Спробуймо поміркувати про те, як уявляв собі Мазепа кордони України, яку територію він хотів мати під контролем гетьманської булави і які регіони він вважав своєю сферою впливу.
Слід сказати, що прямих висловлювань Мазепи з цього приводу не збереглося. Є лише окремі заяви, про які ми розповімо нижче. Натомість про його уявлення свідчать вчинки та багаторічна політика Мазепи.
Мазепа народився на Правобережжі — в Мазепинцях або Білій Церкві. У будь-якому випадку, саме цей регіон до кінця залишався для нього «малою батьківщиною» і таким собі сакральним місцем, за яке він наполегливо боровся. Не менш близьким для Мазепи був Київ (у ті часи — правобережний), в якому він впродовж багатьох років навчався і в якому згодом жила його мати-ігуменя. З огляду на дуже близькі стосунки з матір’ю (вона померла тільки в 1707 році), Мазепа відчував себе в Києві як вдома. Він часто приїжджав туди «під батьківський дах», і Марія Магдалина пригощала улюбленого сина овочами з городу.
Тісні, хоча і неоднозначні звʼязки були у Мазепи і з Волинню, де він провів кілька важких років після відставки Яна Казимира. На Волині Мазепа зіткнувся з ворожістю і ненавистю магнатів, але пізніше, 35 років по тому, саме там зустрів своє останнє кохання — княгиню Анну Дольську.
Розбираючись у територіальних уявленнях Мазепи, слід памʼятати, що його батько був активним прихильником Гадяцького договору, який у розширеному варіанті включав до складу «князівства Руського» зокрема Волинь і Поділля. Пізніше, в 1660-ті роки, батько Мазепи разом з майбутнім тестем Івана, Семеном Половцем, відстоював ідею Гетьманщини зі столицею в Білій Церкві.
Своєю чергою Мазепа-молодший боровся за Правобережжя. Ще за Дорошенка, після підписання в жовтні 1672 року Бучацького мирного договору, він розраховував стати полковником білоцерківським і готував визвольний похід на Білу Церкву. Ці мрії довелося відкласти на довгі десятиліття. Але Мазепа вперто йшов до заповітної мрії. У 1704 році, скориставшись моментом, він вступив на Правобережжя, підкоривши своїй владі значну його частину. Навесні 1708 року Мазепа приїхав до Білої Церкви. 7 квітня 1708 року там відбувся парад, супроводжуваний салютом з гармат. Це була явна демонстрація твердого наміру гетьмана нікому не поступатися правим берегом. Ходили наполегливі чутки, що Мазепа навіть збирався перенести столицю до Білої Церкви.
Зрозуміло, в його очах вона вигравала перед Батурином. Значно далі від Москви, до того ж повʼязана з теплими дитячими спогадами. Геть не лівобережна гетьманська столиця, куди Мазепа був вперше доставлений як полонений запорожців. До того ж поруч із ним жив його заклятий ворог Кочубей. Не мав Мазепа особливих почуттів і до Чигирина, хоча домігся його відновлення і повернення під владу гетьманської булави.
Що стосується кордонів Гетьманщини, то, безумовно, Мазепа брав участь у складанні тексту, підготовленого генеральною канцелярією в 1684 році. Тоді він уже був генеральним осавулом. У цьому документі царям було представлено бачення кордонів своїх історичних територій (1684 р.). Йшлося про Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводство, з багатьма важливими деталями. Зокрема, про Київське воєводство йшлося: «…Черкаси, Бужин, Чигирин, Крилов, навіть до самого Запоріжжя, а із Запоріжжя все включається до воєводства Київського, навіть до Очакова до самого Чорного моря». Не менш амбітно позначалися і кордони Брацлавського воєводства: «по кордон волоською річкою Дністром по міста Ямполь, Могилів і Мурафу». Саме такі розширені на південь кордони Гетьманщини відстоював Мазепа. Зокрема, з його подачі за Вічним миром під контроль Самойловича перейшло Запоріжжя. А вже сам ставши гетьманом, Мазепа наполегливо відстоював право поставити свого губернатора в містечку Ягорлик (при впадінні річки Ягорлик в Дністер) на кордоні Речі Посполитої з Оттоманською Портою. Мазепа так і писав: «А Ягорлик належить до тіла (corpus) України, яка залишається під моєю юрисдикцією».
Відповідно до цих уявлень, Мазепа будував свої плани і домігся в 1704 році підпорядкування Правобережної України гетьманській булаві. Після цього він негайно відродив там десять полків: Чигиринський, Уманський, Білоцерківський, Брацлавський, Канівський, Черкаський, Корсунський, Паволоцький, Кальницький і Могилівський. Практично це було відновлення Гетьманщини в тому вигляді, в якому вона існувала за часів Богдана Хмельницького.
При цьому Мазепа вважав важливим збереження впливу і на інші регіони, які розглядав як стратегічно важливі. Мова насамперед йде про територію Київської митрополії, тобто включаючи території західної України та колишні території Великого князівства Литовського. Саме тому ще за гетьманства Самойловича, а потім вже сам ставши гетьманом, Мазепа домагався збереження за київським митрополитом титулу екзархату. Показовою є дружба Мазепи з волинською шляхтичем Данилом Братковським, підтримка Луцького єпископа, відтворення Переяславської єпархії з Трахтимирівським монастирем. За всім цим стояв не тільки релігійний, а й політичний мотив.
У силу особистих образ і сумного досвіду молодості, Мазепа негативно ставився до Речі Посполитої, але прекрасно розумів її роль у боротьбі з Османською імперією. Не випадково він називав Кам’янець-Подільський «брамою до входу» в Європу (парадоксально, що при цьому він сам брав участь у взятті Кам’янця османами в 1672 році).
Однак негативний досвід союзу з султаном періоду Дорошенка зробив Мазепу переконаним прихильником необхідності завдавання Османській імперії військової поразки. Стратегічні плани такої поразки Мазепа виношував ще під час Чигиринських і першого Кримського походів. Спробував запропонувати їх Василю Голіцину, але зустрів нерозуміння. І зумів блискуче втілити їх у життя під час Азово-Дніпровських походів 1695–1696 років, домігшись, зокрема, вільного виходу в Чорне море.
Це було дуже важливо для України — спокій і безпека південного кордону, а також можливість торгівлі. Мазепа, який з молодих літ захоплювався господарством і прекрасно розбирався в економіці, надавав торгівлі великого значення. За його правління українські купці активно продавали свої товари через Данціґ (Ґданськ) і Вроцлав, українська пенька йшла до Риги і Кеніґсберга. Це були добре відомі і випробувані торгові шляхи, але далекі від сфер впливу і політичних контактів Гетьманщини.
Таким був світ і географія Мазепи, які визначали його геополітичну стратегію і плани.
