Україна Модерна

// Євгеній Монастирський

1914 рік став відправною точкою великого насильства “століття крайнощів” та маніфестом нового світового устрою, де існують кордони та маси, що поступово виходять на авансцену історії. Перша Світова війна – або “Велика Війна”, як вона називалася до того, як їх стали нумерувати – ніколи не втрачала зацікавленості дослідників, а сторічний ювілей з початку війни тільки активізували їхню увагу в останні роки. Найбільш цікавими працями присвяченими проблемам причин Війни за цей період були “Europe’s Last Summer” Девіда Фромкіна[1], та “To End All Wars”  Адама Хочсчайлда[2]. Тому коли в рамках курсу “The Global History of Easter Europe” мені потрапила до рук книга Крістофера Кларка “The Sleepwalkers: How Europe Went to War in 1914[3] було двоїсте відчуття гіпертрофованої тематики та звичайного академічного зацікавлення. sleepwalkers

Автор з перших сторінок поставив собі мету переосмислити процес сходження Європи у 1914 році до наймасштабнішої в її історії війни через змінену оптики дослідження, тобто поглянувши на цю війну як на “модерне явище”[4]. Така перспектива, на думку автора, дозволить сприймати предмет дослідження “свіжішим та релевантнішим, ніж двадцять чи тридцять років тому”.  Перша Світова війна стала наслідком кризи, що почалася з “купки терористів та кавалькади автомобілів”; а за Сараєвським вбивством стояла “офіційна терористична організація з культом жертовності, смерті та помсти”[5].

Цікавим є вибір метафори (концепції) сомнамбулізму для аналізу сходження Європи до Великої війни. Кларк говорить що такий вибір був логічним, адже актори тих історичних подій були “пильними, але незрячими, захоплені мріями, та сліпими до реальності”.

Здається в такому підході і справді достатньо логіки, адже коли війна тільки починалася не було й думки про те, що вона не закінчиться понад 4 роки. Більш того, що вона не зупиниться навіть тоді, коли мирні договори будуть підписані. У Листопаді 1918 року кровопролиття було зупинене у Західній Європі, але у Східній Європі продовжувалося в рамках Громадянської війни, Польської війни за Незалежність, так само як у багатьох колоніальних частинах світу люди продовжували гинути у конфліктах. 

Перша частина книги розпочинається з жорстокого царевбивства та майже миттєвої реакції імператора “тюрми народів” Франца-Йосифа. Потужний початок, далі, нажаль, перетворюється у доволі звичну для істориків наративну повінь з дат, імен та топонімів, які описують історію проблемних відносин між Австро-Угорщиною та Сербією у контексті реалій Балкан початку ХХ сторіччя. Після цікавого початку багато читачів можуть облишити книжку через те, що їх настільки різко занурюють у деталізований переказ хронології подій. Енциклопедична проза не дуже переконлива для сучасної людини. Однак, далі Крістофер Кларк презентує всю свою майстерність історика, перетворюючи начотницький стиль у складний фон майбутніх подій, на якому проступають консервативна Габсбурзька монархія, що супротивиться змінам на користь стабільності, та радикальний сербський рух, який готовий платити будь-яку ціну за становлення “Великої Сербії” та домінування на Балканах. Ми ще не бачимо сомнамбул, але відчуваємо, що взаємодія метрополії та провінції схожа на розмову сліпого з глухим.

У вступі до книжки Крістофер Кларк наголошує, що “Частина Друга”, яка, варто відмітити, є найбільшою у цьому великому виданні, “пориває з методологію історичної нарації, щоб поставити чотири запитання у чотирьох главах: як відбувалася поляризація Європи? Як уряди Європейських держав генерували міжнародну політику? Яким чином Балкани – периферійний регіон далеко від Європейських центрів сили та багатств – стали центром кризи такого масштабу? Яким чином міжнародна система, яка, здавалося б, поступово переходила у стан розрядки, сходить до Великої війни?[6]. Для відповіді на ці доволі риторичні запитання автор вдається до створення корпусу тексту високої якості – вільного від самостійно встановлених хронологічних меж та інших обмежень, який сильно відрізняється від затягнутої першої частини, щоб вкласти натхнення у більш значні теми того, як Європа впала у прірву війни, не розуміючи на скільки глибоко падає та як важно буде вибратися з неї. Тому той читач, який не покинув книжку після важковагової першої частини, отримує винагороду у вигляді архі-цікавої другої. 

