Про перейменування вулиць у Києві

09.07.2016
1 хв читання
Днями я дав інтерв’ю газеті “Rzeczpospolita” (додаток Plus-Minus) про політику історичної пам’яті в Украіні взагалі і про київські перейменування вулиць зокрема. Інтерв’ю появиться аж наступного тижня, і я, поки маю час на його авторизацію, взявся уточнювати певні речі, щодо яких не був певним до кінця.
Зокрема, мені йшлося про те, наскільки це перейменування є виразом офіційної політики історичної пам’яті, і чи існує така офіційна політика пам’яті взагалі. Моє припущення було, що такої політики не існує, і що Володимир В’ятрович та Інститут національної пам’яті діють на власну руку. З того, що знав, В’ятрович став директором з квоти Яценюка, і його позиція ближча до лінії Народного фронту, а не до БПП.
Я навів довідки у своїх київських колег, які знають набагато більше від мене. Ось що вони мені сказали:
– Володимир В’ятрович став директором ІНП не з квоти Яценюка, але Яценюк його активно лобіював;
– рішення про перейменування двох київських площ було прийняте за день виїзду Петра Порошенка на саміт НАТО у Варшаві. Було негласне прохання не приймати це рішення перед чи під час саміту – бо зрозуміло, яка буде реакція поляків чи інших західних партнерів на імена Бандери і Шухевича. Прохання не взяли до уваги. Тому перейменування можна сміливо вважати за провокацію.
Решту додумайте самі.
Ярослав Грицак

Ярослав Грицак

доктор історичних наук, професор Українського католицького університету та директор Інституту історичних досліджень Львівського Національного університету ім. І. Франка, редактор-засновник «України Модерної». Автор статей і книжок із проблем модерної історії України та Центрально-Східної Європи, зокрема синтези «Нарис історії України: Формування модерної української нації XIX–XX ст.» (Київ: Генеза, 1996; 2006), монографій «Пророк у своїй вітчизні: Іван Франко та його спільнота» (Київ: Критика, 2006), збірок «Життя, смерть та інші неприємності» (Київ: Грані-Т, 2008; 2010) і «Страсті за націоналізмом: стара історія на новий лад» (Київ: Критика, 2011) та інших, упорядник двотомника вибраних праць Івана Лисяка-Рудницького «Історичні есе» (Київ: Основи, 1994). Живе та працює у Львові.

Вітаємо!


Цілковиту відповідальність за точність наведених у публікаціях фактів та коректність цитат несуть автори текстів.

Навігація по публікаціях

міжнародний інтелектуальний часопис

Рекомендуємо

Про історію, яка має значення

Під час зустрічі і розмови з Роном Інґлегартом йшлося про результати чергового етапу дослідження World