«Самотнє дерево» в Бабиному Яру як важливий свідок нацистських злочинів 1941–1943 рр.

Після війни рельєф місцевості в Бабиному Яру змінився так сильно, що його неможливо було впізнати. Висувалися суперечливі теорії про місце розстрілів, але докази на їх підтримку були непереконливі. Зокрема, описи того, як було організовано розстріли, не вказували на конкретні особливості місцевості.

Зображені на драматичних фотографіях Йоганнеса Геле яр, в якому працюють військовополонені, і урвище, під яким лежать купи одягу, не вдалося знайти на карті. Де саме зроблені ці знімки і як вони допомагають нам зрозуміти, що сталося в Бабиному Яру? Саме ці запитання потребували першочергової відповіді – таке завдання поставив перед нами голландський історик Карел Беркгоф. Ми з’ясовували це, використовуючи аерофотозйомку тих часів, наземні фото, історичні карти і свідчення очевидців. Зокрема, потрібно було встановити, з якої саме точки зробили це найвідоміше фото (фото яру, в якому працюють військовополонені – прим. ред.) [1].

Від початку Наукова рада Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ), членом якої я був, зосередилася на підготовці базового історичного наративу, що мав слугувати описом та основою запланованої експозиції. Ця робота була завершена наприкінці 2018 року. Тому до завдання Карела Беркгофа дослідити топографію Бабиного Яру ми повернулися лише влітку 2019 року. Карел Беркгоф зібрав групу істориків і дослідників, щоб детально вивчити це питання. Вацлаву Годзембі-Малишевському доручили розшукати додаткові аерофотознімки Бабиного Яру та проаналізувати їх. На той час він уже мав найважливіші фото цього району, зроблені німцями 26 вересня 1943 року, але був переконаний, що мають бути додаткові знімки. Я мав порівняти результати аерофотозйомки зі значною кількістю свідчень, а потім, використовуючи їх та велику колекцію історичних карт і наземних фото, допомогти точно встановити місце, зображене на знімках Геле. Українські історики, зокрема Олександр Круглов і Михайло Кальницький, консультували нас про стан досліджень цієї теми й надсилали додаткову актуальну інформацію та доповіді з конкретних питань. Крім встановлення точного місця, зображеного на фотографіях Геле, метою проєкту було створення детальнішої топографії масових розстрілів 29–30 вересня 1941 року. Ми хотіли чітко визначити маршрут, яким ішли євреї, місця, де залишали майно й одяг, а також фактичне місце розстрілу серед мережі відрогів у Бабиному Яру.

У липні 2019 року я прибув до Києва, щоб виступити з доповіддю перед членами Наукової ради та співробітниками МЦГБЯ. Тоді я ще не мав чіткого уявлення, як саме ми зможемо встановити місця, з яких були зроблені знімки Геле, але сподівався на додаткові фото. Також я почав знаходити у свідченнях очевидців корисні посилання на конкретні особливості місцевості. Моя презентація називалася «Чому аерофотозйомка?». У ній я пояснив важливість отримання цифрових знімків із високою роздільною здатністю. Їх можна збільшувати для детального аналізу зображень. До того ж я навів приклади свідчень, що містили важливу інформацію про місцевість, зокрема розповідь водія зондеркоманди 4а Віктора Трілля: «Під час перерви [від розстрілів] я зміг оглянути цю широко розгалужену і пов’язану мережу ярів. […] Я встановив, що в бічній канаві, з’єднаній зі стрілецьким яром, євреї були зібрані разом. Там їх охороняли члени зондеркоманди, а також українська допоміжна поліція. Там само я побачив гігантські купи одягу. Було зрозуміло, що євреї в яру мали роздягнутися перед розстрілом. Коли я заглянув у цей бічний яр, там перебувало близько 300 євреїв…» [2].

На завершення лекції я продемонстрував ще одне ключове фото Геле, на якому солдати СС риються в купах одягу перед крутим урвищем вдалині. Мій висновок був такий: «Місце, де зроблене це фото, допоможе встановити маршрут, яким жертви пройшли 29–30 вересня» [3].