Досить часто найслабшою частиною історичних публікацій є картографічна складова разом з топонімікою. Книга Крістофера Кларка, на превеликий жаль, не є винятком в цьому сенсі. Однак автор трохи рятує становище тим, що включає декілька мап на початку другої частини[7], що демонструють розвиток міжнародних відносин між великим імперіями у 1887 році – яка проіснувала до 1907 року, та стала своєрідним ув’язненням для імперій, накладаючи зобов’язання, які все частіше викликали непорозуміння. Кожному студенту, що вивчає історію Першої світової війни варто докладно вивчити ці мапи, бо навіть без подолання великого об’єму самої книги, стає зрозуміло, що монархії – стриножені власними домовленостями – втрачали свободу в дипломатичних зносинах. Іронічно, що ця система договорів довгий час і стримувала Європу від всеохоплюючої війни.

map

Ще більш вражаючими є три мапи[8] що відображають Балкани у 1912 році та їхню внутрішню трансформацію після двох Балканський війн 1912-1913 років. У цих зображеннях вкладена свого роду епіфанія для читача: після короткого погляду на першу мапу ми бачимо, що в 1912 році широка смуга південної Європи на північ від Греції, яка до сих пір входила до складу Османської імперії. У результаті двох опортуністичних війн відбувся демонтаж того, що залишилося від Османської Європи, ця смуга перетворюється на частини Сербії, Чорногорії, Болгарії, Румунії та Греції – і, авжеж, в її рамках утворюється нова незалежна держава - Албанія. Додати в цю суміш недавню декларацію про незалежність Болгарії 1908 року, що була прийнята  після тридцяти років автономії в складі Османської імперії, і необачну австрійську анексію Боснії і Герцеговини в тому ж році, і стає все більш очевидним, чому нестабільність була властива Балканам, та, у певному сенсі, всій Європі. Така радикальна переробка мапи Балкан є кращім рецептом для нарощення напруги. Тому навіть без переважаючих штамів націоналізму, є всі причини для прориву етнічної ідентичності та переростання історичних антипатій однієї групи до іншої у щось більше.

Окрім хроніки територіальних протистоянь та змін друга частина роботи Крістофера Кларка підводить читача до комплексного дослідження урядів великих європейських держав напередодні війни, репрезентуючи історію їхніх дипломатичних взаємодій. Цікавими виявляються устрої урядів на вищому рівні взаємодій, тим більше, якщо мова йде про те, що, здається, відноситься до дійсно критичних стратегій життя і смерті, які визначають війну або мир; в чому вбачається різниця між конституційними демократіями у Фрації та Великобританії та авторитарними монархіями у Росії, Німеччині та Австро-Угорщині. В будь-якому разі найбільш важливим є те, що політика керується невидимими членами кабінетів, радниками і дипломатами, а не імператорами та президентами. Це, в решті решт, тільки підсилює стан лунатизму великих держав.

Далі наратив Кларка може порадувати нас майже відродженням уваги до відносин між Російською та Оттоманською імперіями, та напруги між ними, про яку часто говориться достатньо поверхово. Як наслідок ми маємо ще один цікавий аспект, в якому автор показує яким чином Європейські держави намагалися зберегти імперію Османів будь якою ціною; звісно це йшло у розріз з інтересами Росії. Окрім цього цікавим є авторський погляд на те, як і союзники і вороги Російської імперії недооцінювали темпи її модернізації та зростання потенціалу, який, втім, вже під час війни виявився досить ілюзорним.

