6 серпня 2015 р. президент Владімір Путін підписав указ, згідно з яким продукти, які заборонені до імпорту в Росію, повинні знищуватися. Історія має свій початок ще в 2014 р., коли ЄС запровадив низку санкцій щодо Росії – за окупацію Криму, вторгнення в Донецьку та Луганську області. У відповідь уряд Російської Федерації запровадив низку санкцій щодо ЄС. І ось лише рік по тому російські санкції почали “діяти”. Таке рішення Владіміра Путіна вже викликало обурення в росіян: станом на 7 серпня понад 200 тис. росіян підписали онлайн петицію з вимогою припинити дію цього указу. І у всіх виникло запитання: навіщо знищувати їжу, якщо її можна роздати малозабезпеченим? Дехто почав шукати корені такої поведінки в колективній пам’яті росіян, в якій закріпилися табу на викидання і марнування їжі, інші почали вказувати на аналогії з “дідівщиною” в радянській армії, коли “діди” відбирали їжу в новобранців, щоб змусити їх постійно відчувати голод, а також знати, кому належить влада. Проте незрозумілим залишається один факт: чому знищення їжі відбуваються публічно? І чому їжу спалюють?
Міністерство сільського господарства РФ вже заявило про бажання закупити “мобільні продуктові крематорії” (інсінератори). Навіщо саме така показовість та нераціональність?
Перш за все, слід визнати, що раціональність буває різною. Якщо дивитися на дії Владіміра Путіна з перспективи економічної раціональності, то ніякого сенсу в спаленні продуктів ми не побачимо. Проте якщо звернутися до логіки ритуалів, указ Владіміра Путіна стає дуже раціональним. Але для того, щоб пояснити цю ритуальну раціональність, необхідно ввести деякі додаткові поняття.
1912 р. Еміль Дюркгайм опублікував класичну працю “Первісні форми релігійного життя” (укр. переклад 2002), в якій запропонував розглядати релігію як систему вірувань та ритуалів, пов’язаних зі сакральним. Визначення сакрального було дуже широким: це все, що викликає в людей трепет та благоговіння. Станом на 1912 р. таке визначення релігії видавалося надто розмитим, проте вже в 1960х рр. Пітер Бергер відзначив, що таке широке визначення дозволяє краще описати соціальне життя. Зокрема, воно дозволяє побачити елементи “релігійного” там, де традиційно нічого такого начебто не було. Наприклад, таке трактування релігії дозволяє зрозуміти механізми творення влади в національних чи тоталітарних державах.
Отже, в основі будь-якого соціального порядку лежить розділення на сферу сакрального та профанного. Межа між цими групами речей, понять та дій має бути чіткою та непорушною. Заборонено змішувати сферу сакрального та профанного, неможна перейти з профанного світу до сакрального без певних ритуалів. І так само ритуали впорядковують рух в зворотньому напрямку. Наприклад, мусульмани заходять в мечеть, знявши взуття: “профанна” земля, яка зачепилася за підошви взуття, не повинна потрапити до сакрального простору мечеті. Інший приклад можна навести з “нерелігійної” сфери – національної ідентичності. Неможливо навіть уявити, щоб національний прапор країни міг бути використаний як ганчірка для протирання пилу чи миття підлоги. Так само гімн слід слухати стоячи. До речі, довкола останнього зараз розгорілися дискусії: чи є коректним ставити на рінгтон звук національного гімну? Питання аж ніяк не даремне: чи можна змішувати сакральне (національний гімн) та профанне (повсякденне використання телефону)?
Еміль Дюркгайм також описав дві групи ритуалів, які впорядковують взаємодію між сакральним та профанним:
- негативні – накладають низку заборон, які запобігають змішуванню сакрального та профанного;
- позитивні – вказують низку умов та ситуацій, коли змішування сакрального та профанного є допустимим.
Негативні обряди є заборонами стосовно певний дій, які можуть призвести до змішування сакрального та профанного. Очевидно, що тут також слід провести важливе розрізнення між двома видами профанного – повсякденним та нечистим. Нечисте, на перший погляд, належить до світу профанного, проте має багато спільного зі сакральним. Від нечистого також слід відмежовуватися, як і від сакрального, бо занечищення робить неможливим доступ людини до сакрального. Фактично, нечисте – це антисакральне, а повсякденне – несакральне. Більшість дій людей належать до сфери повсякденного, але їм слід уникати нечистого, щоб мати змогу долучитися до сфери сакрального. Найкраще це видно на прикладі релігійних практик. До православного храму не можна заходити в невідповідному одязі. Але в цьому випадку одяг – елемент повсякденності, а тому за межами храму шорти та футболку можна носити без жодної шкоди для себе. Але вчинення важкого гріха та відсутність спокути за нього робить людину “недоступною” для сакрального: в такому стані вже не можна долучатися до низки таїнств. В цьому випадку злочин – явище зі сфери нечистого.