Завершивши свою презентацію, я спостерігав за іншими доповідями. На щастя, я сів навпроти декількох фотографій Геле, розміщених поряд зі знаковим знімком із Бабиного Яру. Вдалині на ньому виднілося «самотнє дерево». Мене вразила відмінність між вузьким яром, сфотографованим Геле, і ширшою перспективою на зображенні «самотнього дерева». Невже були два окремі яри? Така ймовірність підкріплювалася дослідженням карти, на якій західний відріг був означений як однин із трьох можливих місць масових розстрілів. Повернувшись до своєї кімнати, я знову переглянув записані свідчення і знайшов слова Адольфа Янссена, які збігалися з тим, що можна було помітити на фотографії Геле, якщо дивитися на перспективу всього яру (№ 008-015 вище): «Тільки на цьому судовому засіданні я взагалі дізнався, що все мало відбуватися в яру. На той час у мене склалося враження, що це був гігантський гравійний кар’єр із розмитими дренажними канавами. Я не був знайомий із терміном «яр». Потім я представив цих двох офіцерів Блобелю. Він пішов з ними уперед до канав. Я перейшов на інший бік вулиці, і звідти по діагоналі можна було заглянути в цю канаву. Я побачив, що там лежать мерці, й одразу повернувся назад, бо терпіти не можу таких речей» [4].

Ця згадка вулиці одразу ж нагадала про дорогу, яку чітко видно на передньому плані фото Геле. Мені здалося цілком імовірним, що Янссен стояв на тому ж самому місці.

Надалі основна робота зі складання різних частин головоломки відбувалася шляхом поєднання ретельного вивчення наземних фото й аерофотознімків зі збором і перекладом колекції сотень свідчень очевидців, що формувалися переважно із серії німецьких розслідувань і судових процесів, які тривали з кінця 1950-х до початку 1970-х років. Ці заяви були доповнені декількома документами з Нюрнберзького процесу, матеріалами радянських розслідувань 1943–1980-х років, а також кількома свідченнями вцілілих людей. Щойно свідчення стали доступними у вигляді оцифрованих перекладів, з’явилася можливість шукати в них конкретні терміни, такі, як «яр», «кар’єр», «канава» або «одяг». Отже, йшлося також про проєкт у сфері цифрової історії, під час реалізації якого ми на основі аналізу матеріалів цієї великої колекції намагалися виявити ключові свідчення у їх взаємозв’язку з геолокаціями. Почергово зосереджуючись на низці конкретних місць, ми поступово збирали все більше частин головоломки, і зрештою загальна картина стала значно чіткішою.

Проблема визначення місця розстрілу частково зумовлювалася надзвичайними зусиллями СС, що мали на меті приховати сліди злочину напередодні відступу з Києва. Пауль Блобель, колишній командир зондеркоманди 4а, яка організувала розстріли в Бабиному Яру, був призначений Генріхом Гіммлером для знищення речових доказів (тіл) усіх масових розстрілів у Східній Європі. Він був командиром зондеркоманди 1005, яка здійснювала масштабні ексгумації. Одним із перших місць такої ексгумації між серединою серпня й кінцем вересня 1943 року став Бабин Яр [5]. Тож коли восени 1943-го радянські війська звільнили територію на захід від Києва, слідів масового вбивства залишилося дуже мало [6]. Однак, оскільки деякі з ув’язнених, які брали участь в ексгумації, врятувалися, їхні свідчення дають нам чітке уявлення про те, де саме відбувалися ексгумації.

Перший прорив стався через кілька тижнів після конференції в липні 2019 року. Коли я порівняв свідчення про землянки, в яких утримували полонених, що брали участь в ексгумації трупів у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року, із зображенням на аерофотознімку від 26 вересня 1943 року, то зробив неймовірне відкриття. Цей аерофотознімок був і раніше доступний, але тепер ми змогли збільшити зображення зі збереженням високої роздільної здатності, і в центрі піщаного кар’єру – між західним відгалуженням та основним яром – було чітко видно дві землянки. Ретельний аналіз допоміг виявити тінь сторожової вежі, що стояла прямо навпроти входів у землянки. Це точно відповідало розповідям вцілілих полонених і свідченням німецьких охоронців.

Під час судового процесу в Штутгарті над німцями, пов’язаними із зондеркомандою 1005, яка керувала ексгумаційними роботами, колишній охоронець Франц Лебберт на допиті відповів: «У Києві було дві [землянки] поруч одна з одною. Потім встановили кулеметний пост і двоє чоловік перед [кожною із] землянок. Один постійно перебував перед землянкою, а інший патрулював навколо неї. Їх [ув’язнених] на ніч також приковували ланцюгом» [7].

