Від кінця 1990-х і донині щороку навесні українські посадовці усіх рівнів та лідери політичних партій звертаються до українського жіноцтва, оприлюднюючи у медіях свої вітання з нагоди Міжнародного жіночого дня 8 березня. Роки минають, обличчя та політичне забарвлення очільників змінюються, країна та суспільство зазнають радикальних трансформацій, але слова привітань залишаються все тими ж. У часи Кучми, Ющенка, Януковича і навіть сьогодні ми чуємо до болю знайомі шаблонні фрази, епітети і побажання…
Здавалося б, протягом останнього року в суспільній свідомості українців сталися просто-таки тектонічні зміни: українці усвідомили себе як політичну націю, відкрили у собі і відстоюють власну людську гідність, сформували дієве громадянське суспільство, для якого демократичні цінності набули справжнього щоденного смислу і реальної вартості. Ми обрали і уповноважили на керівництво країною нових лідерів, які задекларували свою відданість обраному суспільством шляхові розвитку. І раптом у Міжнародний день прав жінок ми знову чуємо стару і набридлу, витворену ще у пізнорадянську добу, пісню про “свято весни: краси, любові і жіночності”!
Перечитуючи цьогорічні привітання українських посадовців – очільників і представників усіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої і судової), доводиться з сумом констатувати: у ставленні органів влади до жінок України практично нічого не змінилося.
Перше, що помічаєш у текстах привітань, це відсутність будь-якої згадки про про гендерну (не)рівність загалом чи про права жінок зокрема, попри той факт, що первісний смисл цього свята, вкладений у нього ще у далекому 1910 році, полягав у відстоюванні жіночої рівноправності, і саме так сприймають 8 березня у цілому світі донині. В українських привітаннях ми не зустрінемо жодних вказівок на те, що очільники держави усвідомлюють існуючу в нашій країні гендерну дискримінацію та потребу забезпечення рівних можливостей для самореалізації усім громадян(к)ам незалежно від статі. Цих слів ми також не знайдемо у таких зверненнях.
Що ж ми бачимо у восьмиберезневих привітаннях натомість? Ми бачимо наскрізно повторюваний стандартний набір епітетів, які категоризують жінок через їхні сімейні ролі та стосунки з чоловіками (матері, бабусі, сестри, дружини, кохані) та характеризують їх саме через експресивні функції (любов, турбота, опіка, розуміння, терпіння, лагідність, доброта, підтримка, натхнення тощо). Таким чином у суспільній свідомості закріплюють і відтворюються гендерні стереотипи, які окреслюють родину і побут як першорядні і найважливіші сфери жіночої самореалізації, водночас наголошуючи на відповідних “жіночих” чеснотах та рисах як найбільш цінних для “справжньої жінки”. Відповідно вибудувані й побажання жінкам, яким постійно зичать родинного щастя і благополуччя дітей, любові, радості, кохання, здоров’я, затишку, достатку, гармонії, щирості почуттів…
Здавалося б, що поганого у всіх цих загалом добрих побажаннях? Хіба кожна людина (і відповідно кожна жінка) не прагне родинної злагоди, здоров’я, достатку в домі, любові та інших щирих почуттів…? Все було б гаразд, якби не одне “але”: усе це лунає з вуст посадовців у Міжнародний день прав жінок. Вражають дві речі: гостра невідповідність між (традиціоналістською консервативною) риторикою привітань і (емансипаційним ліберальним) смислом цього свята, з одного боку, і разюча невідповідність між (посадовими) функціями та (владними) повноваженнями державних службовців найвищого рівня та (приватно-інтимним) змістом та тональністю їхніх побажань, з іншого боку. Усе це гостро дисонує з духом Міжнародного жіночого дня і підставовими принципами демократії, про відданість яким раз-по-раз заявляють очільники держави.
Чи є в нас підстави для обережного оптимізму? До певної міри так: цьогоріч практично усі привітання у своєму заголовку містили вказівку про Міжнародний жіночий день (на відміну від попередніх років, коли йшлося про “свято весни”). Якщо спробувати простежити динаміку у риториці восьмиберезневих привітаннь політичних діячів та державних службовців, то певний поступ у них все ж є. На початку 2000-х, у таких текстах пресдтавники істеблішменту та політикуму раз-по-раз апелювали до матріархатного міфа (втіленого в образі “берегині”) і незмінно згадували жіночу красу та привабливість як невід’ємний атрибут жіночності. Заради справедливості треба визнати, що цьогоріч такий архаїзм як “берегиня” виринув лише в двох привітаннях – від Голови Верховної Ради Гройсмана та Президента Порошенка (в останньому вжито із застереженням), тоді як згадки про “красу” і “прекрасну половину людства” знаходимо лише у вітальному тексті міністра оборони Полторака. Важливо й те, що жодне привітання не оперує поняттям “слабкої статі” як синонімом жіноцтва, натомість двоє високопосадовців звертають увагу на недоречність такої характеристики для сучасних українок: “жінки-військовослужбовці, відкинувши поняття «слабкої статі», стали на захист рідної землі поряд з чоловіками” (міністр оборони Полторак), а Героїня України Надія Савченко “ламає стереотип про слабкість жіночої статі” (Президент України Порошенко).
