Згідно з даними соціологічних опитувань, проведених за останні два роки, більшість громадян України підтримують вступ України до ЄС. Нічого несподіваного тут немає, адже масові акції протесту, які розпочалися в листопаді 2013 р., мали на меті саме входження України до європейського правового та економічного простору. Проте події на самому ж Євромайдані засвідчили, що уявлення про те, чим є Європа, кардинально відрізняється в різних верств та груп українського суспільства. Якщо для одних це простір дотримання прав людини, прийняття та підтримки культурного різноманіття, то для інших – це простір національного – держав, суверенітетів та ідентичностей. Варто всього лиш пригадати випадки, коли на Євромайдані активісти лівого спрямування стикалися з опором та осудом за свої соціальні гасла з вимогами прав для всіх груп суспільства. Інші учасники Євромайдану сприймали їх як анти-європейські (див. нотатки Тараса Саламанюка).
Український погляд на Європу є суперечливим. І основна дискусія – хто ж правильно розуміє, чим є “Європа”? Проте в усіх учасників цієї дискусії є одне спільне переконання: Європа має цінності, до яких ми повинні прагнути, проте не дуже ще розуміємо, які ж це цінності. Відтак, з перспективи України Європа видається об’єктивною сутністю, яку нам слід просто зрозуміти. На жаль, для європейців питання власної ідентичності досі є проблематичним. Настільки проблематичним, що в 2005 р. один з провідних соціологів сучасності Ганс Йоас організував конференцію, присвячену лише одному питанню – що таке культурні цінності Європи? Як результат – матеріали склали збірку ґрунтовних статей: 16 авторів, понад пів тисячі сторінок тексту. Про масштабність та водночас складність завдання “Що таке європейські цінності?” Ганс Йоас іронічно пише вже на першій сторінці свого вступного слова:
“- Чи не могли б ви уточнити, в чому полягає ця культура, що ви її так ревно захищаєте попри брак будь-якої зовнішньої загрози?
– У релігії, – заявив президент, що зроду не ходив до церкви.
– У добрих звичаях, – сказала дама, чиї випадкові зв’язки давно стали притчею во язицех.
– У мистецтві, – відгукнувся дипломат, який за всі роки навчання жодного разу не зазирнув у музей.”
Зауважу, що це не слова Г. Йоаса: він цитує Йозефа Рота, який написав цей діалог в 1920-х рр. Минуло майже століття, але чи змінилася ситуація? Чи тепер європейці краще розуміють, що означає бути європейцем? Вочевидь, що так, адже збірка пропонує доволі чіткі відповіді на це непросте запитання.
На щастя для українського читача, ця книга є доступна в українському перекладі: він вийшов в 2014 р. у видавництві “Дух і Літера”. На жаль, наскільки мені відомо, ця книга не спричинила ширшої дискусії в Україні. І шкода, бо текст дуже цікавий з кількох перспектив.
По-перше, з цієї збірки читачі зможуть дізнатися не лише, які цінності є центральними для Європи, але і те, як вони сформувалися. В цьому сенсі статті творять колективну монографію, оскільки кожен розділ розкриває одну з європейських цінностей. Не буду тримати інтригу і перелічу їх:
- Свобода;
- Внутрішній світ;
- Повага до звичайного життя;
- Самоздійснення;
- Раціональність;
- Прийняття розмаїття (або те, що в нас зараз частіше називають толерантністю, а зміст найкраще передає гасло “ми всі різні, але рівні”).
Щоправда книга структурована в інший спосіб. Адже найперше питання, яке міг би задати читач: що таке “цінність”? Відповідь на нього проста, проте неочевидна: “Цінності є чимсь, що захоплює нас, над чим ми безпосередньо не владні, що водночас, коли нас захоплює, дає особливий досвід свободи, який не зникає в умовах зовнішньої несвободи” (С. 10). Особливо приємно, що зібрка відкривається саме міркуваннями про природу і сутність цінностей, написаними Гансом Йоасом. Фактично, вступна стаття – це короткий виклад його теорії цінностей. З її більш розгорнутою версією можна ознайомитися в книзі “Походження цінностей” (1997), яку досі не перекладено українською (хоча є польський та російський переклади). Відтак, для українського читача це нагода познайомитися з цією теорією – хоча б у дайджестовому форматі.