До останнього тижня вересня 1943 року загалом у двох землянках утримували понад 320 військовополонених. Переважна більшість із них перебувала у великій землянці [8]. Незадовго до завершення ексгумаційних робіт багатьом полоненим із великої землянки вдалося вночі втекти. Більшість із них спіймали і розстріляли, але понад десять врятувалися і пережили війну. Серед них – Яків Капер. У своїх спогадах він зазначав, що підземні казарми були величезними, а в землянці була вентиляція, оскільки двері складалися зі зварених залізних прутів. Він додав: «Навпроти виходу з казарми побудували сторожову вежу, і там завжди були німці з кулеметами, які цілилися у двері нашої казарми» [9].

Виявлення двох землянок на аерофотознімку підтвердило, що полонені, які проводили ексгумацію, перебували в безпосередній близькості від західного відрогу. За деякими свідченнями в’язнів, основне місце ексгумації та спалювання трупів знаходилося неподалік від землянок. Тому після конференції в Києві, яка привернула мою увагу до теорії двох ярів, я зосередився на дослідженні західного відрогу.

Детальне вивчення «самотнього дерева» на гребені кручі незабаром підтвердило відмінності між окремими ярами. Деякі історики припустили, що фотографія Геле демонструє вигляд вздовж головного яру, але очевидна відсутність «самотнього дерева» на фото Геле змусила мене насторожено поставитися до цієї гіпотези. «Самотнє дерево» було помітною рисою найвідоміших зображень Бабиного Яру, імовірно зроблених у головному яру. Ретельний аналіз фото дав відповіді на ці запитання. Збільшивши знімок Геле, зроблений з дороги (№ 008-015 вище), можна помітити «самотнє дерево», яке на відстані здається невидимим через скупчення інших дерев позаду нього. Ви в буквальному розумінні не можете побачити дерево за лісом. На відміну від інших фотографій, де дерево чітко виділяється на тлі неба, тут його майже повністю приховують інші дерева.

Є два окремі яри, кожен зі своєю перспективою на «самотнє дерево»

Після успішного підтвердження того, що на фотографії Геле видно увесь західний відріг яру, розташування інших частин рельєфу поступово ставало на свої місця. Наступним завданням було знайти локації фотографій викинутого одягу, зроблені на тлі крутих урвищ позаду них. На фоні рівного контуру вершини урвища виразно виділялася круча, вигнута у формі півмісяця, яка на деяких знімках підноситься над горизонтом. Спочатку я припускав, що це фото могло бути зроблене там, де західний відріг зустрічається з головним руслом яру. Здавалося, що це – єдине місце з подібними кручами достатньої висоти. Втім, ця версія містила проблему, адже перед урвищами було недостатньо місця, аби отримати на них таку віддалену перспективу, як на фото. Порівнюючи висоту урвища з невеликою фігурою, яку видно нагорі, можна було оцінити, що його фактична висота становила не більше 18 метрів.

Вивчаючи свідчення євреїв, що вижили, і німецьких поліцейських, які охороняли маршрут під час масових розстрілів, ставало все більше очевидним те, що євреїв змушували роздягатися в піщаному кар’єрі, який під час війни був розташований між головним яром і західним відрогом. Тобто в тому самому піщаному кар’єрі, де згодом розташовувалися землянки. Ось окремі цитати, в яких піщаний кар’єр фігурує як місце, де роздягали євреїв.

Ганс Пухта, член зондеркоманди 4а, згадував: «Коли я наблизився, я побачив западину – спорожнілу піщану гору. Я помітив, що людей почали роздягати. Вони пройшли через щілину і зникли. З дороги я більше нічого не бачив. Я чув постріли і знав, що тут стріляють у людей» [10].

За словами місцевої мешканки Марії Луценко, яка жила на протилежному боці яру недалеко від краю єврейського кладовища: «З нашого двору було дуже добре видно, як людей змушували роздягатися біля піщаного кар’єру…» [11].

Альбін Пова був членом 45-го німецького поліцейського батальйону, який охороняв євреїв, коли їх супроводжували до місця розстрілу: «Ми повинні були забезпечити, щоб євреї потрапляли в кар’єр без будь-яких затримок… Наскільки я міг бачити, євреїв змушували роздягатися в кінці кар’єру, вони йшли частково голими, частково в нижній білизні по крутому схилу і зникали в прилеглій долині або за гірським схилом.  Звідти лунала стрілянина…» [12].

