Тієї вечірньої пори я знову зустрівся з другом, який живе у Сполучених Штатах. Стривожений і розгублений через безперервний потік драматичних заходів — масові звільнення в наукових, медичних та освітніх установах, незаконні виселення іммігрантів, залякування медіа, мовна поліція, переслідування меншин, розриви союзів, войовничі та агресивні заяви, — він назвав тактику Трампа «flood the zone» — «затопити зону». Тобто зруйнувати кілька дамб одночасно, щоб потопити потенційні опозиційні сили. Ця формула розкриває ціле бачення світу.
«Flood the zone» — це формула Стіва Беннона, відомого стратега американських ультраправих та колишнього близького радника Доналда Трампа. Його ідея — яка вже довела свою ефективність — полягала в тому, щоб затопити медіапростір «сміттям» і унеможливити перевірку фактів, аби замінити правду потоком маячні. Після повернення до Білого дому Трамп знову застосовує цю ж тактику, але на ще більшому рівні. І це, схоже, працює: під натиском найрадикальніших порушень політики та громадяни опиняються в стані безпорадності. Демократи, дискредитовані через свою відірваність від реального життя, залишаються пасивними. Мій друг, який живе у США, з відтінком відчаю запитував себе, чому Барак Обама не реагує. Невже і він боїться проблем?
«Затопити зону» — це не просто слоган консультанта з комунікацій. Це військове мистецтво і навіть філософія історії. Нічого дивного від Беннона, в основі світогляду якого — очікування великої очищувальної руйнації. Американський ідеолог, справді, є завзятим читачем Рене Ґенона (1886–1951), який віддавна має визначальний вплив на ультраправих. Згідно з цим орієнталістом та антимодерністом, історія є циклічною. Помилка західної сучасності полягає в тому, що вона вважає її лінійною і постійно прогресивною. Навпаки, потрібно вважати «хаос елементом порядку» (Царство кількості та знамення часу, 1945) і насильство сучасних часів — останньою фазою циклу, який веде до регенерації. Беннон закликає до війни — проти ісламу, проти іммігрантів, проти Китаю. Вона дозволить здійснити необхідний перезапуск, щоб сподіватися на відновлення Заходу, який наразі переживає занепад. Як пише Ґенон, «кінець світу ніколи не є і не може бути чимось іншим, як кінцем ілюзії».
Саме тут метафора затоплення набуває свого справжнього значення. Вона є природним явищем, що відбувається все частіше у період кліматичних збурень. Вона виражає в очах Беннона незворотну необхідність природи. Затоплення є жорстоким, бо воно поглинає все і топить усіх. Саме воно, однак, здатне подолати так звану міграційну загрозу. Нарешті, з дарвіністської точки зору, лише ті, хто матиме силу, зможуть виплисти. Проте потрібно викликати це затоплення. Після першої хвилі, вже досить старих, фейкових новин, друга тепер спрямована на задушення будь-якої спроби опору. Навчений Бенноном, Доналд Трамп, який стверджує, що хоче миру, одночасно запускаючи ракети в Ємен, сьогодні знаходиться в керівній ролі. Тактика виявляється ефективною, бо зараз, як розповідає мені мій друг з Америки, кожен повинен боротися за власне виживання, у буквальному сенсі цього слова. Іммігрант, якого депортують, має спробувати віднайти себе в іншому місці. Державний службовець, звільнений без попередження, має якнайшвидше знайти роботу, аби отримати медичне страхування для себе і своєї родини. Людина, що проходить трансгендерний перехід, повинна намагатися продовжити лікування. Але перш ніж це зробити, краще бути обережним і самостійно цензурувати себе.
Не маючи часу думати про долю інших, без жодної надії на допомогу, кожен намагається уникнути потоплення. Тамуючи дихання важко відкривати рот. Тим часом дамби продовжують руйнуватися.
Текст перекладено з дозволу редакції журналу Philosophie magazine, де його вперше опубліковано 18 березня 2025 року.
Переклад з французької Алексі Одоне.