Наступний розділ – стаття Шмуеля Айзенштадта, патріарха історичної соціології. В ній він розглядає важливе поняття “осьові культури”, яке є похідним від “осьового часу” Карла Ясперса. Але якщо ідея Ясперса була більш філософською, то Айзенштадт перевірив її емпіричним чином, а також вдосконалив. Замість осьового часу він запропонував говорити про осьові культури. Основна їх риса – розз’єднання, яке проводиться між сакральним та профанним. В цих культурах вони належать до різних світів – в прямому значенні. Якщо древні греки ще вірили, що боги живуть на горі Олімп, то для сучасного християнина питання, де перебуває Бог, не має сенсу. Адже світ сакрального не може бути розташований в цій реальності. Чому це так важливо? Таке розз’єднання породжує прагнення до зв’язку. Фактично, в осьових культурах починають будувати в абсолютно інший спосіб владні стосунки , а також колективні ідентичності. Проте головна їх риса – на перший план виходить людина. Ця стаття буде цікавою тим, хто досліджує ідентичності. Текст Айзенштадта тим цікавий, що він – пам’ятаючи про Попперівський принцип фальсифікації – наводить приклад неосьової культури. Адже як стверджував Карл Поппер, якщо ми не можемо навіть сформулювати тверджень, які спростовують нашу наукову теорію, то це не наукова теорія, а щось інше – наприклад, релігійна догма. Айзенштадт не просто гіпотетично припускає існування неосьової культури, але і знаходить та аналізує її особливості. Прикладом такої культури, яка є розвиненою, але з абсолютно іншими цінностями, є Японія.
В наступних трьох розділах читач може дізнатися про історичні витоки європейських цінностей, а саме про роль юдео-християнської традиції, греко-романської спадщини та середньовічного християнства у формуванні Європи. Найпарадоксальніша думка, яку можна знайти в розвідці про середньовічне християнство – релігійній плюральності сприяє монотеїзм, а не політеїізм. Як не дивно, але політеїзм не переймається іншими релігіями – він їх “перекладає” на власну мову. Відтак, римляни, завоювавши Грецію, просто присвоюють грецьким богам римські імена, адже боги ж – ті самі. Коли ж Римська імперія стикається з зовсім іншими релігіями, то просто включає їх богів в свій пантеон. Натомість монотеїстичні релігії опиняються перед викликом: як можуть існувати інші релігійні системи? І якщо з політеїзмом вони ще дають собі раду, вписуючи в існуючі інтерпретаційні схеми, то інші монотеїстичні системи становлять виклик. І саме такий контакт з іншими монотеїстичними релігіями спонукає їх виробляти в собі прийняття множинності релігійних досвідів. За решту ідей цих розділів не писатиму – щоб не псувати приємності читання.
Адже наступні п’ять розділів – це огляд однієї з цінностей. (Толерантність більш розсипана між окремими розділами, а тому їй окремого розділу не присвячено). Коротко означу ті матеріали, які мені як соціологу були дуже цікавими. Стаття Вольфґанґа Шлухтера присвячена ідеї раціональності. Як і можна було очікувати – основний герой цієї статті Макс Вебер. Здавалося б, що нового можна сказати про теорію раціонльності Вебера – після століття інтенсивних студій? Але автору це вдається. Він пропонує розрізняти три типи раціональності – ціннісна чи ціле-раціональність, формальна та матеріальна раціональність і теоретична та практична раціональність. Якщо про перші дві говорять часто, то про третю пару я прочитав вперше. І ось опираючись на ці три пари раціональностей Шлухтер описує особливості європейської культури. Цікавий аналіз, базований на здавалося б читаних і перечитаних роботах класика. Втім, справжньою знахідкою цієї частини збірки є стаття Крістофа Менке про самоздійснення. Назва вводить в оману, бо насправді в цій розвідці йдеться про самість. Якщо людина має індивідуальну ідентичність, то вона є соціально детермінованою чи автономною щодо соціального порядку? Менке показує, що якщо залишатися в цій дихотомії, то відповіді отримано ніколи не буде. Адже якщо індивід є повністю продуктом суспільства, то як можлива свобода волі? Якщо ж індивід є автономним щодо соціального, то чому ми таку важливу роль відводимо вихованню? Звісно, читач одразу ж дасть відповідь: потрібно визнати подвійну природу людини – як продукт соціального оточення, але автономний продукт. Проте Менке закриває і цей вихід простим запитанням: а як індивід отримує цю автономію? І в чому проявляється цей вплив? Як ми можемо поєднати ці дві точки зору? Відповіддю є поняття автентичності, яким активно послуговувався Чарльз Тейлор. Саме автентичність дозволяє індивідові, перебуваючи під впливом соціального, зберігати щодо нього дистанцію. Фактично, автентичність можна “отримати” лише завдяки соціалізації, проте далі автентичність існує автономно щодо соціального – і дозволяє відкидати ті чи інші сигнали від оточення, не піддаватися впливові, вважаючи його загрозою власній автентичності. Доволі складно переказати цю цікаву статтю, а тому на цьому завершу з нею.
