Презентація 28/2020 (весна-літо) «Непотрібні люди»: злочин, суд, (не)пам’ять»
Розпочаті в 1930-х рр. у нацистській Німеччині масові вбивства пацієнтів психіятричних закладів та будинків інвалідів (зокрема дитячих) як людей, «непотрібних суспільству», як «зайвих їдців» чи то «загрожувачів расової чистоти», були продовжені й на радянських окупованих територіях.
Попри те, що програму умертвіння Т-4, у межах якої було ініційовано та здійснено ці вбивства на території самої Німеччини було офіційно завершено влітку 1941 р., саме відтоді почалося масове винищення цивільних громадян, які перебували на лікуванні в радянських медичних інституціях психіятричного профілю, будинках інвалідів, трудових колоніях та подібних закладах.
За даними, якими на сьогодні послуговуються майже всі дослідники, близько 20 тис. людей було вбито в психіятричних закладах на радянських територіях. В окупованій Україні масові вбивства відбулись у Вінницькій, Ігренській, Київській, Полтавській, Харківській, Чернігівській та низці інших психіятричних лікарень і лікувально-трудових колоній.
Нацистський злочин з убивства душевнохворих у радянських лікарнях відрізнявся від здійсненого на території Німеччини і мав специфіку, дослідженню якої присвячено матеріяли цього тематичного числа часопису.
Зміст та матеріали числа 28/2020
