Репресована інтелігенція Львова. Доля Олександра Барвінського

27-29 січня 1948 року відбувся перший, з часу звільнення Львова від нацистських окупантів, відкритий судовий процес, пов’язаний зі злочинами, вчиненими нацистськими окупантами в 1941-1944 роках[1]. Парадоксально, але на лаву підсудних потрапили не представники колишньої нацистської окупаційної адміністрації, не колаборанти з числа допоміжної поліції, а представник міжвоєнної західноукраїнської інтелігенції, лікар Олександр Олександрович Барвінський.

Перш ніж перейти до розгляду кримінальної справи та ходу суду, потрібно дещо заглибитись в становище інтелігенції Львова до арешту Олександра Барвінського.

Повоєнна інтелігенція Львова перебувала в постійній та болючій трансформації. Це пов’язано з декількома фактами:

– Репатріацією більшості представників польської інтелігенції до Польщі.

– Майже тотальним вбивством єврейської інтелігенції під час Голокосту та виїздом до Польщі тих єврейських інтелігентів, яким вдалось вижити під час окупації.

– Однією зі складових радянізації був приїзд радянських кадрів зі Сходу. До такої «нової» львівської інтелігенції належав, зокрема, Володимир Бєляєв.

– Важливою і найтрагічнішою складовою трансформації інтелігенції «по-радянськи», були політичні репресії. Саме під їх загрозою, незадовго перед поверненям радянської влади до Львова в 1944 році, частина україських інтелігентів емігрувала на Захід. Це, зокрема, майже вся родина Рудницьких, крім Михайла Рудницького, який, з невідомих обставин, вирішив залишитись у Львові.

– Проте, велика кількість іменитих українських інтелігентів, які жили в окупації, нікуди не виїхали. Зокрема, до їх числа відносяться історик Іван Крип’якевич, вже згаданий Михайло Рудницький, письменниця Ірина Вільде та інші. Одними з найвизначніших інтелігентів були – брати Барвінські: Василь – відомий композитор, Олександр – лікар, Богдан – історик.

Всі троє Барвінських були синами Олександра Барвінського-старшого, історика та політичного діяча, християнського демократа. Всі Барвінські залишились під час нацистської окупації у Львові. На кожного з вищеназваних осіб радянська влада мала свій компромат. Ще з вересня 1944 року за ними вівся таємний нагляд з боку спецслужб^[2]. Що стосується самого Олександра Барвінського, то вже в 1944 році радянським спецслужбам було відомо, що в 1941 році він проходив в списку уряду Стецька, як заступник міністра охорони здоров’я, а після його розпуску, очолював відділ охорони здоров’я міста Львова до закінчення нацистської окупації^[3].

Незважаючи на це, радянська влада не дала санкції на арешти аж до серпня 1947 року. Причина, якою можна це пояснити, криється в тому, що радянська влада прагнула використати ці прізвища в своїх пропагандистських цілях і перетягнути їх на прорадянські позиції. Більше того, вищеназваним людям надавались всі можливі суспільні блага. Зокрема, Василь Барвінський був призначений директором консерваторії і був обраний народним депутатом Верховної Ради СРСР. Богдан Барвінський працював в Львівському філіалі АН УРСР. Олександр Барвінський працював у лікарні для партноменклатури, очолював терапевтичний відділ там же, і за сумісництвом був депутатом львівської міської ради^[4].

Проте, судячи з агентурних донесень, використати українську інтелігенцію в своїх цілях не вдавалось. Зокрема, абсолютна більшість «старої» інтелігенції гостро розкритикувала ліквідацію греко-католицької церкви і з певною зневагою ставилась до «радянської» інтелігенції, зокрема до Галана^[5].

В результаті, 19 серпня 1947 року перший секретар львівського обкому КП(б)У Іван Грушецький надіслав телеграму до Лазара Кагановича, де попросив санкцію на арешт сім’ї Барвінських і проведенню показового судового процесу.

«Проведение этого мероприятия поможет партийным организациям до конца разоблачить их враждебную деятельность против советской власти и будет способствовать колеблющейся части интеллигенции быстрее порвать с прошлым и включиться в нашу активную политическую работу.»^[6]

 Очевидно, що була дана на це згода. 26 серпня було видано постанову про арешт, де Барвінського звинувачували в наступному:

«- секретно сотрудичал с гестапо, завербован в качестве агента начальником отдела охранной полиции и СД Галиции Кнорром, за агентурную работу получал из кассы СД денжное вознаграждения…

– содержал явочную квартиру, на которой принимал свою агентуру межобластной резидент зондерштаба Р – Голуб И. О…

…В 1943 находилось на квартире два немецких разведчика Панкевич и Галиняк из которых первого Барвинскиий направил в начале 1943 года в часть своего родственника Пуллуя, возглавлявшего немецкий разведорган Абверкоманда 106, где тот был завербован Пуллуем в качестве агента…

…Инициатор поздравительного письма 1941 и член «правительства Стецька»…

…В настоящее время проводит антисоветскую националистическую агитацию…»^[7]

 28 серпня 1947 року Олександра Барвінського. Одразу після арешту, Олександру Барвінському дали можливість написати власні покази без запитань слідчого. Можна припустити, що саме ці покази є найбільш правдивими і такими, що не були дані під примусом. Про ознаки того, що подальші покази Барвінського були дані під примусом, буде зазначено нижче.

