Минулого року видав ще одну книжку під назвою «26-й процент, або як подолати історію», а минулого тижня вона появилася у вільному доступі на сайті журналу «Україна модерна».
Історія цієї книжки почалася весною 2013 р. Олександр Пасхавер висловив тоді таку думку: щоб змінити Україну, не треба більшості. Варто мати 1% вмотивованого й зорганізованого населення, яке хоче міняти нашу країну і знатиме як це робити. Йому йшлося про масовий суспільний рух, об’єднаний спільними цінностями. Цей рух більше мав бути схожий на раннє християнство, аніж на сучасні партії. А тому він мусів мати своїх «євангелістів» – чотирьох авторів, які викладуть свою візію розвитку України.
За реалізації цієї ідеї взявся Петро Порошенко і його штаб на чолі з Ігорем Гринівим. Порошенко уже тоді думав йти на президентські вибори, але не у 2015, аж у 2020 році. Після п’ятьох років правління Януковича думав він, ситуація буде наскільки погана, що хто би не прийшов, реально зробити нічого не зможе. Але працю над своєю президентською програмою Порошенко вирішив почати уже тоді.
Порошенко і Гринів запросили до себе п’ятьох авторів – окрім Пасхавера й мене соціолога Євгена Головаху, економіста Володимира Дубровського та політолога Олексія Гараня. Кожному з нас він запропонували написати таке коротке «євангеліє». Чому п’ятьох, а не чотирьох, не вмію сказати. Припускаю, що це було наслідком прагматичного підходу: а раптом хто з авторів не впорається зі завданням добре чи вчасно?
Мені сподобалася така пропозиція. Я якраз тоді брав участь у роботі Нестерівської Групи, котра теж прагнула розробити стратегію розвитку України, і збирався писати таку книжку так чи інакше. Окрім того імпонував підхід Петра Порошенка, який планував свою програму далеко наперед. Я згодивс, і решту весни і літа 2013 р. пішли на обговорення деталей проекту. Перший варіант тексту був готовий на осінь 2013 р. Аж тут почався Євромайдан, і робота призупинилася. Я писав і переписував текст між Львовом і Києвом, часом ранками або вечорами, вернувшись з Майдану.
У моєму комп’ютері зберігаються п’ять варіантів цієї книжки з численними підваріантами. Перший датований 2-м вересням 2013 р., останній – 26-м лютим 2014 р., зразу по закінченню революції у Києві. Пишу це не ради хвальби, а щоб показати контекст, в якій писалася ця книжка. Бо як історик ідей, я переконаний, що текст годі розуміти адекватно без знання контексту.
Окрім моєї книжки, з усіх інших була готова і вийшла друком лише книжка Олександра Пасхавера. Обидві появилися весною 2014, коли в Україні йшла президентська кампанія. Рік перед тим ми домовлялися об’їхати з презентаціями наших усі великі міста України. З цих планів мало що вийшло. Петрові Порошенку не довелося чекати на 2020 р. і навіть пропускати 2015 р. – він став президентом ще у 2014 р., за значно гірших умов, аніж собі уявляв. Він використовував наші книжки у виборчій кампанії,але лише раз, і то тоді, коли його перемога уже не викликала сумнівів: перша й остання презентація відбулася у Львівській Бізнесовій школі Українського Католицького Університету у травні 2014 р.
А потім, коли Порошенко став президентом, йому уже не було до нашого проекту. Книжки не пішли у продажу, а роздавалася принагідно політикам, громадським діячам та всім тим, хто якось прочув про їх існування. Наскільки знаю, наклад становив 5 тис. примірників. Я дочекався, поки весь наклад не розійшовся. Це сталося пару днів тому. Тепер зі спокійною совістю можу виставити її у публічний прострір.
Хоча ця книжка й мала, вона мені дорожча за мої інші, більші книжки. Я писав її з азартом, і цей азарт мав не тільки політичний, але й академічний характер. Не знаю, чи з читачів хтось це зауважив, але у ній я подав свою нову, глобальну версію історії України (див. розділ ІІІ). З усіх моїх книжок ця є найбільшим відходом від національної парадигми. Це на самоціль, а радше вираз потреби. На моє переконання, зрозуміти українські проблеми можна зрозуміти лише тоді, коли пробуєш максимально розширити контекст та думати і писати глобально.
Наскільки мені це вдалося чи не вдалося, рішати не мені. Але я би дуже просив читачів відправляти свої відгуки, особливо критичні, на мою адресу yaroslav.hrytsak@gmail.com. Від одного київського видавництва я дістав пропозицію зробити друге, перероблене видання. Знайшовся також бізнесмен, який хоче це перевидання зафінансувати. З досвіду знаю: кожен раз, коли я переписую книжку, виходить інша, нова. Тому надіюся, що читацькі відгуки допоможуть мені написати таку нову книжку. Тим більше що стара, як підозріваю, швидко старіється на фоні війни та нових викликів, які постали перед України.
Й останнє: книжка писалася й готувалася до друку на скору руку. Звідси значна кількість помилок. Внизу подаю найважливіші, які встиг замітити але не встиг поправити у виданні.
Приємного Вам читання – і чекаю на Ваші зауваги.
Перейти до книги “26-й процент”
ВИЯВЛЕНІ ПОМИЛКИ:
С. 38– 11-й рядок зверху, замість «Аравійського і східного узбережжя Африки» має бути «Аравійського півострова і східного узбережжя Африки»
С.39 – 2-й абзац, 3-й рядок зверху, замість «була останньою перемогою» має бути «була останньою великою перемогою»
С.44 – 1-й рядок, замість «майже кожен» має бути «майже на кожен»
С. 52, заголовок, замість «Про цінності, які мажуться на світ» має бути «Про цінності, які мажуться на хліб»
С. 79 – 2-й абзац, 1-й рядок, замість «Карл Великий коронувався у Римі не як король» має бути «Карл Великий коронувався у Римі не як просто як ще один монарх»
С. 103 – 3-й абзац, 4-й рядок зверху, замість «на Півдні у XIII ст.» має бути «у Парижі ХУІ ст.»
