Ви знаєте хто вигадав терміни “злочини проти людяності”, “геноцид” і “Голокост”? Це все були вихідці зі Східної Європи, а біографія авторів перших двох термінів пов’язана зі Львовом – хоча це й досить гірка честь для міста. Про Львів світові говорить не в останню, а часто й в першу чергу його темна історія, зокрема Голокост. Історія євреїв, які жили у Львові і які тут гинули є темою численних книжок, фільмів і в європейській свідомості. Львів не Нюрнберг і не Освєнцім, але його образ також вкарбований в свідомості багатьох через страждання і біль.
Перформанс “Східно-Західна вулиця. Пісня добра і зла” поставлений за книжкою лондонського юриста і письменника Філіпа Сендса не присвячений Львову безпосередньо. Але саме через це місто, як через призму, переломлюються долі його героїв – юриста Герша Лаутерпахта, що запропонував термін “злочини проти людяності”, правника Рафаеля Лемкіна, який запропонував термін “геноцид” і генерал-губернатора окупованої Польщі Ганса Франка. Ляутерпахт і Лемкін вчилися у Львові на правничому факультеті, Ганс Франк відвідував Львів, щоб подивитися на гетто і зразковий новий порядок, встановлений нацистами. Наступне, що їх об’єднало – був Нюрнберзький процес, де Франк був на лаві підсудних, а Ляутерпахт і Лемкін консультантами.
Під час перформансу, я мала враження, наче сиджу на університетській лекції з права, щоправда цікавій, з прикладами і під музичний акомпанемент. Тут немає дії – є лише голос двох лекторів, фото і музика. Дія поділена на дев’ять частин, кульмінацією яких є власне суд і вирок. Прокурор – Філіп Сендс задає питання – “Чи винні ви у вбивстві євреїв?”, зірка німецького кіно, що читає текст Франка, білява Катя Ріман слабким голосом відповідає “Так. Тому що я не хочу полишати цієї відповідальності на інших”. Що може бути театральнішим за суд, з його розписаними ролями, церемоніалом і напругою? Під кінець Нюрнбергського процесу нацистів для виголошення вироку заводять і виводять по одному, ми не бачимо цього на фото, лише уявляємо, слухаючи голос двох лекторів. Всі частини об’єднує музика, яка стала власне тим, що привабило більшість людей на перформанс, де саундтрек змінюють класична музика, російські романси і Леонард Коен. Музика, парадоксально, об’єднує героїв, по різні боки суду – “Erbarme dich” зі “Страсті за Матвієм” Баха, слухають і Герш Лаутерпахт і підсудний Ганс Франк.
У Нюрнбергському процесі немає інтриги, натомість напруга і центральний конфлікт перформансу знаходяться у боротьбі між термінами (Філіп Сендс є, передусім, юристом), що відображають два світогляди. “Злочини проти людяності”, запропонований Лаутерпахтом – зосереджується на злочині проти окремої людини, а “геноцид” Рафаеля Лемкіна наголошує на групі людей, як жертві. Зрештою, нацистів звинувачують у “злочинах проти людяності”, тоді як “геноцид”, створений для процесу, входить в обіг лише через шістдесят років, під час справи з масовими вбивствами в Руанді.
До чого тут Львів? Його значення випадкове, і цілком можливо, що до моменту процесу, місто давно не обходило і не цікавило головних героїв. Ми б могли сказати, що Львів – опиняється в центрі подій майже через збіг обставин, але не зовсім. Лемкін і Лаутерпахт були євреями, вихідцями з інтелігентних забезпечених родин, які обирали собі юридичну освіту і на якомусь етапі біографії потрапили сюди – можемо припустити, що співвідношення ціни і якості освіти у Львові було вигіднішим, ніж у Відні чи Варшаві. Обидва правники були достатньо перспективними і освіченими, щоб виїхати зі Східної Європи, Лаутерпахт поїхав робити академічну кар’єру до Кембриджа, Лемкін, вже по приході нацистів втікає через половину земної кулі до Сполучених Штатів. Хоч як нам лестить думка, що Львів є батьківщиною видатних юристів, ця історія могла б статися в будь-якому іншому зі східноєвропейських міст – Бялистоку, Празі, Кракові. У кожному з них була єврейська спільнота, активні і мобільні представники якої мігрували до США. І кожна з цих спільнот майже докорінно була винищена в час Голокосту ( термін якого вигадав також вихідець зі Східної Європи, Елі Візель, що народився в Сигеті Мармароському).
Перформанс Філіпа Сендса, бабуся якого, як і батьки Лаутерпахта походить з Жовкви, є справді помітним явищем у театральному світі. Його режисером є Ніна Бразьєр, що працювала в Королівській Опері. Серед учасників бас-баритон Метрополітен Опери Лоран Наурі, піаніст Ґійом де Шассі і, у львівській версії навіть володар Ґреммі Емануель Акс. Після прем’єри у Лондоні перформанс показували в Берліні, Парижі, Нью-Йорку. І Нюрнбергу. Можемо припустити, що Нюрнберг, як і Львів рідше відвідують зірки світового класу. Бо єдина заслуга, через яку місто змогло стати сценою для вистави, це те, що сімдесят років тому воно було сценою для драматичних і нестерпних подій, що змінили світ і поповнили юридичну лексику. А Рафаель Лемкін і Герш Лаутерпахт змогли зробити міжнародну кар’єру і стати впливовими юристами, а не попелом у Треблінці, лише тому, що вчасно покинули Львів зокрема і Східну Європу загалом.
