Джерела, документи, спогади, архівні матеріали

---

«Луцьк – місто тортур»: архівні матеріали про перебування комуністів у Луцькій в’язниці у 1919-1939 рр.

Олег Разиграєв
У відродженій в листопаді 1918 р. польській державі комуністичний рух перебував поза законом. В межах Волинського воєводства ця політична сила була пов’язана не лише з діяльністю Комуністичної партії Західної України, але й з функціонуванням різних організованих бойових груп та численними диверсійними акціями. Намагаючись практично реалізувати політику, спрямовану на від’єднання Волині та Східної Галичини від Другої Речі Посполитої, а також прагнучи дестабілізувати суспільно-політичне життя, комунізм становив особливо серйозну небезпеку для польської влади на цій території. За законодавством Польщі, діяльність комуністів була нелегальною та передбачала кримінальну відповідальність. Одним із закладів пенітенціарної системи міжвоєнної Другої Речі Посполитої, в якому відбували покарання особи, засуджені за комуністичну діяльність, а також ті, які перебували під слідством, була Луцька в’язниця. читати...

 

Повсякденне життя радянської партноменклатури в 1930-х роках: межигірські дачі за даними нацистських окупантів

Наталя Кашеварова
«…У парковій зоні та у садах утримували ручних косуль та диких козлів. На газонах прогулювалися пави, а на великому штучному ставку жили білі та чорні лебеді. Оранжереї для вирощування квітів та ранніх овочів, великі фруктові сади мали сприяти повноцінному життю. Вся місцевість на багато кілометрів навколо вдень і вночі охоронялася підрозділами НКВС…» Таким було Межигір’я у другій половині 1930-х років, коли тут за кошти резервного фонду Ради народних комісарів УСРР у 1936 р. було побудовано три великі заміські урядові дачі для проживання і відпочинку членів Політбюро ЦК КП(б)У. Як вони будувалися, як було облаштовано самі будинки та прилеглу територію, про побут та спосіб життя їхніх мешканців і гостей можна дізнатися з документу (в перекладі українською мовою), створеного під час Другої світової війни співробітниками Оперативного штабу Розенберґа й ілюстрованого фотографіями 1943 року. читати...

 

«Моя квартира і майно залишилися у Львові»: історії евакуйованих жінок у листах до влади середини 1940-х років

Галина Боднар
На тлі вцілілого у війні Львова (за офіційною статистикою, пошкоджено 15 % помешкань) разючим було зменшення кількості населення. Найбільших втрат зазнали львівські спільноти поляків і євреїв, які до війни становили понад 80 % мешканців міста. В 1944–1945 роках Львів стрімко наповнювали нові люди. Листи-прохання про дозвіл на переїзд до Львова привідкривають завісу повоєнного заселення міста мігрантами зі східних регіонів. У дослідженні аналізується риторика і панівні наративи жіночих звернень до влади. У фокусі дослідницької уваги опинилися львів’янки, евакуйовані у червні 1941 р. - дружини загиблих радянських військовослужбовців та жінки, доля чоловіків яких була невідома. Як жінки писали свої звернення і як (не)вписувалися в офіційні концепти? Як вони опановували радянську мову для ефективного спілкування з владою? Що і як (не)згадували про себе в автобіографічній оповіді? Яким постає образ Львова в уяві людей (по)воєнного часу? читати...

 

«Дивлячись на чужі страждання». Фотосвідчення Голокосту в Бабиному Яру

Аґнєшка Матусяк
У книзі «Вийти з мовчання. Деколоніальні змагання української культури та літератури ХХІ століття з посттоталітарною травмою» Аґнєшка Матусяк аналізує фотографії, зроблені німецьким воєнним кореспондентом Йоганнесом Гьоле, що зафіксували жахи розстрілів у Бабиному Яру. Пропонований аналіз виступає доповненням деколоніального посттравматичного наративу українського суспільства та культури ХХІ століття про Голокост, а також акцентує увагу на його значенні для українських формотворчих ідентичнісних процесів. читати...

 

Церковна незалежність як історична справедливість: історичні наративи навколо боротьби за Томос

Андрій Ферт
Два роки тому боротьба за автокефалію та утворення Православної церкви України спровокували безпрецедентний суспільний інтерес до релігійної тематики та посприяли політичній інструменталізації церковної історії. Цей есей є спробою деконструювати ті історичні наративи, які використовували політики, державні інституції, церква та публічні діячі для легітимації ідеї церковної незалежності у 2018-2019 роках. Аналізуючи матеріали, що активно залучалися до публічної кампанії з промоції Томосу: промови, освітні матеріали, репортажі та офіційні звернення, автор показує зв’язок таких наративів із панівною політикою пам’яті. читати...

 

Сергій Плохій у цеху дніпропетровських «всесвітників»: студентство і професійний шлях вченого за спогадами та документами

Альберт Венгер
Сьогодні професор Гарвардського університету Сергій Плохій відомий насамперед як історик-україніст. Проте довгий час його доля була пов’язана з кафедрою всесвітньої історії Дніпропетровського державного університету. Про цей період життя вченого, а також про кафедру і кафедралів йдеться у розвідці Альберта Венгера. На основі спогадів та документів висвітлюється професійне становлення вченого: від студентської лави до посади завідувача кафедри. Простежується, як вчений став ініціатором дослідження історії менонітського та німецького населення Півдня України, що на довгі роки визначило академічне «обличчя» кафедри. читати...

