Герберт Джордж Велс завжди цікавив мене як візіонер і при цьому як інтелектуал, що ставив нещадний діагноз своїй епосі. Він народився 1866 року, а з життя пішов 1946 року. Розпочавши учнем у торгівця мануфактурою, Велс завершив свій земний шлях всесвітньо відомим письменником.
Упродовж життя він написав близько 40 романів і чимало оповідань, більше десятка полемічних творів з філософської проблематики і приблизно стільки праць про перебудову суспільства, дві всесвітні історії, близько тридцяти томів з політичними і соціальними прогнозами, понад тридцяти брошур на різні теми, три книги для дітей і автобіографію.
Особливе місце у його творчості посідала тема війни. «Прозріння», «Війна у повітрі», «Визволений світ» – це назви деяких книжок Велса, що описували ведення війни новими технічними засобами. 80% його передбачень, які на момент їх появи здавалися шаленими припущеннями, у майбутньому стали реальністю. У своїх науково-фантастичних романах Веллс передбачив появу автобусів, ескалаторів, автовідповідачів, центрального опалення, автоматичних дверей та багатьох інших відомих винаходів ХХ століття.
Він писав про пересадку людських органів диким тваринам, про феномен невидимості, вторгнення марсіан на Землю і про подорож на Місяць. Ці романи забезпечили Герберту Велсу славу найзначнішого експериментатора в жанрі наукової фантастики. Вони також показали його здатність зробити правдоподібними найсміливіші вигадки.
У своїх творах, наприклад в романі “Світ визволений” (1914), він сполучав передбачення розщеплення атома та створення атомної бомби з політичними прогнозами щодо майбутньої всесвітньої держави. Теза про науку, здатну створити всесвітню державу, в якій людина зможе розумно скористатися своїми винаходами, з ентузіазмом повторюється у всіх книгах Велса.
Проте його оптимізм, раніше безмежний, зруйнувала Друга світова війна. Після цього він дав волю відчаю: у 1945 році в книзі “Розум на краю своєї натягнутої вуздечки” він передрікає вимирання людства. Йому не вдалося переконати людство у небезпеці світових воєн. Можливо, через це він власноруч склав для себе таку епітафію: «А я вам казав, кляті ви придурки!».
Та мушу зізнатись: для мене особисто як для історика завжди було більш цікавим ставлення Герберта Велса до більшовицького режиму. І тут не можна не згадати його книгу “Росія у пітьмі”. Велс написав її після того, як із старшим сином Джорджем Філіпом у 1920 році півмісяця пробув у Петроґраді та Москві. Саме тоді він після зустрічі у Кремлі з більшовицьким вождем Владіміром Лєніним назвав останнього «кремлівським мрійником».
«Росія у пітьмі» – невелика за обсягом книжка. Проте матеріал для роздумів вона дає величезний. В ній все постає без пафосу і фальшивих ілюзій. Насамперед це роздуми про Карла Маркса (якого Велс до подорожі в Росію ненавидів за його заклики до класової боротьби, а після подорожі в комунізовану Росію ще більше зненавидів через навʼязливу і нерозумну більшовицьку пропаґанду марксизму). Велс малює жахливо-реальні картини тогочасних Петроґрада і Москви: «Основне наше враження від становища в Росії – це картина колосального непоправного краху… На наш погляд, цей крах затіняє навіть саму Революцію».
Більшовики з їхньою диктатурою пролетаріату, вважав Герберт Велс, вирішили, що “в Росії буде нове небо і нова земля… Проте, судячи з того, що ми бачили в Росії, там, як раніше, старе небо і стара земля”.
Ось тут місце для того, щоб згадати про те, щ вперше в Росії Велс побував у 1914 році і тоді знайшов вчителя російської мови для двох своїх синів. Згаданий другий візит закінчився розмовою з Леніним, до якого Велс поставився стримано, але на загал з відстані іронії. Минає час і в липні 1934 року 68-річний англійський письменник знов опиняється у Москві. 23 липня його приймає Сталін. Приймає не випадково, адже Велс критикує західний істеблішмент. У розмові з «кремлівським горцем» (так називав Сталіна Осип Мандельштам) англійський ліберал запевняє: «Я можу сформулювати свій погляд таким чином: по-перше, я за порядок; по-друге, я нападаю на існуючу систему, оскільки вона не забезпечує порядку; по-третє, я вважаю, що пропаганда ідей класової боротьби може ізолювати від соціалізму саме ті освічені кола, які потрібні для соціалізму».
