Україна Модерна

П'ятдесят років діаспорної листівки

Опубліковано 08.02.2017

// Устина Стефанчук

В однотипному радянському дитинстві кінця 1980-их років мене різнило від моїх товаришок лише те, що в мене були родичі за кордоном. “Цьоця з Канади” в ті роки було таки мемом, кажучи сучасною мовою, хоч і не однозначним. Для мене ж це означало, що я читала дитячі книжечки і журнали з дивною, трохи кумедною українською мовою, я перша в класі стала жертвою крадіжки, бо мала Барбі і Полі покет, я мала інший одяг, не з краківського базару. В далекому 1989 році я вже носила футболку з написом “Proud to be Ukrainian”, на якій були зображені мультяшні діти в українських строях, а ще мала футболку з трембітарем “Soyuzivka” (назва української оселі в США). Одного разу я навіть розплакалася, що не вбиратиму її власне через напис, я ж була переконана, що це щось пов’язане з “союзом”, мені це слово зовсім не імпонувало, хоч я не точно розуміла його значення. В моїй родині жарт про це тримався довго.

Явище “цьоця з Канади” передбачало також листування, а отже листівки і марки. Такі цікаві, барвисті. Довгі роки на звороті шафи, якою було відділене ліжко від цілої кімнати, в мене висіла ціла колекція карток та поштівок. Я годинами лежала в ліжку і вивчала всі деталі кожної. Те, що мене найбільше вражало – це їхня вигадливість та химерність. Більш звичними для мене були реалістичні, такі загальнодоступні (в гіршому сенсі), тобто нудні зображення. Навіть в художній школі, коли я вимальовувала якісь плоди мого фантазування, вчителька дивилася на мене з осудом. А тут такий простір для уяви! Коли картки, і сама шафа, і навіть те помешкання стали вже історією, одну з них — мою улюблену, з колядниками в кожушках — ще якийсь час носила мама в поляресі. А тоді й це залишилося лише в моїй пам’яті. Кілька тижнів тому мені до рук потрапила збірка українських діаспорних карток, переважно різдвяних та великодніх. На одній зі сторінок, дбайливо приліплену краєчками, я знайшла саме ту давно загублену картку, а з нею споминів різних, хоч греблю ними гати. І хоч я ще не відкрила для себе цього багатого, цілком незнаного світу, а, проте, таки трохи до нього позазирала. Побаченим хочу поділитися.

Багатство та всеосяжність української філокартії (колекціонування та вивчення поштівок та листівок) мене вразили. Це якщо не окреме особливе джерело знань про українське мистецтво, культуру, історію, то однозначно вагоме доповнення до будь-яких українознавчих студій, культурний пласт, який промовисто відображає умонастрої та світогляд цілих епох. Подекуди листівки розповідають більше, ніж стоси друкованих праць, бо є наочним матеріалом для вивчення побуту, традицій, ужиткового та декоративного мистецтва, обрядовості. Існують окремі серії поштівок із репродукціями академічного і народного малярства, іконопису, графіки, фоторепродукціями міст і архітектурних пам’яток (багато з яких вже давно не існують), письменників і поетів, зокрема репресованих, окремий масштабний розділ шевченкіани, тощо. Значна кількість мистців творили окремі твори саме для того, щоб оформити вітальні картки, відповідно їх не існує в жодній іншій формі. Або ж, не рідко роботи губилися в часі чи їх знищували цілеспрямовано, і листівки, в основу яких лягли фрагменти чи цілі полотна, залишилися єдиним вцілілим зображенням праць автора. В такий спосіб вдалося зберегти бодай у формі невеликих репродукцій праці цілого покоління художників, роботи яких були тавровані в 1952 році (“На спомин з рідного краю. Україна в старій листівці” альбом-каталог. К.: - “Криниця”, 1997. - С. 27-28) як ворожі для пролетарської ідеології. Серед них полотна Михайла Бойчука, Олекси Грищенка, Святослава Гординського, Осипа Куриласа, Петра Холодного тощо — усього понад 700 мистецьких творів високого класу (за даними: Каталог втрачених експонатів Національного музею у Львові [Текст] / Національний музей (Львів); авт.- упоряд. В. Арофікін, Д. Посацька. - К.: [б.в.]; Львів: [б.в.], 1996. - 102 с.)