 

«Костюм в русском стиле»: мода і традиція у міському жіночому вбранні кінця ХІХ ст.

Оксана Космінa
Якщо придивитися до відомої світлини сестер Хоружинських з Києва 1885 р., годі не помітити їхні незвичні строї: ніби й українські, але не традиційні, наче театральні, але ж це не вистава. З середини XIX ст. у містах Російської імперії зростає зацікавлення народною культурою. У середовищі творчої еліти визріло бажання створити новий, сучасний народний стиль, який би не копіював елементи сільського одягу і був адаптованим до міської культури. Цей стиль мав різні назви, серед яких найбільш відома - костюм à la russe. Таке вбрання на особливі оказії носили представниці еліти - дворянки і міщанки. Одяг у народному стилі не могли оминути й тогочасні модні журнали. читати...

 

Фрагмент з щоденника Івана Лисяка-Рудницького про його поїздку у 1970 р. до Москви і Києва

Ярослав Грицак
Минулого року виповнилося 100 років від народження Івана Лисяка-Рудницького. З цієї нагоди в Україні і Північній Америці з’явилося декілька публікацій, відбулася низка конференцій, Юрій Шаповал та Ірина Штохіна зробили про нього документальний фільм, а Ернест Ґийдель підготував його біографію, яка незабаром побачить світ. Український Інститут заснував Програму підтримки українських студій ім. І. Лисяка-Рудницького. Та найважливішою подією стала публікація «Щоденників» Івана Лисяка-Рудницького, фрагмент з якого - про подорож до Москви і Києва у 1970 р. - пропонуємо вашій увазі. читати...

 

Спогади Марії Пайґерт-Бобжинської «Życie zmiennym jest»: півстоліття історії з погляду жінки

Лілія Ковшун
У 1959 році, кілька років по смерті свого чоловіка публіциста Яна Бобжинського, Марія Пайґерт-Бобжинська, шляхтянка старовинного подільського роду, пише власні спогади про все те, що відбулося з нею та її сім’єю протягом найбільш неоднозначного в світовій історії періоду, який охопив дві світові війни, етнічні конфлікти та переселення, початки й занепади держав і політичних союзів Східної Європи, модернізаційні та емансипаційні рухи у кожній сфері соціального життя. У статті представлені фрагменти джерела, яке відкривається читацькій публіці вперше, а також вказано на його евристичний потенціал і обмеження. читати...

 

З листів до М. С. Грушевського: І. С. Степанов про конфлікт з Д. І. Яворницьким

Альберт Венгер
Біля сотні років тому сучасний Дніпропетровський національний музей ім. Д. І. Яворницького, як і в наші дні, опинився у центрі гучного кадрового скандалу. Тодішній директор Дмитро Яворницький повідомив своїм колегам (А. Кримському, В. Біднову та ін.), що стілець директора під ним загойдався. І гойдає його наближена до нього людина. Значна кількість істориків першого порядку піднялися на захист «козацького батька» у різний спосіб звертаючись до «кривдника», закликаючи не чіпати Яворницького, хоча б із поваги до його заслуг. У той час, як «український історик №1» з цього приводу зберігав мовчання. Про свою правду, непрості стосунки, професійну етику та мораль читайте у листі «кривдника козацького батька» до М. С. Грушевського. читати...

 

Нові архіви і “усталені” факти: приклад Степана Бена

Тетяна Шептицька
Історія Великого Терору має усталену джерельну базу, дослідницький інструментарій та значний доробок. Удоступнення нових архівних документів в межах дії законів про декомунізацію дозволяє, утім, уточнити деякі “загальновідомі” факти, що постали на основі припущень внаслідок браку інформації. Біографія поета Степана Бена слугує прикладом того, як перехресна звірка даних різних документів може виявити і виправити хиби попередніх досліджень. читати...

 

Журнал «Україна - Ізраїль»: нарис історії народження і смерті, через 25 років

Олександр Бураковський
У перші роки незалежності, на тлі стрімких процесів демократизації у суспільстві та свободи преси, виник журнал “Україна-Ізраїль”. Ініціатором створення видання був Народний рух України, його підтримували також інші громадські організації. Головний редактор видання Олександр Бураковський простежує історію існування видання та показує роль різних причетних до нього діячів та інституцій, спираючись на унікальні архівні матеріали з власного приватного архіву. читати...

 

Крутими дорогами війни: інтерв’ю з прокурором. Cпогади Олександра Любарського

Алла Марченко
Олександр Георгійович Любарський (1927 р.н.) зустрів війну підлітком, співпрацював із партизанським підпіллям під час нацистської окупації, відтак у лавах Червоної Армії звільняв Варшаву. У своїх спогадах про ті часи від розповідає про порятунок євреїв і про їх знищення, про людяність і відвагу, про ницість і зраду, про воєнні нагороди і поранення... Його розповідь – про долю звичайної людини на війні. читати...