З іншого боку, насторожує традиційне для посадовців бінарне мислення, коли жінки як група, їхня діяльність, функції чи інтереси гамузом протиставляються чоловікам як групі, з відмінними суспільними ролями та формами самореалізації. Здавалося б, після цілком скандального привітання Ющенка у березні 2008 р., яке викликало хвилю обурення та гостру реацію свідомих українських жінок (викладених у нищівниму відкритому листі), інші провідники держави мали б бути уважнішими до формулювань. Тоді президент Ющенко дозволив собі говорити від імені “усіх чоловіків” та позиціонував себе не як лідер нації та гарант дотримання прав і свобод усіх громадян, а як представник однієї гендерної групи, вибудовуючи опозицію “ми/чоловіки” – “ви/жінки” та насичуючи її найбільш консервативними смислами та ієрархіями. Прикро, що й нині ми бачимо подібну тенденцію у святкових привітаннях: у жінках все ще бачать тих, хто “дає чоловікам наснагу на весь робочий день” і “чекає на своїх лицарів додому” (Гройсман), “здатні вселити впевненість у чоловічі серця” (Полторак), “наповнюють теплом і світлом наші серця ” (Голова Верховного Суду Романюк), “жінки є опорою для чоловіків” (Порошенко).
На загальному тлі цьогорічних привітань, попри їх загалом доволі традиційний тон і наповнену гендерними стереотипами риторику, все ж позитивно вирізняється привітання Президента Порошенка. Він таки звернув увагу на недостаню представленість жінок в органах влади, вказав на вагомі внески жінок (військових, медиків, волонтерок) у війні з окупантами на Сході України, наголосив на ролі жінок у розбудові держави та потребі повноцінної реалізації жінками своїх прав як запоруку успішного поступу країни.
Щороку 8 березня свідомі жінки світу відзначають Міжнародний Жіночий День, прагнучи привернути увагу урядів і громадськості до фактів гендерної дискримінації та згадують про нелегкий шлях, який пройшло жіноцтво у відстоюванні своїх прав. Це час, коли жінки аналізують свої здобутки у боротьбі за рівноправність, та шукають нових дієвих форм об’єднання і мобілізації зусиль задля досягнення якісних змін у суспільному статусі жіноцтва. У демократичному суспільстві свідомі громадяни, поділяючи стурбованість щодо існуючої гендерної нерівності, підтримують активних жінок у їх прагненні досягти партнерського рівноправного ставлення до людей незалежно від їх статевої приналежності.
То про що ж у цей день доречно було б говорити посадовцям у своїх привітальних промовах та зверненнях до жінок? Насамперед, важливо, щоб під час відзначення 8 березня – Міжнародного Дня солідарності жінок у боротьбі за рівні права і можливості – посадовці не копіювали сліпо пізньорадянські шаблони та дотримуватися коректного трактування смислу та цілей цього свята. У привітальннях варто уникати стереотипного представлення жіночих ролей в українському суспільстві, натомість слід було б наголосити на тих важливих культурних, економічних, інтелектуальних, політичних, освітніх, спортивних та воєнних та інших внесках, що їх роблять жінки задля кращого майбутнього України. І залишити для близьких і рідних право говорити жінкам про приватне та інтимне, про почуття і стосунки. Посадовцям належало б не лише згадати приклади досягнень жінок та жіночих внесків у тій чи іншій сфері, але й засвідчити своє розуміння проблем дискримінації за ознакою статі, висловити власну готовність долати її в межах своїх повноважень. Навіть проста декларації власної беззастережної підтримки ідеї гендерної рівності та намір дотримуватися цього принциапу на практиці дало б і підлеглим, і цілому суспільству сигнал про те, що це важлива справа, яку слід сприймати серйозно. Наразі, єдиним посадовцем, який у своєму зверненні акцентував професіоналізм та здобутки своїх підлеглих-жінок, виявився міністр оборони Полторак: він висловив подяку жінкам-військовослужбовцям за належне виконання бойових завдань. Втім, Президент Порошенко, який у цей день вручив високі державні нагороди кільком десяткам жінок, також засвідчив, що українська держава визнає і цінує працю своїх громадянок.
Жінки України поступово усвідомлюють свій величезний і різнобічний потенціал, відмовляються бути лише „слабкою статтю” чи „прекрасною половиною” суспільства. Жінки – рівноправні і повноцінні громадянки демократичної держави, тому й цінувати їх слід за людські – а не суто «жіночі» – чесноти, за знання і здібності, за творчий та інтелектуальний потенціал, професіоналізм і досягнення, за громадянську позицію, за силу духу і відвагу на фронті, а не лише за сімейний статус чи господарські вміння. Неправильно зводити внесок жіноцтва у розбудову України лише до родини і побуту. Жінки здатні не лише сумлінно виконувати накази та піклуватися, але й брати на себе відповідальність, приймати серйозні рішення, викривати злочини, ризикувати життям, керувати підприємствами, установами, державою. Вони роблять це щодня. А від Президента, Прем’єра, міністрів та інших посадовців жінки очікують і вимагають гарантій дотримання своїх прав і забезпечення рівних з усіма громадянами можливостей їх всебічної реалізації.
У якості ілюстрацій використано зображення, розміщені поруч зі святковими привітаннями українських посадовців А.Яценюка, Н.Яресько, С.Поторака, З.Холоднюка та Я.Романюка
__________________________________________
Текст збудований на аналізі таких привітань:
Привітання Президента України П.Порошенка
Привітання Прем’єр-Міністра А.Яценюка
Привітання Голови Верхованої Ради України В.Гройсмана
Привітання міністра фінансів Н.Яресько
Привітання міністра оборони України С.Полторака
Привітання Голови Державної судової адміністрації України З.Холоднюка