В період бездержавності поштові картки з українською тематикою відігравали не лише освітню роль, але також були символами усього, за що варто боротися і чого прагнути, вміщеними на клаптику паперу. Радянська влада усвідомлювала вагу такої візуалізації, розцінювала її не інакше, як ворожі пропагандистські матеріали. В моєї бабусі були картки ще з перших визвольних змагань, в яких брав участь її батько. Ці поштівки зберігалися в потріпаному пуделку з-під цукорків “Вечірній київ” в бабциному бюрку, яке мало потаємний сховок, за який можна було набратися серйоних клопотів. Тому я, як дитина вкрай балакуча і компанійська, ті картки не бачила десь аж до середини 1990-их, поки бабуся не відчула себе безпечно.

Картки повоєнні впізнавані не лише своєю естетикою, але й текстурою, типом паперу і оформлення. Виготовлені часто на сіруватому папері, видаються, на перший погляд, не якісними, але поза сумнівами мають свій особливий характер. Окремої уваги заслуговує графіка мистця, випускника Краківської мистецької академії — Мирона Левицького, який підписував свої роботи псевлом “Лев”.

                                   

(1-2) Мирон Левицький. — Видавництво Івана Тиктора, Інсбрук, Австрія, 1946 рік

В цій картці варто звернути увагу на зображення Собору Святого Юра у Львові поряд із Михайлівським золотоверхим у Києві, як символа злуки Галичини і Великої України під сяйвом різдвяної зірки та опікою ангела, зображеного попереду. Єдність України в різних графічних вирішеннях і варіаціях була темою, до якої часто зверталися мистці впродовж усієї історії української філокартії, головним чином в діаспорі, яка на цілі десятиліття перебрала місію видавництва українських карток.

                                    

(3) Едвард Козак. Видавництво Кооперативи “Пласт”, 1948 р.; (6) Картка початку 1950-их рр., видана ймовірно в Британії (автор Юрій Костів)

   

(4-5) повстанські поштівки, видані в середині 1940-их рр. закордонними частинами ОУН (переважно в Німеччині), автори невідомі

Листівки і поштівки 1950-их рр. відрізняються від попереднього десятиліття передусім сюжетом, навіть якщо зображено повстанців чи окремі епізоди з підпільного життя, то в них частіше трапляються сцени з колядниками, вертепи, різдвяна вечеря тощо. Особливого поширення набуває розкладна картка, де зображення є лише однією частинкою на аркуші формату А4.

               

(7) репринтне видання (1982 рік) листівки 1947 року авторства Мирона Левицького;
(8-9) Едвард Козак, видання 1953 року, друковано в Канаді

Едвард Козак — один з тих художників, картки якого заслуговують бодай окремої статті, якщо не повного ілюстованого альбому. Серед усієї строкатості форм і сюжетів на моїй шафі картки Козака належали до моїх улюблених.

               

(10-11) Едвард Козак, видання середини 1950-их рр. Листівки з пластунами творять окремий розділ діаспорної філокартії, значна частина видана пластовим видавництвом “Молоде життя”

Чи не найкраще колорит гуцульського Різдва в усіх деталях строїв і побуту передає виходець з Покуття Василь Залуцький (Оробець) — ілюстратор, маляр, скульптор, значну частину життя творив в еміграції, зокрема в Едмонтоні.

                                

(12) Василь Залуцький, 1956 рік (місце видання не вказано)
(13) о. Микола Антохій, 1958 рік (видавництво не вказано)

о. Микола Антохій, буковинський маляр-іконописець - автор розписів кількох десятків церков, зокрема в рідному селі Іспас. В час війни переїздив з Холмщини до Німеччини, врешті опинився в Мінеаполісі, де отримав парафію.

Яскравим прикладом наближення 1960-их років з їх революційним розумінням і відтворенням дійсності є картка авторства згаданого Мирона Левицького.

         

(14) Галина Мазепа, Видавництво Спілки Української молоді, 1962 рік
(15) Мирон Левицький,1960 рік, видавництво “Гомін Украіни”, Торонто
(16) Василь Залуцький, 1960 рік (видано в Тулузі)

Українське діаспорне мистецтво, починаючи ще з міжвоєнного періоду, формувалося довкола проблем національного відродження, цій ідеї підпорядкувалася тематика, стилістика і оформлення поштових листівок. Мабуть основною причиною цього було намагання мистців-емігрантів забезпечити тяглість розвитку українського вільного мистецтва на противагу цензурі, заідеологізованості мислення, творчій несвободі в самій Україні. Бути отією “нашої нації енергією”, кажучи словами Євгена Маланюка. І вони стали.