Своєрідним, також, видається авторський підхід до питання відповідальності за розв’язання Великої війни. У той час як більшість істориків узагальнюючи покладають провину за початок війни на Австро-Угорщину, Крістофер Кларк виразно намагається розподілити відповідальність більш рівномірно і, здається, в нього це вдалося. Але якщо всі народи поділяють певний елемент вини, то з цього слідує, що і відповідальність повинна бути також розділена порівну? Тут, напевно, варто сказати “ні”.

На думку автора, головну частину провини за розв’язання жахів нового сторіччя варто покласти на Російську Імперію, чиї закулісні махінації, довга історія суперництва з Портою, погіршення відносин з Габсбургами, союз із Францією та підтримка сербського реваншизму збільшували нестабільність у Старому світі, який вже стояв на порозі великого пожарища війни. Але аргументація автора не залишає нас переконаними. Адже більшість істориків, що досліджують причини початку Першої світової війни, частіше роблять наголос на інтриганстві Вільгельма ІІ та параної, яка оселилися в Берліні. Але хоч книга і перенасичена деталями, Крістофер Кларк, все ж таки, приділяє на порядок менше уваги Німеччині, ніж її “конкурентам”, у справі розв’язання війни на континенті.

Крізь весь цей magnum opus читачу достатньо часто нагадують про те, що існуючі союзи та ворожнеча у Європі накопичувалися, та ставали підставою для “великого переділу”, запах якого вже відчували у всіх куточках континенту. Довоєнні події досить часто є для нас чимось доволі туманним, тому ми знаємо, що сталося після. Але якщо б вбивство Ерцгерцога сталося роком раніше, або пізніше – наступні події мали б разючі відмінності. Направду, на початку 1890-х років, більш вірогідним було, що Велика Британія буде формувати Антанту з Німеччиною, а не з Францією. З цього приводу Кларк доволі переконливо говорить: “Вирішальним елементом складних подій 1914 року були швидкі зміни у міжнародній системі... Це не були довготермінові історичні переходи, натомість одномоментні рішення ближнього радіусу дії”[9].

Століття після того, як Велика війна завершила “довге дев’ятнадцяте сторіччя” Європи, та призвело до кривавих подій двадцятого, безперечно визначна книга Крістофера Кларка за призначенням є нагадуванням для нас про складні зв’язки між національними державами у глобальному середовищі, і те яким делікатним та крихким може бути співіснування таких неординарних структур.

Отже, роблячи узагальнення цієї монументальної праці, можна сказати лише те, що 1914 року через затьмарений розум лідерів Європейських держав сталася революція у насильстві. Революція яка разом із масовими знищеннями породила маси як явище. Натомість лідери були обмеженими людьми з обмеженою уявою, які дуже мало знали про ціну яку платять солдати на полі бою. Вони і були тими “лунатиками”, які не звертали уваги на семіотику подій що розгортаються, на те, що війна стане катастрофою для них самих та для світу в якому вони жили.

 

У публікації використано ілюстрації, запозичені із відкритих джерел.


[1] Fromkin, David. Europe’s Last Summer: Who Started the Great War in 1914? – Knopf, 2007

[2] Hochschild, Adam. To End All Wars: A Story of Loyalty and Rebellion, 1914-1918. - Houghton Mifflin Harcourt, 2011

[3] Clark, Christopher. The Sleepwalkers: How Europe Went To War in 1914. – Penguin Books, 2012.

[4] Там само. – p. xxix

[5] Там само. – р. xxvii.

[6] Там само. – р. xxviii.

[7] Там само. – р. 122.

[8] Там само. - p. 254-255.

[9] Там само. – р. 557.

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с. Антропологія простору. Т. 1. Культурний ландшафт Києва та околиць / За науковою редакцією Марини Гримич. - Київ: Видавництво Дуліби, 2017. - 316 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!