Екзистенціалісти в пошуках себе, або кафе свободи

Огляд на: Сара Бейквелл. В кафе екзистенціалістів: свобода, буття і абрикосові коктейлі. К.: Комубук, 2023, 472 с.

 «Моє еґо надто екзистенційне: ну ніяк не хоче вмирати!»

                                                                                   Авесалом Підводний

      Сара Бейквелл поставила собі напрочуд амбіційне і, на перший погляд, нездійсненне, завдання – в одній книзі зібрати біографії найважливіших представників філософії екзистенціалізму та феноменології ХХ століття: Жана-Поля Сартра, Сімони де Бовуар, Альбера Камю, Мартіна Гайдеґґера, Карла Ясперса, Едмунда Гуссерля, Моріса Мерло-Понті, Сімони Вейль. Сама Авторка є палкою прихильницею екзистенціалізму, про що відкрито пише в книзі [1]. Довший час вона подібно до багатьох вважала, що деталі особистого життя філософа не важливі. Однак, з часом вона дійшла висновків, які заклали основу цієї книги: «ідеї цікаві, але люди – набагато цікавіші» [2]. За жанром цю книгу можна назвати колективною біографією в поєднанні з філософією – радше в дусі історії ідей, ніж інтелектуальної історії [3]. Контекст буремних подій ХХ ст. у книзі також присутній, однак більше як віддалений фон, подібно до гулу мотора машини, що проїжджає попри кафе, де інтелектуали розважаються та розмірковують про сутність буття та речей у світі.

      Описуючи середовища французьких інтелектуалів, Авторка недарма за відправну точку обрала саме метафору кав’ярні. Як і для віденських модерністів кінця ХІХ – початку ХХ ст., для французьких екзистенціалістів кав’ярня була не просто місцем зустрічі, а й способом буття. Екзистенціалізм доволі швидко перетворився на філософію, що стала міжнародною за впливом, проте залишилася паризькою за колоритом [4]. Подібно до модерністів доби fin-de-siècle паризька богема все небезпечне й провокативне вважала добрим, а все гарне та буржуазне – поганим [5]. Але що взагалі означало бути філософом-екзистенціалістом у середині ХХ століття? У 1940-х рр. «екзистенціалістами» почали називати всіх, хто практикував вільне кохання і допізна танцював під джаз [6]. Французи вважали його новим, джазовим, сексуальним та сміливим, американці асоціювали його з брудними кафе й темними паризькими вулицями – зі старою Європою [7].

Авторка вже в першому розділі дає свої визначення ключовим філософським термінам, використаним у книзі. Для неї екзистенціалісти – це ті хто займається індивідуальним конкретним людським існуванням [8]. Тому актуальність екзистенціалізму визначається не тим, що його ідеї правильні чи ні, а тим що він стосується життя, зокрема двох найважливіших питань дл людства: «хто ми є?» і «що нам робити?»[9]. Феноменологія, за Авторкою, – це радше метод, ніж набір теорій, який, спрощуючи, можна звести до «описуй феномени» [10].

      Переказувати та реферувати цю книгу, на перший погляд, річ невдячна та зайва. Тут як з  к’янті – краще раз скуштувати, ніж слухати або читати про нього. Тому більш доречно коротко описати переваги та недоліки книги, залишивши читачам змогу самим вирішити, чи це вино їм до смаку. Зважаючи на те, що Авторка сама є прихильницею екзистенціалізму, ця книга є роботою екзистенціалістки про екзистенціалістів. Це дозволяє Сарі Бейквелл, за висловом Робіна Дж. Коллінгвуда, краще «зрозуміти людей минулої епохи». Навряд чи інший автор зміг би так майстерно поєднати цікавий нон-фікшн з нюансами філософських праць, як це вдалось Авторці. Книга написана неймовірно яскравим, різнобарвним і проникливим стилем, і її хочеться розтягувати на багато вечорів. 