                  

(17) Василь Залуцький, 1961 рік, видавництво “Молоде життя”
(18) подібна за змістом до попередньої, автор Едвард Козак, 1964 рік (видаництво “Хвилі Дністра”, Клівленд)

                                            

(19) о. Микола Антохій, 1962 рік ( єдина позначка, що надруковано в США)
(20) Мирон Левицький, 1965 рік, надруковано в Торонто

Галина Мазепа — мисткиня, чий хист графіка та іконографа української школи поєднався із модерним баченням і технікою, здобутими в Європі. Значна кількість особистого архіву і полотен авторки досі зберігаються в українському відділі Слов'янської бібліотеки в Празі.

Михайло Дмитренко ще одна непересічна постать в українському еміграційному малярстві. Виходець із полтавського містечка, опинився в студії Федора Кричевського, організатор кількох професійних спілок українських митців під радянською та німецькою окупаціями і згодом, вже в діаспорі, де суттєво долучився до знайомства північно-американського світу з явищем українського образотворчого мистецтва. Михайло Дмитренко автор монументального живопису, в тому числі мозаїк та фресок в інтер’єрах церков Канади і Америки.

                                       

(21) Михайло Дмитренко, робота з серії “Різдво”, 1967 рік, видала СУМ Америки
(22)“Різдвяний спомин” Михайла Мороза, 1969 року

Михайло Мороз добре знаний художник не лише в діаспорі, але й в Україні, роботи його особливо цінні серед колекціонерів та галеристів-неукраїнців. Учень Олекси Новаківського, як стипендіат Митрополита Шептицького стає студентом Паризької академії Жюльєна, товаришував з Анрі Матісом, а разом із Святославом Гординським — іншим знаним українцем — малював, подорожуючи по Франції. Після тривалих повоєнних поневірянь опинився в Нью-Йорку, де творив до останніх років життя, намагаючись українську тематику, до якої відчував близькість, вписувати в контекст нових, сучасних стилів художнього вирішення.

                        

(23) Богдан Божемський, видання “Молоде життя”, 1968 рік
(24) “Рождество в катакомбах” Едварда Козака, видана у видавництві “Хвилі Дністра” в Клівленді 1964

Розповідаючи отак похапцем про українське діаспорне мистецтво, мушу звернути увагу на речі, які допоможуть збагнути це явище краще. Будучи ізольованим, за відсутності доступу до реальних подій і переживань, що ними зумовлені, знання діаспори про Україну почало втрачати різкість об’єктива, обростало стереотипами і все більше віддалялося від дійсності. Це питання загострилося в 1970-их роках, коли потреба оновлення інформації та живого спілкування з Україною стала необхідністю і умовою повноцінного розвитку українського мистецтва, зокрема й малярства. На цьому тлі формується своєрідне протиставлення між художниками, які асоціювали себе з українським мистецтвом та орієнтувалися на українського реципієнта, і новим поколінням українців за походженням, які, здебільшого, прямували в керунку мистецької реалізації в ширшому, позанаціональному сенсі, вважаючи першу групу такою, що романтизує українську проблематику, роблячи її синтетичною, нецікавою. І це, в свою чергу, не дає їй змоги виходити поза вузькі межі української громади. Ці тенденції помітні в зрізі діаспорної листівки.

(25) Собор св. Юра у Львові авторства знаної в діаспорі малярки-пейзажистки, доньки Василя Васильовича Кричевського Катерини Кричевської-Росандич (“Хвилі Дністра”, Клівленд, 1970 рік)

(26) Надія Сомко, “Ніч під Різдвом”, 1972 рік

Учениця Василя Кричевського, Надія Сомко з Конотопу, як багато інших митців її покоління, змушена була емігрувати, в результаті чого опиняється спершу в Аргентині, а врешті в Америці. Мисткиня відома передусім своїм монументальним живописом, зокрема проектуванням та оформленням церков.

  

(27)“Коляда в Гантері” Михайло Мороз, 1970
(28)“Ідуть три владики княжого двору” Петра Андрусіва, 1973р. (Канада)

Петро Андрусів – маляр з містечка Каменобрід на Львіщині, який з московського сиротинця через Варшавську академію мистецтва потрапив до США, щоб бути засновником найбільшого допомогового фонду українців в Америці “Самопоміч”. В професійній ділянці відомий найбільше своїм станковим живописом, зокрема полотнами, присвяченими княжій добі та гетьманству.

