«Хранительки пам’яті»: усні історії жінок Донеччини

У міжнародному онлайн-архіві Memory of Nations («Пам’ять народів») з’явилася добірка інтерв’ю, яка розкриває історію Донеччини з жіночої перспективи. Її створила громадська організація  «Пост Беллум — Україна» в рамках проєкту «Хранительки пам’яті: досвіди українських жінок на Донеччині у 20 та 21 століттях». 

Героїнями проєкту стали 27 жінок різного віку. Серед них — підприємиці, волонтерки, працівниці громадського сектору, пенсіонерки та представниці багатьох інших сфер діяльності. Інтерв’ю записувалися в прифронтовому Краматорську і тиловому Львові навесні 2024 року.

Середовище 

Інтерв’юерка починає розмову після клацання хлопавки: «Сьогодні десяте квітня, ми знаходимось в Краматорську», просить представитися. Оповідачка називає своє ім’я під гул машин, який пробивається через заставлені мішками з піском вікна кімнати. Так починається одне з інтерв’ю проєкту «Хранительки пам’яті», який задокументував історії жінок Донеччини — їхні досвіди пізньорадянських часів та періоду незалежності, включно з періодом російсько-української війни.

Гул машин і важкої техніки за вікном — методичний. Його чути майже на всіх записах, зроблених у Краматорську. Він задає ритму розмовам, стає їхнім метрономом. Часом рев стає гучнішим і дзвінкішим за голоси оповідачок. Вони продовжують говорити, і в тому, як зливаються воєдино звуки вулиці і голоси жінок, є щось знакове. Вони говорять від свого міста і разом зі своїм містом. 

Героїні 

Найстаршій оповідачці на момент запису було 79 років. Хоч її квартира зазнала ушкоджень і під час окупації Краматорська бойовиками самопроголошеної «ДНР», і після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, вона залишається вдома і мріє про спокійну старість. Наймолодшій виповнилося 40, і вона вже вдруге вимушено покинула домівку через війну. Це відбиває різноманіття життєвих траєкторій, виборів і мотивацій тих, хто поділилися своїми історіями. 

Життя хранительок памʼяті так чи інакше повʼязане з Краматорськом. Хтось народився тут, хтось приїхав працювати за скеруванням у радянські часи і залишився, а хтось вимушено переселився сюди через війну, коли частина Донецької області опинилася в окупації. 

Матеріал про кожного свідка в онлайн-архіві Memory of Nations завжди розпочинається короткою біографією. Проте під час цього проєкту це стало викликом через різноманіття життєвих досвідів героїнь. Вони не боялися розвернути своє життя на 360 градусів, коли історія ставила нові виклики. У перехідні 90-ті вони йшли в торгівлю, маючи вищу освіту; світова економічна криза 2008 року приносила в життя сезонні заробітки; а російська збройна агресія — цілодобове волонтерство і просту роботу для громади замість колись успішного бізнесу.  

Теми

Біографічні інтерв’ю покривають теми родинної історії та пам’яті, дитинства та дорослішання крізь призму регіональних особливостей, самореалізації та різних соціальних ролей оповідачок в ширшому історичному контексті. Питальники були сформовані з увагою до роботи турботи — опіки над дітьми та старшими родичами, яка найчастіше спадає на плечі жінок. На їхній зміст впливала також густота подій напередодні та після розпаду Радянського Союзу, які переживали оповідачки в різні періоди свого життя — Чорнобильська катастрофа, шахтарські протести, проголошення незалежності України, Помаранчева революція та Революція гідності, окупація Краматорська 2014 року та російське повномасштабне вторгнення.    

Дім — одна з наріжних тем оповідей. Це розмови про неможливість повернутися та неможливість поїхати, повернення попри небезпеку та потребу заново впізнавати дім в до болю знайомому просторі. Інтерв’ю фіксують, як змінювався Краматорськ, колись індустріальне місто машинобудівників. Як життя у ньому перетворювалося на сюжет з фільму жахів навесні 2014 року, як місто розквітало після перенесення до нього Донецької обласної державної адміністрації і як в цей період фокус з особистого змістився на суспільно важливе. Як Краматорськ спорожнів після російського повномасштабного вторгнення і став містом «побачень, смерті та молочних коктейлів» [1]. 

Крім цього, інтерв’ю можуть слугувати добрим матеріалом для досліджень в полі історії повсякдення. Вони розповідають про те, як у пізньорадянські часи підлітки уявляли образ ідеальної жінки. Із них дізнаєшся про побут в окупованому місті. 

Дискусія «Війна, пам’ять, звук. Як ми чуємо свої спогади» (Дім Звуку, 2024 р.)[2] відкрила потенціал до дослідження звукових образів у цій добірці інтерв’ю. Наприклад, одна з героїнь поділилася, що завжди носила на роботу підбори та сукні, а після повномасштабного вторгнення перейшла на м’які капці та штани. Здавалося б — неважлива деталь. Проте якщо у неї вслухатися, це додасть до розуміння звукового ландашафту прифронтового міста. Вона так само може говорити про зміст гендерних ролей чи тілесний вимір досвідів повномасштабного вторгнення. Все залежить від питань, які ми спроможні поставити. 

Інтерв’ю доступні для дослідників на сайті архіву Memory of Nations [3]. Прослухати повні аудіозаписи можна після реєстрації. Деякі з інтерв’ю недоступні у повній версії з міркувань безпеки.