Переконавшись, що євреї були змушені знімати одяг у піщаному кар’єрі, наступним етапом дослідження стала візуалізація. Включивши знімок Геле й інші зображення піщаного кар’єру до 3D-моделі Бабиного Яру, побудованої з використанням детальної топографічної зйомки 1924 року, команда Центру просторових технологій, що працює з МЦГБЯ, змогла відтворити, як ця сцена виглядала б 1941 року. Оскільки піщаний кар’єр був розкопаний тільки наприкінці 1930-х, необхідно було вбудувати цей додатковий елемент у первісну топографію 1924 року. Отримане за допомогою 3D-моделі зображення (див. нижче), що демонструє вигляд зверху, показує, як фотографія Геле зафіксувала велику купу одягу, яка тягнеться вліво, оскільки євреїв змушували послідовно роздягатися за маршрутом і потім більшість із них вели до крутого схилу, що з’єднувався із західним відрогом головного яру в далекому лівому кутку кар’єра (видно від входу на півдні).

Додаткове підтвердження того, що ці фото зроблені в піщаному кар’єрі, було отримане шляхом порівняння рослинності з іншими аналогічними знімками, зробленими між 1941 і 1946 роками. Інше ключове фото 1941 року, знайдене Карелом Беркгофом, можна використати для порівняння рослинності, яку видно на знімках урвищ, зроблених Геле, та купи одягу на передньому плані. На правому краю фотографії Беркгофа також видно темну пляму рослинності, що тягнеться вниз по діагоналі від вершини урвища. Такий самий характерний знак можна знайти на знімку 1946 року, який показує правий край піщаного кар’єру (див. кадр із кінохроніки візиту УНРРА в 1946 році вище).

Формуючи уявлення про те, де відбувався розстріл, я використовував два ключові докази – карти-схеми, намальовані в 1960-х німецькими злочинцями. Серед об’ємних сторінок протоколів німецьких судових засідань я не одразу знайшов схематичні карти. Незважаючи на їх примітивний характер, вони слугували підтвердженням картини, яку я отримав, порівнюючи аерофотознімки та наземні знімки зі свідченнями очевидців. Перша карта-схема, яку я знайшов, була складена Віктором Тріллем. Разом з його усними свідченнями вона чітко пояснює, як євреїв закидали у «стрілецький яр» із сусіднього піщаного кар’єру, де їх змушували роздягатися.

У супровідній заяві від 29 червня 1961 року Трілль досить детально описує так званий «міст» через яр і зазначає, що вантажівки зупинялися неподалік від нього (це також продемонстровано на його схемі). Фактично «міст» був точкою, де дорога перетинала край західного відрогу, забезпечуючи хороший огляд по всій довжині (як на фотографії Геле №008-015). Із заяви Трілля також зрозуміло, що коли він прибув, довгий яр, який іде праворуч від «мосту», вже був переповнений тілами настільки, що дна яру не було видно. Це стало підтвердженням того, що Трілль був там уже на другий день масових розстрілів: «З цього приводу він [Блобель] сказав мені: “Добре, що ти тут, наші хлопчики вже втомилися, тобі теж потрібно попрацювати”. До того ж він пояснив нам, що рано-вранці наступного дня ми повинні взяти участь у масштабній страті євреїв та інших супротивників. На підставі цього наказу рано-вранці наступного дня мене разом із двома іншими водіями та всіма іншими членами зондеркоманди 4а відвезли на вантажівках до місця страти за містом. Як і всі інші, для цієї операції я мав при собі кулемет. Виїхавши з міста, ми проїхали на вантажівках по довгій алеї і звернули направо, до мосту. Перед мостом вантажівки зупинилися, і нам довелося вийти. Під мостом зліва і справа виднілися провали в ландшафті, які, за моєю оцінкою, являли собою висохле русло річки. У цьому заглибленні з правого боку мосту вже лежала незліченна кількість голих трупів. Вони лежали в декілька шарів, один на одному. Я навіть сказав би, немов сардини у банці. Це порівняння здається дивним, але, на жаль, вірним. Якщо дивитися з мосту, впадина звертала праворуч, де за цим поворотом знаходилася велика кругла впадина в землі. Можливо, що це був колишній піщаний або гравійний кар’єр. У цій ямі також була незліченна кількість людей, і я можу з упевненістю припустити, що всі вони були євреями. Також у цій ямі були гори всякого одягу. У цей час на місці страти був Блобель. Він взяв на себе загальне керівництво стратою, яка тепер починалася знову. Це відбувалося наступним чином: євреї, що стояли в ямі, повинні були зняти весь свій одяг. Потім їх групами по 10–15 осіб заганяли в пересохле русло річки. Стрільцям довелося зайняти позиції поверх трупів, що лежали в руслі річки. Як тільки перед ними з’являлася група євреїв, вони стріляли по євреях короткими чергами, як правило, в голову. Там, де «злочинці» падали, там вони і залишалися лежати. Відразу ж до того самого місця була приведена нова група, де їх по черзі розстрілювали. Стрілецький загін складався з 5–6 чоловік. Їм доводилося залишатися в яру близько 30 хвилин, де вони майже безперервно повинні були стріляти. Після цього їх змінювала наступна команда. Потім група стрільців, які йшли перепочити, попрямувала до припаркованих вантажівок, де вони розпивали спиртне. Я належав до одного з цих загонів. Страта тривала цілий день. Мені складно сказати, скільки всього євреїв було вбито. Напевно, їх було щонайменше кілька сотень. Там були чоловіки і жінки. Серед них була і молодь, але дітей я не бачив. Усі стрільці, які брали участь у розстрілі, належали до зондеркоманди 4а. Я не знаю їхніх прізвищ. Навіть у той час я не знав більшості з них переважно тому, що зверталися ми один до одного тільки по імені. […] Я накидав ескіз щойно описаної операції в Києві. Додаю цей ескіз до матеріалів справи. Пояснення до малюнку не від мене, вони додані слідчим. Я був лише членом зондеркоманди 4а, а не айнзацкоманди 5…» [13].