Любослав Гуцалюк — маловідомий автор у рідному Львові, роботи якого збагачують галереї та приватні колекції Європи та Америки, експресіоніст, захоплений урбаністичними пейзажами. Репродукція картини “Різдвяний ранок” з’явилася у формі святкової картки всередині 1970-их рр. (29)

               

(29) “Різдвяний ранок”, Любослав Гуцалюк; (30)“Небо і земля”, Вадим Доброліж

“Небо і земля” (кінець 1970-их років) авторства Вадима Доброліжа — це моє особливе зацікавлення! Театральний художник, родом з Ніжина, працював над оформленням фільмів Олександра Довженка, в Німеччині створював сценографії до вистав таборового театру, після війни опинився в Едмонтоні, його авторству належать розписи в кількох десятках храмів по всій Канаді.

Рем Багаутдин (Багаутдінов) — український татарський художник, іконописець, родом з Казані, довгі роки жив і творив в Україні. Опинившись в еміграції він був активним в житті української громади, з якою себе завжди асоціював, що дуже чітко видно з тематики та стилю його мистецтва. 

                         

(31, 32) Рем Багаутдин, середина 1970-их рр., Канада

Іван Кучмак — четар УГА, випускник Краківської академії мистецтв, про що свідчить його вишколений і зрілий стиль, митець, який творче життя присвятив картинам на історичну, в тому числі стрілецьку тематику.

Ростислав Глувко — представник молодшої ґенерації українських художників, працював в царині книжкової ілюстрації та графіки. Його роботи – це поєднання плакатного малюнку і колориту примітивного народного малярства.

   

(33) Іван Кучмак, 1972р., в-во “Хвилі Дністра”
(34) Ростислав Глувко, 1976 р, в-во “Хвилі Дністра”

Юліан Краківський — ще один художник з когорти старшого покоління художників, вояк УГА, випускник Віденської академії мистецтв, в своєму малярстві найчастіше звертався до історичних тем. Його картки зі сценами з українського побуту детально вималюваними елементами українського народного костюму, хатнього інтер’єру були особливо популярні в Канаді в 1960-70-их рр., зокрема його найбільш відоме оформлення поштівки “Святвечірній дідух” (35) та “Вселенная веселися” (36). Обидві вийшли друком в Канаді в середині 1970-их рр.

                            

Якщо йде мова про канадських українських художників, то Вільям (Василь) Курилик поза сумнівами непересічна постать, добре відомий і визнаний серед неукраїнських мистецьких кіл. Виходець з сім’ї українських фермерів з малого містечка в Альберті, він став одним з найдорожчих і найвпізнаваніших художників в Канаді, полотна Курилика прикрашають резиденцію Генерал Губернатора Канади і найбільш цінні приватні та публічні колекції. Його серія з життя українських першопоселенців (до яких належали його батьки), пейзажів батьківського села на Буковині та історичні картини не лише дають знання про українське світобачення маляра, але й приваблюють до цього світу своєю сучасною і зрозумілою неукраїнцям формою подачі. Його картина “Три мудреці із заходу”(37), репродукція якої лягла в основу оформлення листівки — добрий приклад незвичності стилю і бачення художника (середина 1970-их рр.)

        

(37) Вільям (Василь) Курилик, “Три мудреці із заходу”
(38) Богдан Божемський, "Гуцули в церкві на Різдво", 1979 р. в-во “Хвилі Дністра” .

Один з тих митців, чия інтерпретація такого питомо українського сюжету, як гуцульське Різдво настільки приголомшливо сильна, що промовляє до неукраїнців доступною для них мовою — це Богдан Божемський. Його персонажі - характерні, кожна картина, навіть вміщена у невеликому форматі листівки, це ціла історія сповнена емоцій. Його мистецтво розбиває межі між об’єктом зображення і глядачем, роблячи кожного співучасником, присутнім в той момент, в тому місці.

Ідейне зрушення 1980-1990-их років в Україні суттєво вплинуло на процеси в діаспорі. На мистецькому обрії з’являються молоді покоління українських митців, натхненні потребою пошуку свіжих нових змістів і форм, продиктованою докорінними системними змінами.

Промовистим прикладом є серії листівок “Різдво в Мордовіїї” та “Різдво в радянському концентраційному таборі”, що впродовж кількох років друкувало, тоді ще базоване в США, видавництво “Смолоскип”, яке публікувало твори письменників, заборонених в союзі, в тому числі дисидентські та самвидавівські. Тут з’являються друком картки, які оформив художник Григір Павлокімець (псевдонім, під яким працювала малярка та поетеса Ніна Мудрик-Мриц). Вітальні картки “Смолоскипу” виходили із тематичними віршами Ірини Калинець, Василя Симоненка, Миколи Руденка, Тараса Мельничука та інших (39).

(39, 40) (остання у ряду -  це різдвяна листівка до 1000 ліття хрещення, в-во Смолоскип, автор невідомий, на звороті уривок із “Слова про закон і благодать” митр. Іларіона)

Змінився не лише сюжет, але й естетика карток: простіші, більш схематичні зображення, основний наголос на сенс.

