Серпневий понеділок, час відпусток. В архівному залі Центрального бюро управління юстиції земель щодорозслідувань нацистських злочинів в Людвігсбурзі серед відвідувачів я одна. Гортаю акти у справі розстрілу 1000 паціентів та паціенток Херсонської психіатричної лікарні восени 1941 року.
Вікна архіву виходять на старий цвинтар міста. Трохи далі, на новій частині був похований в 1966 році оберстгруппенфюрер СС та генерал-полковник військ СС, Зепп Дітріх. Засуджений за розстріл американських військовополонених [1], Дітріх отримав амністію в 1958 році, оселився в Людвігбурзі та активно організовував роботу Спілки взаємоподопомоги колишніх членів військ СС (Hilfsgemeinschaft auf Gegenseitigkeit der Angehörigen der ehemaligen Waffen-SS). На його поховання зібрались тисячі есесманів. Свідки подій розповідали про показовий перехід вулиці процесією перед наближенням до Центрального бюро, тим самим демонструючи свою зневагу новоствореній інституції. Окрім того були чути погрозливі вигуки та видно підняті кулаки [2]. В інтервʼю в контексті значення інституції, тодішній мер міста, Антон Заур, необачно для себе висловився на кшалт, «якщо бюро і не є баластом, однак воно має певний запах, який відчувається також у нас, як у міста» [3].
Цей епізод став по суті індикатором непростої історії Центрального бюро. Засноване відразу після Ульмських судових процесів; директорам інституції в різні часи доводилось багато вислуховувати критики, в тому числі і в контексті бутафорності законодавства післявоєнного часу. При цьому завданням Центрального бюро було суто збирання матеріалів, які потім подавались до регіональних судів. В 1960-х роках тут працювали близько 120 суддів, прокурорів та криміналістів. Загалом на сьогодні працівники та працівниці Центрального бюро активували запити на близько 106 тисяч осіб, з яких однак тільки 6700 були засуджені [4]. В тому мінімальному числі справ, які доходили до суду, звинувачені часто перетворювались на свідків злочинів та допоміжних у злочинах (Beihilfe zum Mord), а самі вироки по суті виявлялись täterfreundlich (дружньо налаштованими по відношенню до злочинців) та театрально-номінальними [5].
На похоронах Зеппа Дітріха, численні генерали СС тримали промови. В тому числі Отто Кумм, засновник Спілки взаємодопомоги, який не провів жодного дня у вʼязниці за воєнні злочини в Югославії та помер у 2004 році в Оффенбурзі. Ще один генерал військ СС, а також пізніше активний у Спілці взаємодопомоги, Густав Ломбард, помер у віці 97 років в Мюлдорфі на Інні. Його судова справа була призупинена в 1970-х роках.
Справа по розстрілу паціентів та паціенток Херсонської психіатричної лікарні була також закрита в кінці 1972 року. Сім років мюнхенська прокуратура витратила на реконструкцію подій, в яких кінцево не було виявлено виконавців злочину [6]. В свідченнях фігурувала добровільна участь у розстрілі належних до ескадри штурмової авіації люфтваффе. У скоєнні злочину окрім того були запідозрені місцева командатура та оперативна команда, наймовірніше 11а. Її керівник Пауль Цапп, однак, ніколи не визнав причетність до цих розстрілів. Прокуратура не змогла також встановити, хто саме віддав наказ про знищення. Відомо, що паціентів та паціенток лікарні було транспортовано вантажівками 3-ї групи ескадри, а також деякі з авіаційного крила охороняли територію, де відбувалась екзекуція. Їх безпосередню причетність до розстрілу довести не вдалось. Окрім того вже звична для 1960-1970-х років аргументація для припинення розслідування щодо необхідністі виконання наказу (Befehlsnotstand), дозволила б навіть у випадку початку судового процесу реабілітувати звинувачених.
Кінець робочого дня. Йду алеями доглянутого нового цвинтаря. В ряду 75, де був похований Зепп Дітріх пусте місце, заросле травою. Садівник каже, що надгробний памʼятник за настійливою порадою адміністрації цвинтаря прибрали чи то родичі, чи хтось інший. Тепер, каже садівник, певно Дітріху, десь в приватному саду честь віддають.
___________________________
[1] The Malmédy Massacre Trial, травень-липень 1946 рік. За воєнні злочини в Польщі та Радянському Союзі Зепп Дітріх ніколи не був притягнутий до відповідальності.
[2] Miriam Hesse/ Tobias Widmann: Kriegsverbrecher-Aufmarsch „Nazideutschland ist auferstanden“ , 21 вересня 2012.
[3] Там само.
[3] Andread Mix: NS-Aufarbeitung Nazijäger mit Vergangenheit. 28 листопада 2008.
[4] Christian Bommarius: Skandalöse Milde für Nazi-Verbrecher. Aus Anlass des Prozesses gegen Oskar Gröning: Über das historische Versagen der deutschen Justiz bei der Aufarbeitung der NS-Verbrechen 10 червня 2015, див. також Klaus Bästlein: Zeitgeist und Justiz. Die Strafverfolgung von NS-Verbrechen im deutsch-deutschen Vergleich und im historischen Verlauf. In: Zeitschrift für Geschichtswissenschaft. 64. Jg. 2016, Heft 1, 5–28; Norbert Frei (Ed.): Transnationale Vergangenheitspolitik. Der Umgang mitdeutschen Kriegsverbrechern in Europa nach dem Zweiten Weltkrieg, Göttingen 2006.
[6] Див. BArch B162/27950.