Відповідно до даних показів, Барвінський відкинув свою вину в колаборації та агентурній діяльності на користь Абверу та СД. Окрім того, він зазначив, що його внесли в списки уряду Стецька без його відома^[8]. Проте, через три дні після перших показів, Олександр Барвінський дав доповнення до своїх показів, яке виглядає, м’яко кажучи, дивно. Маємо підстави стверджувати, що ці, а також наступні покази були дані під примусом за наступними ознаками:

–    Олександр Барвінський почав свої покази зі слів, що через болі в спині він не зміг згадати певних важливих речей.

–   Одразу після цієї фрази він дав абсолютно протилежні за змістом покази, визнаючи свою вину і навіть, говорив про провину всієї своєї родини.

–   Протокол одного з допитів складається всього лиш з 5 аркушів, проте за цим самим протоколом допит тривав приблизно 2 години.

–   Якщо на перших показах стоїть більш-менш робірливий підпис Барвінського, то чим далі йшло слідство, тим більше підпис «деформовувався»^[9].

Таким чином, можна припустити, що Олександра Барвінського з початку вересня 1947 року почали катувати, можливо, наносячи удари по спині. Враховуючи те, що Барвінському було на той час 57 років і він був інвалідом ІІ групи, не дивує, чому його було достатньо легко зламати.

В середині вересня 1947 року Олександр Барвінський підписує заяву-визнання своєї провини по всіх пунктах. Прикметним фрагментом зізнання є те, що в тексті сказано, що йому тюрма послужила в якості оздоровчого фактору, який, нібито, змусив його переосмислити власне минуле^[10].

Подальше слідство проводилось до січня 1948 року, і, в основному було призначене для «уточнення деталей провини» Олександра Барвінського. В грудні 1947 року допитів не проводилось взагалі. Можна висловити припущення, що це було зроблено для того, щоб дати можливість Барвінському прийти до прийнятного, для відкритого суду, зовнішнього вигляду. Проте в січні 1948 року допити відновились, проте, вони справляють враження «репетиції» перед судом, оскільки послідовність та зміст питань-відповідей під час цих допитів та під час судового процесу майже ідентичні^[11].

 «Єврейська складова» справи Олександра Барвінського є найактуальнішою для проблеми даного дослідження. Слід зазначити, що вона з’явилась порівняно пізно, а саме – 27 листопада 1947 року. Щодо часів Голокосту Барвінський дав наступні покази:

«Хочу отметить, что я совместно с Вигерсом посещал лагеря по ул Яновской и в г. Винники, где содержались евреи для предотвращения эпидемий, которая могла начатся в лагерях

Летом 1943 года немцы начали массовые расстрелы евреев. При этих зверствах немцев я не присутствовал. Лишь на другой день после расстрела евреев из г. Львова в р-не улицы Яновской я посетил вместе с Вигерсом массовую могилу для того, чтобы обследовать глубину могилы, предотвратить возможное заражение местности.»^[12]

Маловірогідно виглядає, що Барвінського, навіть в тому випадку, коли він був чиновником з міського відділу охорони здоров’я, могли пустити на місце масових розстрілів євреїв.

Проте, якщо під час розслідування слідчі не проявили особливого інтересу до Голокосту у Львові, то під час судового процесу цей аспект став одним з найважливіших.

19 січня 1948 року був складений обвинувальний висновок, де стверджувалось, що Барвінський був співучасником масових вбивств євреїв, і, зокрема, оглядав місця масових вбивств, для того, щоб упевнетись в належному їх маскуванні на місцевості, що значно відрізнялось навіть від показів Барвінського, які були дані під тиском^[13].

27-29 січня 1948 року відбувався відкритий судовий процес над Олександром Барвінським. Суд проводив Воєнний трибунал військ МВС. Якщо дослідити протоколи судових засідань, то може скластись враження, що вони проходили по сценарію «Московських процесів» 1937-1938 років. Достатньо сказати, що на боці обвинувачення, де-факто, був навіть адвокат Барвінського.

Питання про співучасть у вбивствах євреїв стало одним із перших на першому ж судовому засіданні 27 січня 1948 року. Слід сказати, що Олександр Барвінський не визнав свою вину у співучасті в цих злочинах, повторюючи ті самі покази, які він дав в ході попереднього слідства^[14].

Проте, це не вплинуло на суд та його рішення і вирок суду став, по суті, копією обвинувального висновку. Вирок був зачитаний 29 січня 1948 року і Барвінському присудили 10 років позбавлення волі та 5 років обмеження в правах^[15].

Узагальнюючи вищезазначене, яке стосується справи Олександра Барвінського, можна зробити наступні висновки:

–  Слідча та судова справа Олександра Барвінського виглядає як показова над представником міжвоєнної західноукраїнської інтелігенції.

–  Можна припустити, що дана справа була практично повністю сфальшована і її основою були вибиті зізнання Олександра Барвінського.

–  Можна припустити, що «єврейський аспект» даної справи був також сфальшований і відіграв роль, певного роду, демонізації підсудного, так само як і твердження, що Барвінський отримував від СД 30 рейхсмарок за агентурну діяльність.

–  Даний процес був організований для того, щоб залякати львівську міжвоєнну інтелігенцію і схилити її до співпраці з радянською владою, що потребує детальнішого дослідження.

В якості післямови варто зазначити, що після відбуття терміну ув’язнення Олександр Барвінський зміг прожити лише один рік і помер в 1958 році. Він не реабілітований і по сьогоднішній день оскільки співробітники Львівського обласного управління СБУ скоріше за все просто прочитали справу Барвінського без критичного аналізу. Результатом цього стала відмова в реабілітації в 1994 році на основі «аргументованого звинувачення»…