Другий ескізний план належить Герману Лассу [15]. Він чудово доповнює схему Трілля, оскільки поєднує «стрілецький яр» із головним яром, а також приблизно демонструє те, як євреїв виводили з алеї в піщаний кар’єр з півдня. У ньому є деякі неточності, проте він містить цінну інформацію, особливо в поєднанні зі свідченнями Ласса та інших членів СС і поліції.

На схемі продемонстровано два окремі шляхи з відкритої ділянки [піщаного кар’єру], де євреї повинні були роздягнутися (3), до двох відповідних гілок яру. Із заяви Ласса зрозуміло, що він виліз на невеликий пагорб, щоб дістатися краю яру зліва (1); другий шлях, імовірно, спускається вниз, щоб вести до головного яру з правого боку (проте Ласс визнає, що він не міг бачити цей яр).

У своїй заяві Герман Ласс, який був членом німецького резервного поліцейського батальйону 303, засвідчив, що також брав участь в оточенні та конвоюванні євреїв на місце розстрілу. Герман Ласс описує, що він побачив, коли піднявся до стрілецького яру через піщаний кар’єр: «Увечері, перш ніж нас змінила інша група, я пішов з кількома товаришами … з цікавості в бік яру. У цей час майже нічого не відбувалося. У тому місці, де євреї повинні були роздягнутися, кілька євреїв (чоловіків, жінок та дітей) стояли навколо голими. Хто охороняв це місце, я не знаю. Наша група не стояла там на сторожі. Одяг лежав купами в заглибленні перед яром. Сам яр, власне місце страти, не було видно з місця роздягання. Далі ми пішли від місця роздягання вгору по невеликому пагорбу до краю яру. Глибина яру була близько 10–12 метрів. У яру лежали десятки тисяч трупів один на одному. Вони всі були голі. Я можу реконструювати процес стрільби наступним чином: на краю яру стояли люди СД, які вишикувалися ланцюгом аж до євреїв у районі скидання одягу. Євреї з місця скидання одягу повинні були пройти повз цих людей з СД. Чи застосували ці люди з СД будь-яку силу, щоб загнати євреїв у яр, я не пам’ятаю. Прибувши в яр, вони повинні були лягти зверху на розстріляних євреїв животом до землі. Потім їх вбивав співробітник СД» [16].

На підставі описів Трілля і Ласса та інших свідків я підготував попередній ескіз двох маршрутів, які, імовірно, використовували для переміщення євреїв у піщаний кар’єр, а також двох маршрутів, що, згідно з описом Ласса, призначалися для тих євреїв, яких повинні були доправити з піщаного кар’єру до місця розстрілу в західному відрозі. Деякі свідки описують, як євреїв перевозили вантажівками по вулиці Дорогожицькій, а потім – до входу в піщаний кар’єр по дорозі, що йде вгору по західному боці головного яру. Більшість євреїв йшли пішки від місця, де вулиця Дорогожицька наближалася до пологого кінця головного яру. Точний маршрут невідомий, але є вказівки на те, що євреїв, можливо, гнали на північ дном головного яру, перш ніж перейти на західний бік, щоб увійти в піщаний кар’єр, використовуючи шлях, що перетинає головний яр уздовж дороги, яка слугувала продовженням вулиці Мельникова (нині – вулиця Юрія Іллєнка).