     Читаючи книгу, не складно зрозуміти, що основний наратив Авторка вибудовує довкола двох ключових для неї героїв: Жана-Поля Сартра та Сімони де Бовуар.

Попри специфічну зовнішність Сартра його магнетизм та енергія приваблювали велику кількість шанувальниць подібно до того, як пізніше збиратиме повні зали шанувальниць польський філософ пост-марксист Лєшек Колаковський[11]. Складається враження, що Авторка теж не змогла уникнути цього магнетизму, хоча вона і намагається перерахувати недоліки Сартра у висновках до книги [12]. Місцями видається, що вона занадто ідеалізує взаємини Сартра і Бовуар [13], відкидаючи можливу нерівність в їхніх стосунках, на яку вказують інші автори [14].

Водночас Мартін Гайдеґґер[15] постає перед читачем утіленням антигуманного боку феноменології, майже нерозкаяним нацистом або в кращому випадку, подібно до героя Віґґо Мортенсена з фільму «Good» 2008 року, замріяним німецьким університетським мислителем, який став співучасником злочинів нацизму. Разом з тим Авторка показує, що філософія Гайдеґґера була глибокою, складною і цілісною, де кожен аспект пов’язаний з іншим. Забрати з неї всі неприємні моменти і врятувати решту не вийде, адже вся структура тоді розвалиться [16].

Альбер Камю, подібно до персонажу Альоши Карамазова з «Братів Карамазових» Фьодора Достоєвського, виступає тим, хто послідовно відстоює цінність навіть одного людського життя та засуджує тортури, страти та насилля, особливо державне. Їхня дружба-ворожнеча з Сартром є наслідком протиставлення абстрактних цінностей тому, що є особистим та індивідуальним [17]. В описі взаємин і дискусій у повоєнній Франції відверто бракує інтелектуального та соціального контекстів, що їх подано, наприклад, в книзі Тоні Джадта «Past Imperfect»[18], яку Авторка оминула увагою. Без цього контексту, без питань відповідальності інтелектуалів, які піднімає Джадт, екзистенціалісти виглядають радше як відірвані від землі боги, котрі з Олімпу поборюють одне одного. Так само питання взаємин екзистенціалістів з християнством фактично залишається за межами книги [19].

Джерела, які використовує Авторка, це різноманітні еґо-наративи самих екзистенціалістів та спогади сучасників. Себто ми бачимо в основному екзистенціалістів такими, якими вони презентували себе оточуючим. У цьому сенсі книга поступається праці Марсі Шор «Caviar and Ashes» про польську інтелектуальну лівицю міжвоєнного та повоєнного часу, що в ній так само поєднується колективна біографія з філософією [20].

      То ж чи вартує уваги ця книга? Відповідь на це питання залежить від ставлення читачів до філософії та їхньої сфери інтересів. З точки зору академічної біографістики ця книга з її домінуванням еґо-наративів демонструє застарілий підхід. Однак Сара Бейквелл і не мала наміру написати просопографічне історичне дослідження, її інтенція радше полягала в поєднанні екзистенціалізму й феноменології з біографіями та історією філософії. У цьому сенсі їй вдалося досягнути успіху.

Книга буде найкращим вступом для людей малознайомих з екзистенціалізмом та феноменологією: для тих хто, прагне навчитися добре писати свої тексти, занурювати читачів у світи минулого; для тих, хто хоче поринути в світ філософів з  їхніми трактатами та богемними вечірками; для тих, кого цікавлять оригінальні мислителі ХХ століття. Для них усіх «В кафе екзистенціалістів» стане чудовою знахідкою. 

Рецензію підготовано спеціально для сайту «Україна Модерна». Публікується вперше. Будь-яке відтворення тексту (повністю чи частково) можливе лише за згоди автора та редакції сайту «Україна Модерна». © Ілля Чедолума.

У публікації використано ілюстрації, надані Автором.