Тепер вже Сталін достатньо скептично сприймає слова Велса. А коли останній почав переконувати, що у СРСР можна будувати соціалізм «за методом Рузвельта, Сталін відгукнувся про Рузвельта як про великого керівника, що рятує капіталістичне суспільство, а не будує соціалізм. Нарешті, Велс запропонував цілій Спілці радянських письменників вступити до Міжнародного Пен-клубу. Сталін категорично відмовився.
Здавалося, Велс не міг не зрозуміти, з ким він розмовляє. Проте далі трапляється неочікуване. Невдовзі після повернення з СРСР у Сполучених Штатах виходить книга Велса “Досвід автобіографії”, де викладені враження від зустрічі зі Сталіним. Фактично – це апологія Сталіна. «Я зізнаюся, – писав Велс, – що підходив до Сталіна з деякою підозрою і упередженням… Всі невиразні чутки, всі підозри щодо таємних емоційних надмірностей для мене перестали існувати назавжди, після того, як я поговорив з ним кілька хвилин. Я ніколи не зустрічав. людини більш щирої, порядної і чесної, у ньому немає нічого темного і зловісного, і саме цими його якостями слід пояснювати його величезну владу в Росії… Сталін – зовсім позбавлений хитрості та підступності грузин».
Як міг написати таке про Сталіна письменник такого таланту і масштабу як Велс? Я почав шукати відповідь на це питання. Cherchez la femme? Таки так. Відповідь називалася Марія Закревська (всі називали її Мура). Вони познайомились у 1920-му під час другого візиту Велса до Росії.
Полтавчанка Закревська (повне імʼя якої Закревська-Бенкендорф-Будберґ) вже встигла прожити доволі бурхливе життя. З 1911 року навчалася в Лондоні, де вийшла заміж за співробітника російського посольства Івана Бенкендорфа, а потім з ним повернулась до Петрограда. Чоловіка вбили, а вона мала роман з англійським віце-консулом Брюсом Локкартом. Його заарештували на початку вересня 1918 року у справі про підготовку повалення радянської влади. Разом із ним вирушила в увʼязнення і Марія Бенкендорф. Та невдовзі за неї поклопотався Максим Горький, і Бенкендорф звільнили. Локкарт повернувся додому, а Мура, судячи з усього, почала «романсувати» з чекістами, тобто дала згоду на співпрацю. Спецслужби завжди використовували жінок-вамп (а до таких Мура безумовно належала) для видобування інформації і для впливу на потрібних людей.
Схоже, саме чекісти ввели її в товариство Горького, який в той час висловлював думки і оцінки, що не подобались більшовикам. Вона стала не лише його секретарем, а й цілком «офіційною» коханкою. Саме у квартирі Горького у 1920 році з нею познайомився Герберт Велс, що був не меншим ловеласом, ніж автор одіозних, але милих серцям більшовиків творів «Буревісник» і «Мати».
Втім, зустріч тоді, у 1920 році, була короткою, хоча Мура встигла піти назустріч пристрасним бажанням британського гостя. Незабаром Марія Закревська-Бенкендорф додала до свого прізвища ще одне – Будберґ. Вона його просто купила, заплативши естонському барону Миколі Будберґу тисячу доларів за фіктивний шлюб. Так вона здобула можливість не лише вільного виїзду за кордон, а й жаданий титул баронеси. Мура була з Максимом Горьким до 1933 року, а потім рушила до Лондона, де її зв’язок з Велсом негайно відновився. Очевидно, саме ця жінка і впливала на нього, коли він розсипав компліменти Сталіну, перетворившись на того, кого називають «корисними ідіотами». Це вислів, що його приписують то Владіміру Леніну, то Карлу Радеку, позначає тих, хто, живучи у ліберальних країнах, надавав (і надає!) моральну допомогу ідеям тоталітаризму. Велс опинився в гурті таких осіб разом з Бернардом Шоу, Анрі Барбюсом, Роменом Роланом, Ліоном Фойхтванґером та багатьма іншими.
До Горького Мура ще повернеться: вона буде на його похороні у Москві (мало хто міг так легко перетинати кордони в той час, поза сумнівом, чекісти допомагали). Отже, «Буревісника» Закревська позбулася, а ось вулканічна пристрасть Герберта Велса до Мури триватиме до кінця його життя. Він заповів їй 100 000 фунтів. А нам залишив приклад того, як під впливом почуттів англійський ліберал, не будучи ідіотом, таки може перетворитись на «корисного ідіота».
У публікації використано світлини з відкритих джерел.