 

Ecce homo. Юліян Вассиян (спроба довершити портрет)

Юліян Вассиян (1894-1953)– громадсько-політичний діяч, публіцист, ідеолог українського націоналізму, один з нечисленних українських філософів. Та про його життя майже нічого не відомо. Устина Стефанчук, ретельно вишукуючи і вивчаючи архівні документи по цілому світу, прагне повернути українській історії цю непересічну постать. Тут авторка аналізує життєвий шлях Вассияна, розпочинаючи раннім дитинством і закінчуючи еміграцією. Дослідниця розглядає різні контексти, в яких перебував Вассиян: українське студентство Праги, академічна спільнота Карлового університету, націоналістичні організації... Так, з розпорошених відомостей, вона відтворює життєвий портрет філософа. читати...

 

Реформа і революція в комуністичному заповіднику

Вадим Борисов, Саймон Кларк
Донецький страйк 1993 року — наймасовішовіший випадок політичної мобілізації за весь період від падіння СРСР аж до Помаранчевої революції, що призвів до відставки першого президента незалежної України та позачергових парламентських виборів. Досліджуючи шахтарський рух на теренах колишнього СРСР, Вадим Борисов опинився в Донецьку якраз у той день, коли розпочався страйк і мав змогу безпосередньо спостерігати розвиток ситуації. Стаття описує хронологію, учасників події, їхні інтереси та взаємодії «зсередини», проливаючи світло на одну з найменш відомих сторінок історії незалежної України. читати...

 

”Якщо можливість боротьби мені дає фюрер, то як я можу не підкорятися?!”: щоденник російського націоналіста на чужій своїй війні.

Юрій Радченко
Йдеться про рідкісний документ - щоденник російського білого емігранта Ростислава Завадського, який під час радянсько-нацистської війни став добровольцем бельгійського колабораціоністського Добровільного корпусу «Валлонія», що воював на Східному фронті проти СРСР. Щоденник Завадського охоплює період з 8 серпня 1941 по 14 червня 1942. Ким був Ростислав Завадський? Якою була його була його біографія до і під час війни? Завадський репрезентує себе як російського імперського націоналіста. На його думку, служба у німецькій армії може сприяти «звільненню» Росії від більшовизму. У своєму щоденнику Завадський демонструє неприхований антисемітизм та відверту українофобію. читати...

 

Іронія як спосіб роботи з джерелом

Оксана Міхеєва
Зведені статистичні дані є зручним вихідним матеріалом для узагальнень дослідника. Однак звернення до самого процесу збирання цих даних, виявлення окремих інформаційних повідомлень, що подавалися з місць та згодом, після поєднання з іншими, перетворювалися на узагальнені таблиці, дозволяють поставити цілу низку питань стосовно достовірності кінцевої табличної статистичної інформації 1920-х років. І йдеться не лише про суто математичні помилки людей, що часто-густо не мали навіть базової освіти. читати...

 

Секретний «Політичний лист про зміну питання щодо спеціалістів (усім окркомам та комуністам-господарникам Донбасу)»

Оксана Міхеєва
"У 1923 р. Донецький губернський комітет КПбУ розробив та відправив до ознайомлення обмеженому колу осіб секретний «Політичний лист про зміну питання про спеціалістів (усім окркомам та комуністам-господарникам Донбасу)» (...) Започаткування процесу прискіпливого стеження за фахівцями, яких у кожній дії перевіряли на лояльність радянській владі, відкривало можливості обґрунтованого обрання та призначення на посади «радянські налаштованих» працівників та дало змогу формувати необхідну базу «доказів» проти тих спеціалістів, що згодом стануть фігурантами «спецоїдських» справ." читати...

 

Репортажі Ріа Клайман з подорожі по Східній Україні і Кубані наприкінці літа 1932 р.

Ярс Балан
Навесні 1933 р. газета Toronto Telegram опублікувала серію спогадів-репортажів канадської журналістки Ріа Клайман (Rea Clyman) про її неймовірну автомобільну подорож довжиною понад 7,5 тис. км від Москви до Тбілісі. Відважна жінка, яка вирішила на власні очі побачити процес “побудови комунізма”, змальовує жахливу людську ціну “досягнень” Першої п’ятирічки у селах і містах, які вона відвідала. Подана добірка дописів висвітлює період її подорожі теренами Східної України та Кубані. Матеріалам передує біографічний нарис про Ріа Клайман, що публікується вперше. читати...

 

«Історія з вуст»

«Історія з вуст» - фрагменти відеозаписів усноісторичних інтерв'ю з селянами, записаних під час понад 70-ти експедицій на теренах Степової України, здійснених істориками-членами Запорізького наукового товариства ім. Я.Новицького на чолі з Анатолієм Бойко у 1999-2007 роках. Члени Товариства розповідають про його заснування і діяльнсть, про методику усної історії та її значення для вивчення історії України. читати...

 

• 1
• 2
• >>
• Остання