Останні тижні подорожую Америкою з виступами і зустрічами. Серед інших, у Мічіганському університеті зустрічався з проф. Роном Інґлегартом (Ronald Inglehart). Думаю, його не треба окремо представляти: кожен більш-менш притомний історик чув про нього і його World Values Survey (далі – WVS). Особисто мене цей проект захоплює трьома речами.
По-перше, WVS має глобальний характер. А як писав Марк Блок, єдина справжня історія – це глобальна історія.
По-друге, мене дратує сучасний крен гуманістики у бік дискурсів й дискурсивного аналізу. А WVS має справу з «твердими цифрами» (хоча й міряє такі ефемерності як цінності).
По-друге, це дослідження рятує репутацію істориків, бо показує, на підставі тих же твердих цифр, що «історія має значення». І що є сенс займатися «великими структурами, тривалими процесами, амбітними порівняннями» (слова Чарлза Тіллі). Така історія допомагає провітрювати мозок і краще розуміти сучасність.
Я вживаю дані WVS і головні його висновки скоро уже 10 років. Але всі ці роки мене мучить думка, чи я не зловживаю ними: як не як, я не є фаховим соціологом. Коли ми працювали у Нестерівській групі над візією розвитку України й користали при цьому з WVS, ми діставали коментарі, повні іронії а навіть сарказму – мовляв “Ви не розумієте і вульгаризуєте Інґельгарта”. Тому коли я просив зорганізувати мені зустріч з Інґельгартом, я не виключав, що мій візит може стати «подорожжю до Каносси».
На щастя для мене, цього не сталося. Навпаки, я мав добру розмову.
Ось короткий виклад тез, що почув від Інґельгарта:
А) Не має сумніву, що за останні 50 років тенденція до демократизації стала панівною у всьому світі. Навіть найбільш авторитарні режими – як от режим Путіна – мусять бодай формально, але все одно дотримуватися демократичної риторики і демократичних процедур. У цьому контексті навіть мусульманські країни не становлять винятку. Оскільки тенденція до демократизації стала глобальною, то культурно-історичні різниці («історія») не мають великого значення.
Б) Суттєві різниці починаються, коли заходить мова, чому одні країни є успішними в демократизації, а інші – ні. Чим довше Інґельгарт працює над своїм проектом, тим більш він переконаний у важливості цінностей само-вираження. Серед них він виділяє у першу чергу цінності, пов’язані з ґендерною рівністю. Вони служать лакмусовим папірцем, наскільки толерантним є те чи інше суспільство. Зокрема, ставлення до ґендерної рівності і гомосексуальності є тим, що найбільше відрізняє мусульманські країни від країн Заходу.
В) Для вимірювання соціального капіталу того чи іншого суспільства, толерантність у свою чергу є важливішим індикатором, аніж довіра (натяк на Патнама). Зокрема, чим більша толерантність, тим легше добитися примирення всередині і між суспільствами. А вміння примиритися з тим, кого недолюблюєш, є ключовим для ефективної демократії.
Г) Поруч з загальною тенденції до демократизації від останніх 25 років спостерігається інша тенденція: ріст небажання воювати за свою батьківщину. Це тенденція помітна перш за все у Західному світі. Якщо ця тенденція збережеться, то є підстави надіятися, що принаймні у західному світі війна стане пережитком (“cultural fossile”).
На підставі свого проекту Інґельгарт приступає до роботи над новою книжкою, котра буде не більше-не менше як «синтезою світової історії». Це буде книжка (surpise, surpise!) про Great Divergence (хто не знає, що це таке, зазирніть в англомовну вікіпедію – там є дуже пристойна стаття, разом з відповідною історіографію).
Говорячи про Great Divergence, Інґельгарт вважає, що вирішальну роль в історії зіграв перехід від старої до нової системи організації влади – від влади, яка займається збором і перерозподілом межи собою ренти, до влади, яка починає віддавати багато своїх прерогатив суспільству (“empowering people”).