Наступний блок книги присвячений трансформаціям європейських цінностей – від того моменту, коли ми можемо говорити про Європу. Райнгард Козеллек аналізує Просвітництво, Марк Мазовер – першу половину ХХ ст. Але для мене найбільш цікавою була стаття Гельмута Томе. Автор поставив перед собою доволі амбітну мету – вказати на недоліки Світового дослідження цінностей (World Values Survey). З погляду соціолога стаття є чудовою. По-перше, автор дуже детально розглядає основні концепти – цінності та потреби. Як виявляється, їх часто змішують. При чому в Світовому дослідженні цінностей Рональд Інґлгарт їх змішує. По-друге, автор доволі детально розглядає особливості самого інструментарію. І зауважує сильну європоцентричність, коли релігійність, яку він має вимірювати, є християнською релігійністю. Третім ж аргументом проти теорії Інґлгарта є емпіричний аналіз. Гельмут Тому, щоправда, покликається на інше дослідження, яке ще в 1949 р. в ФРН проводив Гельмут Клагес. Частково воно підтверджує гіпотези Інґлгарта, але частково їх спростовує. Зокрема, поділ на матеріалістів та постматеріалістів видається Гельмуту Томе запростим, а тому він виокремлює п’ять ціннісних типів:
- конвенціоналісти;
- ідеалісти;
- гедоністи;
- активні реалісти;
- безперспективно покірні.
Останні статті збірки стосуються того, що можна назвати конфліктом цивілізацій. Наскільки Європа страждає від цього, якими є стосунки Європи та ісламу.
Підсумовуючи, “Культурні цінності Європи” – це книга, яка дає відповіді одразу на декілька запитань. Причому на деякі з них – цілком випадково. Перша відповідь: що таке культурні цінності Європи? Причому ця відповідь складається з кількох частин: що таке цінності? якими є основні європейські цінності? як вони змінювалися в часі? Завдяки цьому читач матиме змогу не лише дізнатися про цінності Європи, але і побачити їх в процесі становлення. І зрозуміти, що Європа – дуже крихкий проект, який остаточно усталився в середині ХХ ст. І досі переживає становлення.
Друга важлива відповідь: чи можлива успішна співпраця представників різних соціогуманітарних дисциплін? Так, можлива. В цій збірці успішно співпрацюють філософи, соціологи, історики і навіть теологи. І результат їхньої співпраці засвідчує: лише завдяки їй і вийшов такий цікавий результат! Адже неможливо бути фахівцем у всіх ділянках знання. Проте завдяки співпраці 16 текстів складаються в цікаву мозаїку, яка гарно відповідає на питання про цінності Європи.
І третя важлива відповідь: якою є сучасна західна соціологія? Половина з авторів збірника – соціологи за фахом. Відтак, їхні тексти дають змогу дізнатися про те, як виглядає емпіричне дослідження, як можна будувати соціологічну теорію. Здавалося б, фахівці і так мають змогу познайомитися з найновішими роботами з соціології – мовою оригіналу. Яка ж тут цінність від збірки, яка перекладена через 9 років після оригінальної публікації? Не буду приховувати: прикро, що переклад з’явився з таким запізненням. Проте це не підважує цінності самої збірки. Адже вона дозволить не-соціологам краще збагнути специфіку соціологічного методу. Це також дозволить і студентам-соціологам краще зрозуміти свою майбутню спеціальність.
Головна ж теза книги пронизує кожну статтю. І звучить водночас і просто, і страшно: Європа – це проект, який досі перебуває у становленні.
