Ми є ініціаторами Другого польсько-українського Комюніке, що було опубліковане кілька днів тому та яке погоджували між підписантами протягом багатьох місяців. Ми з вдячністю прийняли готовність науковців з обох сторін створити спільний текст, без акцентування на відмінностях з польської чи української сторони. Це здавалося реалізацією постулату 30-річної давнини, після публікації Першого Комюніке, в якому ця відмінність у думках акцентувалася.
Наш намір був однозначний: перевірити, чи вдасться професійній групі експертів в новій геополітичній і суспільній ситуації в обох країнах досягти більшої згоди щодо опису взаємин минулого століття. Та історія, яка нас жорстоко розділила, досі здатна розпалювати негативні емоції, які водночас посилюються ворожою зовнішньою пропагандою. В ім’я майбутнього ладу в Східній Європі, національних інтересів як України, так і Польщі, закриття історичних рахунків звільнило б суспільно-політичне життя наших країн від потужного гальма. Солідарне прийняття парадигми «всі жертви — наші» означало би, що ми разом шануємо всі жертви цього минулого, без подальшого торгування щодо їхньої кількості, але з наміром їхнього гідного поіменного вшанування. Це є умовою для зникнення протиборчих національних фронтів, щоби сучасний спокійний діалог стосувався невирішених питань у цій сфері.
На форму Другого Комюніке не мали впливу жодні політичні сили, польські чи українські, його приймали самі історики. Коли текст, який багато разів редагувався з обох сторін, набув остаточної форми, ми були переконані, що він виправдав очікування, що він може стати основою для остаточного порозуміння. Однак, уже перші реакції на цей текст, схоже, суперечать усім таким сподіванням. З українського боку з’явилася різка критика українських підписантів, а з польського — польських. А Центру КАРТА як «зрадницькій організації» бажали швидкої смерті.
Можна було би піддатися націоналістичній агресії, але варто зазначити, що присутність націоналістів з обох боків — і історично, і сьогодні — це наше спільне нещастя. Що ніякого польсько-українського порозуміння за їхньої участі ніколи не буде. Ми пропонуємо не відповідати тим, хто розпалює ворожнечу, а зібрати конструктивні думки і заяви, щоб потім узагальнити все і — на основі Другого Комюніке — зробити спільний публічний висновок, що підтвердив би якомога ширший консенсус у цьому діалозі.
Збігнєв Глюза, голова правління Центру КАРТА