Ця теза звучить дуже «по-нортівськи».[1] Чим вона відрізнятиметься від тези Норта, з розмови з Інґелгартом я не дуже зрозумів. Книжка поки що в роботі, а тому він не хотів про неї говорити детальніше. З того, що я зрозумів, Інґелгарт в обговоренні Great Divergence кластиме більшу вагу на економічні, а не на політичні фактори – на наукову революцію, індустріалізацію й урбанізацію – та пов’язані з ними ціннісні зміни. Але це є те, про що він говорить уже давно. Одним словом, треба почекати на появу книжки, щоб зрозуміти, що в ній буде дійсно нового.
Наприкінці я спитав, чому на сайті WVS досі немає нової карти Інґелгарта-Вельцеля. Ми знаємо карту з четвертої [2] і п’ятої хвилі опитувань. Порівняння цих двох карт показує, що за «нульові роки» Україна зробила певний крок у «правильному напрямку» — тобто у напрямку до цінностей самовираження. Це, зокрема, дало мені підставу твердити, що прихід Януковича до влади у 2010 р. є таким самим збоєм системи. Бо на фоні ціннісних змін в українському суспільстві його влада виглядає як аномалія – на відміну від Росії Путіна чи Білорусії Лукашенка, де таких змін не сталося [3]. Нова, шоста хвиля опитування проводилася на початку 2010-х, і добре було би знати, чи ця зміна в Україні усталилися і стала тенденцію.
На моє питання про нову карту, Інґелгарт таємничо посміхнувся, повернувся лицем до комп’ютера, поклацав мишкою і через хвилину простягнув мені з вдоволеним виглядом лиця видрук з принтера: Voila!
Карта ще не остаточна, над нею ще працюють, заки поставлять на сайт. Але те, що я дістав на руки, дає підстави уже говорити про певні зміни. З огляду на авторські права я не можу помістити цю карту тут. Тому просто перекажу її зміст словами.
Погана новина: Україна відкотилася назад, і то дуже відчутно. Так що я помилявся у своїй оцінці приходу Януковича як системної помилки. Якби я це знав пару років тому, то був би менш оптимістичним щодо України.
Добра новина: натомість Росія й Білорусія посунулися дуже вперед у напрямку до цінностей самовираження. Так що тепер прийшов час для росіян і білорусів «помилятися».
А в «сухому залишку»: як знаємо з історії, помилки часом можуть зіграти добру роль. Згадаймо відкриття Америки – це була помилка Колумба, яка перемінила хід історії. З моїм добрим другом, фізиком-теоретиком Юрієм Головачем ми хочемо колись зробити спільний курс про роль помилок у розвитку науки.
У випадку ж з картою Інґелгарта-Вельцеля справа є іншою. Вона є нічим іншим, як картинкою з даного моменту – те, що англосакси називають snapshot. Можна уявити собі, скажімо, яку картинку ми б дістали, коли б WVS робилося під час Євромайдану! Щоб побачити тенденцію, двох-трьох картинок, як виглядає, не досить.
Окрім того, кожна така картинка показує «середню температуру по палаті». Тому конче треба досліджень, які би аналізували регіональні, вікові, освітні та інші відмінності, а також відмінності «великі міста – просто міста – села».
Це якраз те, чим наша група хоче займатися у найближчі роки, якщо не місяці. Заради того я й ходив до Інґелгарта, щоб дістати його «благословення». З іншого боку, я запросив його в Україну. Й оскільки він був уже у Києві, то ми згодилися на тому, що тим разом він приїде до Львова.
* Хочу подякувати др. Оксані Маланчук за організацію цієї зустрічі
[1] Див.: Douglas North and others, Violence and Social Order (2009). Книжка доступна на ресурсі ex.ua
[2] Див. обкладинку моєї книжки «Життя, смерть та інші неприємності».
[3] Ярослав Грицак. І знову про цінності
