

                      можна прострелити мозок,

                      що думку народить,

                      думку ж не вбить!»

 

Рецензію підготовано спеціально для сайту «Україна Модерна». Публікується вперше. Будь-яке відтворення тексту (повністю чи частково) можливе лише за згоди автора та редакції сайту «Україна Модерна». © Ілля Чедолума.

У публікації використано ілюстрації, надані Автором.

 


Ілля Чедолума – історик, аспірант Українського Католицького Університету, завершує дисертаційну роботу, присвячену інтелектуальній біографії Михайла Рудницького. Сфера наукових зацікавлень: культурна та інтелектуальна історія України XIX-XX століття, біографістика, єврейські студії. Живе та працює у Львові.

 

 

 

 

 

 


[1] Simone Attilio Bellezza. The Shore of Expectations: A Cultural Study of the Shistdesiatnyky. Edmonton; Toronto, Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 2019. 352 pp.

[2] Myroslav Shkandrij. Ukrainian Nationalism: Politics, Ideology, and Literature, 1929-1956. New Haven: Yale University Press, 2015.

міжнародний інтелектуальний часопис

Don't Miss