(41) "Різдво", Петро Холодний молодший

(41) “Різдво” авторств Петро Холодний молодший одна з найпомітніших постатей в українському мистецтві ХХ ст., випускник Варшавської мистецької академії. Модерне бачення мистець вміло поєднує з класичною європейською школою і українським осердям, яке виразно простежується у його працях, за що б він не брався — чи за книжкову графіку, чи за станковий живопис чи то за іконопис або ж вітраж. Творчість Петра Холодного — це один із доказів цінності українського малярства, як невід’ємної частини світової культурної спадщини. Праці майстра були в переліку тих, які знищили у Львівському музеї, ще з цієї причини репродукції багатьох втрачених робіт – це доказ того невідкупного злочину, який було вчинено супроти всього мислячого, вільного, українського.

 Ця картка і наступна нижче належать авторству Володимира Беднарського, роботи середини 1980-их. Художник, скульптор та ілюстратор повоєнного покоління емігрантів, вже в Канаді вивчав ужиткове мистецтво та рекламу

Взагалі, наша діаспора в Канаді – приклад найбільш органічного переплетення української традиції з культурними впливами країни перебування, тут витворюється особливий тип мистецтва, зокрема образотворчого, який передає настрій і дух українського канадського побуту та світогляду. Петро Шостак – представник молодшого покоління українських митців, походить з невеликого містечка в Альберті, у своїх роботах зображає реальні картини з життя на фермі (саме там минало його дитинство) серед українських канадських прерій. Його роботи позбавлені декоративності, вони фотографічно точні і без пафосу, не обтяжені українською атрибутикою і характерною стилістикою, саме тому й зрозумілі однаково українцям і неукраїнцям. А ще, можливо тому їм особливо віриш.

Якось я спитала дев'яносторічного власника колекції, чому його збірка завершується 1980-ми роками, чому пізніших листівок майже немає. Чоловік зробив тривалу паузу і заплющив очі. Виглядало, наче він заснув і хотілося його потормосити. Щойно я вдихнула, щоб перервати незручну мовчанку, мій співрозмовник глянув прискіпливо, здавалося, моя нетерплячість його розгнівала.“Люди перестали спілкуватися особисто, все довірили машинам”, — сумно сказав він і здається знову задрімав-замислився. Я посміхнулася собі — цьогоріч я розіслала 50 листів — паперових, старосвітських і майже стільки ж отримала. А з мого робочого столу на мене споглядають ті самі колядники в кожушках, які, думалося, давно втрачені.(45)

                   

(44) Петро Шостак, 1980 рр., в-во “Yalenka”( Канада); (45)  Галина Захарясевич-Липа

P.S. Та облюбована з дитинства листівка, з якою пов’язано стільки різних життєвих етапів, єдина з представленої тут колекції — репродукція картини авторства української мисткині, яка ніколи до діаспори не належала. Моя картка не мала на звороті вказаного прізвища художника, року видання і т.п., тож я ніколи не знала ані чия вона, ані кому адресована. Її авторка, як виявилося, Галина Захарясевич-Липа – самобутня малярка, чиїми полотнами захоплювалася Європа та Америка. Оскільки вона була дружиною «ворога народу» Юрія Липи, якого замордував НКВД, то їй так і не вдалося вповні зреалізувати свого неабиякого хисту. Тривалі поневіряння в повоєнній країні, переслідування, дрібні ситуативні підробітки не залишали простору для творчості.

30 років тому в одному львівському помешканні, маленька дівчинка засинала і прокидалася, маючи перед очима картку з обтріпаними краями. Зображення усміхало і заспокоювало, давало відчуття родинного затишку і свята, навіть коли те і інше було лише в уяві. Отака вона сила правдивого мистецтва, навіть вміщеного у невеличкий клаптик листівкового формату. 

Думки вголос на Україна модерна - Роздуми про актуальне, дискусії, полеміка

 

 

 

 

 

Книжкова полиця

Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с. Кравець Данило. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – 297 с.
 

Нас підтримують:

Підтримка сайту відбувається
у рамках Програми дослідження сучасної історії України
ім. Петра Яцика
Канадського Інституту Українських Студій (Університет Альберта)
при співучасті Львівського національного університету
імені Івана Франка
та Українського Католицького Університету

Jacyk

Знайдіть нас у Facebook

Ukraina Moderna (Lviv, Ukraine) 
facebook.com - uamoderna
Будь ласка, надішліть нам запит дружби!