Судячи з наявної інформації, головним шляхом євреїв до західного відрогу був підйом на крутий пагорб по лівому боці піщаного кар’єру, де він межував зі «стрілецьким яром». Деякі свідки, такі, як Геня Баташева, описують вхід у «стрілецький яр» як прохід або жолоб. Українська історикиня Гелінада Грінченко узагальнила розповідь Баташевої таким чином: «За словами Баташевої, ця дорога вела до невеликого майданчика розміром приблизно 250 на 150 метрів. Цей майданчик був уже в Бабиному Яру, підкреслює вона. У кінці майданчика були жолоби зі штучними східцями, за якими була «смерть, там вже стріляли, безперервно гриміли кулемети…» [17].

Певною мірою варто з обережністю ставитися до цього аналізу, оскільки є лише уривчасті свідчення про те, як євреїв переміщували до яру. Ба більше, організація процесу напевно змінювалася в різний час протягом двох днів розстрілу. Однак із практичної точки зору необхідно було тримати стрілецькі загони окремо один від одного. Інша важлива причина того, що розстріли обмежувалися тільки західним відрогом, полягала в потребі приховати те, що відбувається, адже розстріли важко було помітити з будь-якої іншої позиції, окрім західного боку яру. Цей відріг також добре приглушував звук стрілянини, що йшов у напрямку міста і колон євреїв, які наближалися до яру.

У попередніх дослідженнях Віталія Нахмановича та Лева Дроб’язка успішно встановлено шлях, яким більшість євреїв рухалися від центру міста до дороги (вулиця Дорогожицька), що йшла уздовж алеї дерев поміж двома християнськими кладовищами. Цей маршрут підтверджується передусім серією інтерв’ю, проведених КДБ у 1980-х роках із тими, хто вижив, а також з іншими свідками.

Згідно з багатьма джерелами, євреїв спочатку вели вулицею Мельникова (сучасна вулиця Юрія Іллєнка) до єврейського кладовища (3). Потім на єврейському кладовищі їх спрямовували ліворуч на вулицю Кагатну (сучасна вулиця Сім’ї Хохлових), після чого змушували різко повернути праворуч і рухатися по вулиці Дорогожицькій до кінця головного яру. Саме йдучи вздовж вулиці Дорогожицької, їм довелося здати теплі куртки й деякі інші речі, перш ніж повернути до піщаного кар’єру.

Цей останній відрізок шляху від кінця християнських кладовищ, що примикають до вулиці Дорогожицької, до піщаного кар’єру найважче вдається визначити за наявними свідченнями. Ані кілька свідчень євреїв, ані численні розповіді німецьких солдатів не містять достатньо докладних відомостей, які допомогли б точно встановити цей шлях. Можливо, найкращий ключ до розгадки маршруту дає Яків Екель – єврей, що зумів вижити і дав свідчення КДБ у 1980 році: «З вул. Мельника потік громадян прямував вліво на вул. Дорогожицьку, потім по цій вулиці до кінця території Лук’янівського і Військового кладовищ, і потім вправо, уздовж урочища Бабин Яр. На цій ділянці гітлерівці стояли в два ряди щільно один до одного і створили ніби живий коридор, по якому суцільним потоком гнали приречених на смерть громадян. На тій місцевості я залишився з батьком, мати і бабуся опинилися десь попереду. Тепер точно не пригадаю місце, але на одній із ділянок було безліч дрібних приярків, вимитих дощовими струмками, і тут охоронці стояли далі один від одного. Скориставшись цим, батько зіштовхнув мене в один із приярків, і сам пішов за мною. Яром ми вибралися на кладовище, де дочекалися глибокої ночі й потім пішли в село до татового будинку. Там через кілька днів батько був затриманий гітлерівцями і розстріляний, а я деякий час переховувався у знайомих, потім у січні 1942 року перейшов лінію фронту і був призваний до Радянської Армії» [18].