Указ Владіміра Путіна – приклад негативного культу. Заборона на продукти має ритуальну природу. Їх заборонено ввозити не через шкоду здоров’ю чи життю мешканців Росії, адже тоді достатньо було б провести експертизу, чи продукти є небезпечними, а тоді або їх знищувати, або пропускати далі. Їх заборонено, бо вони належать до сфери нечистого, тобто до європейського світу. Якщо пригадати, що в Росії часто використовують принизливе поняття “Гейропа” на позначення ЄС, а також вказують, що європейським суспільствам бракує “духовності”, яку зберегла Росія, то цілком очевидно, що європейський світ – світ нечистого. Відтак, Владімір Путін “захищає” російське суспільство від нечистого, знищуючи його на кордоні. Це знищення має мати нераціональний характер, інакше ритуал втратить частину свого символічного значення. Продукти спалюють, щоб з ними не відбулося контакту, чи вдавлюють в землю, тобто змішють з ґрунтом, щоб показати, що ця їжа – нечиста. Фактично, завдяки тракторам сири дійсно стають брудними – в прямому значенні. Але це лише приведення у відповідність символічного стану їжі (нечисте) та фактичного стану (брудне). В одному з телесюжетів також фігурувала інформація, що частина продуктів буде перероблена на корм свиням. Знову ж таким, маємо “пониження” сакральності їжі: вона не є їжею для людей, а їжею для тварин – свиней. Останні ж в російській культурі також є нечистими.
Недолік теорії Е.Дюркгайма полягав в тому, що він не помічав владні відносини. Йому здавалося, що ритуали є реалізацію колективних прагнень до порядку. В цьому є сенс: ритуалізовані дії відрізняють “нас” від “них”, оскільки “наше” сакральне не є сакральним для “них”. Відтак, негативний культ виконує не тільки функції надавання смислу та впорядкування оточуючого світу, але підтримання соціальної солідарності. Проте чи не можна використати цей ритуал для отримання особистої влади? Указ був підписаний особисто Владіміром Путіном, хоча він він вступити в дію і без цього – як указ міністерства сільського господарства. Але в цьому випадку Владімір Путін повинен виконувати роль “верховного жерця”, тобто захисника духовності “свого” народу від нечистого Заходу. Цей статус сакральності, який Путін намагається здобути, підкреслюють і його пресконференції, які є радше ритуалами засвідчення влади та обраності, аніж розмовою з народом. І показовою є реакція на згадувану на початку матеріалу петицію. На неї зреагував В.Пєсков – прес-секретар Путіна, яки повідомив, що передасть президенту інформацію про обурення росіян спаленням продуктів. Отже, тут маємо все то й же негативний культ: не можна просто так сконтактувати з сакральним, а лише з допомогою певних ритуалів та посередників. Пєсков роль такого посередника і виконує .
Проте чи буде указ сприяти посиленню влади Путіна? В цьому можна засумніватися. Той же Еміль Дюркгайм зазначав проблему: межа між сакральним та нечистим часто настільки розмита, що сакральні об’єкти легко стають нечистими. Як приклад він наводив ситуацію зі свининою в арабів. Зараз годі розуміти, чи заборона споживати свинину пов’язан з тим, що свиня – нечиста тварина, чи це пережиток часів, коли свиня була сакральною твариною? Сакральне – через суворі заборони – з часом отримало статус нечистого. Ми можемо припустити і існування “зворотнього” руху: коли нечисте стає сакральним. Варто пригадати часи СРСР, в якому джинси вважалися одягом “нечистим”, тобто буржуазним, занепадницьким. Та й фраза “Сегодня носит “Адидас”, а завтра родину продаст” показує, що певний одяг в СРСР також мав статус нечистого в очах влади. (І не тільки одяг, але і зачіски чи музика). Проте саме завдяки цим заборонам джинси в СРСР стали культовим одягом, володіння яким було верхом престижу. Отже, нечисте стало сакральним. Водночас, на Заході джинси таким ореолом сакральності ніколи не були оточеними. Це був одяг золотошукачів, тобто проста пролетарська одіж, яка в 1960-і пішла “в маси”. Чи політика Путіна не призведе до того, що “нечиста” їжа стане для росіян “сакральною”? Цілком може бути. І в цьому випадку президент РФ буде вже не захисником вітчизни перед занечищенням, а диктатором, який унеможливлює доступ до сакрального.