Попри те, що я не прагну надавати надто великого значення спогадам однієї людини, якій вдалося вижити, свідчення Екеля дають можливість припустити, що йому вдалося втекти низом бічного яру, у той час як вели його вгору по головному яру з півдня. Це підтверджує думку про те, що «вузький коридор», по якому євреїв жорстоко гнали вперед есесівці та поліцейські, за свідченнями вцілілих євреїв, слугував для з’єднання долини праворуч від вулиці Дорогожицької з піщаним кар’єром [19]. Маршрут, найімовірніше, пролягав уздовж частини або ж усієї південної ділянки головного яру до виходу на дорогу, де її перетинала стежка з вулиці Мельникова, і після цього вів до піщаного кар’єру, в якому євреїв змушували роздягатися і складати свій одяг. Однак ця частина маршруту найважче піддається точному визначенню і все ще вимагає подальших досліджень.

Висновки

Таким чином, первинна мета геолокаційного дослідницького проєкту МЦГБЯ полягала в тому, щоб точно визначити, де були зроблені фотографії Геле і в такий спосіб встановити історичну топографію розстрілів 29–30 вересня 1941 року. У серії з понад 30 звітів, використовуючи наземні фотографії, аерофотозйомку, карти і свідчення очевидців, мені вдалося відтворити чимало ключових етапів маршруту від вулиці Мельникова до піщаного кар’єру, в якому, згідно з твердженнями очевидців, євреї були змушені зняти решту одягу. Ретельно дослідивши розміщення дерев на горизонті, зображених на різних світлинах, а також рослинність по боках яру, вдалося встановити точні місця розташування ландшафтів, зафіксованих на майже всіх знімках Геле, а також краще зрозуміти, що саме на них зображено.

Зіставивши наземні фото й аерофотознімки зі свідченнями очевидців, вдалося з високим ступенем точності визначити основне місце масових розстрілів уздовж західного відрогу Бабиного Яру. Численні розповіді очевидців описують окремі ділянки місцевості саме так, як їх видно на наземних фотографіях і аерофотознімках. Двоє німецьких свідків навіть намалювали карти-схеми, які за уважного прочитання демонструють, де саме відбувалися розстріли. Нове дослідження подій серпня–вересня 1943 року, коли полонених Сирецького табору змушували ексгумувати і спалювати тіла в Бабиному Яру, переконливо підтверджує цю нову, повнішу інтерпретацію.

Звісно, залишаються неточності щодо протяжності ділянки розстрілу та деякі сумніви щодо останньої ділянки маршруту, яким євреї потрапляли до піщаного кар’єру. Місце входу в «стрілецький яр» також важко реконструювати, бо воно, ймовірно, проходило по спеціально створеній стежці чи стежках, які потім знищили або змінили. Однак прояснилися багато попередніх очевидних суперечностей і невизначеностей; топографію навіть вдалося візуалізувати за допомогою 3D-моделі, підготовленої командою Центру просторових технологій, яка вміло інтегрувала панорами з фотографій Геле в детальну модель ландшафту.

Наступний крок – розглянути, які питання топографії Бабиного Яру залишаються нез’ясованими і чи існують джерела, які допоможуть нам їх вирішити. Не менш важливим є засвоєння деяких уроків цього дослідження й аналіз того, як методи докладного топографічного і текстологічного аналізу можна застосувати в інших місцях, щоб пояснити та зрозуміти події Голокосту як в Україні, так і в усій Європі.

Цей матеріал підготовлено спеціально для сайту “Україна Модерна”. Публікується вперше. Будь-яке відтворення тексту (повністю чи частково) можливе лише за згоди автора та редакції сайту “Україна Модерна”. ©Мартін Дін.

Переклад з англійської Сергія Товстенка.

Проєкт виходить за підтримки канадської неурядової організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE).

Мартін Дін – історик-консультант Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». Тісно співпрацює з такими організаціями, як Центр Симона Візенталя, студія документальних фільмів «Small Footprint Films», а також Пенсільванський університет (США). Коло наукових інтересів Мартіна Діна: історія націонал-соціалістичної диктатури у Німеччині, події Голокосту та Другої світової війни у Східній Європі, нацистська система економічної експлуатації євреїв. Серед його найвідоміших праць – «Енциклопедія таборів і гетто, 1933–1945 рр.; Том II: Гетто у Східній Європі під німецькою окупацією» (редактор-упорядник; вид-во Меморіального музею Голокосту США, 2012); «Пограбування євреїв: конфіскація єврейського майна у часи Голокосту, 1933–1945» (2008); «Пограбування та реституція: конфлікт довкола єврейської власності у Європі» (2007); «Колаборація у часи Голокосту: Злочини місцевої поліції у Білорусі та Україні, 1941–1944 рр.» (2000). Мартін Дін має репутацію одного з «найбільш грізних» британських слідчих у сфері військових злочинів. За час своєї роботи у Скотленд-Ярді брав участь у розслідуваннях понад 100 справ, пов’язаних із військовими злочинами. Під час судових процесів 1996–1998 рр. у Німеччині домігся засудження двох нацистських злочинців. У 1999 р. Мартін Дін відіграв ключову роль у британському судовому процесі над Ентоні (Андрієм) Савонюком.

[1] Висловлюю щиру подяку моїм нинішнім та колишнім колегам Владиславу Гриневичу, Андрію Руккасу, Карелу Беркгофу, Андрію Уманському, Вацлаву Годзембі-Малишевському, Олександру Круглову, Михайлу Кальницькому, Олександру Пастернаку, Ігорю Дорошенку, Гелінаді Грінченко, Руслану Кавацюку, а також усій команді Центру просторових технологій за їх неоціненну допомогу в роботі. Я особливо вдячний Меморіальному центру Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ) за суттєву підтримку цього новаторського дослідження.

[2] BA-L, B 162/19216, Показання Віктора Трілля від 25.06.1960 р.

[3] Презентація PowerPoint, зроблена доктором Діном у Києві 10 липня 2020 р.: «Чому аерофотозйомка?»

[4] BA-L, B 162/17909, Протокол судового розгляду справи Каллсена, витяги з показань Адольфа Янссена від 7 листопада 1967 р.

[5] Див. зокрема роботу Андрія Ангріка, “Справа 1005, “Усунення слідів масових злочинів нацистів 1942-1945 рр.: “таємна справа Рейху” в зоні конфлікту між переломом ходу війни і пропагандою” (“Aktion 1005, “Spurenbeseitugung von NS-Massenverbrechen 1942-1945: eine “geheime Reichssache” im. Sannungsfeld von Kriegswende und Propaganda” (Gottingen: Wallstein, 2018), c. 346-382.

[6] Деякі фотографії, зроблені Надзвичайною комісією СРСР, можна знайти там само: с. 392–393.

[7] BA-L, B 162/18087, фр. 41, Свідчення Франца Лебберта.

[8] BA-L, B 162/18091, фр. 60ff., Свідчення колишнього ув’язненого Володимира Давидова.

[9] Давид Будник і Яків Капер, Ніщо не забуте (Ніщо не забуте: єврейські долі в Києві, 1941–1943 рр.) (Констанц, Німеччина: Hartung-Gorre Verlag, 1993 р.), с. 283–284.

[10] BA-L, B 162/17911, с. 965, Протокол судового розгляду справи Каллсена, 09 січня 1968 р.

[11] Архів СБУ, фонд 7, серія 8, справа № 1, с. 168–171. Онлайн-версію російського оригіналу можна знайти на цьому сайті.

[12] BA-L, B 162/6664, с. 611–615, Заява Альбіна Пови від 21 лютого 1968 р.

[13] BA-L, B 162/17922, с. 245–47, Заява Віктора Трілля від 29 червня 1961 р.

[14] Пояснення до світлини «Ескізний план Віктора Трілля». Висловлюю вдячність Олександру Круглову за допомогу в розшифровці пояснень.

[15] BA-L, B 162/6672, с. 376–380, Заява і схема Германа Ласса, 10 жовтня 1966 р. Репродукцію ескізного плану також можна знайти в книзі Карла Шнайдера «Далеко від дому»: поліцейські батальйони Бремена і Голокост („Auswärts eingesetzt“: Bremer Polizeibataillone und der Holocaust) (Essen: Klartext, 2011), с. 468.

[16] BA-L, B 162/6672, с. 376–380, Заява і схема Германа Ласса, 10 жовтня 1966 р.

[17] Свідчення Гені Баташевої в Меморіальному музеї Голокосту у США, RG-50.120 * 0008, 30 квітня 1992 р., узагальнене Гелінадою Грінченко, «Бабин Яр як усна історія», у книзі Владислава Гриневича і Пола Роберта Магочі, ред., Бабин Яр: історія і пам’ять (Україна: Дух і література, 2016), с. 189–190.

[18] Архів СБУ, фонд 7, серія 8, справа № 1, с. 231–234, Заява Якова Петровича Екеля, єврея, який залишився живим, від 28 липня 1980 р. Оригінал російською мовою можна знайти тут.

[19] Див. про «вузький коридор», наприклад, свідчення Діни Пронічевої в перекладі Карела Беркгофа, доступні тут.

 Цілковиту відповідальність за точність наведених у публікаціях фактів та коректність цитат несуть автори текстів.

Усі публікації рубрики